Подумай про мого брата

– Затишно тут у вас… – озирнувся Йонджун, увійшовши до будинку Воньон. – Я думав, ти живеш у квартирі.

 

– У будинку краще. До того ж, із протилежного боку у нас кафе, воно з’єднане з будинком. Так набагато простіше переміщатися. – пояснила вона.

 

– Круть… – захоплено протягнув Джун.

 

Дівчина посміхнулася і провела хлопця, через вітальню, яка була з’єднана з кухнею. Хлопець з цікавістю розглядав інтер’єр, що був виконаний із біло-сірих тонах. Скрізь були розставлені гарні вази зі штучними квітами, а на стінах висіли картини з краєвидами та кілька сімейних фото. На одній із них Джун помітив високого милого хлопця. Мабуть, це був той самий брат Воньон, про якого дівчина іноді згадувала. Він мимоволі помітив, що той має гарну посмішку.

 

Вони пройшли далі, опинившись на кухні. У приміщенні приємно пахло сиром та ще чимось смачним. Мама Воньон, яка щось активно готувала, помітивши їх, засяяла. Вони з дочкою перекинулися багатозначними поглядами. Йонджун тим часом стрепенувся, помітивши жінку.

 

– Ой, пані, вітаю. – ввічливо вклонився Джун, як того вимагає етикет. – Мене звуть Йонджун. Ми з Воньон друзі.

 

– Привіт, Джуні. Мені вона про тебе розповідала. Ти можеш називати мене тітонькою. – усміхнулася жінка. – Ласкаво просимо до нашого будинку. Може, хочеш чаю?

 

– Ні, дякую, тітонько. Ми з Воньон зараз займатимемося, тож… – відмовився він.

 

– Так, мамо. Ми потім поп’ємо. Всі разом. – озвалась дівчина. – Оппа, піднімайся на верх. Моя кімната – перші двері зліва. Я зараз підійду.

 

Хлопець кивнув і повільно відійшов, по дорозі розглядаючи картини на стінах, а Воньон сперлася ліктями на стіл, наблизившись до матері, яка нахилилася до неї у відповідь.

 

– А де Субін? – прошепотіла Воньон.

 

– До магазину пішов. Скоро повернеться, не хвилюйся. – тихо відповіла мати. – Я попередила його про сімейну вечерю і попросила допомогти з готуванням лазаньї. Ти знаєш, що готувати його змушувати не потрібно.

 

Дівчина задоволено посміхнулася.

 

– Чудово. Тоді я поки що піду з проектом розбиратися. Там багато роботи.

 

Воньон рушила до сходів, але її гукнула пані Чхве біля самого порога.

 

– Воньон!

 

– Так, мамо? – озвалась дівчина.

 

– Цей парубок у реальному житті виглядає навіть краще, ніж на фото. Думаю, він непоганий варіант.

 

Дівчина мовчки посміхнулася, кивнула і поскакала нагору. Йонджун вже розглядав кімнату подруги, зовсім не підозрюючи про те, які плани будує Воньон за його спиною. Вона увійшла до кімнати і відразу розвалилася на ліжку. Хлопець звернув на неї увагу і сів поруч.

 

– Слухай. Може ну його цей проект? – скривився Джун. – Давай фільм якийсь подивимося. Так не хочеться його робити.

 

– Ні. Мені теж не хочеться, але ми маємо його зробити. – відрізала дівчина і вказала на стіл. – У тебе і так немає оцінок. Це твій шанс отримати бодай одну. Подай мій ноутбук.

 

– Ех… Гаразд. – Він потягнувся за гаджетом і віддав його подрузі. – Тоді… З чого почнемо?

 

– Для початку давай сформулюємо ідею та складемо план. – запропонувала Воньон. – Потрібно виписати основне за темою та за цією інформацією будувати зміст.

 

Зібравшись із силами, друзі взялися до роботи. В основному Йонджун нишпорив по кімнаті Воньон, іноді даючи ідеї щодо оформлення та правильного формулювання речень. Воньон же взялася за інформаційну частину роботи, шукаючи в різних джерелах потрібну інформацію з їхньої теми. У такому дусі минуло кілька годин.

