вікно в твоє серце

#серпис2022

слово: забути

кенма після нічного стріму заходить на кухню, щоб побачити сумного хлопця з банкою арахісової пасти за столом.

у кенми не було пасти вдома. і хлопця теж.

– Всім дякую за вашу активність, наступний стрім буде післязавтра.

Після череди чергових і звичних слів Кенма закінчує свій стрім та втомлено сповзає в кріслі. Він втомився, майже до смерті, адже цей раз за комп’ютером він провів мало не дванадцять годин з маленькими перервами на туалет. Їсти не було чого взагалі – для цього треба готувати, а після таких сесій ігор у хлопця сил залишалось хіба що замовити доставку їжі.

Проте цього разу навіть на це не вистачило сил, тому він тільки вмикає телефон та дивиться на мільйон відміток у твіттері. Це навіть стало чимось схожим на традицію – після кожного стріму чи відео Кенма заходить в соціальні мережі та дивиться, що люди про нього пишуть. Зазвичай там тільки гарне, проте гейтери дістались і до нього теж – час від часу можна знайти твіти про те, що Кодзукен занадто беземоційний і тому невартий своєї авдиторії. Сам хлопець на це не реагував – тільки іноді міг на стрімах пожартувати щодо цього, проте далі таких жартів не заходило.

Великих скандалів у нього не було, Кенма занадто закритий, щоб влізти кудись – ніхто не знав про нього що-небудь, окрім як його імені та улюблених ігор. Самого хлопця це влаштовувало.

Відчуваючи неприємні відчуття внизу живота, Кенма тільки застогнав та поставав ногу, щоб встати. Йому треба було піти в туалет. Ноги не слухалися, і Козуме мало не впав, коли намагався зробити кілька кроків. Все-таки ідея не вставати з одного місця стільки годин поспіль – це  не найкраща ідея.

Дорогою з туалету живіт починає буркотіти, і хлопець, прекрасно знаючи, що в холодильнику миша повісилась, іде в бік кухні з телефоном у руках. Світло ніде не горить, і вмикати його нема сил, тому Кенма світить з телефону, щоб не перечепитися через кота. До того ж він чув тут якісь звуки трохи раніше – мабуть, коти знов скинули щось – тому варто бути обережним.

Проте коли Козуме світить на кухню, то на мить мало не роняє телефон – там хтось є. Його очі занадто втомились від гри, і всі знають, що в темряві мозок людини любить вигадувати те, чого немає, тому Кенма вимикає телефон та шукає наосліп вмикач.

Коли ж в очі б’є світло зверху, то він бачить це. На кухні, за його маленьким столом, сидить хлопець з банкою арахісової пасти і їсть її з доволі сумним виразом обличчя. Кенма не реагував би занадто сильно, проте є кілька «але»: у Кенми не було пасти вдома, і хлопця у нього так само не було.

Незнайомець з чорним неслухняним волоссям зміну в освітленні помічає і кидає погляд на власника квартири. Він сидить в великій піжамі в вигляді сови, і на мить може здатися, що взагалі п’яний.

– Я можу все пояснити!

Хлопець ставить банку на стіл та кладе ложечку обережно поряд, щоб не забути про неї. Після цього він дивиться в усі боки, немов шукає деталь, за яку можна було б заціпитися, проте такої, очевидно, не знаходиться. Він тільки зітхає та опускає погляд вниз.

– Не можу.

На маніяка він не схожий, начебто.

Кенма зітхає та робить кілька кроків вбік шафи для посуду та дістає з неї ножа. Паличками їсти пасту – це чисте знущання, особливо коли вона буде настільки підтанутою, тому розумним рішенням здається піти взяти саме ножа – єдине, що лежить не брудним на раковині.

Тільки незнайомець так не вважає:

– Гей, ти чого? – відставляє банку та навіть поривається встати зі свого місця. – Попросити міг, я вийшов би з квартири.

Кенма відчуває, як очі самі по собі підкочуються мало не до брів.

– Ти хворий?

Замість відповіді хлопець дещо розслабляється, коли Козуме не летить на нього з ножем в руках. Сам Козуме надумав інше – він повільно підходить до свого ж столу та легко застрибує на нього, щоб сидіти обличчям до незнайомця. Той на це підіймає брови, проте слова не каже, немов боїться, що власник квартири дійсно може підрізати його.

