Аромат чорного чаю, солодкого концентрованого парфуму. Затхле гаряче повітря, урвисте дихання, дрижачі худі руки, липка від крихітних крапельок поту шкіра.
— Кохана…
Залишки червоної помади на шиї.
Вона веде губами по його тремтячому тілу. Пестливо цілує кожний гостренький хребець на зашийку, занурюючись кінчиком носа в шовкове чорне волосся, вдихає кисленькі пахощі та обпікає його лагідну шкіру жагучим подихом. Він аж здригається від кождого поцілунку. Рвійно дихає з новим дотиком до його кривих мармурових рубців, знесилено відкидає голову назад, втинається потилицею в дівочу макітру.
Її долоні, на відміну від загальної палкої атмосфери, крижані, наче бурхливі карпатські річки взимку. Тендітні пальці лоскочуть виразні юнацькі плечі, м’яко переповзають на його оголені груди, торкаючись збуджених сосків. Трохи дряпає їх нігтями, випадково і ненавмисно, відчуваючи, як здригається кожний м’яз на його тілі. Спускається йому на живіт, огинає рельєфи, окреслює кармазиновими пазурами заглибини, давить персами йому в спину.
— Ти важко дихаєш. Вже здаєшся?
— Ти мене недооцінюєш.
Він повертає голову в її бік, вона виглядає з-за його плеча і ловить його потьмарений погляд. Йому в очах аж мутніє від її дотиків. Він, звиклий лише до бійок і постійних поранень і забоїв, не міг ніяк усвідомити, що може відчувати щось, окрім болю. Її ласкаві руки стали його останньою втіхою.
— Невже? — Вона дбайливо цілує його рожеву щоку. — Ти аж помаковів, — роздивляється його червоне обличчя, продовжуючи лащити чутливий торс.
Спускається трохи нижче, майже чіпляє пальцями тугий ремінь, але одразу ж повертається. Знову повзе, мов змія, наверх до вразливих грудей, ковзає по гарячій шиї, що пульсація сонної артерії віддається луною по жіночих вустах.
Хлопець вже на порозі того, щоб втратити свідомість. Він знесилено заплющує очі, забуває навіть дихати, тому гарячково облизує посохлі губи. Лише міцно стискає ватні дівочі стегна, якими вона його обіймає, впивається в них до побіління пальців, наче та кровожерлива п’явка. Шепоче її ім’я, кличе її крізь мряковину в думках, прикушує язик, коли відчуває, як вона знову спускається, прицмокуючи йому над самим вухом.
Але раптом…
Хапає її за зап’ястя, коли вона зачіпає нігтем ширинку на його штанях. Сильно стискає її тоненьку ручку між своїх грубих пальців. Вона завмирає.
— Ти чого? Все гаразд?
Йому кортить, щоб вона розстібнула той клятий ремінь і стягнула з нього ці чорні охайні штани, бо нестерпно вже відчувати цю тісноту, але щось в залишках здорового непотьмареного глузду змусило його зупинити її.
— Агов, коханий?
Вона виглядає з-за його спини, спирається на ту руку, яка ще вільна від гарячих кайданів. Її погляд зосереджений на його блискучому під світлом ламп обличчі.
— Серденько, ти в порядку…? — Вона збирає брови на переніссі, стурбовано дивиться.
— Так-так, все… — Він важко ковтає скоплену в роті слину, яка перериває його подих. — Все гаразд…
— Чому ти зупинив мене? Ти не хочеш, щоб я продовжувала?
Він ніяк не відповідає — лише відводить погляд.
— Я не зроблю тобі боляче, любий, — торкається долонею його щоки, відчуваючи увесь той жар, яким віддає його збуджене тіло. — Чи ти соромишся?
Бачить, як він трохи червоніє вже від незручності.
— В такому випадку можемо зав’язати тобі очі, — вона усміхається.
— Який в цьому сенс, якщо я…? — Він обриває себе на півслові, прикушуючи губи.
