діалог з присмаком крові

 

 

Йонджун знає, що без бійки не обійтись все одно вдягає білий світшот. Знає, що губи будуть розбиті, використовує гігієнічку зі смаком смородини. Знає, що буде блювати власною кров’ю, розпаковує полуничний льодяник і кладе його до рота. Що він хоче від Субіна сам не розуміє, просто кожного разу шукає можливість зустрітися. Фінали їх зустрічей не дуже приємні для спостерігання, але Йонджун наполягає на новій. Розуміє, що Субін не контролює себе, все одно збирається грати. Грати за власними правилами у своїй уявній і нікому не потрібній грі і якби Субін не хотів все одно буде грати. Старший не любить коли щось йде не запланом. Ймовірно Йонджун залежний від чужої уваги.

 

Він приходить першим. Сідає на лаву. Льодяник раз за разом б’ється об зуби. Багатьох цей звук дратує, Йонджуну плювати. Він очікує свого «співрозмовника», сильніше закутуючись у власний світшот, за пів години на ньому кроваві троянди розцвітуть. Чомусь ця зустріч здається особливою, наче щось піде не запланом, наче їх буденність зазнає змін. Він вдихає прохолодне повітря, поки не пізно, коли прийде Субін стане занадто душно.

 

Йонджун пообіцяв собі не розпочинати сварку. Але це не означає, що він їх не продовжить. У Йонджуна язик мов лезо, який навіть не думає про кордони. Хоча всі кордони вони зтерли наче наркомани білу доріжку ще 8 років тому.

 

Субін приходить з запізненням. Долоні в карманах чорного бампера уже в стиснуті в кулаках. Сам розуміє, що надовго їхня «щира» бесіда не затримається.

 

– Присядеш? – першим їхню тишу порушує Йонджун. Льодяник з рота виймає, крутить між долонями, язиком по цукерці проводить, а після знову в рот кладе, білу трубочку прикусує. Знає, що все це неймовірно дратує Субіна.

 

Субін не горить бажанням йти на повідку Йонджуна, погоджуючись прийти на зустріч, але всупереч собі робить зворотнє. Ймовірно щоб щось довести собі, або система в голові дала збій. Він стомився від їхніх незрозумілих відносин, але зупинитися не може. Ймовірно дитяча звичка. Він сідає на іншій стороні лавки, щоб тримати хоча б якусь дистанцію.

 

– У мене занадто мало часу на твої ігри. Говори швидше, що хотів, – беземоціонально відповідає молодший, дивиться на наручний годинник наче в підтвердження власних слів та сідає поруч. Йому самому навіть цікаво, до чого приведе ця зустріч.

 

– Не по фен-шую все в тебе, – сміється старший, – Стрілка годинника поспішає на 3 хвилини, – потискує плечима. Очі до неба підіймає. Зірки світять занадто яскраво, наче намагаються спалити все навколо. Сьогодні особливий день, або Йонджуну так здається. – Будь відвертим з собою, ти знав, що ця зустріч затягнеться надовго, – повертається та одну ногу в коліні згинає та переміщає неї на лавку, – Ти нікуди не поспішаєш, а ось це все, – пальцем обводить Субіна, – Не більше ніж спроба довести свою байдужість якої насправді немає. В іншому випадку ми б тут не сиділи, – Сміється Йонджун.

 

Субін погляд до неба переводить, а після на Йонджуна. Сідає ближче і вдивляється в чуже обличчя, наче там відповіді на всі його запитання написані, але все, що він може побачити це бездонні чорні очі, в яких зірки сяйво відблискують і лише десь на глибині чортенята свій танок навколо вогнища розпочинають.