Кенма і не думає про це, адже у в’язниці йому грати не дадуть. Натомість він тягне руку та хапає банку, маючи на меті безсоромно зачерпнути й собі трохи. Саме тоді незнайомець прокидається від свого трансу страху.

– Е ні, – він хапає банку та тягне її собі до грудей, від чого Кенма хмуриться та мало не облизує чистий ніж, – ти не уявляєш, скільки я бігав за цією банкою. Собі купи – і їж її сам.

– Це моя квартира, тому я маю право їсти.

На його думку, аргумент доволі непоганий, адже це і дійсно його, бляха, квартира. Кенма міг просто подати на нього за таке нахабне вторгнення в його помешкання. Він міг, але не зробив. І не тому, що йому так хотілось поїсти тої пасти, зовсім ні, просто останнім часом йому ставало зовсім сумно, а Шьойо все більше часу проводив зі своїм Каґеямою. Кенма не був проти їхніх стосунків, адже Тобіо дійсно кохає його друга; просто іноді, темними ночами, як ця, йому ставало аж до нудоти самотньо, від чого залишалось тільки грати до останнього, поки очі не випадали від втоми.

Саме тому замість того, щоб закричати чи вигнати нахабу з дому, він тільки сидить з ножем біля нього і мало не благає очима дати і йому це кладовище всього корисного.

– Я мав здогадатися, що ти дріб’язковий.

Банку він так і не дає.

– І що б це мало значити? – Кенма навіть руки на грудях складає та дивиться на нього з кам’яним поглядом.

– Ну ти маленький, майже дріб’язок, а тут ще і через …

Договорити йому не дає ніж біля горла:

– Подумай двічі перед тим, як закінчувати речення.

Незнайомець обережно прибирає його від себе та підлабузо посміхається прямо йому в обличчя. На його щоках розтікається дивний рум’янець.

– Впевнений, що в деяких місцях ти доволі великий.

Те, що Кенма ніяк не реагує на слова, він скидає на те, що він дійсно хоче спробувати ту пасту. Сам він її собі не купував, адже знайти її іноді бувало надзвичайно важко. Саме тому замість слів хлопець тягнеться за банкою та вимогливо виставляє руку:

– Хочеш перевірити?

О боже.

Незнайомець червоніє, і від цього його хватка на десерті стає слабшою, що і дає змогу Козуме забрати її до себе. Він зачерпує собі трохи пасти на ніж та обережно, щоб не порізати язика, смакує її ніжну текстуру. Вона солодка, занадто солодка навіть для нього.

Проте Кенма не каже нічого у відповідь, ніяк не коментує десерт, а тільки час від часу опускає банку, щоб хлопець теж міг поїсти. Так вони й сидять якийсь час, поки з вулиці чутно вітер, який то б’є у вікно, то виє десь подалі. В цей момент він може нормально роздивитися всі риси його обличчя – волосся, яке до цього закривало одне око, зараз прибране назад, а його карі очі трохи схожі на котячі. До того, як він відкрив рота, то він навіть здавався доволі загрозливим.

– Навіть не запитаєш, чого я до тебе заліз?

Його очі дивляться мало не в душу Кенми, і він на мить відчуває щось неприємне в грудях – немов вузол затягується в тому місці, і він не може поворухнутися.

– Це важливо?

Обличчя незнайомця загоряється обуренням і він навіть кладе ложку на стіл.

– Звісно! Я міг щось вкрасти в тебе або вбити.

– А ти … прийшов мене вбити? – Козуме навіть замислюється, наскільки це було розумно – впускати якогось хлопця до себе їсти пасту. Мабуть, в нього дійсно навички самозбереження вмерли років в десять.

От тільки незнайомець сміється, відкинувши голову назад, та навіть протирає око, немов Кенма сказав щось настільки смішне, варте такої реакції.

– Хто приходить вбивати в піжамі?

Вагомий аргумент, проте Козуме знизує плечима та набирає собі трохи більше пасти – йому, по суті, дещо все одно, як і для чого цей хлопець з’явився в нього на кухні.

– Я хотів прилізти до свого друга, але забув, яке в нього вікно.

В цей момент Кенма дійсно підіймає брови від здивування і навіть сам кладе ніж на місце.

– Я йому купив цю банку, але засмутився, що забувся в цьому домі, і вирішив з’їсти.

Це не відповідає на питання Кенми.

– А чого не вийшов?

