Особисте сонце

Пейринги: Кенма/Хіната – основний; Куроо/Цукішима, Бокуто/Акааші – другорядні

Хіба ми можемо обирати собі друзів? Де не запитай, всюди скажуть, що так, ми самі обираємо собі друзів, але Кенма не обирав Куроо, Куроо сам його обрав наче чарівна паличка, що сама обира собі хазяїна, а потім не захотів відліпати. І так, саме він винен в більшості дивних випадків, що сталися з Кенмою. Починаючи з їх спільної гри в приставку, що завершилась смертовбивством, і закінчуючи його божевільною ідеєю влізти на територію чужої академії, що стало причиною їх знайомства з Бокуто. І з тих часів дивних ситуацій стало тільки більше. От тільки, якби Куроо запитали чи друг йому Кенма, він, Козуме впевнений, відповів би щось типу «Нє, він мій молодший брат, або вже на крайній випадок син!», бо з такою турботливою мордою відбирати в Кенми приставку, щоб той поїв, може тільки істинний піклувальник. І саме через цього піклувальника і відбулось найдивніше та найвдаліше знайомство в житті Козуме.

* * *

За вікном було аномально холодно, насувалися страшні хмари, наче на людей зійшла лють самого Зевса та скоро небо впаде ниць, вітрисько був такий. що змінював напрям не лише дорожніх знаків, а й орієнтацію деяких людей, а у курців цигарки вивертали разом із зубами, в п’ятницю 13 грудня, тобто сьогодні, повинно було статися сонячне затемнення і друг по навісній роботі Кенми та людина з якою хлопець розділяє житло, Цукішима, був такий самий похмурий, як і завжди. Загалом нічого не віщувало біду. Покищо.

Проте дзвенить дзвіночок на дверях і з вулиці випльовує перший вісник нещастя, що, схоже, цій самій вулиці вже давно так піднабрид.

Куроо — закадичний, як він сам воліє казати, друг Кенми та майбутній чоловік Цукішими (так він також сам воліє говорити), навіть не знаючи імені цього самого Цукішими. Тецуро виглядає так, наче його пожувало меншою мірою стадо биків, ще й при цьому може вдавати що він мрія буквально всіх, ніби дівчата бережуть себе саме для нього, ніби хлопці прокидаються за стояком саме через нього, ніби бабусі сиві через переживання, що він їх не полюбить та ніби коти в березні волають через конкурс талантів, в якому вирішується хто помре в зачісці Куроо наступним. Загалом, хвилею чужих поглядів його несе до каси, де він викидає в повітря черговий жахливий підкат в сторону високого блондина.

— Привіт.

— Доброго дня, чого бажаєте?

— Запитав би кого, я б відповів що тебе, але ти запитав чого, томі я відповім, що докімакуру з тобою.

— Чого бажаєте з нашого асортименту, — Цукішима кривиться, ніби його вуха щойно згвалтували.

— Капучино і як можна більше цукру, солоденький, — і Кенма впевнений, що Цукішимі хочеться додати туди ціанід. Але попри всезагальний подив, він сипле туди цукор й з садиською усмішкою креативить тому на пінці мертву кішку.

— Ммм, виглядає прекрасно, а можна розплатитись натурою? — і ще один підкат з розділу “всі хто це чув вже стоять в черзі за мотузкою з милом”

— Ми дріб’язок не приймаємо, — плює Цукішима і Кенма бачить, що той вже ледь втримується від того, щоб не плюнути Куроо не те що в каву, в саму душу.

— Слухай, Цукі, я звісно все розумію, але чому ти просто не даси мені свій номер, і, можливо скажеш мені своє ім’я? — Куроо вдає кота зі Шрека, але Цукішима непохитний, — Нумо, я тобі напишу, в нас зав’яжеться розмова, ми підемо на побачення, почнемо зустрічатися, будемо жити разом, купимо кота, одружимося та будемо жити довго і щасливо!