 

– Якби я не знав тебе, то міг би закохатися ще раз, – сміється старший, а після руками розводить, цукерку з рота виймає та зрозумілі лише йому лінії вимальовує, – Але я знаю. Мені завжди було цікаво чи могли ми бути друзями, – продовжує Йонджун, Субін збреше якщо скаже, що не думав про це, тому просто мовчить. – А ще більше цікаво чому ти настільки зацікавлений мною. Про всі події в моєму житті ти дізнаєшся ледь не першим. Стежиш за мною? Інколи мені здається, що ти відчуваєш щось більше, ніж просто задоволення від мого приниження. Наче намагаєшся довести собі, що ти вже й не такий мудило і зануда яким здаєшся. Принижуючи мене твоє его радіє, але недовго, з часом воно хоче того самого, – погляд на обличчя Субіна переводить, ніхто навіть не посміє сказати, що у нього проблеми з контролем агресії, Йонджун сам дивується, – Ймовірно це не просто низька самооцінка. Можливо… закохався? – сміється старший, глузливо, надмірно. Він гордий, мов сокіл, хоча ті хто знають його краще скажуть, що він звичайнісінькій баран. – Мені стає все цікавіше.

 

– Мені також цікаво чому події з твого життя крутяться навколо мене, – сміється, хоча обом не смішно, – Наче ти сам цього хочеш, – руку кладе на спинку лави та уже повністю повертається до Йонджуна, – Йонджун, Йонджун, час проходить, а ти й досі залицяєшся. Нічого не змінюється, як і ти сам. Ще досі кохаєш мене? Невже настільки залежний від мене. Так і кажи не соромся, – голосно сміється Субін, а у Йонджуна цей сміх по всьому тілі залишає шрами. Глибоко під шкіру лізе, в кожен клаптик його організму потрапляє, наче яд руйнує з середини. Субін кулаки сильніше стискає, губу кусає, адже сам в своїх почуттях заплутався, наче в лабіринті без виходу. Але він впевнений, це може бути що завгодно, лише не кохання.

 

– Звичайно, а що мені ще роботи, коли навпроти сидить такий красунчик. – підморгує та сміється продовжуючи насолоджуватися цукеркою.

 

– Якщо ти не знав, у мене є ті, кому я потрібен. Уви і ах ти тут ні до чого, просто в мене на особистому все чарівно. Я тут лише по одній причині – провчити тебе за твій довгий язик, а може і зовсім відучити тебе так розмовляти зі мною, – програвати в такому Субін не збирається, його слів вистачить на тривалий час, щоб точно не вдарити чуже обличчя.

 

– Ти це собі говориш? Коханий хлопчик? – продовжує сміятися Йонджун, наче почув самий смішний анекдот. – Мені плювати на твоє особисте життя. Мій батько явно не схвалить таке цуценя, крихітко.

 

– Твій батько ледь тебе прийняв, – Субін клацає старшого по носі, змушуючи того невдоволено скривитися, – Шкода буде ломати твій носик, який нещодавно зробили лікарі. – молодший відступати не збирається, продовжує бути язвою, хмикає та підіймається з місця. Обходить лаву та ззаду підходить. Руки на плечах сильно стискають, не дають можливості поворухнутися. Він дихає спокійно, прислуховуючись до звуків довкола, а Йонджун наче зовсім дихати перестав, він тваринка загнана в клітку, кроку назад немає. – О Господи, Субін відшив мене! Як він міг! Як мудло почав себе вести ти. Я вічливо відмов тобі, але ти вирішив розіграти спектакль. – Долоня немов ліана огортає тонку шию, доки інша тримає старшого на місці. Стискає та перекриває доступ до повітря. Йонджун не здивований.

 

– Настільки вічливо, що моє обличчя зшивали по шматкам. Боюсь уявити, що в твоєму розумінні не вічливо. – сміється старший, хоча хлопчик в середині його лише від спогадів уже рветься на волю, хоче показати, що він не настільки слабкий, але Йонджун це все ковтає та ховає глибоко в собі. Його не вб’ють, ні в якому разі, знову зламають як ляльку.

 

– Знаєш, мені плювати на твоє особисте життя, я не винен, що ти постійно навколо мене як і події з твого життя. Тебе просто з рівноваги вивести легко. Це весело, дивитися на те, як ти ображаєшся, намагаючись придумати відповідь образливіше. – зізнаватися він не любить, але інколи чужі слова його і правда задівають до дзвіну в вухах і німих засуджень себе ж. Як би не хотілось пропускати коментарі повз себе, він все одно інколи сприймає них занадто серйозно. – Лише кривдник з тебе жалюгідний.