— Можемо вимкнути світло або зав’язати очі мені. Але ж тоді як я тебе буду пестити, якщо ніц не побачу?
— На дотик.
— Я можу випадково зробити тобі неприємно, якщо буду пробувати на дотик, — пройшлася своїми котячими пазурами по лінії його обличчя, нагадуючи йому, що її руки небезпечні. Він аж затремтів. — Чому ти соромишся? Бо це перший раз?
— Можливо. Я не знаю. Рука сама потягнулася. Я не в тому стані, щоб думати й давати конструктивні відповіді…
— Який ти милий, коли збентежений, — вона всілася йому на ноги, обіймаючи за шию. Усміхнулася йому в самі губи, після чого додала: — Тобі нема чого стидатися переді мною. Я кохаю тебе таким, яким ти є , — і подарувала йому солодкий поцілунок.
В того аж голова завертілася. Він спирається рукою на теплий татамі за своєю спиною, іншу кладе дівчині на талію, миттєво відповідаючи на поцілунок. Поглиблює його, робить більш пристрасним і вологим, шумним і трохи необережним, змазаним, неідеальним, але від того не менш бажаним. Відчуває, як її крижана долонька спускається по його шиї йому на груди, після того на живіт, а потім — ще нижче, відчуває, як її пальці діляться зимовою свіжістю з його чутливою шкірою, але нічого з цим не робить. Не зробив, навіть якби хотів щось зробити. Він занадто зайнятий іншими речами — її палаючими губами. Нібито цілуєш згусток вулканічної лави, який витік із самих надр її грудей. Тільки чомусь ця магма на смак зовсім не як силікати, або залізо, ця магма віддає чимось солодким. Липка і густа, тягнеться, наче та полунична світло-рожева жуйка, тягнеться й тягнеться до нескінченності…
Він ненавидить солодке. Але солодкий присмак її помади встиг стати його власним сортом божевілля, від якого в нього в очах зникає чітка картинка, та замість неї з’являється щось розмите і незрозуміле, щось, що не має конкретного тіла, щось абстрактне, тепле, щось, що притягує його та остаточно зводить з глузду, від чого він занурюється у пітьму власних хтивих гарячкових бажань і мрій. Він втрачає самовладу кожного разу, як її губи хоч трішечки торкаються його шкіри. Що вже казати, коли вони перетягують усю увагу його чутливих рецепторів на себе?
Нервові імпульси боляче б’ються в голові, врізаються один в одного, розсипаються на міріади заряджених часточок, наче феєрверк, що розтинає затягнуте смерековою смолою нічне небо; гарячі долоні пітніють майже у два рази сильніше за звичне, дихання обривається, нібито натягнутий канат, що не витримує тиску з обох боків. Хлопець не може втриматись. Поки у вухах дзвенить брязкання його ременю, він худими руками тисне оголене жіноче тіло до себе з тією силою, з якою він би відірвав комусь голову голіруч, якби в нього спробували забрати те, що належить йому. Йому одному, йому і нікому і ніколи більше. Вона, її поцілунки, її крижані руки, її солодка помада, її м’які стегна та гострі плечі — це все належить йому. Це його власність, якою він ні з ким не поділиться. Навіть якщо він помре, він забере її з собою, лиш би тільки вона не дісталася комусь іншому.
— Люба…
Чується коротке освідчення у коханні, загублене в урвистому диханні.
— Кохана моя…
Він кличе її, намагається добратися до неї крізь мряковину в очах і думках, тягнеться до неї руками, зубами та всім тілом, аби відчувати її своєю шкірою, а не тільки чути її чарівний голос у себе під носом.
— Так, любий?
Вона шепоче йому в губи, ловить ними його шпаркі зітхання, даруючи йому такі ж самі.
— Я кохаю тебе.
Ці слова б’ються їй в щоку.
— Я знаю.