І мільйонне “Ні” зовсім не збиває його з колії, він просто робить сумну пику, говорить щось про злюку і баку, і підходить до Кенми.

— Кенмо, мені здається він мене не любить!

— Тобі не здається.

— Кенма! Як ти смієш говорити мені такоє! Ти повинен був мене втішити і сказати що це не так!

— Я говорю правду.

— Ах ти ж… Так яке в нього там ім’я?

— Якщо він схоче, він сам тобі скаже.

— Кенма, чортяка! Це ти винен у цьому ото всьому, тому ти повинен звести нас разом!

— В якому це місці я винен що ти придурок?

— Ти винен, що прийшов сюда працювати, а потім сюда прийшов Цукі, і коли я прийшов до тебе побачив його!

— Маячня.

— Ніяка то не маячня! З моїх вуст, ллється тільки чиста правда матка, в істинності якої саме зосередження скептицизму не посміє сумніватись!

— У мене від тебе голова болить.

— По-перше, будеш свому чоловікові затирати про голову, а по-друге, це все від тих твоїх компудахтерів! Ти хоч сьогодні їв!?

— Говориш як стара бабка, — але Куроо нічого не відповів, адже він вже примостився біля Цукішими та знову щось жваво розповідає, поки Кенма варить чергову каву і шкодує про своє існування на цій тлінній землі.

— Гей, Цукі, сьогодні сонячне затемнення, не хочеш зобразити мене на його тлі? Думаю, я буду відмінно виглядати голяка на твоїй картині і вона принесе тобі славу!

— Єдине, що вона мені принесе, це вбите відчуття прекрасного нарівні з яким-небудь психічний розладом.

— Да? Тоді гайда зі мною на вечірку, сьогодні ж п’ятниця тринадцятого!

— Так ось чому на світ виліз такий упир як ви.

— Аяаяй, які недобрі слова нині знає молодь!

— Куроо, ти старший від нього всього на два роки.

— Кенмо, мовчав би!

— Ну так що?

І Куроо отримує ще одне різке “Ні!” і зневажливий погляд.

— Кенмо, ну хоч ти, — і Кенма нічого не встигає сказати, перш ніж Куроо дякує і сьорбає свою жахливо солодку каву.

* * *

Сидячи у квартирі Куроо в капелюшку у вигляді волейбольного м’яча (так, це Куроо називає вечіркою), Кенма справді силувався зрозуміти, коли він звернув не туди, на стежині життя, закінчити черговий рівень новомодної гри йому не дав той самий Куроо, що весь у блискітках і з величезним криво прикріпленим рожевим рогом на голові намагався довести БРОкуто, що не всі дракони вміють літати, поки цей самий БРОкуто, з криво приклеєними іклами й тупо намальованими мішками під очима намагався покусати Акааші, попутно вставляючи фрази, що спростовували аргументи Куроо (“Нє”, “Ніфіга”, “Та бути такого не може”). Про костюм Акааші — жахливо красивого хлопця, що вчився на психолога і хрін знає як потрапив в цей дурдом, можна навіть не заїкатись, по тому, під яким кутом над його головою висів німб, Кенма, що застав його вже в такому стані, може сміливо сказати, що одягнути його в це намагались довго і зі смаком.

