Натаніель вже довго скитався світом після смерті матері, його до сих пір переслідують люди батька, але все таки щось змінилося в його житті, щось таке, що буває тільки в коміксах про людину павука, радіактивний павук який вкусив Пітера Паркера? Ні ні ні, тепер Пітером став сам Натаніель, та є щось дещо в цьому, окрім супер сил в нього зʼявилося ще щось, а якщо правильніше “хтось”.
Занадто гучне місце, музика наче пробирається до самих кісток від чого вони починають вібрувати. Натаніель старається просунутися між толпою яка щільно зібралася і стояла біля сцени з якої і лунала ця гучна музика, йому не хотілося тут затримуватися але щось йому підсказало все ж таки не поспішати та подивитися хочаб половину виступу якоїсь групи яку він перший раз чує і бачить. Вирішивши протиснутися до самої сцени, він був здивований що ніхто його не відпихав назад що було логічно, бо всі ж хочуть поглазіти ближче, він скинув це на те що він був схожий на наляканого підлятка який загубився та шукав свою маму, під капюшоном та з низьким ростом він би і сам подумав на себе що він якась школота. Нарешті він бачить сцену, дякувати богу, що не така висока як би НЕ хотілося Натаніелю, він і так стояв практично на носочках щоб роздивитися всіх учасників.
-Ну Нат, задоволений? Ти розштовхав всіх заради того щоб подивитися на недо-BTS?, – подумав він не розуміючи своєї тупості та вже хотів йти як його увагу привернула одна особа, це був барабанщик. Хоч і спочатку непримітний хлопчина в зрівнянні з вокалістом, але щось було в ньому особливе, що змусило Натаніелеву голову боліти коли вони зустрілися поглядами, той хлопець також прищурився наче від такої ж болі але швидко повернувся до ладу та далі гупав паличками по барабанам.
Натаніель одразу вибіг з натовпу зачепивши когось дуже сильно ліктем та отримавши кучу образ в свою сторону, йому було до сраки тому важливіше за це було тільки знайти вихід з цього приміщення та забути про нього назавжди. Він захлинався від адреналіну який отримав за лічені секунди, хотілося бігти так швидко як тільки міг, але ноги не хотіли слухатися та йому прийшлося просто йти та старатися урівноважити дихання. І вуаля, нарешті він бачить високі двері з табличною зверху ʼEXIT’. Для Натаніеля це було типу світла в кінці тонеля.
Ендрю з групою виконували пісню яка недавно вийшла з новим альбомом і вона всім так полюбилася, що глядачів в клубі знайшлося не мало для того щоб закрити повністю танцпол біля сцени. На кінець він помітив якусь дивну фігуру яка танком преться до початку сцени. -“Черговий фанатик”, – подумав він та сконцентрувався на своїх барабанах та пісні, але все ж таки щось не дало йому на довго випустити з полю зору того “фанатика”, його яскраво блакитні очі дивилися прямо на Ендрю, він не міг відлучити від нього погляд, аж раптом його пронизив різких головний біль коли вони зустрілися поглядами, це ні з чим не зрівняється, проте він швидко його відкинув та продовжив далі грати забувши про того дивного хлопця який побіг так швидко до виходу наче за ним гналися серійні вбивці.
Нарешті Натаніель на вулиці, холодний вітер пробрав його до мурашок після душного клубу, він клянеться, що більше в такі місця і в житті не піде. Він навіть не зрозумів, як туди потрапив тікаючи від доволі підозрілих людей які були до болю знайомі йому, наче сама Лола бігла за ним та вже уявляла, що зробить з його тушкою коли схопить. І знову погані спогади про його дитинство, воно ганяється з ним куди б він не пішов, навіть простий похід в магазин закінчується панікою та думками як скоріше звалити з міста та переїхати в інше. Місцевість для Натаніеля була на жаль не знайома, але він точно памʼятав, що знаходиться в Колумбії, відійшовши подалі від клубу він почав шукати очима ще щось окрім нього, надія була тільки на магазинчик та заправку неподалік, і звісно першим куди він піде це буде магазин щоб купити хоча б води.
В магазині практично не було і душі, і за це Натаніель дякував самому богу, бо в такому стані з людьми окрім касира він контактувати не хотів хоча приємна музика та світло трішки заспокоїло його. Взявши все, що необхідно коли черга дійшла до оплати Нат зрозумів, що конкретно проїбався бо загубив гаманець та всі його збереження на ближчий тиждень і в цьому весь Натаніель, в житті не зустріти такого роззяву як він. Касирша вже хотіла кликати охоронця бо думала, що він якийсь наркоман які бували тут часто і так само часто вилітали з магазину.
