BL манга

— Що це за гидота?

Якийсь солодколиций білявчик самозречено цілував накачаного брюнетика і заразом встигав загадково глядіти на Кагеяму з обкладинки манги.

— Судячи з того, що ти роздивляєшся цю гидоту вже три… Та все-все, мовчу, це для твого брата. Довго пояснювати, просто підкинь це йому завтра під подушку чи ще кудись і проспівай замість мене якесь привітання на твій вибір. 

— Ну…

— Дякую, сонеч… ясновельможний пане Кагеямо!

Тобіо зітхнув і спробував мовчати якомога засудливіше, поки дівчина з паралельного класу виходила в коридор. Наче йому турбот не вистачає. Озирнувшись навколо, він похапцем сховав мангу в ранець, та погляд білявчика з обкладинки нікуди не зникав… На Хінату чимось схожий. Коли той дивиться на небо, так захоплено, що навіть вітер замовкає, а потім неочікувано обертається, і на очах легкий серпанок, і такий він тягуче-задумливий, що слова забуваєш і мовчиш, як телепень, і зиркаєш тільки, допоки зовсім незручно не стає… Та най же ж тебе качка копне, сраний ти Хінато! Чому ж ти такий, такий… і біля тебе так… так… як коли сонце… так…

Неправильно. 

Кагеяма зажав губи і взявся крутити пальцями ручку. Сопів від люті. Дратувався, що в класі так гамірно, і намагався зрозуміти, що робить в цьому дурдомі. Швидше б тренування, тільки таке, щоб без Хінати. Будь ласка, Боже. Тільки без Хінати. Тільки…

Ручка тріснула надвоє.

***

Він залетів у роздягальню, ковтаючи повітря, як дворове щеня, і загорлав:

— Агов, Кагеямо!

Та Кагеями ніде не було.

І Хіната зітхнув і розтікся по холодній плитці, щоб витріщатися на порожні лавки та полиці для взуття.

— Та блпд…

І похмурий ранець Кагеями в кутку.

— Навіть води не залишив. Бовдур. У-у.

Ранець казав: “Може, не треба? Я все-таки річ особиста, зберігаю те, що окрім господаря чіпають лише люди погані, некультурні… але ти ж не такий?”, і Хіната відповідав: “Ну звичайно, що ти! Я лише позичу водички. Ну й оціню обстановку. Швиденько…”

Блискавка зловісно розійшлася, і Хіната задоволено зашурхотів зошитами. Не те, не те… О-о-о, це що, ця футболка завжди була такою величезною? Та ні, у нього точно розмір менший, швидше за все… напевно… Чи ні. Хіната приклав футболку до себе і якнайшвидше відсмикнув, щоб не визнавати, що вона йому до колін. Адже він не такий низький. Це ж очевидно. Просто Дурояма – троль. Затерта і сіра від прання футболка ще кілька секунд повисіла в його руках, а потім він спробував як-небудь акуратніше її скласти, а то якось негарно… Дурний Кагеяма зі своїми супер-пупер великими футболками. Теж мені.

Далі пішли книженції, ручки, щось криве і хвилясте, схоже на обкладинки чернеток, та Хіната розпачливо викидав усе на підлогу — сам не знав, чого шукав… листів з вибаченнями на своє ім’я? Запізнілого подарунку на Танабату? Як це все дратує. Для чого він узагалі ходив цілий тиждень похмурий, думаючи, запрошувати Кагеяму на фестиваль чи не запрошувати? Для чого юкату з середньої школи дістав і півгодини стовбичив у ній біля дзеркала? Для чого карманні перераховував, прикидаючи, чи вистачить на нові гета? Чи краще гроші на сам фестиваль залишити? Може, Кагеяма любить яблучка в карамелі? Для чого він так червонів, коли запитував, що Кагеяма робить в четвер увечері? Для того, щоб той відповів йому, що він уже погодився святкувати з якимось двоюрідним братом?

— Ну, він не кожен день приїжджає, — буркнув тоді Кагеяма.

Хіната подумки додав: “А я не кожен день гуляти пропоную”.

І опісля всього, ображеним чомусь теж виявився саме Кагеяма. Ходив індиком і коловся їжаком: “я сьогодні це не їм, а сьогодні туди не піду, Хіната ти дебіл, Хіната не дратуй”. А сам? Що це був за наплив ніжності ще тоді, до Танабати, коли вони лежали після тренування у тіні, мокрі від спеки, з полущеними носами, нащо Кагеяма обійняв його тоді?..

На дні Хіната надибав пару цукерок і вже хотів розгорнути одну, як виявилося, що вони м’ятні. Знову зітхнув.

— Якого фіга?..

Хіната закам’янів над ранцем і відчув, як холодні краплини падають йому на шию звідкись згори. Повільно підняв голову. Кагеяма стояв над ним, схопившись за рушник, і розгублено-розлючено роздивлявся свої чернетки. “Ой зара крику буде”, — радісно ковзнула думка, хоча вслух Хіната ніколи не зізнався б, що вона була саме радісною.

— Без паніки, це терміновий обшук, і у вашій сумці не знайдено найважливішого — вод…

— А ну віддай сюди! — Кагеяма притиснув до себе ранець і глянув так розпачливо, так злісно, що у грудях похолодшало.

— Та чого ти…

— Ти вже задовбав, чуєш!

“А…” — тихо зойкнуло у голові. Задзвеніло від тиші. Хіната навмання схопив свою сумку і шугнув за двері. Завис на ґанку. А потім пожалкував і вже хотів повернутися, виправдатися чи наїхати на Кагеяму, щоб те “задовбав” так у вухах не відлунювало, але тільки-но обернувся… 

Кагеяма стояв на тому ж місці, обіймав ранець, дивився у підлогу, і…

Кап.