 

– Жалюгідний? Напевно ти з велесощів стільці в кімнаті ламаєш. А на скільки жалюгідний ти? Сильніший фізично? Це все на що ти здатний. Навіщо виправдовуєш себе, якщо у тебе все прекрасно? Насправді ти слабкий, Чхве Субін, прийми це як належне.

 

Субін відчутно стискає долоню на шиї, – Загалом як і ти сам, черства хлібинка. Здається, що ти ні краплі не порозумнішав, розумієш лише такі уроки, силою, а не словами. Шкода, діалоги з тобою мають менше сенсу, ніж спроби навчити рибу залізати на дерево, як говорив Ейнштейн.

 

– Черства хлібинка? – посміхається, – Нарешті ти зможеш спробувати, – старший голову повертає та молодшого на себе тягне, робить те, що не зробив 8 років тому. Своїми губами чужі мучає. Це не поцілунок, а катування для обох, але Йонджун чомусь впевнений, що его Субіна постраждає сильніше. Старший спеціально одну долоню в шовкове волосся запускає, стискає, неймовірну біль викликає.

 

Чужа наглість дивує, та так, що Субін долонь розтискає, поки намагається зрозуміти, чому тей взагалі поліз цілуватися. Думає він недовго, знову шию стискає в долонях. Але на поцілунок відповідає. І не тому що хоче. Як би йому противно не було він все одно заглиблює поцілунок, чужий язик ловить та прикушує його до крові і це саме з губою робить. Після недо-поцілунку молодший губи світером витирає, на маючи бажання відчувати на собі смак чужої помади та цукерки.

 

Йонджун натомість кров язиком злизує і недовго думаючи виплювує неї в Субіна, посміхається та назад цукерку до рота кладе. Молодший цей жест ігнорує, поки що.

 

– Цілуєшся максимум на 4 з 10, розчарував котик, – з ноткою розчарування промовляє Субін і знову з’являється на лавці поруч. Корпусом повертається до жалюгідної пародії на кетбоя, розглядаючи обличчя та вдоволену посмішку, що з’явилась на чужому обличчі.

 

– А ти максимум на одиничку, як добре, що ти мене відшив. Навіть не уявляю наскільки жахливим міг бути мій перший раз.

 

– Яка фігня коїться в твоїй голові, Чхве Йонджун? Ти настільки жадаєш помсти, що разом з нею захотів мене. – з губ злітає смішок, а Бін мотає головою в різні сторони, – Ти божевільни й, граєш в ігри зі мною!

 

– Хотів дізнатися як багато втратив, виявляється мені ще пощастило. Кожен невдало закохувався в ідіота, але я переміг навіть тут! – дзвінко усміхається старший.

 

Субін під чужий сміх саджає свого «ворога» на власні коліна, крепко тримаючи не залишаючи змоги втекти.

 

– Лише ти не врахував одну деталь. Зли мене скільки завгодно гірше буде лише твоєму лику, – закінчивши свою промову, Субін замахується та б’є лобом старшого по носі, викликаючи кровотечу. Йонджун хватається за ніс і краєм рукава кров витирає, звісно це не допомагає. Кривдити обличчя як минулий раз немає сенсу, тому він зупиняється на цьому і скидає Йонджуна з себе, останній шипить. Синці гарантовані. Він намагається піднятись, але після здивованого «Ой» леди не волає від болі. Субін на чужу долоню наступає і замість того, щоб зупинитися лише сильніше давить, зупиняючись лише після хрусту. Здається, перелом пальців гарантований.

 

– Перестань ображати мене і я не буду робити те саме з тобою. Я всього лиш відплачую тією самою монетою. Перестань грати в сильного, все одно знаєш, що програєш.

 

Старший губи сильніше стискає, намагаючись не заволати, відчуваючи як по щокам біжать сльози. Намагається глибоко дихати, слухаючи, як власні кості хрустять наче сухарі.

