Про егоїзм

Промайнув рік

— Укладімо контракт?, — не відриваючи очей від газети спитав Кі. На столі стояло горнятко* запашного, пряного чаю, аромат якого розповзався кімнатою з каміном, що служила вітальнею. Хоча свою назву це приміщення давно не виконувало, гостей ніхто не приймав і не планував таких раутів.

— Ні, — дзвінко пролунало у відповідь, попри те, що нікого не було поруч із Кіхьоном.

    Монотонно поцокуючи маятник старого годинника, розбавляв своїм ходом тишу в домі разом зі скрипучими дошками. Крізь відчинену кватирку знадвору долинали звуки цвіркунів, гудіння бджіл, щебіт птахів. Прохолодне повітря, затягнуте тьмяно сірими з поблисками синяви свідчило про наближення грози та пробуджувало відчуття спокою з нотками легкої меланхолії.

— Думаєш ти вже готовий для нього?, — раптом із пустоти з’явився Чур у квітчастому фартуху з двома боковими кишенями перед Ю. Хо відсунув стілець від стола присів на нього поклавши нога на ногу. Кілька рухів рукою і в нього опинилася чашка з теплим липовим чаєм з імбиром та медом.

— Звісно, мені вже краще й, гадаю, мало б вийти, — білявий відпив чаю та захрумтів печивом, взявши його з прозорого з блакитними переливами кльоша**.

   Вонхо, що поруч сидів із Кіхьоном раптово піднявся й нахилився над столом до його обличчя і, здавалося, от-от зникне ця відстань у кілька міліметрів, як бог прошепотів у самі губи Кіхьона:

— Не готовий, — Хо поцілував його в чоло.

— Та чому?

     Вонхо взяв Кіхьона за руку й повів до дзеркала, що висіло в коридорі.

— Дивись, як думаєш, так думаєш виглядає людина, яка готова до поцілунку? Ммм?, — ні, він не звинувачував, не жалів і навіть не повчав, його швидше показував явне, яке часто не помічав Ю.

     Кіхьон зрозумів, що все ще боїться такої дрібної ласки. Його погляд говорив більше, ніж слова.Там і досі жив страх.

— Я не готовий. Лиш чому? Я стільки часу старався, щоби не було цього страху.

— Ще не час, у твоїй душі поменшало розривів, але найбільші залишилися, — спокійний тихий голос Чура огортав серпанком білявого і зменшував його несподівану внутрішню тривогу.

— Ех, сумно, — пробурмотів Кіхьон, зіщуливши плечі. З понуро опущеною головою він був би втіленням погоди перед бурею в людській подобі.

— Не рвися ти так із договором, я й так нікуди не дінусь від тебе, — усміхнувся поганський бог.

— Угу, дякую, без тебе й тих покращень не було б, — прошепотів Кі обійнявши Вонхо.

— Це не моя заслуга, а твоя власна. І ти це знаєш, — легко обійняв Кіхьона Хо у відповідь.

Ні, твоя теж є, — ледь чутно пробурмотів він у груди бога, слухаючи спокійний ритм його серця.

    Кіхьон уже другий місяць не вгавав з обіймами. Бувало, навіть, посеред ночі прокинеться і кличе Вонхо, бо йому наснилося жахіття й потрібна чергова порція заспокійливих обіймів. А все почалося з легких дотиків до рук, обличчя, перш ніж відбулися перші міцні обійми минуло багато часу. Кіхьон примудрився провести Wi-Fi проходив онлайн сеанси психотерапії, почав працювати на фрілансі, життя в нього налагоджувалося, повільно, але пазл потрохи складався. Йому вже рідко снилися жахіття з минулого.

 Підвечір канонадами прогриміла гроза, миготливо освітлюючи небесну темряву блискавицями, що прорізали небо увсебіч, як списами.

  Однієї ночі знову жахіття з минулого потривожило його уві сні. Воно було чіткішим за попередні, ніби це не сон, а наяву. Такими його кошмари були понад рік тому. Страх від цих снів пробирався до кісток майже потойбічним холодом, туманив розум і зривав болісний задушливий крик з уст Кіхьона.

Й от знову цей голос, ці руки, битий посуд, перевернуті меблі, знову Кіхьон благає з останніх сил зупинитися його, але це марно. Знову після побої, летючих речей по квартирі та грубого фактично насильного сексу, він стишено знову просить вибачення за все, що було годину до, шепоче біля вуха, що кохає. У голові Кі форшлагами литавр билися слова: «Втекти. Треба втекти. Не можу. Не витримую. За що мені це все? Ненавиджу його. Треба драпати від нього і якомога далі, хоч у гори-ліси». Він біжить із тільки з тими речами, що купив собі сам за свої кошти. Й ось ліс, він манить своєю темрявою вдалині. В одну мить навколо нього увесь простір наповнює ця темрява і з неї лунає ненависний голос: «Ти не втечеш від мене». До шиї Кіхьона тягнеться рука, яка боляче її здавлює, мутніє в очах…

   Від власного крику в холодному поті, Кі різко підіймається з ліжка, задишка не дає можливості вимовити слова, щоби прикликати Вонхо, очі печуть від сліз, що він пролив уві сні й ще і крупинки солі поколюють у кутах через кліпання.