Хіната злетів сходинками, відчуваючи себе найбезсердечнішою скотинякою у світі.

***

— Вечеря вже на столі! Шойо, ти мене почув?

— Ні, я глухий…

— Ну то швидше!

Хіната все ніяк не міг сісти за домашню і лише пинав об стіну м’яч, поглядаючи на дурнуватий годинник. Шоста тридцать. Щоб тебе. Не хочу їсти.

— Як у школі? 

— Так, як у школі… І взагалі мені не до цього.

— О… — Мати відволіклась від посуду і поглянула, як Хіната стражденно розглядає салат. Почала навмання: — Щось не виходить на волейболі?

Якби ж.

— Тебе хтось ображає?

— Та мам…

— Познайомився з дівчиною?

— Пф.

— Посварився з друзями? Як, до речі, той твій Кагеяма Тобіо?

Хіната замовк. 

— Він мені не друг. І не мій. Не мій не друг.

— А хто ж тоді? 

— Бовдур. Дурний дратуючий бовдур. Бачити його не хочу. 

Хіната ще трохи помовчав, запихаючись помідором, але мати все ще дивилася на нього, і йому урвався терпець.

— Він уже тиждень ігнорує мене! Хоча сам звав гуляти і свій бенто дав, коли мій впав, а ще ми разом чухали кота, і я хотів піти на фільм про динозаврів, і він сказав, що ми можемо піти вдвох, і… Я просто припустив, що ми можемо бути друзями, але якщо друг-Хіната це настільки погано… Якщо я його просто дратую, то… Краще б він узагалі не ліз до мене.

— Любий…

— Пробач, я не хочу їсти.

Він зачинив двері на ключ — не хотів, щоб хтось заходив його втішати чи щось радити — і не без зусиль змусив себе розкрити сумку і повитягати книжки на стіл. Географія? Ненавиджу. Біологія? Ненавиджу. Манг…

— О… го…

Хіната примружив очі, повертів мангу в руках, але надпис “BL” над двома хлопцями на обкладинці нікуди не зник. Як і хлопці, що цілувалися. Як і сама манга.

— Цікаво, — пробурмотів Хіната, прикидаючи, хто б міг так пожартувати. Але ось він перегорнув першу сторінку…

Кагеямі! 

Я знаю, що ти шукав цей том цілу вічність, і хто я така, 

щоб не привітати тебе як годиться. Насолоджуйся)

Цьомаю тя, бро!!

І тут Хіната забув і про сварку, і про вечерю, і тим паче про домашню. Перегорнув ще сторінку. Присвиснув. Перевірив, чи справді зачинив двері, і завалився на ліжко, щоб… просто пролистати те, що тут такого читає Кагеяма. 

Спортивний інтерес, як то кажуть, нічого особистого…

Серце нагло гупнуло.

***

Мати вирішила зайти до Хінати перед сном. Акуратно постукала, запитала: “Ще не спиш?” Спочатку відповіді не було, потім щось грюкнуло об підлогу, і нарешті двері повільно прочинились, і знервоване червоне обличчя висунулося в коридор.

— Якраз, е… лягаю, — криво усміхнувся Шойо і відвів очі.

— Гаразд, добраніч.

— Угу…

Знову ховаючись у кімнаті, Хіната напружено видихнув. На підлозі лежала манга, як страшний і водночас дуже привабливий, заборонений звір із червоної книги. Хіната вагався. Клятий годинник уже вицокував о пів на десяту, а Шойо тільки… на половині. Як же це було дивно. Йому не терпілося дізнатися, чи пробачить Х зраду Y, хоч насправді Y йому і не зраджував, просто Х зробив поспішні висновки, бо занадто невпевнений і прислухається до думки неправильних людей… Невже він не розуміє, що N йому бреше? І чому N продовжує брехати X, якщо справді його любить? Робити так просто жахливо… хіба це любов? Ось якби Кагеяма закохався в когось, то Хіната б нізащо не… 

Шойо здригнувся. Якісь дивні думки його навідують. І до чого тут Кагеяма взагалі… Кагеяма взагалі дурень. І вони взагалі навіть не друзі. І взагалі ними не були. І взагалі! Хоча… він був би не проти обговорити мангу з Кагеямою. Якщо той ще хоче з ним говорити.

Хіната вкотре зітхнув і струсив пил із обкладинки. 

Ось згадаєш гівно — і більше думати ні про що не можеш!

Упав на ліжко, заплющив очі і знову побачив над собою небо. І густу крону, і листя — як воно шепочеться, як під ним прохолодно, яка голкаста трава, і як болять після тренування руки і забита нога, і як… пашіє долоня Кагеями, який лежить поруч. Які гарячі в нього пальці, коли він випадково зачіпає ними плече, і як по тілу пробігають мурахи, і яким гучним і зляканим стає дихання Кагеями, і як він обхоплює Хінату, — так швидко і відчайдушно, практично затримує подих, — і потилицю лоскоче його вороняче волосся, і пальці дрібно дрижать, але тримають так ніжно-міцно, наче м’яч перед кидком, і як потім Кагеяма різко відсторонюється і, не кажучи й слова…

Тікає.

Якби Хіната міг щось сказати в цей момент, то сказав би: “Зажди! Побудь зі мною ще. Мені подобаються… твої руки. І як торкаєшся. І як дихаєш схвильовано. І як очі ховаєш, хоча коли дивишся цими очима в мої очі, то мені подобається ще більше, але… Твоє право”. 

Та він не каже нічого навіть зараз. Кагеяма вміє бути не тільки таким — злякано-схвильованим, скуйовдженим і розпашілим — Кагеяма вміє бути… холоднішим за протяг у коридорі. 

І зрештою, хіба він знає справжнього Кагеяму? 

Якби ж.