Ця маленька вечірка все продовжувалась, сусіди встигли викликати пожежників, поліцію та особистого психолога. Бокуто вже тричі змінив свій стан в режим нитика і навпаки через черговий злитий раунд в приставку, Акааші вже пожалкував не тільки про своє народження, а й про народження своєї прабабусі, а Куроо разом з Бокуто умудрилися якось присобачити на стелю старі кросівки. А знаєте що найсмішніше та найсумніше водночас? Те що вони навіть не пили. Якби Кенма уявив, що сталося б якби ця компашка напилась, то швидше за все його всесвіт схлюпнувся б і він потрапив би у 2д світ, але нажаль він занадто лінивий, а зараз занадто пізно, щоб робити хоч щось, тому він просто радіє що ці бевзні спортсмени, а головне — тверезі спортсмени, і спокійно одягає навушники, сподіваючись подрімати, але його одразу ж дістають з них, впихають в руки м’яку іграшку і саджають в коло до цих бугаїв, під два метри кожен, що вже переодягнулися в рожевеньку та фіолетовеньку лахматі піжами, і Акааші, якого вдягли в синеньку кігурумі. Самого Кенму витрясли з вже прикипілої до нього шапки й запхнули в кігурумі, не повірите, Пікачу. Якби він не був так сильно втомлений, він би навіть зробив лишній рух, щоб вдарити хоча б одного з бугаїв, але він не міг, тому просто змирився зі своїм положенням.

— Ми виглядаємо, наче семикласниці, що зібралися обговорювати хлопчика, який сподобався, — констатував факт Акааші.

— Ну взагалі-то так і є! — вигукнув Бокуто.

— Ми для цього і зібралися. Ви, — Куроо пройшовся по всіх присутніх соколиним глазом, — повинні допомогти мені придумати план з завоювання одного симпатичного хлопця… — почав Тецуро.

— Ти про того красивого художника в окулярах, який з Кенмою працює?

— Та, про нього!

— О! У мене ідея — крикнув Бокуто, — він в тебе хто? — поставив він навідне питання.

— Офігенно гарячий блондин?

— Художник!

— І шо?

— Ну як? Намалюй йому що-небудь.

— Ти шо, зовсім тю-тю?! Йому мої каляки в гробу здались! Він же мене завалить, і не в тому сенсі. в якому я б хотів! Да і не вмію я малювать!

— І правда, Бокуто-сане, Куроо-сан факультет не той обрав, біохім не прерогатива художників, — підтримав Куроо Акааші. Куроо підвівся та почалапав на кухню за черговою бляшанкою обмеженого випуску Пепсі.

— Тоді я нарисую!

— Ага, з твоїм-то спортом фахом тільки й малювать!!! — Про горланив Куроо й кинув в Бокуто напоєм.

— Тоді нехай намалює Акааші — сказав постраждалий, відкриваючи та сьорбаючи.

— Бокуто-сане, ми й олівця до рук не беремо, що вже казати про те, якої він м’якості

— Кенмо, ти найближче до цього всього, може ти?

— Ніт, — ну взагалі-то Козуме не те щоб дуже вже погано малював, все ж архітектору необхідні деякі знання з цієї області, але намалювати щось, тим більше для Цукішими в нього просто не підніметься рука. річ у тому, що Цукі був одним з тих скажених художників, які навіть прийшовши до Лувру спробують знайти недоліки, не говорячи вже про “витвір мистецтва” намальований Кенмою, Акааші, чи того гірше шаленою рукою Куроо чи Бокуто.

* * *

Вже тупцюючи додому Кенма дякував зіркам, що йому вистачило красномовства переконати бугаїв і не вбити і так хиткі відносини між Куроо та Цукішимою. І, Боже, як же добре, що в Акааші та Бокуто все добре, адже любовні трабли ще й Бокуто Кенма б не витримав, на щастя, Акааші має кмітливість і йому вистачило терпіння не прибити Бокуто, коли той розмалював весь асфальт під вікнами класу косими кандзі, описуючи які в того прекрасні щиколотки.

Коли Кенма чекав ліфт, та всю подорож в тісній кабінці він просто гортав стрічку Інстаграму, що складалася переважно з фоток з сонячним затемненням Куроо, Бокуто та Яку.

Ось, Кенма вже перед дверима у двокімнатну квартиру, як не дивно, не засрану аж до стелі, як у Тецуро, якщо брати до уваги те, що там живуть двійко студентів з достатньо специфічними напрямами діяльності. Він заходить, скидує шкари, тихо, загалом як завжди, проходить до вітальні, де сидить Цукішима, який щойно помітив сусіда, одразу ж вийшов зі свого Інстаграму. Козуме та Цукі обмінюються вітаннями та Кенма йде на кухню, щоб заварити собі та Цукішимі чаю. Він не говорить що бічним зором все ж таки встиг вгледіти профіль сторінки Куроо.

