success succulents

бомгю крутився біля зеркала і ніяк не міг вирішити, яке вбрання обрати сьогодні. незважаючи на вже досить великий термін навчання в університеті, а саме три роки, він завжди хотів виглядати стильно і привабливо. особливо, коли  біля тебе знаходиться така модна ікона, як йонджун. бомгю зробив свій вибір на користь вільних, небесо-голубих джинсів, білої футболки та чорного піджаку; натянув білі кросівки і кепку, взяв сумку та  пішов в університет.

погода була надзвичайно ясна та спокійна, хоча осінь вже внесла свої корективи у вигляді світло-жовтих листів на верхівках дерев. легкий вітерець ласкаво торкався до обличчя бомгю, це було приємне відчуття, але відрощене волосся хлопця так і норовило залізти прямо в рота – це єдине, що найбільше дратувало юнака, але робити коротку стрижку він категорично не хотів, недарма ж це волосся відрощувалося з першого курсу?

бомгю дійшов до університета швидко, приблизно за десять хвилин. ввійшовши на подвір’я він побачив своїх найкращих друзів – йонджуна та кая. йонджун, як завжди, виглядав приголомшливо – вузькі джинси обтягували стрункі ноги, легкий, оверсазний світер відкривав сексуальні ключиці, а волосся, освітлене пару днів тому(цим займався бомгю!), спадало на ідеальне обличчя. не дивно, що і хлопці, і дівчата мріють про цього юнака.

кай виглядав простіше, він ніколи не женеться за трендами, обирає максимально простий та комфортний одяг і в цей раз це звичайні джинси та світшот, але навіть це виглядає на ньому гарно, адже з такими пропорціями інакше і бути не може.

– гей, давно чекаєте? – бомгю швидко наближається до друзів.

– тільки-но пришли, але давай скоріше, якщо я зараз не вип’ю кави, то помру, – відповідає йонджун.

– ти п’єш її 5 разів на день, ти скоріше помреш від цього! – вставляє колюче зауваження кай. – із-за ваших кавових посиденьок ми, як завжди, запізнимося. це у вас викладачка нормальна, а мені прийдеться із-за чергового запізнення писати реферат.

– ну напишеш, тобі не звикати. плюс це гарна практика, ти ж хочеш бути професіоналом своєї справи? – сміється бомгю, поправляючи своє волосся, та направляється в буфет.

– взагалі освіта працює не так… – кай тяжко зітхає, але бере під руку йонджуна і слідує за бомгю.

хлопці заходять в буфет в одному із корпусів універу, їх зустрічає мила та привітна продавчиня, яка яскраво посміхається.

– що вам, хлопці? – задає питання вона.

– великий лате з карамельним сиропом, айс-американо та какао, будь ласка, – швидко надиктовує бомгю, так як вже знає уподобання своїх друзів.

жінка приймає замовлення та віддає його своїй помічниці. хлопцям залишається тільки чекати.

– це звичайно все добре, але треба бігти, – каже йонджун. – бомгю, побігли! кай, після пари спишемося! – блондин підморгує хюніну, хапає бомгю за руку і тягне в сторону потрібного корпусу.

– ось так завжди все і відбувається… – кай допиває своє какао, викидає стаканчик в смітник і в самотності йде на пару, де його знову чекатиме догана.

бомгю з йонджуном виходять з аудиторії та спускаються на перший поверх.

– фух, не можу повірити, що ми дійсно прийшли на одну єдину пару, – джун тяжко зітхає та чеше рукою потилицю. – пішли до кая, у нього то ще пари не закінчилися!– хлопець хитро усміхається і бомгю вже знає, що йонджун почне підколювати бідного хюніна через його набагато щільніший розклад.

кая юнаки зустрічають на скамейці в зоні відпочинку, той сидить та щось дуже голосно розповідає своєму співрозмовнику, активно жестикулюючи руками.

– оу… – шепоче бомгю, зупиняючись, та повертається в сторону йонджуна, – і  техьон тут…

джун широко посміхається, починає “грати” бровами та тягне чхве за собою.