 

Коли друзі зрозуміли, що минуло багато часу і вони вже втомилися, Воньон запропонувала спуститися на кухню. Там до матері приєдналися батько та брат дівчини. Останній стояв спиною до людей, але Йонджун зміг віідмітити його широкі плечі. Батько пройшов повз них, розмовляючи телефоном, але дуже швидко повернувся і привітався з Йонджуном.

 

– Доброго дня. – обізвався Йон. – Мене звуть Йонджун.

 

– Дуже приємно. – хмикнув чоловік. – Ласкаво просимо до нашого будинку.

 

Нарешті пані Чхве побачила їх і посміхнулася.

 

– Ви вже закінчили? – запитала вона. – Як справи?

 

– Ні, ще не закінчили, але на сьогодні поки що все. – відповіла Воньон. – До речі, Йонджуне, познайомся це мій старший брат – Субін. Оппа, це мій найкращий друг Йонджун.

 

На їхню розмову обернувся Субін і вони з Йонджуном зустрілися поглядами. Джун знову відмітив його усмішку і те, що в нього загалом гарне обличчя. Він, звичайно, бачив його на сімейних фото, але те, як він виглядав наживо, ні з чим не порівняти. Він раптово відчув незручність, адже, якби він знав, що зустріне тут такого чарівного юнака, то одягнувся б пристойніше, а не натягнув би ці дурні рвані джинси та майку AC/DC.

 

– Привіт. – ніяково привітався Бін, на що Джун кивнув.

 

– Привіт. – Йон почухав потилицю і нервово хихикнув.

 

Субін же навпаки вважав, що в цьому всьому Йонджун виглядав досить привабливо. Рельєфні м’язи рук, і стрункі коліна, що виглядади через дірки в джинсах, привертали до себе увагу. А ще й це дивне рожеве волосся… Він виглядав чарівно і дивно одночасно. Ці думки чомусь лякали Біна.

 

– Агов, Йонджуне! – раптом почувся голос Воньон. – Чуєш?

 

– Що? – нарешті вийшов із трансу Джун. – Що ти сказала?

 

– Я запитала, чи не хочеш ти залишитися з нами на вечерю? – запропонувала дівчина. – Ти, мабуть, зголоднів.

 

– На вечерю? Ну я… – невпевнено протягнув хлопець. – Навіть не знаю… Мені здається, я буду зайвим. Можливо, я краще…

 

– Ніяким зайвим ти не будеш. Друзі наших дітей, наші друзі. Залишайся. У нас сьогодні на вечерю лазанья. Її майже всю готував Субін. Він чудово готує. – озвалась пані Чхве. – Повір мені. Його лазанья – неймовірно смачна.

 

– Припини, мамо. – вуха Су раптово почервоніли. – Звичайна лазанья.

 

– Ну добре. – слабо посміхнувся Йонджун, подумки розчулившись збентеженим старшим. – Тільки щоб у цьому переконатися.

 

– У такому разі давайте вже сідати за стіл. – нетерпляче сказав глава родини.

 

Вечеря відбувалася у темпі невимушеної розмови. Обговорювали різні фільми, університет, роботу, їхнє кафе і навіть дитинство. Найбільше обговорювали гостя, який зі зніяковілою усмішкою, але із задоволенням відповідав на їхні запитання. Всю вечерб Субін був не дуже балакучим. Він сказав лише кілька фраз, що напружувало Йонджуна. Але, здавалося, Бін завжди такий.

 

– М… – протягнув Джун. – Це справді смачно.

 

– Ніхто не готує смачніше за мого брата. – озвалася Воньон.

 

– Про матір ти забула, так? – сказала пані Чхве.

 

– Ну, мамо, ти ж розумієш, про що я. – відповіла дівчина, а Субін прописав сестрі потиличник, змусивши Йонджуна захихотіти.

 

– Стеж за язиком, мала.

 

– Це хто тут малий?

 

Бійка між братом і сестрою швидко була перервана батьком і всі знову продовжили вечеряти. Пані Чхве знову завела невимушену розмову про їхнє кафе. Субін просто спостерігав за незвичайним гостем, почуваючи себе дивно. Йонджун був цікавим співрозмовником та привабливим хлопцем. Він ніби притягував до себе своїми відповідями, оповіданнями, сміхом і це заворожувало і частково лякало Су.