Він робить чай з бергамотом на двох, як завжди. Чесно кажучи, Кенма не думав що йому вдасться знайти нормального сусіда. І говорячи слово “нормальний” він мав на увазі те, що сусідушка не буде йому заважати, занадто багато або часто теревенити, не буде занадто активним, настирливим і гучним. І позаяк Куроо підпадав одразу під всі критерії жахливості, не дивлячись на “закадичність” їх дружби, Кенма просто не вижив би в таких умовах. А з Цукішимою вони непогано поладнали, до того ж нікому ніхто не заважає і вони обоє не дозволяють собі занадто багато влазити в життя іншого. Отож, з них справді вийшли мало не ідеальні сусіди.

Чому ж Цукі так пізно не спить? Насправді Цукішима, якби складно не було в це повірити, сова, що вперто прикидається жайворонком. Тому він часто сидить всю ніч, а потім не вилазить з ліжка до обіду. На превеликий жаль, як говорила одна мудра людина: “Цей світ створений для правшів жайворонків”, тому виспатись йому вдається лише в рідкісні вихідні..

І головна відповідь на головне питання, а саме як Куроо, знаючи, що “любов всього його життя” живе з Кенмою не переїхав до них з усіма своїми речами як бідний родич?

Так він не знає.

Річ у тім, що Кенма поселився в цій квартирі перший, тому коли до нього завалилися всі з привітаннями стосовно новосілля, Цукі тут ще не було, і лише після того, як вони пропрацювали разом з тиждень, хазяйка квартири привела нового жителя, що виявився Цукішимою Кеєм. І як, звісно, зрозуміло, Куроо почав пускати бісики (насправді голосити про любов з першого погляду і розлякувати всіх клієнтів) на Цукі ще в першу зустріч, вони одразу ж прийняли одноголосне рішення про важливість незнання Куроо стосовно їхнього спільного життя, заради нормального, тихого та спокійного цього самого життя.

Ось, здавалося б, як можна порізатись просто заварюючи чайок? Кенма на це питання може хіба що знизати плечима. Єдине, що він розуміє в цьому житті, так це те, що всі хоч краплину гострі предмети взяли собі за сенс життя знищити й так втомлені вічним кресленням, писанням смс та гранням в ігри пальці Кенми, і що колись, його запасів пластирів, яких він накидав в кожну кишеню кожних своїх штанів, кофт та курток закінчиться, а що буде потім, навіть уявити страшно.

Поки вони спокійно пили чай в затишній для обох тишині, Кенма згадав, що так і не доробив проєкт з креслення, який треба здати завтра, а відкосити або перездати не прокатить. Гірко зітхнувши, він зрозумів що найближчу добу він і ліжко будуть паралельними прямими і потягнув свою прекрасну п’яту точку в кімнату шукати серед гори різних бумаг розмірів від А5 до А0, те саме креслення.

* * *

Десь за годину до будильника Козуме вдалося з диким хрустом хребта розігнутися і відчути що той самий хребет перестав нагадувати букву “зю”, від чого в сусідній кімнаті мало не прокинувся Цукішима, після цього він поклав свою бідну і бідолашну заклеєну пастирями руку на шию і зробив “хрусь”, від чого Цукішима все ж прокинувся, але то нічого, коли в художника сесія, Кенма прокидається ще не від такого. Останнього разу його розбудив сусід своєю метушнею, коли від недосипу випадково заснув сидячи навпроти мольберта і в підсумку впав на вже підсохлу картину і намагався відмитись від масляної фарби.