 

– Більшість сварок почав ти! Ти вже давно програв, Чхве Субін, не обманюй хоча б себе! Надіюсь твоя поїхавша матуся забере тебе звідси як можна швидше! – випльовує старший та відпихує молодшого, щоб на ноги піднятися, покалічену долоню в рукав світшота ховає, болить неймовірно, – Ти не заслуговуєш того, що маєш, ірод!

 

– Це вже не тобі вирішувати, що я заслуговую, а, що ні! – Субін не завершує, ближче підходить, руку на плече кладе, – Ти зовсім не знаєш мене. Скільки всього я пережив, не смій називати мою матір поїхавшою! Проживи хоча б частину мого життя, можливо хоча б тоді зрозумієш як це, рости з відчимом, який знущався над тобою і твоєю матір’ю, у тебе на очах. Таке навіть ворогу не побажаєш, а це всього лиш мала частина мого життя. Ніколи не смій говорити про сім’ю та про моє життя. Мені плювати на будь які образу в мою сторону, але не смій чіпати цих людей! Тобі не жити, тварюко! – ще один удар лобом діє, як відволікаючий маневр. Слідом йде точний удар в районі нирок, за яким туди ж поспішає другий, – Ніщо не злить мене більше, ніж твої коментарі про мою сім’ю.

 

– Чому ти виправдовуєшся!? Чхве Субін, що з тобою не так!? – ковтаючи власні сльози, зривається на крик Йонджун, – Чому я не виправдовую себе та не жаліюсь на своє життя!? – старший навпіл складається, коли його вдаряють, мерзотне відчуття, яке він ненавидить бере верх.

 

– Не мої проблеми, що ти занадто тупий. Ти всього лиш жалюгідне цуценя, яке хоче отримати увагу від мене. Можеш не приховувати, у тебе на лобі написано, що я тобі подобаюсь.

 

– Я жив в сім’ї де був ніким! Поки ти знущався наді мною з друзями я був один! Жалюгідне цуценя – єдине в чому ти правий. В той день я почув одне єдине, що я на це заслуговував! Ми обоє програвші, тобі варто прийняти це.

 

Випий мою кров до дна

Йонджун знає, що без бійки не обійтись все одно вдягає білий світшот. Знає, що губи будуть розбиті, використовує гігієнічку зі смаком смородини. Знає, що буде блювати власною кров’ю, розпаковує полуничний льодяник і кладе його до рота. Що він хоче від Субіна сам не розуміє, просто кожного разу шукає можливість зустрітися. Фінали їх зустрічей не дуже приємні для спостерігання, але Йонджун наполягає на новій. Розуміє, що Субін не контролює себе, все одно збирається грати. Грати за власними правилами у своїй уявній і нікому не потрібній грі і якби Субін не хотів все одно буде грати. Старший не любить коли щось йде не запланом. Ймовірно Йонджун залежний від чужої уваги.

Він приходить першим. Сідає на лаву. Льодяник раз за разом б’ється об зуби. Багатьох цей звук дратує, Йонджуну плювати. Він очікує свого «співрозмовника», сильніше закутуючись у власний світшот, за пів години на ньому кроваві троянди розцвітуть. Чомусь ця зустріч здається особливою, наче щось піде не запланом, наче їх буденність зазнає змін. Він вдихає прохолодне повітря, поки не пізно, коли прийде Субін стане занадто душно.

Йонджун пообіцяв собі не розпочинати сварку. Але це не означає, що він їх не продовжить. У Йонджуна язик мов лезо, який навіть не думає про кордони. Хоча всі кордони вони зтерли наче наркомани білу доріжку ще 8 років тому.

Субін приходить з запізненням. Долоні в карманах чорного бампера уже в стиснуті в кулаках. Сам розуміє, що надовго їхня «щира» бесіда не затримається.

– Присядеш? – першим їхню тишу порушує Йонджун. Льодяник з рота виймає, крутить між долонями, язиком по цукерці проводить, а після знову в рот кладе, білу трубочку прикусує. Знає, що все це неймовірно дратує Субіна.

