Фанфіки
Додати фанфік | Додати розділ | Додати Оріджинал | Додати розділ до Оріджинала |
Stories
6 996
Words
24,9 M
Comments
9 541
Reading
86 d, 9 h
-
Але Локі мовчить. Спостерігає, як брат торкається ока, підправляючи накладку. Мовчить і переводить погляд за вікно, де в безмежній космічній темряві народжуються й гинуть світи. Гарно. Неминуче. І богові брехні на якусь мить здається, що йому нарешті вдалося перехитрити саму Долю. - Мама й тато Коте їдуть у відпустку,залишаючи його з няньками. Кіт вирішує відпочити від господарів і “спростити” завдання нянькам-втекти з дому.
- 408 • Лют 2, '26
-
-
Маленький драббл про спогади Дазая , коли він вів Акутагаву до початку його іспиту.- 407 • Сер 4, '25
-
- ((PS: Фанфік був написаний не в серйозно, а скоріше як письмова карикатура на цих двох. Обидва мають тупий гумор, і обидва поводяться як Геї, тому я не міг це залишити непоміченим. Я ПОВИНЕН був написати це, ось просто ПОВИНЕН був.)))
-
Драббл. Фейтон Портор йдучи вулицею додому з роботи в “Геней Рьодан” згадує своїх найулюбленіших жертв.- 298 • Сер 18, '25
-
-
- Власні маленькі вірші, якими я хочу поділитись<3
- 48 • Лис 28, '25
- 84 • Лис 15, '25
- 126 • Лис 27, '25
-
- Про безсердечного іжачка Артура Манчіні від його офіри Раяна Бланше. Мої поцілунки, мов сонця проміння, Що ніжно плекають тонку, бліду шкіру, З сухого нутра знову скинуть каміння, В покалічене серце вільють довіру. Ти – сам, Ти – пан, допомоги не треба Колючому звіру, що так хоче стіни. Турботу зневажиш, сягаючу неба, Скажеш “все добре” й попросиш піти. Розставиш по папкам усі…
-
Напівдемон Ло Бінхе пройшов шлях від скромного походження і сповненого тортур минулого до того, щоб зрештою стати неперевершеним за своєю силою та незрівнянним за красою. З його владою над Світами Людей і Демонів та гаремом із сотень красунь, він — справді наймогутніший головний герой… у низькосортній вебновелі! Принаймні, саме так вважає Шень Юань, дочитуючи останній розділ «Шляху гордого безсмертного демона». Та коли спалах гніву… - Про темні, молоді роки біло-рожевої Елли Міррел. Завжди щось хочуть й вимагають, А ти покажеш лише страх. Поваги чи міри не знають, Цінують менше, ніж комах. Тебе – тиху, сіру й ламку, Беззахисну, зручну натуру. Програєш знов цю боротьбу, Й почнеш криваву процедуру. Ні слова друзям і батькам – Малу, дурненьку й не почують. Ти ж – лише хочеш свіжих ран,…
- Previous 1 … 10 11 12 … 16 Next
