Холод назовні, всередині жар

– Будь ласка, проходьте. Молодий містер Чхве чекає на вас.

 

Техьон ніяково усміхнувся дворецькому і пройшов усередину величезного будинку, адресу якого було написано на листку, що зараз стискав Кан у кулаку. Все було настільки розкішним і красивим, що захоплювало дух. Цілком у стилі Чхве Бомгю. Не те що у Техьона.

 

Він сам по собі був надто простим, надто наївним та сірим на відміну від свого коханого. Він був на всі сто відсотків впевнений у тому, що зовсім не підходить цьому прекрасному юнаку. Але якщо в нього з’являлася можливість хоч трохи побути поряд з ним, він не міг нею не скористатися.

 

Дворецький провів Техьона в обідню залу з довгим столом, за яким сидів Бомгю і щось писав у якихось паперах. Він виглядав занадто серйозним і зосередженим, і тому страшенно гарячим. Те закусив губу, нервово переступаючи з ноги на ногу, стоячи за прислугою. Він розглядав кімнату, яка майже повністю була у білому та золотому кольорах. Від захоплення Техьон навіть злегка розкрив рота, але потім смикнув себе, згадавши що непристойно ось так от витріщатися.

 

– Містер Чхве, до вас прийшов гість. – повідомив дворецький і Бомгю нарешті підняв на них погляд.

 

Побачивши Техьона, Гю раптово яскраво посміхнувся, а серце Кана зробило кульбіт. Йому раптом здалося, що посмішка була якоюсь… Ніжною чи що? Та ні, йому точно здалося. З чого б Бомгю дивитись на нього з ніжністю? Але щось усередині нього затремтіло від цього погляду і Те теж не зміг стримати посмішки.

 

– Доброго дня, Техьоне! – вигукнув Гю, відклавши папери вбік. – Як же я радий тебе бачити! Проходь! Сідай! Відчувай себе, як удома! Грег, подай чай та пиріг до столу.

 

– Зараз, сер. – кивнув дворецький і покинув кімнату, залишивши їх наодинці.

 

Техьон ніяково підійшов ближче і опустився на розкішний м’який стілець з високою спинкою, запропонований йому, спостерігаючи за тим, як Гю складав документи в одну стопку і прибирав їх зі столу. Він звернув увагу на руки, старшого і ніяково закусив губу. Руки Бомгю були надзвичайно красивими. Широкі долоні з довгими пальцями та безліччю перстнів на них.

 

– Я дуже радий, що ти прийшов! – промовив Чхве, змусивши молодшого знову подивитися йому в обличчя. – Ти буквально рятуєш мене від усієї цієї чортівні з паперами. Ох, я так ненавиджу це, але тепер я можу поговорити з тобою і більше не заповнювати ці безглузді документи.

 

– Завжди радий допомогти. – з усмішкою відповів Те. – Ти тільки скажи, і я врятую тебе знову. – Гю хихикнув.

 

– Ти дуже добрий. І я, як і обіцяв, сьогодні пригощу тебе найкращим чаєм у Британії. До того ж сьогодні на моє прохання наші кухарі приготували мій улюблений вишневий пиріг. Він дивовижний. Тобі варто спробувати. Запевняю, що такого ти ще не куштував.

 

– Вірю. – Техьон продовжував поводитися скромно. – З нетерпінням чекаю.

 

Незабаром до зали повернувся дворецький, поставивши перед молодими людьми чашку ароматного чаю та гарний пишний пиріг. У кімнаті поширилися приємні запахи меліси та випічки і Техьон блаженно заплющив очі, вдихаючи їх. Посмішка сама собою знову з’явилася на обличчі.

 

– Погодься, це вже виглядає і пахне смачно. – констатував Бомгю. – Неймовірний запах.

 

– Так… Дуже приємний. – погодився Кан.

 

– Спробуй швидше. – поквапив його Гю, в передчутті дивлячись на молодшого. – Упевнений, тобі дуже сподобається. Цей чай сама королева Вікторія обожнює.

 

– Тоді я точно повинен спробувати.

 

Те обережно зробив ковток запашного напою. По тілу раптом розлилося приємне тепло, а язик відчув солодкий трав’янистий смак. Техьон прикрив очі, віддаючись тільки відчуттям і усвідомив, що ніколи в житті не куштував нічого смачнішого. Бомгю схвильовано глянув на нього.

 

– Це… Це дуже смачно. – тільки й сказав він, змусивши Бомгю посміхнутися ще ширше.

 

– Я знав що тобі сподобається. – озвався Гю і сам почав спокійно пити. – Це мій найулюбленіший чай. Смачніше за нього тільки віскі.