Субін не горить бажанням йти на повідку Йонджуна, погоджуючись прийти на зустріч, але всупереч собі робить зворотнє. Ймовірно щоб щось довести собі, або система в голові дала збій. Він стомився від їхніх незрозумілих відносин, але зупинитися не може. Ймовірно дитяча звичка. Він сідає на іншій стороні лавки, щоб тримати хоча б якусь дистанцію.

– У мене занадто мало часу на твої ігри. Говори швидше, що хотів, – беземоціонально відповідає молодший, дивиться на наручний годинник наче в підтвердження власних слів та сідає поруч. Йому самому навіть цікаво, до чого приведе ця зустріч.

– Не по фен-шую все в тебе, – сміється старший, – Стрілка годинника поспішає на 3 хвилини, – потискує плечима. Очі до неба підіймає. Зірки світять занадто яскраво, наче намагаються спалити все навколо. Сьогодні особливий день, або Йонджуну так здається. – Будь відвертим з собою, ти знав, що ця зустріч затягнеться надовго, – повертається та одну ногу в коліні згинає та переміщає неї на лавку, – Ти нікуди не поспішаєш, а ось це все, – пальцем обводить Субіна, – Не більше ніж спроба довести свою байдужість якої насправді немає. В іншому випадку ми б тут не сиділи, – Сміється Йонджун.

Субін погляд до неба переводить, а після на Йонджуна. Сідає ближче і вдивляється в чуже обличчя, наче там відповіді на всі його запитання написані, але все, що він може побачити це бездонні чорні очі, в яких зірки сяйво відблискують і лише десь на глибині чортенята свій танок навколо вогнища розпочинають.

– Якби я не знав тебе, то міг би закохатися ще раз, – сміється старший, а після руками розводить, цукерку з рота виймає та зрозумілі лише йому лінії вимальовує, – Але я знаю. Мені завжди було цікаво чи могли ми бути друзями, – продовжує Йонджун, Субін збреше якщо скаже, що не думав про це, тому просто мовчить. – А ще більше цікаво чому ти настільки зацікавлений мною. Про всі події в моєму житті ти дізнаєшся ледь не першим. Стежиш за мною? Інколи мені здається, що ти відчуваєш щось більше, ніж просто задоволення від мого приниження. Наче намагаєшся довести собі, що ти вже й не такий мудило і зануда яким здаєшся. Принижуючи мене твоє его радіє, але недовго, з часом воно хоче того самого, – погляд на обличчя Субіна переводить, ніхто навіть не посміє сказати, що у нього проблеми з контролем агресії, Йонджун сам дивується, – Ймовірно це не просто низька самооцінка. Можливо… закохався? – сміється старший, глузливо, надмірно. Він гордий, мов сокіл, хоча ті хто знають його краще скажуть, що він звичайнісінькій баран. – Мені стає все цікавіше.

Субін кулаки сильніше стискає, губу кусає, адже сам в своїх почуттях заплутався, наче в лабіринті без виходу. Але він впевнений, це може бути що завгодно, лише не кохання.

– Мені також цікаво чому події з твого життя крутяться навколо мене, – сміється, хоча обом не смішно, – Наче ти сам цього хочеш, – руку кладе на спинку лави та уже повністю повертається до Йонджуна, – Йонджун, Йонджун, час проходить, а ти й досі залицяєшся. Нічого не змінюється, як і ти сам. Ще досі кохаєш мене? Невже настільки залежний від мене. Так і кажи не соромся, – голосно сміється Субін, а у Йонджуна цей сміх по всьому тілі залишає шрами. Глибоко під шкіру лізе, в кожен клаптик його організму потрапляє, наче яд руйнує з середини.

– Звичайно, а що мені ще роботи, коли навпроти сидить такий красунчик. – підморгує та сміється продовжуючи насолоджуватися цукеркою.

– Якщо ти не знав, у мене є ті, кому я потрібен. Уви і ах ти тут ні до чого, просто в мене на особистому все чарівно. Я тут лише по одній причині – провчити тебе за твій довгий язик, а може і зовсім відучити тебе так розмовляти зі мною, – програвати в такому Субін не збирається, його слів вистачить на тривалий час, щоб точно не вдарити чуже обличчя.