Але він не чує її, не чує, бо луною у вухах віддається залізний брязкіт і її втомлений тягучий стогін, який займає собою простір усього його мозку. Пускає свої корені в ньому й навічно стає його невіддільною частиною.
— Кохаю, кохаю, кохаю, кохаю, кохаю тебе, — слово миттєво втрачає свій звичний сенс, коли він його повторює декілька разів. — Кохаю тебе до нестями, — його губи ловлять пульсацію її жилки на шиї, зуби по-звірячому щільно стуляються, хапають її тоненьку порцелянову шкіру в гостру пастку, — кохаю до божевілля, — залишаючи на ній червоні нерівні сліди у формі півкола.
Від неї доноситься лишень довге й тихе:
— Ааахх…! — Наповнене хтивим задоволенням.
Вона розчиняється в його поцілунках, наче шматочок спресованого цукру в гарячому чаї. Пірнає під білий пухнастий пар, занурюється в бурштинову насолоду, ледве знаходить бульбашки повітря, щоб дихати. Розчиняється в його колючих іклах, які майже прокушують її тендітну шийку, перетворюючи її на лист заліза зі слідами від куль. Хлопець малює навколо них багряні з відтінком барвінку пелюстки, нібито античний художник, який винайшов фарбу. Виводить на її блідій спині орнаменти та зимові візерунки, вкриває її шпилясті хребці лагідними торканнями, пестить їх своїми жорсткими пальцями. А вона примружується, висуває посохлого язика, облизує губи, кусає їх майже до крові, знову випускає черговий пронизливий стогін, який б’ється о стіни й повертається, плутаючись в скуйовдженому волоссі. Її стогін втинається йому в саму спину, прямо межі лопаток, прямо в самісінький корінець спинного мозку, відмикаючи хлопця від реальності. Він остаточно втрачає з нею зв’язок. Тепер його новою реальністю стає її тонкий голос, який рветься з виразної шиї, яку хочеться загризти, нібито улюблену карамельну цукерку. Хіба ж він має хоч якесь право відмовити собі у своєму жаданні? Ні. Тож він і не стане себе зупиняти в досягненні.
Бо зуби сверблять, так хочуть вкусити, так хочуть стулитися, хочуть залишити не один і не два своїх сліди, хочуть розмалювати усе її тіло рожевими болючими плямами. Він наче хижак, який спіймав свою здобич. Здобич, яка зводить його з розуму своїм:
— Хаахх…!
Але, граючись нею, він майже забув, що її руки стискають між своїх пальців гарячий шматок його затверділої плоті. Вона пульсує в унісон з жіночим серцебиттям, набрякає від чергового тендітного дотику до чутливої рожевої голівки. По долонях тече гаряча напівпрозора рідина, що більше схожа за своєю консистенцією на слиз, мурзає собою чорні штані та блискучі від поту дівочі стегна.
— Ох, люба…
Він нарешті відривається від її шиї, випускаючи їй в ключицю важкий подих. Її долонька йде догори, потім знову донизу, лоскоче його, а він, чутливий, ледь не скаженіє.
— …Кохана…!
Її пальці ковзають по всій довжині, доходять до самого верху, затримуються на коротку мить, та спускаються донизу. І знову. І знову. І ще раз. І ще раз знову. Знову. Знову. Знову. Знову. Знову. Знову. Знову. Знову. Знову. Знову. Знову. Знову. Знову.
— Я зараз…!
— Вже? Ще не час.
Вона шепоче йому на вушко, після чого поцілунками спускається по шиї на груди, штовхає коханого рукою, що той падає на лікті, розгублено шукаючи її блискучі очі у напівтемряві. Вона не зупиняє рухи своєї долоні ані на мить, слухаючи, як по чоловічій шиї повзуть тугі зітхання. Прислуховується до кожної урвистої ноти його голосу. Веде кігтиком по лініях його природних рельєфів, сповзає трохи нижче йому в ноги, поки п’ятірнею завмирає на його напруженому животі, а губами — там, де мала б бути ширинка штанів.