 

Техьон засяяв, радіючи, що старшому сподобалася його реакція і продовжив мовчки насолоджуватися смаком чаю та пирога. Але раптом Те помітив ту обручку, яку він зробив на замовлення Бомгю, на його пальці. Перед цим він якось не звернув на це уваги.

 

– Хьоне… – обережно почав Кан. – Можу я запитати?

 

– Звісно питай.

 

– А… Хіба ця обручка не повинна бути… У твоєї нареченої? Чи ти просто не вручив їй ще?

 

Бомгю глянув на руку, де красувалася його обручка, і його обличчя стало серйознішим. Він зітхнув і перевів погляд на ювеліра.

 

– Мабуть… Має бути… – погодився Гю. – Але річ у тому, що… Я розірвав заручини…

 

Техьон здивовано дивився на нього, не донісши чашку до своїх губ. Він так і завис, дивлячись на Бомгю, який повільно розмішував свій чай ложечкою, а потім так само повільно поставив свою чашку на блюдце, ніяково відкашлявшись. Усередині нього вирував ураган. Невже тепер Бомгю вільний? А якщо у нього є шанс?! Те тріумфував, але намагався не показувати цього, стиснувши губи.

 

– Справді? – нарешті озвався він. – Але… Що сталося? Чому? Вона тобі не сподобалася?

 

– Ну… Я просто… Я просто зрозумів, що її сім’ї потрібні від мене лише гроші. Не хочу зводити сім’ю на меркантильності. Так, я маю багато грошей. Але я хотів би почуттів, а не лише формального весілля. Хоча… Нині це, мабуть, дивно. – зізнався Чхве, перебираючи в пальцях вушко чашки. – До того ж, я не кохаю цю жінку. У мене немає до неї ніяких почуттів.

 

– О… То значить тобі… Цікавий хтось інший? – обережно спитав Техон. – Вибач, що питаю.

 

– Все нормально. Я думаю, що… Можна і так сказати…

 

До горла підступив ком. А якщо це не він?! Хто може подобатися Бомгю? Кан відкашлявся.

 

– Насправді… – вів далі Гю. – Я втомився прикидатися ідеальним. Суспільство бачить мене щасливим, хоч це не так. Я буду щасливий тільки якщо поряд зі мною буде гідна людина. Але суспільство ніколи не прийме мене.

 

– Це тому, що ти не хочеш одружитися через гроші?

 

– Ні. Тому що я не зацікавлений у жінок.

 

Бомгю підвів на нього погляд і Техьон перестав дихати. Що він зараз сказав? Техьон же все правильно почув?

 

– Мене цікавлять чоловіки… А точніше один єдиний чоловік… – Гю дивився просто в очі Кану, який буквально не дихав.

 

“Що відбувається? Чому він так дивиться на мене? Чому мені так важко дихати?” – подумав Те, так само не відриваючи від нього погляду. Бомгю раптом підвівся на ноги, обійшов стіл і наблизився до Кана. Він уперся однією рукою в спинку стільця, на якому сидів Техьон, а другою – у стіл, опинившись катастрофічно близько. Очі Те нервово забігали.

 

– Ти мене зачарував, Техьоне. – прошепотів Чхве і Техьон шумно видихнув. – Ти той, про кого я думав кілька ночей безперервно. Той, хто оселився у моєму серці. Той, через кого я ні на кого не можу подивитись.

 

Очі Техьона заблищали, наче він ось-ось заплаче. Бомгю вибрав його. Його, такого непримітного сірого хлопчика, який довгі роки плекав до нього найсвітліші почуття. Кан хотів щось сказати, але відразу замовк, відчуваючи, як відстань між ними скоротилася до мінімуму. Губи старшого торкнулися його губ і Техтон просто розчинився у цьому дотику.

 

Він і мріяти не міг, що вони колись заговорять про почуття. А тут справжній, ніжний, чуттєвий поцілунок… Техьон загубився у своїх думках, лише на мить відчуваючи дотик чужих пальців до власної шиї, а коли Гю наважився поглибити поцілунок, Кан схопився за його плечі, щоб не зомліти повністю. Голова страшенно паморочилася, але, здається, це того варте…

 

Тим часом Йонджун лежав на чужих колінах, блаженно прикривши очі і відчуваючи, як крижані пальці лагідно перебирали його волосся. Вони сиділи під деревом у саду, ховаючись від сонця у тіні та поглядів мешканців особняка. Одна рука Субіна стискала долоню Джуна, а друга заривалася в його волосся. Він зовсім не хотів відпускати його руку. І не важливо, що вона була холоднішою за сніг. Він хотів тримати її. Він просто хотів бути із ним.

