Будні студента

В Токіо вони повернулися з наближенням ночі.

 

Кенма відчинив двері в квартиру, згадуючи як мило вони попрощалися з Шойо, і зрозумів, що Цукішима ще не приїхав.

От же ж.

Кенмі болить голова тільки від розуміння того як завтра йому на вуха сяде Куроо зі своїм: “А Цуккі такий милий! Боже, він просто лапочка, уявляєш?!”. А Козуме ж навіть уявляти не потрібно — живуть-то вони разом. Залишається тільки надіятися, що Куроо не захоче проводжати Цуккі до самої квартири, тому що, незважаючи на всі жарти про однозначний IQ патлатого брюнета, говорити щось, коли він побачить двері, в які часто ввалювався, буде якось… ну марно.

 

Та байдуже. Завтра неділя, а це значить, що він зможе цілий день пролежати на одному бочку, плекаючи надію, що хтось прийде і переверне його на інший. А потім, приблизно о пів на другу ночі, буде бігати по квартирі, намагаючись зробити тижневий проект за ту мізерну кількість годин, які залишилися йому для сну. Що може бути краще?

 

Перед сном Кенма ще раз списався з Шойо, побажав йому солодких снів, збираючись також гарненько поспати. Думаєте йому щось завадило? Було би досить очікувано, якби зараз в квартиру зайшов Цукішима, або ще гірше — Куроо з його істерикою про зраду. Але ні. Навіть почувши протяжний скрипучий  звук, який видають двері, Кенмі було настільки по цимбалах, що навіть не пристойно.

 

Прокинувшись, Кенма, як звичайна середньостатистична людина, посидів годинку в соціальних мережах, без цілі скитаючись у безодні інформації і лайкаючи спільні фотки Бокуто та Акааші, він був радий за них. День пройшов чудово. Куроо його не тривожив, тому що сьогодні йому довелося їхати кудись до чорта на задвірки через якісь сімейні справи, а це значить, що він був вільний від “цікавих” історій Куроо і його (нарешті ці телепні зі всім розібралися) хлопця. До того ж, він навіть ні разу не порізався!

 

* * *

 

Життя журбливе і бентежне, не тільки коли встаєш о шостій, але і коли встаєш в принципі. Робити це ой як не хотілося, а не робити ой як не виходило. Одним словом — глибини відчаю були готові прийняти ще одного мученика.

 

Ще більше, ніж вставати з ліжечка, Кенма не хотів пертися на пари. Вчора був чудовий вихідний, який пройшов от прям точно по плану, а сьогодні йому знову доведеться не солодко і навіть не кисло.

 

Йдучи в універ несправедливо рано і проходячи повз пекарню з очікуваною назвою “Свіжа випічка”, Кенма, згадуючи старий мем, відповідає: 

 

— Сам пічка, — і від цього навіть стає легше….

 

….А ні, не легше, помилився.

 

***

 

— Кееенмааааааааа, — стогнав Куроо, протираючи своєю пикою барну стійку у них в кав’ярні, — чому сьогодні не зміна Цукі?

 

— Куроо, досить ставити дурні запитання.

 

— Але Кееееееееенмаааааааааааааааа.

 

— Досить кричати, ти всіх клієнтів розлякаєш.

 

— Ти про ту парочку в закутку? — він показав на останніх на сьогодні клієнтів, — Вони там милуються вже години зо дві. Їм глибоко по цимбалах, — він знову розтікся, як ото калюжа чогось липкого, продовжуючи скаржитися: — Я так хочу побачити Цуккі! Я пропонував йому сьогодні на ночівлю до нас, але він мене послав. Ну як так? Такий милий і такий солоний?

 

— Ти знав що він за людина, але сам же вирішив з ним зустрічатися.

 

— Таааааааааааак, ну добре, — Куроо підскочив на місці, ніби від несподіваного геморою, і дістав вібруючий телефон, — Алло, так бро. Ну брооо, ми скоро будемо, от тільки Кенма зачиниться, і ми відразу полетимо на кухню за оселедцем. Добре, давай. Та ніякого оселедця.

 

***

 

— О, ви принесли оселедець?

 

— Та який оселедець, бро?!

 

— Ти сам заговорив про оселедець! Тепер хочу.

 

— У мене є крабові палички!

 

— Юху, крабові палички.

 

І ось, коли всі були на своїх місцях, тобто в піжамах на м’якому коврику у вітальні, почалися їх звичайні домашні посиденьки.

 

— Гей, я от бачив, — сказав Куроо, спостерігаючи за тим, як Бокуто їсть крабові палички, — як Лев бере паличку, розкручує її і так їсть.

 

— Серйозно?

 

— Угу, так, давайте у щось зіграємо?

 

— Наприклад?