Цілунок, другий. Проводить язиком по члену, відчуваючи рукою, як по надутих венах біжить хвиля серцебиття. Залишає вологу гарячу доріжку, вимальовує між вен нові любовні стежинки, збирає змазку на самому кінчику м’яза. Гучно ковтає скоплену в роті слину, навмисно дражнячи цим чоловіка.
Він раптом накриває її долоню своєю. Стискає тоненькі пальчики, змішує її серцебиття зі своїм, моторошно шукає блиск її вологих губ, який губиться в нього між ніг. Відчуває, як її язик обіймає його член, ледь-ледь торкається його, доводячи власника до сказу. Зустрічається з нею поглядами, важко зітхає кожного разу, як втикається їй в горло. А вона знову спокусливо затягує його, наче крізь строминку, а потім ще раз, і ще. Він не витримує.
— Мхх…!
Перекладає руку на її макітру, відкидаючи голову на тонку подушку. Її волосся таке м’яке, таке пухнасте… Блискуче, неначе зроблене з найкоштовнішого шовку, переливається з пальця на палець, ніби темний шоколад, лоскоче бліду гарячу шкіру, плутається під важкою долонею та збирається в тугий клубок в міцному кулаці. Розсипається по її плечах, торкається його тіла, дражнить, грається, як теє дияволя.
***
Попри опір, який чинить груба долоня, дівчина піднімає голову. Відлипає від його члена, веде по ньому язиком, витягуючи назовні в’язке молочне павутиння. Гаряче видихає, обпікаючи чужу чутливу шкіру.
— Ти стогнеш. Це красиво.
— Ти робиш все це лише задля того, щоб послухати мій стогін?
— Не тільки.
Його рука ковзає вздовж її цинамонових пасм, сповзає до її круглого підборіддя, лишень самим кінчиком пальця чіпляє його перед тим, як впасти на татамі.
— Ніколи не міг подумати, що ти можеш бути такою хтивою, — він відчуває, як її губи розтягуються в задоволеній усмішці.
— Ніколи не думала, що ти можеш бути таким ніжним і невинним. Справляєш зовсім протилежне враження. Такий мужній і гострий, наче сталеве лезо, а на ділі – тендітний та неймовірно чутливий, — її магматичний поцілунок залишає свій запаморочливий слід на його збудженому тілі.
Він знову сипло зітхає. Хто ж міг подумати, що його слабке місце настільки очевидне? Хіба в чоловіків завжди так? Не може такого бути, це тотальне неподобство!
— Дідько…
— Ти вже кінчив, але досі до біса збуджений, — її пальці обережно перевіряють твердість хлопця. — І після цього смієш називати хтивою мене ? — Вона дзвінко усміхається.
Дражниться своїм легковажним сміхом не гірше, ніж крижаними долонями. Від тих зимових дотиків над його тілом висить важкими хмарами пара, яка майже миттєво конденсується в піт. Декілька крихітних крапельок побігли в глибинах його рельєфів.
— Тут тільки ти – втілення хтивості, — її очі хижо блищать двома маленькими холодними зірочками. — Цікаво, що буде, якщо я сяду?
— Невже ти хочеш спробувати без захисту? Це дуже погана ідея, люба, — він ніяково відзивається.
Темрява розтинається важкою незручною тишею навпіл. Парубок мовчки роздивляється нудну побілену стелю, поки його думки хаотично розкидані по кімнаті, попри те, що найбільше сконцентровані на її гарячій щоці, в яку впирається його член. Він відчуває ще одну посмішку. Цього разу беззвучну, мовчазну і таємну, таку, яку навіть якби побачив, не одразу зрозумів би, що то не щось зловісне, а всього лише трохи дражливе і дитяче.
— Хто сказав, що я хочу сісти на твій член?
Додати до улюблених