– всім привіт, кого не бачив! – голосно вітається блондин, піднімає руку та показує знак “піс”. – що обговорюєте? як справи? як життя?

бомгю лиш закочує очі на таку активність друга, хоча розуміє, шо веде себе приблизно так само, але зараз зовсім не час!

кан техьон. молодший чхве зустрів його, коли був на першому курсі. симпатичний хлопчина, одногрупник кая – це перші асоціації бомгю з каном. техьон став повноправним членом їх компанії, хоч зустрічалися вони тільки по вихідним, так як хлопець багато навчався, але чим більше часу вони проводили разом, тим більше техьон зацікавлював чхве. а вже через півроку знайомства бомгю не думав про нього, як про звичайного хлопчину, він зрозумів наскільки ж все таки молодший привабливий, розумний, кмітливий, сильний та добрий. ось так у бомгю і зв’явився краш, з яким незрозуміло, що робити. чхве до останнього хотів зберегти свої почуття в секреті, але через місяць усвідомлення своєї закоханості бомгю зробив помилку, коли вирішив зустрітися з йонджуном та трошки випити. з чхве старшим трошки ніколи не буває. коли гю напився та з мрійливою посмішкою почав розповідати, який кан ідеальний, джун все зрозумів. зранку бомгю з жахом в очах почав благати старшого нікому цього не розповідати, йоджун подивився на молодшого, як на придурка і згодився, хоча дуже радив все ж таки зізнатися в своїх почуттях. бомгю цього категорично не хотів – це стовідсотків невзаємно, це зіпсує їх дружбу, а якщо це зіпсує й дружбу кая з каном?! ці думки часто вертілися  у голові бомгю і він вірив в їх правильність.

– привіт. нічого особливого, – дуже спокійно відповідає на питання джуна техьон. – а як ви, хьони?

– все пучком! відсиділм одну пару і можна йти відпочивати, ех, не заздрю я вам, хлопці! – йонджун сміється та підбиває боком бомгю.

– ей, це не смішно! я на третьому курсі буду сміятися з тебе, коли ти будеш мучитися з дипломом! – вставляє свої п’ять копійок кай.

– та все не так погано, пари то не важкі залишилися, – відповідає техьон. – бомгю-хьон, все добре? ти якийсь мовчазний…

кан дивиться на чхве своїими великими, яскравими очима і бомгю замирає. так, це дійсно проблема.

– та все нормально… – нервово відповідаю бомгю. – то я просто не виспався, голова болить.

– знову цілу ніч грав в ігри? – цікавиться техьон, на його вустах з’являється легка посмішка.

– ага, типу того… – бомгю опускає очі в землю. – ну добре, ми пішли! бажаємо вам удачі.

йонджун лише схитує плечами і направляється за бомгю.

гю повертається в кімнату гуртожитку змучений, тому що за цей короткий шлях рот йонджуна не замикався ні на секунду. що тільки бомгю не почув в свій адрес за ці 10 хвилин – і «розумні» зауваження, і доброзичливі насмішки, і слова підтримки. здавалося, що від такого просто лусне голова, але зараз він вдома. за ці три роки чхве може називати цю маленьку кімнату “другим домом”. хлопець довго працював, щоб зробити це місце максимально комфортним. на стіні біля його ліжка висіли плакати з улюбленими серіалами та групами, на підвіконникі стояли маленькі сукуленти та кактуси, за якими він так ретельно доглядає, над поличкою для зошитів та підручників висить гірлянда, яка палає своїми яскравими вогниками протягом року; на столі стоїть ноутбук, лежать недавні записи та стоїть маленька лампа, а також чашка із залишками чаю та декілька напівпорожніх банок енергетику. останнім часом бомгю багато займається вночі, тому часто п’є  енергетичні напої. він дійсно великий фанат такого.

бомгю розглядає свою кімнату і розуміє, що дійсно любить це місце, незважаючи навіть на сусіда, який часто приходить дуже пізно, так як працює, і дуже голосно ходить по кімнаті. зате, як вибачення, він завжди приносить чхве смаколики!

