скільки часу спливло після того всього, коли йому і його сім’ї активно погрожували розправою, за те, що він хотів розповісти страшну правду світу. його шукали. ду-у-у-уже довго шукали. але майже потрапивши на слід, кінолог з собакою збився з шляху, вони загубили всі заціпки і все гарненько вляглося. але щоб вони зробили, якби все-таки зловили його? напевне, задушили голими руками або шнуром, а потім все підстроять так, ніби він сам повісився – «вибачте, я не можу більше так жити. пока». але всі докази страшних звірств, які були зроблені в тому проклятущому місці, вони просто показали як вигадку. зробили все, аби тільки люди думали, що той, хто це виклав, просто вирішив познущатись і посміятись. це все просто професійний монтаж.
і спочатку парку було дуже сумно через це. все те гівно яке він бачив своїми очима, весь той страх, біль, який ніколи до цього не відчував – його виставили на посміховисько, мовляв, невдалий пранк! ліза намагалась заспокоювати його, казала про те, що головне лише те, що він живий і зараз разом зі своїми дітьми, що він щасливий, що не залишився куском м’яса, який навіть не розуміє хто він і що він. і його це справді заспокоювало! хоча довгий час перед очима пробігали кроваві картинки, заважаючи спати. і той же довгий час він, як міг, викидав те все з голови, починаючи жити спокійним життям.
але не спокійне життя закликало його знайти тих, хто, можливо, вижив тоді, в тій лікарні і хто має доступ до сучасних технологій. в якийсь момент нав’язливі думки отримали абсолютну перемогу в його голові, все навколо, ніби спеціально, кричало про цю корпорацію! вейлон днями просиджував за ноутбуком, уважно шукав інформацію, ну не міг він це все так просто залишити! і плювати – знайдуть-не знайдуть. після того місця його більше нічого не лякало! ліза трималась до останнього, але, не витримавши цього знову сраного божевілля, пішла, мовляв: «вейлоне, ти лякаєш дітей!». як колись його затягнуло, так з часом і не захотіло виплюнути.
«+1 повідомлення».
чесно, вейлон вже й не надіявся знайти когось більш-менш адекватного в цьому питанні, яке він задав. на пошту приходили в основному повідомлення від школярів, які впевнено казали, що вони там були і все-все-все бачили! але написано це було так криво і неправдоподібно, що від кожного такого просто нудило. навіть не хотілося дивитись, що за прийшло зараз. тільки кілька перших слів, які ніби сяяли, зацікавили його. це щось не те… не типове? парк швидко відкрив і пробігся очима, навіть не помітивши як почав усміхатися у всі 32. бажання викрикнути: «ліза, ти не повіриш! я не один!», але згадав, що поряд нікого немає.
« > кому: blakelangermann@mail.com.
> від кого: 128iam901@mail.com.
доброго вечора, блейк! ох, знали б ви, наскільки я радий вашому повідомленню! прочитавши стільки повідомлень від підлітків, які намагались мені щось довести, ваше повідомлення відразу мене привабило. якщо ви більше хочете зустрічі, зателефонуйте/напишіть, будь ласка, за номером який я залишу нижче. якщо у вас є якісь матеріали, а не лише ваші спогади, то чи можете ви їх представити мені?
чекаю вашої відповіді,
вейлон.»
і о-о-ох! парк був радий тому, що, вірогідно, знайшовся хоч хтось. але в якійсь мірі він боявся, тому що людина могла відноситись до якогось іншого випадку, просто подумавши, що це якось відноситься до корпорації. хоча «журналіст» звучить доволі впевнено. але для початку він хотів побачитись і переговорити, якщо це справді буде можливо. був би живий апшер, було б все в десять разів легше – чорний силует поставав в пам’яті і те, як його руки судорожно заводили машину, бажаючи поскоріше поїхати з цього йобаного місця, о господи! – так як на його камері, напевне, було більше, ніж на камері вейлона. і майлз тоді теж приїхав як журналіст..що ж їм всім та не щастить у цьому житті? згадуючи про апшера, парк часто дивився в дзеркало і думав, як добре бути живим, як добре ВІДЧУВАТИ себе живим. на жаль, він не знав до кінця, що далі сталось з тим хлопчиною в чиїй «смерті», в якійсь мірі, винен і сам вейлон – це ж він написав йому той лист. а тепер «щуру» знову доводилось чекати відповіді і бажання людини за тією стороною екрана приїхати! історія циклічна до всрачки… тільки-от зараз не так страшно було, нехай навіть на зустріч прийде сам джеремі блер, піднявшись з тієї туші м’яса, в яке перемолотив його вальрідер.
хвилини очікування тягнулись занадто довго і з’їдали вейлона зсередини.
Додати до улюблених