-Пані не турбуйтеся, я за нього заплачу, ми з ним разом,- пролунало десь ззаду Ната, він рефлекторно повернувся та зустрівся поглядом з хлопцем який був на дві голови вище нього та дивлячись на нього можна було сказати, що він грає в якійсь футбольній команді, волосся в повному безладі але видно, що точно були вкладені гелем, одяг нічим не відрізнявся від Натаніелевого, такий ж простий та не примітний, та посмішка яка була настільки щира що ставало страшно, йому ніхто так ніколи не посміхався. І Нат цього боявся, а якщо він його зараз задобрить і потім схопить? Ні, таке зараз йому не потрібне, він і так доволі довго вже страждає та тікає.
-Дякую, але я і сам можу за себе заплатити,- відмовив Нат, який же він був впертий та наляканий, один та ще й невідомому йому місці застряв в магазині без грошей з підозрілим чуваком який пропонує за нього заплатити, все було настільки підозріле, що прямо зараз можна було брати ноги в руки і бігти.
-Ну і кому ти брешеш? Ти буквально стоїш тут хвилин 10 з очима по пʼять копійок та не можеш заплатити за воду та печиво старанно роблячи вид, що шукаєш свій гаманець в одній кишені хоча в тебе його і подалі немає, – він точно знущався над ним, той почав сміятися, а касирша спостерігала за цим цирком та вже була готова сама заплатити з каси за Натаніеля та звільнитися звідси.
Ну і що може статися з тим що хтось за нього заплатить? Правильно, багато чого поганого, думав Нат, але все ж таки довірився цьому незнайомцю та кивнув щоб той вже заплатив та вони розійшлися, і той нацепив на своє обличчя переможну посмішку наче виграв лотерею на мільйон.
Нарешті він отримав свою воду, на диво хлопець вийшов разом з ним та на щось очікував, але це вже не його справи, єдине що він зараз хоче так це якось дібратися до університету.
– Чуєш,- раптово покликав той незнайомець, Натаніель думав що він вже пішов, але як виявилося хлопець щось чекав від нього.
– Ти щось хотів? Вибач звісно, але я занадто заморився за сьогодні так що не очікуй від мене якогось суперового діалогу, а якщо в тебе ще і проблема виникла то зовсім забудь про мене як про нормального співрозмовника,- настрою на розмову в нього точно ніякого не було але якщо він скаже щось важливе? В такому разі все ж таки доведеться послухати цього дивака.
– Ну тобі на, я йому слово він мені десять, розслабся чувак, я просто бачив тебе сьогодні в нашому університеті, ти новенький чи просто не ходиш на навчання бо занадто нудно?,- точно, Натаніель пам’ятав якусь гучну компанію яка проходила повз кабінету в якому проходив співбесіду та віддавав документи, і точно пам’ятає найвищого представника цієї компашки, він стояв прямо перед ним.
– О до речі мене Метт звати, і бачу по твоїм заляканим очам що ти таки застряв тут, тому пропоную свою послугу підвезти тебе до уніку, а там вже якось сам, як тобі?
Хоч в Натаніеля і були причини не довіряти Метту, але і не довіряти також не було, він зараз виглядав так наче розгадує важку задачу по алгебрі та його мозок зараз вибухне. Нормальні люди не думають так багато над простою пропозицією допомогти, але по тій же причині довіри всім підряд їх і калічить. По логікі з ним нічого не повинно було статися, все ж таки можливо вони з Меттом з одного курсу то і нащо йому щось робити з Натаніелем. Метт навпроти вже був не дуже радий, що запропонував але чекав відповіді, це і дало Нату зелене світло.
– Думаю я не проти, мене звати Натаніель,- і очі Метта стали по п’ять копійок,- ім’я таке дав мені батько, не дивись так на мене наче я метеорит що вміє розмовляти. При згадці батька Ната аж пересмикнуло та з’явився смак та запах крові та сирої землі в підвалі батька.
– Ну знаєш, в нас не часто зустрінеш такі імена, а батько напевно в тебе дуже поважна людина?,- ну так, він дуже поважний коли розрізає людську тушу сокирою і не тільки,- ну то давай вже я тебе підвезу, бо бачу ми з тобою так до ранку будемо говорити.
Додати до улюблених