з роздумів про свій ідеальний “дім” чхве витягує телефонний дзвінок. хлопець здригається і дістає телефон із заднього карману сумки – на дисплеї висвічується “хюнін кай”. бомгю приймає дзвінок.

– ви так швидко пішли, що я не встиг розповісти головне! у нас в п’ятницю, в третьому корпусі, буде вечір! запрошують всіх бажаючих. так шо, залітаємо? – кай тараторить ці слова, що бомгю ледве може їх розібрати.

– а в чому сенс? типу, що там цікавого може бути? вечірки від університету завжди відстій, – відповідає бомгю. – це я тобі як людина знаюча говорю.

– я розумію, але все одно робити нічого, якщо нам не сподобається, то як завжди купляємо снеки, пиво та летимо до йонджуна. це ж не страшно!

— ну ось і говори з джуном! якщо він згодиться, то добре, підемо… – холодно відповідає гю.

– окей, забилися. але якщо ми йдемо, то треба виглядати кльово! – говорить кай з великим ентузіазмом.

– ти збираєшься когось вражати чи що? – бомгю посміхається.

– ой, та йди ти, нічого такого! – лунає з динаміку. – просто на вечірці завжди потрібно виглядати круто!

– окей, як скажеш. сподіваюсь, це все? – запитує чхве.

– ага! – жваво відповідає хюнін.

– окей, бувай! – гю кладе слухавку навіть не дослуховуючи і кидає телефон біля на себе на ліжко. чхве заплющує очі. хлопець знає, шо такий захід важко назвати вечіркою.  одна частина людей приходить, навіть не розуміючи, що робити і просто сидить на скамейках, інша – метушиться, шукаючи нових знайомих, третя взагалі йде через декілька хвилин, розуміючи, що тут немає алкоголю. більшість старшокурсників дійсно забивають на таке, але для першого курса – це гарне місце для знайомств. можливо, це і є єдиний плюс таких вечорів.

– добре, піду пограю в ігру, а потім пари… – бомгю бормоче під носа, піднімається з ліжка і відкриває ноутбук.

три дні проходять надто швидко. за цей час бомгю декілька разів зустрічається з техьоном. це дійсно бентежить хлопця. він не може відвести погляду від кана, коли той просто розповідає щось; його щоки пламеніють, коли молодший говорить про те, як чхве гарно виглядає і як йому пасує ця жовтра рубашка, а ще інколи техьон поправляє пасмо його волосся, коли те вибивається із зачіски. в такі моменти бомгю дуже хочеться вірити, що є хоч маленька крупинка надії на взаємність, але чхве знову все це зводить до звичайної дружби. незважаючи на всю свою впевненістю перед друзями, коли справа торкається кохання, бомгю відчуває себе найбільш жалюгідною людиною в світі.

– сьогодні вечірка! – кай стрибає на друзів, обіймаючи їх.

– не можу повірити, що ти дійсно погодився на це… – бомгю з долею презирства дивиться на йонджуна.

– кай дуже хотів, так що я не винен! і взагалі потерпиш вечір, – йонджун закатує очі, але потім посміхається і пристально дивиться на гю. – до того ж, техьон також згодився.

бомгю закриває обличчя руками і просто думає, як йому пережити цей вечір.

вечірка, як бомгю і очікував, виглядає сумно. нічого цікавого, нічого незвичайного – просто прикрашений зал кулями зеленого і червого кольору, якась мішура, декілька столиків із печивом, цукерками та сильногазованими напоями, а також приглушене світло і поки що тиха музика. хоча чхве не очікує від цього вечору абсолютно нічого, але за великим проханням кая, він вдягнувся максимально стильно. облягаючі джинси, футболка, піджак з крупним поясом, грубі ботинки; весь образ довершував берет на голові та аксесуари. бомгю знав, що виглядає він дуже гарно і приковує увагу, хоч в його образі немає жодного яскравого акеценту, а лише чорний колір.

