Розділи
-
Гинуть “люди”, як ті мухи Війна - що робити? Непоховане лежить тіло, Починає гнити. А над полем бездиханним Немало є зброду, — Позлітались ворони Над сховищем загарбників роду. З Рашкі-парашкі Ніхто не пізнає, Де була оця битва, І хто поховає Їхніх до нині живих Синів і…-
128 • Ongoing
-
-
Давай прокинемось літом? Без болю і тихих страждань, Із любим і МИРНИМ світом, Без бісових поневірянь. Давай заживемо щасливо? Без мук і невчасних питань, Із друзями вип‘ємо пиво Без сльоз, дурнуватих втішань. Давай ми прокинемось разом? Без сорому, дивних вітань. Із…
-
70 • Ongoing
-
-
твоя душа десь по той бік від скла давно втонула у бездонній калюжі, а навкруги лиш суцільна імла та обпікаюча шкіру зимова стужа. у мріях, далеко від тих всіх страждань, що пожирають, ніби дементори, душу, ведем танок під дощем вірувань - всю ніч, аж доки додому йти…
-
70 • Ongoing
-
-
від відображення в дзеркалі вже давно вивертає, не можу я бачить себе на площині. чомусь так важко любити всесвітні реалі, де тобі присвячують великі, образливі вірші. гнів накопичується — я людина слабка, але дати комусь знущатись так просто моя гордість не дала. ненависть…
-
Ніч Ми з тобою в одній кімнаті. Ти торкаєшся, Я завмираю. Твої руки пам'ятають мої потаємні риси. Мої руки пам'ятають твою голу спину. Повітря в кімнаті стає густіше. Запах сексу стає міцніше. Мені жарко. Мокро. Дико. Візьми мене. Сховай мене. Благай мене. Убий мене... Я…
-
70 • Ongoing
-
-
Безіменна — прости За всії гріхи вчинені по землі ходячи мною, І нами, і дітьми, моїми й чиїмись, і усі інакші; Надай покою душі, Поглинь Своєю, Наділи сенсом скорішнє буття; Прийми дари посмертні од мене, Од всіх, од дітей, моїх та чиїхось, і усі решту, Та покажи шлях; А відтак —…
-
447 • Ongoing
-
-
Порш – студент, що був змушений власноруч піклуватися про молодшого брата після смерті батьків. В робочу зміну у барі він бачить, як група покидьків гамселить якогось хлопця. Погодившись на обіцяну за допомогу винагороду, Порш розкидав бандитів. Але згодом виявляється, що…
-
10.2 K • Ongoing
-
-
Уявляючи засинати. Уявляти обійми з ним. Пустоти мріями затикати. Як вікна ватою – Чомусь ще сквозить. Сквозить вітром непевності й холоду, Вітром страху розбитих надій. Бо надія та ще сволота. Ти їй душу даєш, А вона мов мішень ставить в тир. « Влучив? Як шкода, Ось слоник,…
-
1.1 K • Ongoing
-
-
Поки біда не прийде у наш дім, Не страшно нам знаходитися в нім. Поки біда нам не постука в двері, Не страшно відчиняти їх для тебе. Біда нас змушує трястися, Тікати, плакати, клястися. Клястися, що не відчинимо дверей нікому, І більш нікому не…
-
69 • Ongoing
-
- Попередній 1 … 1,266 1,267 1,268 … 1,283 Далі