– Ти це собі говориш? Коханий хлопчик? – продовжує сміятися Йонджун, наче почув самий смішний анекдот. – Мені плювати на твоє особисте життя. Мій батько явно не схвалить таке цуценя, крихітко.

– Твій батько ледь тебе прийняв, –  Субін клацає старшого по носі, змушуючи того невдоволено скривитися, – Шкода буде ломати твій носик, який нещодавно зробили лікарі. – молодший відступати не збирається, продовжує бути язвою, хмикає та підіймається з місця. Обходить лаву та ззаду підходить. Руки на плечах сильно стискають, не дають можливості поворухнутися. Він дихає спокійно, прислуховуючись до звуків довкола, а Йонджун наче зовсім дихати перестав, він тваринка загнана в клітку, кроку назад немає. – О Господи, сам Чхве Субін відшив мене! Як він міг! Як мудло почав себе вести ти. Я вічливо відмов тобі, але ти вирішив розіграти спектакль. – Долоня немов ліана огортає тонку шию, доки інша тримає старшого на місці. Стискає та перекриває доступ до повітря. Йонджун не здивований.

– Настільки вічливо, що моє обличчя зшивали по шматкам. Боюсь уявити, що в твоєму розумінні не вічливо. – сміється старший, хоча хлопчик в середині його лише від спогадів уже рветься на волю, хоче показати, що він не настільки слабкий, але Йонджун це все ковтає та ховає глибоко в собі. Його не вб’ють, ні в якому разі, знову зламають як ляльку.

– Знаєш, мені плювати на твоє особисте життя, я не винен, що ти постійно навколо мене як і події з твого життя. Тебе просто з рівноваги вивести легко. Це весело, дивитися на те, як ти ображаєшся, намагаючись придумати відповідь образливіше. – зізнаватися він не любить, але інколи чужі слова його і правда задівають до дзвіну в вухах і німих засуджень себе ж. Як би не хотілось пропускати коментарі повз себе, він все одно інколи сприймає них занадто серйозно. – Лише кривдник з тебе жалюгідний.

– Жалюгідний? Напевно ти з велесощів стільці в кімнаті ламаєш. А на скільки жалюгідний ти? Сильніший фізично? Це все на що ти здатний. Навіщо виправдовуєш себе, якщо у тебе все прекрасно? Насправді ти слабкий, Чхве Субін, прийми це як належне.

Субін відчутно стискає долоню на шиї, – Загалом як і ти сам, черства хлібинка. Здається, що ти ні краплі не порозумнішав, розумієш лише такі уроки, силою, а не словами. Шкода, діалоги з тобою мають менше сенсу, ніж спроби навчити рибу залізати на дерево, як говорив Ейнштейн.

– Черства хлібинка? – посміхається, – Нарешті ти зможеш спробувати, – старший голову повертає та молодшого на себе тягне, робить те, що не зробив 8 років тому. Своїми губами чужі мучає. Це не поцілунок, а катування для обох, але Йонджун чомусь впевнений, що его Субіна постраждає сильніше. Старший спеціально одну долоню в шовкове волосся запускає, стискає, неймовірну біль викликає.

Чужа наглість дивує, та так, що Субін долонь розтискає, поки намагається зрозуміти, чому тей взагалі поліз цілуватися. Думає він недовго, знову шию стискає в долонях. Але на поцілунок відповідає. І не тому що хоче. Як би йому противно не було він все одно заглиблює поцілунок, чужий язик ловить та прикушує його до крові і це саме з губою робить. Після недо-поцілунку молодший губи світером витирає, на маючи бажання відчувати на собі смак чужої помади та цукерки.

Йонджун натомість кров язиком злизує і недовго думаючи виплювує неї в Субіна, посміхається та назад цукерку до рота кладе. Молодший цей жест ігнорує, поки що.