чхве озирається навкруги, шукаючи хоч чиєсь знайоме обличчя. незважаючи на те, що прийшли вони втрьох, за п’ять хвилин двоє його друзів зникли. вони як вітер в полі. і це при тому, що вони слізно обіцяли бомгю бути десь неподалік і якщо що разом піти з вечірки. чхве обов’язково влаштує їм завтра догану і звинуватить у всіх смертних гріхах.

поки гю стоїть і думає, як буде бити цих засранців, він відчуває якийсь дотик до плеча. хлопець, злякавшись, відстрибує вбік і розгублено дивитися на винуватця.

– вибач, я не хотів тебе налякати.

перед бомгю стоїть техьон і, як зазвичай, дивиться на нього своїми очима-всесвітами. гю не може не помітити чудовий вигляд молодшого, особливо погляд чіпляється за руки кана, такі накачані і сексуальні… бомгю давиться слиною.

– все добре, просто я не очікував… – відповідає бомгю досить впевнено, а у самого в роті пересохло від такої краси. – чудово виглядаєш!

– це мені потрібно говорити. ти виглядає просто фантастично! – техьон легко посміхається.

у бомгю дійсно зараз зупиниться серце, це вже назадто для нього. він похиляє голову і торкається руками вже до гарячих щік.

– тут не дуже цікаво, так? – кан тихо питає бомгю, що музика майже заглушає питання.  гю все чує і легко хитає головою, погоджуючись з цим.

техьон підходить ближче, різко бере старшого за руку і веде на вихід із залу.

– ти ж не против сьогодні прогулятися зі мною, хьон? – задає питання, навіть не дивлячись на чхве. бомгю відчуває як його лодоні потіють і дуже сподівається, що молодший цього не помітить. до такого його життя не готувало, але, можливо, це і є якийсь наївний, примарний шанс на щось більше.

кан підводить хлопця до стоянки, де стоїть декілька машин, велосипеди, а також дуже наворочений, як здається бомгю, мотоцикл.

– знову на своєму коні? – цікавиться старший.

– ага. і сьогодні я дам можливість і тобі відчути на ньому запах свободи та нічного

міста, – техьон дістає пару шлемів і простягує один з них бомгю.

ну ні. чхве відчуває паніку і бажання водночас. ще в дитинстві він бачив по телевізору таких “красенів”, йому подобався звук мотору і та елегантність та прудкість з якою передвигається цей транспорт, але самому сісти на такий? він не впевнений. дякувати богу, кан бачить розгубленість на обличчі старшого, знову бере за руку, яку до цього відпустив, ніжно зжимає і каже:

– хей, все буде добре. я вправний водій і дуже обережний. права в мене є, і  я не пив алкоголь, якщо тобі цікаво.

бомгю дивиться на нього з посмішкою, але дійсно вірить цьому тихому, заспокійливому, упевненому голосу. старший дійсно хоче довіряти техьону і він це зробить.

– так, добре. дякую за всю цю інформацію, – з долею сарказму каже чхве, –  але куди ми поїдимо? – бомгю дійсно цікаво дізнатися.

– є одне місце, яке мені дуже подобається. це недалеко, там дуже гарно.

бомгю хватає шлем із рук, одягає його. техьон вже сідає на залізного коня, чхве сідає за ним і міцно береться за талію молодшого. бомгю хоче запам’ятати це відчуття назавжди.

їдуть вони дійсно дуже обережно, кан не робить якихсь небезпечних трюків, швидкість невелика і старший навіть встигає оглядати місця, які вони проїзжають. всі вони йому знайомі, але в світлі фонарів, нічного неба та такої швидкості, всі ці магазани, кафе, аптеки та багатоповерхівки здаються особливо естетичними. бомгю притуляється щокою до спини техьона і посміхається сам собі, зрівнюючи це з моментом якогось другосортного, але такого затишного романтичного фільму.