Трохи розімнувши занімілі кінцівки, Кенмочка спокійно склав готове креслення в тубус й вирішив що згорів сарай гори і хата, і лягати спати вже немає сенсу, тому всівся монтувати відео на Ютуб, і так від нього давно не було вісток.

Після того, як Козуме зробив левову частку роботи, пішов в душ, морально готуючись до того, що те створіння в дзеркалі то він і що лякатись не тра. Не те щоб він злякався, але здригнувся і вповні усвідомив, що найближчим часом він буде схожий на свою фотографію в паспорті, а також те, що це точно нікого не здивує, після чого відсторонено порахував лопнувші капілярчики в очах.

* * *

Після успішної презентації свого проєкту викладачу, Кенма зі спокоєм на душі проспав сном праведника інші дві пари, та пожалкував, що в нього сьогодні зміна в кав’ярні.

Відсторонено варячи каву, Кенма намагався не заснути стоячи і вже перестав намагатися не знижувати рівень бадьорості всієї вулиці одним своїм виглядом, краєм ока він бачив як Куроо знову тинявся коло бідолашного блондина, коли почув, що на когось його чари пом’ятості не працювали, і що цей хтось пробіг від входу до барної стійки швидше, аніж Кенмі вдалося прослідкувати за ним поглядом і почав кричати до Цукішими:

— Цукішима! Будь ласка, допоможи!!! – На що блондин тільки знову скривився і жорстко відповів відмовою, але рудого це зовсім не засмутило і він продовжив вмовляти Цукішиму допомогти йому з якимось проєктом.

І все б було добре, якби він не підняв погляд на Кенму і не посміхнувся усмішкою настільки променистою, що в Кенми кров у венах закипіла.

Це виявився милий, невисокий хлопчина, з рудим волоссям, великими очима і плямою від фарби на шиї. Він мало не застрибнув на барну стійку, намагаючись вициганити допомогу в Цукішими, а Кенма мало не виплюнув серце, намагаючись не накинутися на хлопця, якого навіть не знав як звати. Він відчув себе чортовим Куроо, коли той побачив Цукі. “Так ось, як це відбувається…”, думав Козуме, поки пропалював в хлопчині дірку.

Нарешті втративши надію, рудий повернувся до Кенми і сказав:

— Подвійне лате, будь ласка, — і знову посміхнувся від вуха до вуха, — Козуме? — прочитав він на бейджику..

— Вірно, — спокійно відповів Кенма та взяв плату за каву.

Поки хлопець чекав на своє лате і клацав щось в телефоні, Кенма заслужив право зватися сучасним Шерлоком Голмсом. Він встиг дізнатись ім’я рудого — Хіната Шойо, де він вчиться, з ким, а також на якому факультеті. Логічний ланцюжок насправді простецький: він просив Цукішиму допомогти, значить вони одногрупники, з цього випливає все інше. Його ім’я — Хіната Шойо, звісно якщо вірити студентській картці, що покладена під прозорий чохол на телефоні. А ще це значить, що він художник, і що в Кенми з Куроо, схоже, більше спільного ніж припускав перший. На руці Шойо знаходиться милий саморобний браслетик, очевидно, зроблений малою дитиною, можливо братиком, але скоріше сестрою. Живе він з батьками та тою самою сестрою, оскільки браслетик носить, хоч інших прикрас на ньому немає. На щоці можна помітити сліди від цукрової пудри, значить любить солодощі. Недалеко є пекарня, можна припустити, що він прийшов звідти. Поки він діставав гроші з гаманця, Кенмі вдалося помітити мозоль на середньому пальці правої руки, значить він правша.

І все це фарбований зрозумів, поки варив лате, але цього жахливо мало. Потрібно дізнатися більше.

Отримавши свою каву, Шойо ще раз широко усміхнувся, подякував і пішов. Кенма провів його поглядом, до самих дверей, і саме через це не помітив криву, розуміючу ухмилку і світло геніальної ідеї в очах чорноволосого хаосу.