Здивування з’являється на його обличчі, від цього Козуме мало не сміється від цього. І дійсно, його губи таки вигинаються в посмішці, від цього обличчя навпроти, окрім здивування, фарбується в червоний рум’янець ніяковіння. Навіть рот трохи привідкрив, немов побачив Восьме чудо світу.

– Я тепер взагалі не хочу виходити.

Настає черга Кенми відчувати потепління в щоках і шиї. Зазвичай, він не червоніє так легко, але ці слова, імовірніше сказані в жарт, змушують щось затягнутися ще сильніше в тілі.

Це нерозумно, хлопець розуміє з усією ясністю, зовсім нерозсудливо, проте серце, заховане за всіма масками та дешевими відмовками, каже, що з цього може вийти щось. А якщо його вб’ють, отже, не його день, що поробиш.

Козуме фиркає собі під носа:

– Телячі ніжності.

Проте вогник в очах незнайомця ігнорувати не виходить, особливо, коли до нього додається широка посмішка:

– Неправда, тобі сподобалось!

Кенма хитає головою:

– Ні.

– Я бачив, як ти посміхався.

– Тобі здалось.

– Ні, ти дійсно …

– Я тебе зараз викину з квартири.

Брюнет підіймає руки, як переможений, та із задоволеним обличчям пхає собі до рота пасту. Гівнюк, знає ж, що має рацію.

– А якщо я замовкну, ти мене не викинеш?

Ні.

– Я подумаю.

Зрештою, ніхто нікого не викидає.

Коли банку вони закінчують, і Кенма відчуває, як його живіт ось-ось зірветься від всього цурку в тілі, він тільки падає на стіл та прикриває очі. Це навіть краще, аніж їсти пиріг на самоті. Час, мабуть, перевалив за третю ночі, проте Козуме в цей час тільки починав активуватися. Незнайомець перехиляється над ним, і Кенма на мить затамовує подих, немов думає, що якраз саме в цей момент його будуть вбивати.

– Ти на кота схожий.

Кенма на це нічого не відповідає, а тільки ліниво, із закритими очима, показує йому фак. Хлопця це не засмучує, адже він гучно на це сміється.

– Може, тебе ще віднести у ліжечко?

Щодо цього Козуме навіть не думає забагато, адже хто взагалі буде погоджуватися на те, що якийсь незнайомий хлопець відносив його до його кімнати й хазяйнував в його квартирі?

– Можеш.

Очевидно, Кенма буде.

Однак брюнет забагато про це теж не думає, адже майже одразу заводить руку під ноги й спину, перехиляє тіло та підіймає його без жодних скарг. Козуме знає, що він не найлегша ноша, адже зі своїм режимом набрав трохи зі школи, проте скарг не звучить.

Саме тому Кенма тільки пальцем показує, куди треба йти, і через кілька митей відчуває, як його тіло обережно, навіть занадто обережно, кладуть на ліжко.

Незнайомець не сідає, а ходить навколо та дивиться на все, що мається в його кімнаті-студії. Про обладнання він не питає, адже його очі падають на кота, який тільки-но зайшов до них.

– Ух ти, як звуть?

Його руки ніжно бігають від голови до спини, поки сам хлопець сидить навпочіпки із посмішкою на обличчі.

– Пиріг.

Він не каже нічого про дивне ім’я, тільки гладить Пирога та дивиться на нього зацікавленим поглядом. Так проходить певний час.

– А тебе як звати? – він все так само не дивиться на господаря, а тільки пестить тваринку.

Точно, вони ж навіть не представились нормально.

– Козуме Кенма.

– Десь я чув це ім’я, здається.

Звісно, що чув, адже Кенма – все ще доволі відомий ютубер. Проте він не каже і слова про це, а тільки знизує плечима та чекає, поки говіркий хлопець представить і себе.

– Я Куроо Тецуро, до речі.

В ту ніч Тецуро залишається в Кенми.

А наступного ранку він має можливість споглядати сцену, де Куроо міцно обіймає свого друга і за сумісництвом сусіда самого Кенму Бокуто. Його хлопець Акааші стоїть поряд з таким самим втомленим виразом обличчя, і Козуме розуміє, що з ним він міг би подружитися.

Іноді забудькуватість грає на руку.

від авторки

спочатку кенма мав дістати ложку, от тільки я пізно згадала, що в японії частіше використовують палички, проте змусити кенму їсти пасту цими паличками я не могла (якщо так дійсно їдять, то буде мені уроком). тому він їсть з ножа і лякає куроо.