 

Субін дивився на нього, а всередині боролися суперечливі почуття. З ним було добре… Йонджун гарний і чарівний, просто дивитись на нього – одне задоволення. З моменту їхнього першого поцілунку, коли вони залишалися наодинці, Джун притискався до нього, немов кошеня, зовсім забувши про те, що Субін зовсім не людина. Але Біну це подобалося. Він і не думав, що колись так потребуватиме людської ласки. Як тільки він дивився на Йонджуна, у грудях так тепло ставало. От би вічно так…

 

– Субіне… – раптом тихо озвався Йон і той лагідно посміхнувся, подивившись на нього.

 

– М?

 

– Ти казав, що я перший, при кому ти стримався в ніч повного місяця. Це означає, що… Раніше ти просто вбивав людей?

 

Субін одразу ж посерйознішав, а Йонджун уважно глянув на нього знизу вгору. Джун не знав, що хотів почути. Те, що він єдиний, кого Субін не вбив чи те, що Субін зовсім не вбивав? Декілька хвилин вони мовчали, поки вампір нарешті не заговорив.

 

– Я харчуюсь донорською кров’ю… – сказав він. – Або кров’ю людей, яким все одно недовго лишилося жити. Такі напади у мене бувають досить рідко, тому що я намагаюся ховатися від людей у ​​ніч повного місяця. А якщо таке трапляється, то людині тоді не врятуватись. Я намагаюся уникати такого, мені не подобається позбавляти людей життя. У такому стані вампіру важко стримати себе. Я сам здивований, як мені вдалося не зірватися.

 

Вони знову замовкли і через кілька хвилин роздумів Йонджун раптом посміхнувся, хмикнувши. Це помітив Бін і куточки його губ поповзли вгору.

 

– Чому ти посміхаєшся?

 

Йонджун підвівся на ліктях і сів, через що між їхніми обличчями залишилася зовсім невелика відстань. Настільки маленька, що Субін міг бачити його тремтячі довгі вії. Вони раптом почули дрібне деренчання. Це дощ, що почався, тарабанив по листю, яке захищало їх від нього. Але їм було все одно, вони лише милувалися один одним…

 

– Я раптом… Відчув себе особливим… – тихо озвався Йонджун.

 

– Ти і є особливий… – так само тихо відповів Субін. – Для мене так точно…

 

Йонджун знову обпікся. Обпікся його крижаними губами. Субін був холодний на дотик, але Йон був упевнений, що всередині нього палає пожежа. Джун намацував язиком його ікла і з подивом розумів, що зовсім не боїться його. Того страху, що він випробував тієї ночі більше не було. Натомість прийшла жадібна закоханість і пристрасть, з якою цілував його Субін, м’яко стискаючи його тонку талію через сорочку.

 

– Скарб мій… Знав би ти як сильно я боюся нашкодити тобі… – прошепотів Су. – Боюся одного разу зірватись і зробити щось не те, зламати тебе. Для мене ти, наче кришталева ваза. Один необережний рух і я можу розбити тебе…

 

– Не розіб’єш… Тому що я вірю тобі і знаю, що ти мені не зашкодиш. – впевнено відповів Джун, знову коротко цілуючи його.

 

Йонджуна розривало всередині. Його лондонські канікули добігали кінця. Зустріч з юристом мадам Кемпбелл вже відбулася і до його повернення в Соннам залишалося лише два дні. Обидва знали про це саме тому вони намагалися якнайбільше провести час разом. Але серце Джуна нило. Він не хотів віддалятися від нього. Він мріяв завжди тримати його за руку. Йому начхати було на ікла, на періодично червоні очі та можливу небезпеку. Мабуть, він збожеволів, але любов річ божевільна.

 

Обміркувавши все після повернення в номер, Йонджун взяв порожній лист, чорнило і своє перо і почав обмірковувати листа батькові. Адже прохання у нього незвичайне.

 

“Шановний батьку,

 

Пишу вам із проханням. Пробувши в Лондоні цілий місяць, я зрозумів, що це чудове місто можливостей. В мене з’явилася блискуча ідея. Що якщо зробити філію нашої компанії тут? Саме нею я й міг би керувати. Я, не брешу, хотів би залишитися в Британії. До того ж, мадам Кемпбелл могла б бути моїм, так би мовити, учителем у сфері бізнесу.

 

Це все, що я хотів запропонувати, тату.

 

Щиро ваш син”.