 

– Джуні, вибач за прямоту, але ти такий гарний. – раптом сказала мати. – У тебе, справді, незвичайна зовнішність. Тобі потрібно в моделі йти.

 

Йонджун зніяковіло почервонів, а Субін чомусь подумав, що це чарівно, ледве стримавши посмішку.

 

– Дякую. – відповів він. – Я просто іноді підфарбовуюсь…

 

– Ні ні. Мені здається, твоя зовнішність і без цього вродлива. – запевнила його жінка, змусивши його зніяковіло посміхнутися.

 

– Мамо, але наш Субін теж дуже гарний, правда? – втрутилася Воньон і хихикнула. – Високий, стрункий. Не хлопець, а мрія.

 

Субін здивовано підняв брову. Сестра робить йому компліменти? Що за чортівня? Але ці слова дали привід Йонджуну знову подивитися на нього і переконатись у словах подруги. Хлопці знову зустрілися поглядами, але швидко відвели їх.

 

– Правда. Як на мене, якщо поєднати їхні гени, то вийшла б дитина неймовірної краси. – як ні в чому не бувало сказала пані Чхве. – Шкода, що так не можна.

 

Йонджун раптом густо почервонів, відчуваючи, що зараз згорить від збентеження від того, що почув. А Субін, який у цей момент їв, раптово поперхнувся, голосно закашлявшись. Батько як ні в чому не бувало поплескав його по спині.

 

– Мамо! Ти що кажеш таке? – вигукнув він. – Що за нісенітниця?

 

– А що? Вже й помріяти не можна! На мою думку, Йонджун непоганий варіант. – незворушно відповіла жінка. – Ти придивився б.

 

– Мамо! – насупився Бін, відчуваючи сором перед почервонілим Йонджуном.

 

– Добре-добре! Мовчу. Зануда. – буркнула вона, а Воньон хихикнула.

 

– Ну, годі, не лайтеся. – озвалась дівчина. – Давайте просто поїмо.

 

Батько ж, який за поглядами дружини та доньки здогадався в чому, власне, річ, лише єхидно посміхнувся, але не сказав жодного слова. Десь у глибині душі, він був з усім згоден. Але насправді він нахилився до вуха Йонджуна, що сидів поруч, і максимально моторошним голосом протягнув:

 

– Тікай, хлопче… Вони тобі спокою не дадуть…

 

Джун, який раніше за кольором шкіри нагадував помідор, різко зблід і нервово проковтнув слину. Тепер він почував себе дуже незручно. До того хлопець відчував на собі короткі погляди Субіна, який, здавалося, почував себе не менш незручно.

 

Вечеря добігла кінця і Воньон запропонувала другу провесьи його до зупинки. Швидко попрощавшись, вони покинули будинок і Йонджун відчув себе трохи легше. Але легка напруга після випаду пані Чхве все ще була присутня.

 

– Ти ж… Не ображаєшся на маму за те, що вона сказала? – запитала Воньон.

 

– Ні. Чого б це? – відповів Джун.

 

– Просто розумієш… – почала дівчина. – Субіну теж подобаються хлопці. Але… Він давно не мав стосунків через один неприємний випадок. Він просто розчарувався у цьому. Сумно дивитися як твій брат завжди на самоті, не рахуючи нас. Він навіть друзів не має. Тому ми намагаємось…

 

– Звести його зі мною? – хмикнув Йон.

 

– Ні! Тобто… Маю на увазі, що…

 

– Твоя мама буквально сказала, що в нас із ним були б гарні діти. Хіба це не означає, що вона бачить нас парою?

 

– А ти не згоден із цим? Ну я про зовнішність дітей.

 

– Згоден, але…

 

– Значить, тобі сподобався мій брат? – хитро посміхнулася Воньон.

 

– Я такого не казав. – зітхнув хлопець.

 

— Але ж ти подумав.

 

– Ні! Перестань. – Йонджун ляснув її по плечу, але дівчина помітила його почервонілі вуха і розсміялася.

 

У цей момент до зупинки під’їхав потрібний автобус і Йон, обійнявши подругу на прощання, почав підніматися, коли його гукнули.

 

– Йонджуне, але ти все-таки подумай! – сказала дівчина.

 

– Про що?

 

– Про мого брата! – хихикнула Воньон, на що хлопець лише цикнув, закотив очі і увійшов до автобуса.