 

— У дурня?

 

— Ви і так в нього граєте на кожному екзамені.

 

— Кенма!

 

— Що?

 

— Тасуй давай.

 

В результаті, в дурні пошився Бокуто, Куроо і один раз Кенма.

 

— Я втомився, — сказав Кенма після сьомої партії.

 

— Так, набрид дурень, давайте в щось інше, — Куроо не зрозумів, що Кенма мав на увазі не гру, і дістав ще одну настолку, — ось, тітка передала. Суть в тому, що є гноми, які шукають золото і скоти, які їм заважають.

 

— Юху, круто!

 

— Тільки не піддаватися, тут кожен сам за себе, а то я вас знаю, голубки.

 

— Та як ти смієш?!

 

— А от так. Я знаю, які ви тут романтики.

 

— Куроо-сан, а самі не пам’ятаєте, як над Цукішимою тряслися?

 

— Коли таке було?

 

— Буквально позавчора, коли ми разом додому їхали.

 

— Угу! Куроо йому і двері відчинив, і вперед себе пустив, і всю дорогу його обіймав, і ви дуже мило воркотали, — з добрим смішком розповідав Бокуто, дивлячись як Куроо поступово червоніє, як ніс у алкоголіка.

 

— Та йди під три чорти, я, між іншим, бачив як ви з Акааші спереду за ручки з обручками трималися на перемикачі передач!

 

— А що в цьому дивного?! Ми вже мало не заміжня пара! — Бокуто покрутив рукою з перснем перед носом Куроо.

 

— Заспокійся, Куроо-сан просто заздрить, — швидко приручив свого нареченого Акааші.

 

— Нічого подібного!

 

— Точно заздрить, — констатував факт Кенма.

 

— Так, заздрю і що? Я теж хочу вийти заміж за Цуккі!

 

— Ви зустрічаєтесь лише три дні.

 

— І що?! Я також хочу! — Куроо почав театрально плакати в плече Бокуто.

 

— Ох, бро, не плач, все буде добре!

 

— Не буде!

 

Після того, як їм разом вдалося заспокоїти Куроо, вони насправді почали грати в ту настільну гру. Коли вже минула година, і вони награлися, сіли пити чай. О пів на другу ночі, а вони п’ють чай. Взагалом як це і роблять інші середньостатистичні студенти.

 

— Та я тобі кажу, що в шостому сезоні Пікачу крутіший ніж у восьмому!

 

— Досить говорити ахінею! — відповідав Бокуто на заяви Куроо, — це просто не реаль…— не встиг сказати Котаро через шум в сусідній квартирі, — Це що?

 

— Ну, прослуховується тут все добре, — відповів на це Куроо.

 

— Скоріше звукоізоляція погана, — поправив його Акааші.

 

— От же ж кривоногі! — прокричав чоловічий голос по ту сторону стіни.

 

— Точно, сьогодні наша шкільна команда повинна була грати! — несподівано згадав Куроо, — пішли-пішли, подивимося як Некома взує Фукуродані.

 

— Куроо, зараз друга година ночі, — намагався врозумити його Кенма.

 

— Подивимося запис! Вони ж потрапили на національні!

 

В результаті вони таки знайшли в Інтернеті палений запис і дивилися його ще пів години. Некома грала не проти Фукуродані, а проти якихось лохів, яких, як виражався Куроо, ці молоді таланти зробили з пів тичка.

 

— Може вже спати підемо? — спитав Кенма.

 

— Окей, але спочатку ми повинні подивитися нову серію Локі!

 

— Юху, так, а ще випити какао!

 

Вибору не було. В процесі Бокуто і Куроо влаштували бій на подушках, під час якого майже розгромили всю квартиру.

 

Серію вони так і не додивилися, тому що позасинали в тих самих позах, в яких і сиділи на підлозі у вітальні, благо, подушок і ковдр було достатньо, хоча всім і було байдуже.

 

***

 

Прокинувся Кенма з болем у попереку і голові. У попереку через незручну позу, а в голові, бо Куроо вирішив, що розбудити його, кинувши в обличчя подушку, — чудова ідея. Ну, Кенма був останнім сплячим, і до його пробудження ці генії приготували млинці та заварили каву, навіть не спаливши кухню. А потім виявилося, що млинці готував Акааші, це і було причиною збереження початкового вигляду кухні.

 

На пари Кенма потрапив пом’ятий. Як завжди. Половину занять він проходив новий івент у грі, а другу половину проспав. Істинний студент.

 

Підробіток зустрів його незадоволеним обличчям Цукішими, до якого знову ліз Куроо, а ще…

 

— Привіт, Кенма!

 

…милим художником, який знову не повністю відмився від фарби та усміхався на всі тридцять два.