– Цілуєшся максимум на 4 з 10, розчарував котик, – з ноткою розчарування промовляє Субін і знову з’являється на лавці поруч. Корпусом повертається до жалюгідної пародії на кетбоя, розглядаючи обличчя та вдоволену посмішку, що з’явилась на чужому обличчі.

– А ти максимум на одиничку, як добре, що ти мене відшив. Навіть не уявляю наскільки жахливим міг бути мій перший раз.

– Яка фігня коїться в твоїй голові, Чхве Йонджун? Ти настільки жадаєш помсти, що разом з нею захотів мене. – з губ злітає смішок, а Бін мотає головою в різні сторони, – Ти божевільни й, граєш в ігри зі мною!

– Хотів дізнатися як багато втратив, виявляється мені ще пощастило. Кожен невдало закохувався в ідіота, але я переміг навіть тут! – дзвінко усміхається старший.

Субін під чужий сміх саджає свого «ворога» на власні коліна, крепко тримаючи не залишаючи змоги втекти.

– Лише ти не врахував одну деталь. Зли мене скільки завгодно гірше буде лише твоєму лику, – закінчивши свою промову, Субін замахується та б’є лобом старшого по носі, викликаючи кровотечу. Йонджун хватається за ніс і краєм рукава кров витирає, звісно це не допомагає. Кривдити обличчя як минулий раз немає сенсу, тому він зупиняється на цьому і скидає Йонджуна з себе, останній шипить. Синці гарантовані. Він намагається піднятись, але після здивованого «Ой» леди не волає від болі. Субін на чужу долоню наступає і замість того, щоб зупинитися лише сильніше давить, зупиняючись лише після хрусту. Здається, перелом пальців гарантований.

– Перестань ображати мене і я не буду робити те саме з тобою. Я всього лиш відплачую тією самою монетою. Перестань грати в сильного, все одно знаєш, що програєш.

Старший губи сильніше стискає, намагаючись не заволати, відчуваючи як по щокам біжать сльози. Намагається глибоко дихати, слухаючи, як власні кості хрустять наче сухарі.

– Більшість сварок почав ти! Ти вже давно програв, Чхве Субін, не обманюй хоча б себе! Надіюсь твоя поїхавша матуся забере тебе звідси як можна швидше! – випльовує старший та відпихує молодшого, щоб на ноги піднятися, покалічену долоню в рукав світшота ховає, болить неймовірно, – Ти не заслуговуєш того, що маєш, ірод!

– Це вже не тобі вирішувати, що я заслуговую, а, що ні! – Субін не завершує, ближче підходить, руку на плече кладе, – Ти зовсім не знаєш мене. Скільки всього я пережив, не смій називати мою матір поїхавшою! Проживи хоча б частину мого життя, можливо хоча б тоді зрозумієш як це, рости з відчимом, який знущався над тобою і твоєю матір’ю, у тебе на очах. Таке навіть ворогу не побажаєш, а це всього лиш мала частина мого життя. Ніколи не смій говорити про сім’ю та про моє життя. Мені плювати на будь які образу в мою сторону, але не смій чіпати цих людей! Тобі не жити, тварюко! – ще один удар лобом діє, як відволікаючий маневр. Слідом йде точний удар в районі нирок, за яким туди ж поспішає другий, – Ніщо не злить мене більше, ніж твої коментарі про мою сім’ю.

– Чому ти виправдовуєшся!? Чхве Субін, що з тобою не так!? – ковтаючи власні сльози, зривається на крик Йонджун, – Чому я не виправдовую себе та не жаліюсь на своє життя!? – старший навпіл складається, коли його вдаряють, мерзотне відчуття, яке він ненавидить бере верх.

– Не мої проблеми, що ти занадто тупий. Ти всього лиш жалюгідне цуценя, яке хоче отримати увагу від мене. Можеш не приховувати, у тебе на лобі написано, що я тобі подобаюсь.

– Я жив в сім’ї де був ніким! Поки ти знущався наді мною з друзями я був один! Жалюгідне цуценя – єдине в чому ти правий. В той день я почув одне єдине, що я на це заслуговував! Ми обоє програвші, тобі варто прийняти це.