Серце “докі-докі” калатало, як навіжене. Сьогодні я збиралася зробити це. Призвати богиню. Богиню кохання! Можливо, це звучить як “ябай”, але я була серйозна. Дуже серйозна. Бо тільки так я могла змусити Харухі-семпай звернути на мене увагу. Харухі-семпай… Вона була… ну, просто “суґой”! Найгарніша дівчина в школі, з довгим чорним волоссям і очима, як нічне небо. Всі хлопці, та що там хлопці, всі дівчата теж,…

Конотоп, бляха-муха, 2277 рік. Новий Голлівуд, хулі там казати. Після тої сраної Третьої світової, коли півсвіту в труху рознесло, а нас, як завжди, боком зачепило, виявилося, що наші болота – то просто клондайк. Голлівуд, ага, в болоті по коліна, зірки, блін, в грязюці валяються, ванни приймають з торфу, шоб шкіра, сука, сяяла. Сміхота та й годі. Мене звати Соломія, мені сімнадцять років, і я…

До Вінчестерів я вертаюсь пізнього вечора. Брати сидять за кухонним столом і обдзвонюють мисливців, попереджуючи тих про якихось нових монстрів Михаїла. Мовчки я підходу до кавомашини й готую найміцнішу каву, яку тільки можу собі дозволити. Дін з Семом обговорюють способи вбити Михаїла, але ні до чого певного не приходять, тому пригнічений Дін вирішує причепитися до мене із задушевними розмовами. – Як у тебе все…

Через пів години ми сидимо перед ноутбуком в очікуванні, що ж скаже Кетч. Той хоче, аби я летіла в Англію, тому що там сталося щось серйозне і на що мені варто глянути своїми очима. Приходиться збирати манатки в Лондон. Переодягнутись, перевзутись і готово. Сем, звісно ж, такому розкладу не радіє, тому що їм я потрібна тут, але видно це щось дійсно незвичайне, раз Кетч…

В палаті пацієнтку-втікачку зустрічають Рафаїл та Аріель. Жінка тримається на поважній відстані і схиляє голову перед моїм конвоєм. Вищий ступінь поваги до архангелів, яким ти не зобов’язана підкорюватись. Михаїл штовхає мене до ліжка. – Коли тебе сюди принесли, на тобі не було живого місця, – із зітханням починає він. Ну, подальше можна пропустити повз вуха. Занадто часто я чула схоже у свою адресу і…

Для більшої переконаності я вичікую до вечора і тільки тоді здійснюю втечу. Уявивши себе героїнею третього “Астралу”, я розбиваю гіпс на ногах об ніжку ліжка. На жаль, переломи ще не до кінця зрослись, тому спочатку ходьба моя супроводжується жахливим хрускотом незміцнілих кісток. Лазарет практично пустує. Ті поодинокі Ріт Зієни, що трапляються мені на шляху, не звертають уваги на свою правительку. Невдовзі здалеку я помічаю…

“Сатору такий дивак, не в поганому сенсі. Зблизька це просто мала дитина, що зі шкіри пнеться, аби здаватись доросліше. Але якщо дітей ще терпиш, бо воно мале і дурне, тільки вчиться, то цього спробуй стерпи. Він не малий і далеко не дурний, іноді здається, що його розуму вистачить, щоб спроєктувати, побудувати і ввести в експлуатацію ядерний реактор. Як людина, що здатна тримати в голові…

POV автор – Який жахливий світ новий! – до Джека, який забився в найтемніший кут провулка, хтось підходить. Він бачить тільки ноги в чорних джинсах і на доволі високих каблуках. – Дай-но здогадаюся. Вбив не того, кого треба було, чи не так? – Йди геть звідси. Як ти взагалі мене знайшла? – Джек підіймає голову і зустрічається з пильним поглядом зелених очей. Невідома йому…

Єва Виплутатись з рук Йорґена було неймовірно важко, але збіса необхідно. Ханджі послала мене до лікарні не лише для супроводу Саші – я мала перевірити Рошель з Феліксом і привести їх, якщо їхній стан це дозволить. Ковтаючи велику хвилю страху, я нарешті постукала у двері потрібної палати, а тоді смикнула за ручку. Рошель незграбно сиділа на підлозі, крутячи в пальцях хвилі золотого волосся Фелікса.…

– Ну так іди й помирай! – Дін навіть не озирається, зосереджуючи всю увагу на леді Бевелл, яку заводить в бункер. Буде смішно, Діне, якщо це будуть твої останні слова мені. Я все ж застигаю на місці, а потім покидаю бункер мовчки, навіть не кинувши на хлопців холодний зневажливий погляд. Холодне нічне повітря дарує деяке відчуття полегшення, але водночас в ньому відчувається й напруга.…