  Дібравши до вікна на тремтячих ногах, які чомусь відмовлялися рухатися, і взагалі тіло було як дерев’яне, він зараз відчував себе маріонеткою, що застигла в одному положенні, відчинив його та наповнив легені свіжим повітрям. Дихання прийшло до норми й Кі промовив:

— Ти мені потрібен. Де ти є? Вонхо! Ти мене чуєш?, — тут йому під шкіру закралася мерзенна думка після тиші у відповідь.

— Його тут немає. Він пішов із цього дому? Я знову самотній. Як завжди. Що поміж людей, що без них. Завжди був самотнім. Самотність мій вирок. Жаль, що не вмовив його на договір. Я такий егоїст, щодо нього, — шепотів, немов із ним був ще хтось, хто почує його тривоги, що виллються в сповідь.

   Чомусь здоровий глузд, який казав: «тебе не залишили, у богів є свої заморочки, а в Чура з нечестю вони пов’язані й, можливо, він вчергове дає їй по зубах», приглушувався думками про самотність та покинутість. Цей когнітивний дисонанс ще більше погіршував стан Ю. Очі наповнилися сльозами, як калюжі під час літньої зливи, і вийшли за межі, швидкими струмками пробігали сльози по обличчю зриваючись із підборіддя падали додолу.

    Він за цей рік звик до присутності бога в домі та в його житті. Уперше йому було комфортно, уперше він насолоджувався спокоєм, він із великим задоволенням розділяв сніданки, обіди та вечері з ним, стільки турботи він давно не отримував. Він відчував себе потрібним просто через те, що він існує. А в моменти, коли Вонхо йому усміхався та з ласкою в очах дивився на нього, Кіхьон відчував себе чомусь і коханим, хоч і ніколи вони не розмовляли про почуття та, що за відносини між ними. А сьогодні вперше через відсутність Хо в домі, він відчував смуток.

   Вонхо, який щойно явився додому, бо нічка була не спокійна нечисть знову буянила, пішов перевірити, як там Ю, він хвилювався за нього тому з нечистю мав короткі розмови, ніж зазвичай. Кіхьон знесилено сидів на колінах під вікном, прохолодний вітер куйовдив його злипле від поту в товсті пасма волосся та приніс у кімнату запах дуба, моху та сирості.

— Кіхьон, ти мене чуєш?, — підійшовши впритул до нього спитав Хо.

   Він не реагував. Вонхо сів поруч із ним, дозволивши собі таку наглість, як посадити його собі на стегна та Кіхьона до себе.

— Вибач, я сьогодні затримався, — заспокійливо погладжуючи по спині говорив бог.

   Напруга спадала з тіла Ю, він розслаблявся від банальної ласки, клубок у горлі, що не давав йому вимовити слова зник, звільнивши голосові зв’язки з лещат ступору.

— Все нормально.

— Розповіси що сталося, знову жахіття прокралося в сновидіння?

— Угу. Воно знову таке реалістичне й чітке, як раніше. Мені страшно. Страшно що цей жах знову повториться в реальності, і я боюся самотності боюся без тебе залишитися. А ще мені, здається, я закохався в тебе. Звучить це все шалено та божевільно, але в нас хіба не все є таким? І я неймовірно жадібний егоїст, – важко видихнув Кіхьон. Стан його покращився панічна атака, зникала як поріддя з глибин пекла при обряді очищення.

— В чому ти вбачаєш цей егоїзм?

— В бажанні втримати тебе поруч, я став одержимим договором із тобою. Мені соромно за це. Я такий проблемний. Так і ще мої почуття до тебе.

— Ти не одержимий. Я бачив таких людей за своє існування тисячі. Ти не один із них. Ніким і нічим ти не одержимий, твій страх перекривлює розуміння простих речей таких, як потреба в турботі й кохання. Знаєш мені не вперше людина зізнається в коханні, але ти перший, чиї я почуття хочу та можу прийняти. Я теж егоїст, — перебивши Кіхьона спокійним тоном мовив Чур та бережно прилинув до губ Кіхьона.

 Легкий поцілунок жаром пропікав шершаві пересохлі губи.Дрібні дрижаки окутали Кіхьона, які враз замінило тепло, що розливалося по всьому тілу, як води бурхливого Прута під час повені. Страх відступив і заховався в передсвітанковому тумані. В ділянці серця приємний щем підкидав дров до ватри*** зароджених почуттів. У цю ніч одна з найглибших ран у душі Кіхьона затягнулася до кінця.

    Цей світанок ці двоє зустріли в обіймах один одного й у солодкій млості, що була відгомоном поцілунку.

Примітка:
*горнятко — (галицький діалект) чашка.
**кльош — (галицький діалект) тареля на ніжці, для сервірування солодкого
*** ватра — вогнище, багаття