доїзжають вони хвилин за 15, не більше. це місце, насправді, знайоме бомгю – річка, тиха та спокійна, води якої чисті як хрусталь і під заревом неба блищать як найскравіший дімант; високі дерева, які, здається, захищають цю красу від міського бруду; запах безмежно приємний, такий свіжий, як щойно випрата постільна білизна. хоч це місце й недалеко від міста, але неможливо сперечатися з тим, наскільки тут казкова атмосфера. така затишна і спокійна. здається, тут все дихає природою, нічне небо видно у всій красі і бомгю дивується такому вибору молодшого.

– ніколи б не подумав, що тобі може подобатися щось подібне… – старший обережно підходить до краю води і піднімає голову вгору.

– чому ж ти так вважав? – техьон підходить і стає порчу. – тому що я завжди все розглядаю з наукової точки зору?

– ну, ти дійсно дуже раціональна людина, а тут так романтично, виглядає, як місце з якогось роману, – бомгю посміхається та затримує погляд на кану. той дивиться на течію річки і виглядає задумливо і досить похмуро. чхве це тривожить.

– ти не подумай, що це твій недолік, – ніяково починає бомгю, – ти чудова людина, те, дійсно чудова…

– і хороший друг, чи не так? – кан дивиться на старшого, не відриваючі очі.

бомгю відчуває себе ніяково. що він повинен говорити? це якийсь натяк? бомгю зовсім не розуміє. скоріше за все, зараз обличчя чхве просто окаменіло, він не знає, що йому зараз треба зробити, щоб не сталося нічого страшного.

– хьон, ти в порядку? ти збліднів… – техьон легко торкається його лодоні своїми холодними пальцями і, здається, по тілу старшого проходить струм. бомгю дивиться в очі молодшого і баче там стільки переживання та ніжності, що в ній можна захлибнутися. і була не була, але саме в цей момент, старший зробить те, що так хотів уже протягом досить довгого часу. бомгю глибоко вдихає і тихим голосом говорить:

– ти справді хороший друг, те, – чхве бачить як підтискаються губи старшого, як він понурює голову і хоче щось сказати, –  послухай, це не все. можна сказати багато, але, коли я дивлюся на тебе, коли я відчуваю твої дотики, коли чую твій голос чи бачу твою посмішку… я відчуваю себе таким щасливим. техьон, ти робиш мене щасливим. і я  дуже хочу робити тебе щасливим також. ти мені дуже подобаєшься… – з кожним словом голос бомгю ставав все тихішим, а серцебиття все гучнішим. але це не завадило кану почути всі слова старшого, до останнього.

техьон обережно бере руку бомгю в свою, сплітаючи пальці, те саме робить з іншою рукою. чхве губиться, але просто стоїть і чекає – після такої промови у нього до сих пір серце не в порядку. кан притуляється лобом до лоба старшого і заглядає в очі.

– бомгю-хьон, ти не уявляєш, що ти  для мене робиш. це все твоє існування робить мене найщасливішим. а зараз я відчуваю таку ейфорію від твоїх слів. я дуже радий, що зустрів тебе, – кан дивиться прямо в очі. – твої почуття взаємні.

кан легко, як завжди, поправляє пасмо волосся старшого і той відчуває себе набагато спокійніше та комфортніше. бомгю посміхається.

– чи я можу поцілувати тебе? – питає техьон і бомгю легко, зовсім невагомо припадає до його губ, відповідаючи на питання. поцілунок виходить змазаним, глубоким, трохи вульгарним, але таким приємним.

– здається, я знайшов ще одну твою перевагу… – каже бомгю, перериваючи поцілунок та вдихаючи повітря.

техьон сміється і зараз в його очах старший бачить, окрім ніжность, яскравий вогонь пристрасті.

– а в мене їх багато? – піднімаючи брову, цікавиться молодший.

– повір, з чого вибрати є.

і нічого дивного немає, що після цього ці двоє стають найбільш набридливою парочкою, принаймні, для своїх друзів. але бомгю начхати, він з великою радістю та насолодою перевозить свої улюбені кактуси та сукуленти в квартиру техьона.