The first time, ever I saw your face
I thought the sun rose in your eyes
And the moon and the stars
Were the gifts you gave
To the dark, and the endless skies
( «The First Time Ever I Saw Your Face»
by Roberta Flack)
* * *
Що може кардинально змінити життя? Зрада коханої людини? Серйозна сварка з батьками? Втрата бізнесу? Не обов’язково. Дрібні (здавалося б) проблеми, які глибоко засіли в голові та щоденно проїдають тобі мозок.
Що власне і трапилось із Ліксом.
* * *
Лі Фелікс – студент Глобального Кібер Університету, якому нещодавно виповнилося 21. Життя хлопця особливо не вирізнялося від інших. Університет – друзі – дім. Все як у всіх. Так що ж так різко змінило Лікса до невпізнання?
Думки. Думки, що не давали йому спокою, щойно Він залишався наодинці. Старші люблять стверджувати, що в такому віці не варто сприймати всерйоз усе, що відбувається навколо. Адже «..Ви ще молоді, а бувають і набагато серйозніші проблеми».
Частково Лікс згідний із цим, бо нічого катастрофічного в його житті не відбувається. Проте чим частіше Він залишається на самоті, тим важче йому вийти з цього незрозумілого стану.
У свої 21 Лікс продовжує жити з батьками, які ще й оплачують його навчання в університеті. У хлопця досить теплі стосунки з сімʼєю та вони ніколи не «притикають» йому цим. Але сам факт змушує Фелікса почуватися жахливо.
У нього був вибір: навчитися або працювати. І насправді було би негарно відмовитися від навчання після того, скільки коштів і старань вклали в це батьки. Тому нічого іншого не залишилося, як продавати старий одяг у вільний час, тим самим заробляючи хоча б якусь копійку на особисті витрати.
Але це не єдине, що турбувало Лікса. Думки про роботу, сім’ю та й майбутнє загалом просто не давали йому спокійно жити. Дивлячись на своїх однолітків, Він почував себе н і к ч е м о ю.
В думках постійно виникало лише одне питання: «Хто я взагалі..?»
І все було нормально, хлопець навіть навчився не звертати увагу на своїх «демонів» в голові та ховати все за звичною усмішкою, аж поки не дійшов до крайньої точки.
Прокинувшись одного ранку, Лікс зрозумів, що відчуває апатію абсолютно до всього. Йому більше не приносять радість походеньки з друзями, вечори з сімʼєю та банально пісні улюбленого гурту. А при перегляді комедійного серіалу хлопцеві захотілося розревітися, як маленька дівчинка.
Близькі не могли зрозуміти, що ж сталося з тим Ліксом, якого всі кликали «сонцем». Із хлопцем, який не міг і дня прожити без обіймів та сміху. Друзі та батьки любили Фелікса саме за його теплоту. Ні, не в переносному значенні. Від нього і справді віяло теплом. Білосніжне волосся, дрібне ластовиння на обличчі та яскрава усмішка. Він не вмів довго ображатися, старався завжди всім допомагати і щиро радів кожному моменту. Ось яким був Лі Фелікс.
Зараз ж хлопець уникає спілкування з будь-ким, старається зʼявлятися лише на парах, а його єдиним «прихистком» стало власне ліжко. Годинами слухати музику – улюблене заняття Лікса останні два тижні.
Проживши так місяць, хлопець зрозумів, що сам не справляється з цими гнітючими думками, тому знайшов у собі сили записатися до психотерапевта. Адже, як Він прочитав в одній книзі, – це перший крок до подолання проблеми (у що мало вірить сам Лікс).
Не сказавши про це абсолютно нікому та зібравши всі відкладені гроші, Він почав відвідувати сеанси лікаря Бана щочетверга. Кожного разу Лікс розказував про все, що відбувається в його голові, не приховуючи нічого. Не те щоб Фелікс із самого початку повністю довіряв Чану (так попросив його називати лікар), проте це непевне єдина людина, якій Він міг викласти всю правду, не чекаючи на осудження. Це все ж таки лікар. Ще й досить молодий. Тож йому не було соромно зізнатися у своїй так званій нікчемності.
* * *
Прямуючи на черговий сеанс, Лікс й не помітив, що запізнюється. Сьогодні його друзі Синмін і Мінхо намагалися знову випитати, що ж сталося. А це, мабуть, найбільше дратувало Лікса. Адже Він і сам не знав відповіді на питання.
