liaison

Локі не приймав Грандмайстра.

– Ах, Локі, ти такий розумний хлопчик, – посміхнувся правитель, прибираючи з дошки чорну фігурку коня, – але все одно недостатньо холоднокровний. Ну, якби… пересунув би слона, і майже виграв би… що ж ти?

— Бачу, — процідив трикстер, схрестивши руки на грудях і невдоволено насупившись.

— Не засмучуйся, мій дорогоцінний, наступного разу вийде, — імператор швидкоплинним помахом пальця пересунув слона по діагоналі. – Шах.

— Не будьте таким самовпевненим, у мене і зараз є шанс, — обвівши напруженим поглядом шахівницю, принц Асгарду зробив хід турою. – Що скажете на це?

— Скажу, що хід дуже-дуже… хитрий, але… — Грандмайстер потягнувся до короля Лофта, вказуючи на нього пальцем, — але ти все ще не охолодив запал свого бажання виграти в мене.

— Але…

— Ні, правда, чудова спроба і я пишаюся тобою, цукерко, — правитель ствердно закивав головою, водночас натиснувши пальцем на короля, змушуючи впасти на дерев’яну поверхню. — Де ти навчився такому спритному мисленню? Чи воно теж дано тобі від народження? Ох, ти не перестаєш мене дивувати!

— Яким би спритним воно не було, як бачите, результату особливого воно не дало, — у голосі Лафейсона чулося роздратування — чоловік не звик програвати будь-кому, навіть істотам, могутнішим за нього.

— До чого ж ти впертий, мій хлопчику.

— Так вийшло, Грандмайстере.

— Ти не подумай, мені це дуже подобається! Твоє незадоволене обличчя – розвага краще за всі сакаарські події!

– Навіть так? Не думав, що у вас такі специфічні смаки, — трикстер примружився, знущаючись, дивлячись на правителя.

— Ти ще цього не помітив? Що, правда? З твоїми навичками… вже час… — Грандмайстер задумався, підперши голову рукою.

— Ох, перепрошую. Як я міг? — Локі сплеснув руками.

— Ну-ну, мій хлопче, не перегравай. Все-таки, всі ці твої впертості не могли бути в тебе від природи, нізащо в це не повірю.

— Сумніваєтесь у моїх словах, Грандмайстере?

– Трошечки. Золото моє, адже я живу не першу і не другу тисячу років, у душах, подібних до твоєї, я розбиратися за довгий час навчився.

– На що ви натякаєте?

— Ти, прекрасний принце, — погляд правителя посерйознішав миттю, прямим пропаляючим променем попрямувавши до очей чоловіка, — страждаєш від моторошної нелюбові до себе. Не помітити це було б складно навіть… звичайнісінькому слузі. То чому ти відчуваєш таке страшне почуття? Воно зовсім… не потрібне тобі…

— Я не…

— Ну не сперечайся ж. Ти хоч і майстер брехні, але мене обдурити складніше. Розкажи ж, що таке сталося з тобою, що ти… перестав цінувати себе? Справа у твоїх батьках? Чи ти підвів когось у ваших цих безглуздих битвах? А може в тебе якісь комплекси? Не можу зрозуміти…

— Грандмайстере, я правда не…

— Ох, припини же чинити опір, — Грандмайстер втомлено зітхнув у відповідь на репліку шкідливого трикстера, що не бажав здаватися навіть тоді, коли його брехня розвіялася.

Неприродно довгі пальці правителя завмерли над зап’ястям принца Асгарду, зависнувши в парі сантиметрів над ним, навіть не торкаючись, обпалили холодну шкіру. А за мить акуратно доторкнулися до неї, ледь відчутно. Здається, цієї миті засмаглі руки запалилися жовто-червоним вогнем, впевненіше охоплюючи пальцями зап’ястя. І Локі судомно видихнув, широко розплющив очі, з жахом спостерігаючи за тим, як біла шкіра поступово набуває блакитних і синіх відтінків, як прохолода обертається в лід. Грандмайстер – бісовий маг, маг кращий за трикстера, не здатного приховати свою справжню сутність. Грандмайстер занадто розумний, набагато розумніший за трикстера, не здатного прорахувати варіанти його дій. Грандмайстер занадто непередбачуваний, набагато більш непередбачуваний, ніж трикстер, не здатний імпровізувати в подібних ситуаціях. Обличчя правителя не висловлювало, не показувало нічого зі списку емоцій, вже надуманих Лофтом, — ані гніву, ані розчарування, ані огиди він не помітив, хоч би як ретельно не вдивлявся. Але не побачив він і чогось іншого.

Обличчя імператора не виражало і не показувало нічого зі списку всіх емоцій у Всесвіті. У Грандмайстра свої емоції, дізнатися, вивчити які Бог Брехні поки що не зміг — і про що вже встиг тричі пошкодувати, захлинаючисьвід страху стати посміховиськом, виродком, помилкою простору в його очах.

Грандмайстер балакає весь час. Каже безглузді речі. Каже фрази, що обурюють. Цитує огидних істот. Вигадує недоречні жарти. Все це вкрай неприємно та смішно. Але набагато гірше, коли правитель мовчить. Мовчить і дивиться навіть не в душу — глибше, кудись у надри суті, далеко під її дном. Не видає жодного безглуздого звуку. Не сміється бісовим сміхом, що розливається по стінах. Мовчить, але не тому, що йому немає чого сказати. Мовчить тому, що всі його можливі слова й так очевидні. Або не очевидні. Грандмайстер непередбачуваний і саме тому розчарувати його в сто разів страшніше, ніж будь-кого у Всесвіті. Тому тиша, що видається саме їм, так тисне, бо вона незвична, неприродна, не очікувана. Тому його тиша душить, закупорює легені, не даючи зробити навіть одного вдиху, щоб вижити.

Інша рука владики раптово опинилася біля обличчя трикстера, через секунду кінчики пальців легко пройшлися блакитною шкірою біля переповнених відчаєм очей, що стали яскраво-червоними. Смуга зеленої фарби заповнила шкіру між уродженими йотунськими візерунками, що з’явилися поступово, надто повільно, ніби справді це було її місцем, ніби так судилося з самого початку. Лінія під губами зайняла таке саме створене саме для неї місце — продумано до міліметра. Від дотику шкіра під пальцями на мить набула звичної блідості, але тільки-но трикстер несвідомо повернув голову, щоб притулитися до чужої руки, знову охолола. І Локі не розумів, від страху, неприязні чи чогось ще, ніби прокинувшись і відвернувшись від правителя, прогнавши неправильне, невластиве йому дивне бажання… чогось.

— Локі… — голос Грандмайстра, надто, надто тихий, незвично, неприродно, пройшовся обережною вібрацією по тілу принца Асгарда, знімаючи напругу, змітаючи жах, що тільки-но покинув душу Бога Підступності, — ти прекрасний.

— Ти чудовий, мій хлопчику, — повторив Грандмайстер, коли Лофт підняв на нього погляд, який невірив, але вже ледве світився надією.

– Ти чудовий, дорогоцінний мій, – сказав Грандмайстер ще раз, привертаючи трикстера до себе.

— Ти чудовий, мій принце, — прошепотів Грандмайстер, зариваючись носом у шию Локі, заплющуючи очі, заспокійливо згладжуючи пальцями його спину.

Локі майже не приймав Грандмайстра.