Танос сидів на студії вже котрусь добу. І не тому, що було багато роботи. І не тому, що карʼєра йшла вгору. Ні. Усе полягало в прозаїчній ситуації: у нього більше не було грошей і треба було терміново думати про «повернення в гру».    Він сумбурно накидував якісь рядки на листочку, намагався заримувати слова «легендарний» і «Танос». Очевидно, що виходило все вкрай погано. Він підвівся…

– Ти куди зібрався? Вечеря майже готова. – спокійно промовив Рей і, відпустивши того, попрямував до закипівшого чайника, заливати локшину. – Що?.. – Мейлі розплющив очі, і заціпеніло подивився на хлопця, який підносив до столу дві тарілки гарячої локшини. – Сідай їсти. Скоро знову почнеться виступ. – А-ага… вже йду. – інший сів і спантеличено витріщився на Рея, що поїдав свою локшину. “Що з…

Сиджу в приймальні лікарні, дивлюся в дзеркало навпроти. Як завжди, бачу її. І чоловіче обличчя: спокійне, беземоційне, майже порожнє, але до болю знайоме. Навколо снують інші обличчя — розмиті, тьмяні, втомлені. Вони виглядають гірше за моє. Хіба я бачу їх насправді? Чи, може, вони бачать мене? Я не засуджую їх, та й навіщо. Мене цікавить інше: що бачать люди у дзеркалі? Адже я бачу…

Єва Я відчувала дитяче захоплення, очікуючи побачити літню резиденцію вперше за довгий час. Але моє очікування не виправдалось – я не впізнавала нічого тут. Я знала шлях, який Ервін позначив на мапі, але в реальності він занадто сильно відрізнявся від моїх спогадів. Довкола було забагато рослинності. Саме тому дитяче захоплення переросло в дорослу скупість – доведеться шукати дешевий спосіб привести усю цю територію до…

Єва Вайс – імʼя авдиторки, що перевіряє документацію в кожному кутку стін. Вона доволі чемна молодиця з яскравими зеленими очима і білим волоссям трохи довше плечей, яке вона часто фарбує. Її стан завжди ховався за шарами тканини, тому важко сказати чи була вона худою, але вона точно була високою. І навіть попри свої 173 сантиметри зросту вона завжди носила підбори.  Єва не мала родини…

Єва Я швидко крокувала темною вулицею, стискаючи ніж під полами плаща. Мітрас доволі безпечне місто, але все-таки навіть тут самотній жінці краще не гуляти ночами. Особливо вглибині вулиць.  Зупиняючись біля потрібних дверей, я з зусиллям постукала. Зараз же ніч, може він спить… Проте скільки б я не стукала ніхто відчиняти мені не збирався. Відпустивши ручку ножа, я витягнула з кишені кілька своїх відмичок. Замок…

Єва – Липо! – його хриплий сміх дратував, це був сміх абсолютно божевільного вбивці, від якого надто сильно тхнуло кровʼю. Та зрештою… я теж вбивця, він мій колега, хоч і не до кінця. – Що ж така красуня тут забула, га? Кавен мовчки кивнула на знак привітання, на що я відповіла взаємністю. – Катує себе роботою, на відміну від інших.  – Все така ж…

Єва – Рада, що ти повернувся. Є багато новин, – швидко прошепотіла я, відводячи погляд кудись у простір стіни Марія.  – Щось більше за падіння Тросту?  Я хмикнула, розуміючи усю іронію. Надто багато сталось від нашої минулої зустрічі. Чи може напад Кенні вважатись більшою і важливішою подією за падіння Тросту? Важке питання, а сил на нього майже не лишилось.  – Можливо. Щасти розібратись з…

Єва Одразу після трибуналу я сиділа в кабінеті Заклі разом з Найлом для вибору варти Ерена. Так я і отримала нагоду відзвітуватись перед Доком, що Франц таки наклав на себе руки, а після переважно мовчала, бо сил на подальшу брехню зараз не було. Даріус на цей раз радив Доку не як ворогу, а як відданому союзнику: він надав рекомендацію найдосвідченішим його людям, а не…

Марі Зрештою вона всадовила мене на ліжко, сідаючи у крісло навпроти так близько, що я могла і поцілувати її. Проте зараз навіть торкнутись до неї було страшно. – Який саме внутрішній загін до тебе приходив?  – Я не знаю. На куртках не було ні імен, ні номерів внутрішнього загону. – Покидьки сцикливі. – В її очах майнула щира ненависть. Давно я не бачила її…