Зараз хлопець старався забути ранкову ситуацію та сконцентруватися на майбутньому сеансі. Забігаючи в офісний центр та втупившись в підлогу, хлопець несподівано врізався в чиєсь плече. Піднявши голову, Фелікс побачив високого брюнета, що був одягнений у широкі джинси та звичайне чорне худі.
Незнайомець мило бесідував із його «улюбленим» лікарем.
Сам не розуміючи чому, Лікс не міг відвести від нього погляд, ще й забув вибачитися за те, що врізався.
– Доброго дня, Феліксе!Нарешті Ви прийшли, я уже зачекався, – витягнув хлопця із думок Чан.
– Доброго дня.. – невпевнено відповів Лікс.
– Хьонджіне, зустрінемось пізніше. Я маю повернутися до роботи, – звернувся до незнайомця лікар, після чого той швиденько пішов, усміхнувшись наостанок.
«Так різко зник, що я навіть не встиг вибачитися. Дивак..» –розчаровано зітхнув Лікс і пройшов за лікарем до кабінету.
За тиждень хлопець забув про цю ситуацію та поглинув у свої тривожні думки, аж поки знову не зустрів незнайомця на коридорі, прямуючи на щотижневий сеанс.
«Знову Він», – закотив очі Лікс. Чомусь зустріч саме з цим незнайомцем пробуджувала якісь зовсім інші емоції, які абсолютно не змінювалися за останній місяць.
– Доброго дня, Феліксе! – визирнув із свого кабінету Чан. – О, Хьонджіне… Може пройдеш із нами? Випʼємо гарячого какао, а після цього повернемося до сеансу.
«Хто це такий, чорт забирай, і чому лікар запрошує його на наш сеанс..» – насупився Фелікс.
– Думаю мені варто піти. Пробач, іншим разом, – ніяково усміхнувся незнайомець і знову швидко зник.
«Точно дивак..» – промайнуло в голові Фелікса, який вже прямував за лікарем.
Насправді щотижневі сеанси з Чаном заспокоювали Лікса, а кабінет лікаря став його новим прихистком. Навʼязливі думки так і нікуди не зникли, але дійсно було легше проговорювати їх із кимось. А за цей недовгий період Чан став досить близьким Феліксу. Вони могли годинами говорити про різні життєві ситуації, звичайно, не переходячи межі. Чан стверджував, що певна подія або людина зможе підштовхнути його та допоможе вибратись із глибокої ями.
Тому Лікс продовжував жити надією про те, що все ж таки щось зможе повернути оптимістичного та завжди усміхненого його з минулого.
* * *
Цього ранку Феліксу було важко прокинутись, тому настрій автоматично зіпсувався. Єдине, що змусило його все ж вилізти з ліжка – сьогоднішний сеанс із Чаном. Без великого ентузіазму хлопець обрав «лук»: біла сорочка, вʼязана синя безрукавка та широкі чорні джинси. Лікс любив стильно вдягатися та завжди ретельно підбирав образи, проте зараз його не бентежив зовнішній вигляд. Востаннє поглянувши у дзеркало, хлопець поправив волосся та вирушив до лікаря, навіть не поснідавши.
З батьками Він зустрічався лише ввечері, якщо не закривався в своїй кімнаті. На жаль, за цей проміжок часу між ними вибудувалася стіна, яку Лікс поступово прагне зламати. Але для початку варто провести в порядок власні думки, які продовжують переслідувати його.
Слухаючи всю дорогу свій улюблений гурт The Neighbourhood, хлопець й не помітив наскільки швидко добрався до офісного центру. Постукавши в двері кабінету Чана, Лікс почув невідомий йому голос:
– Заходьте, будь ласка!
Зазирнувши в кабінет, Лікс округлив очі.
– Всесвіт точно знущається з мене… Чому знову Ви? – нахмурився Лікс.
.. to be continued 🙂
* * *
P.S. Одразу наголошую, що образи Фелікса та Хьонджіна брала лише для візуалізації, так як сама люблю читати та уявляти персонажів.
Обожнюю дружбу Хьонліксів. Вони для мене приклад справжніх соулмейтів.
! Не підтримую шиперів, що перегинають палку. Памʼятайте, що це впливає на мемберів та на їх ставлення до нас.
А ще, це моя перша робота, тому сподіваюся Вам сподобається:) Всім любові <3
Додати до улюблених