Пісня: Tom Rosenthal – Lights Are On.
Старість приходить до всіх. До когось раніше, до когось вона запізнюється, хтось не доживає до неї, та вона намагається навідувати кожну людину своєчасно. Прийшла старість і до Леві Акермана, до найкращого воїна всього людства. Люди, що були з ним знайомі, так вперто вірили, що його старість ніколи не торкнеться, що навіть не помітили перших зморшок та першої сивини. Та навіть ті, хто помічав ці зміни, відмовлялися вірити власним очам. Ні, видатний Леві Акерман не може старіти. Ні, він не може слабшати. Ні.
God stood me up
And I don’t know why
Черговий день народження Леві проводив на самоті. Принаймні так йому здавалось. Він не знав, що цей день можна якось святкувати. Тим паче, який сенс святкувати день народження? Хіба це якесь важливе свято? Довгий час він і не святкував його. Лише Ервін поцікавився днем, коли народився Леві. Лише Ервін привітав його. Лише він приготував йому подарунок. І тільки після Ервіна цим зацікавилась і Ханджі. Та “віднедавна” Ервіна з Ханджі замінила Габі з Фалько. Ці спогади завжди викликали гіркий сум. Ервін дарував йому хоч якийсь сенс в житті, поки Ервін був живий Леві мав сенс жити, а зараз? Він безцільно існує. Його існування зовсім порожнє. Діти зможуть прожити й без нього.
З гіркими думками Леві краще вмостився в любому кріслі біля каміна, що палав неймовірно яскраво, даруючи необхідне тепло. Напевно, старість Акермана проявляється і в його чутливості до холоду. Раніше він зовсім не був мерзляком, ні.
Lights are on
But nobody’s home
Тепло вколисувало його, заспокоювало. Поряд з цим теплим каміном він почувався в безпеці. Сон більше не був таким проблемним і Леві швидше втомлювався разом із тим і швидко засинав. Цей момент не став виключенням. Слухаючи із заплющеними очима тріск дров в багатті, він дозволив собі впасти в дрімоту. Світло від вогню пробивалось крізь зімкнуті повіки, створюючи різні кольорові плями та спалахи в очах Акермана. Леві, що був єдиною людиною в цьому будинку, поринувши у сон, тут же його покинув.
There ain’t no love like our love
Йому довелося відкрити очі через стукіт у вхідні двері. За звичкою він почав шукати рукою ціпок, який точно залишав обпертим о підлокітник крісла. Та його не було. Ні, Леві ж не настільки старий для маразму. Та подивившись на власну долоню він нарахував усі 5 пальців. Цілі та неушкоджені 5 пальців були на двох його руках. Такого бути не може!
Леві поквапився підвестися на ноги. Коліно не боліло, він не шкутильгав. Його ноги також були цілі та неушкоджені. Озирнувшись на дзеркало, він виявив що його волосся знову набуло чорного, ніби смола, кольору. Від зморшків та шрамів не лишилось і сліду. Він виглядає так само, як і майже 20 років тому. Він знову молодий! Та у двері постукали знову, нагадуючи про себе. Звісно ж, Леві трохи поквапом підійшов до цих дверей. Подумати лишень, ноги знову слухались його!
Нарешті відкривши ці кляті двері й припиняючи цей нестерпний стук, Леві зупинився. Все в ньому зупинилось: мозок перестав думати, легені перестали дихати, тулуб не рухався і погляд не міг зміститись. Він тупо стояв на місці дивлячись в небесні очі. Вони були спокійні, щасливі, а головне мали блиск життя! Це були очі живої людини!
Невідомо хто з них перший поквапився обійняти іншого. Порожнє існування Акермана миттю перетворилося на життя, яке мало сенс. Йому хотілось жити лише заради цих живих очей, заради цих теплих рук, що зараз так міцно його стискають, заради цього, як завжди рівно зачесаного, пшеничного волосся. Йому хотілось бачити Ервіна, хотілось відчувати його, доторкатись до нього, чути його низький голос. Хотілось бути поряд із ним, не відходити ні на крок, аби точно не втратити його знову. Не хотілось, зовсім Леві не хотілось відпускати цю білу сорочку, яку він так міцно стискав. Якщо це все сон, якщо Сміт зараз знову зникне, йому хотілося б мати хоча б цю сорочку, хоча б маленький його шматочок.
Та мить перетікала в секунди, а вони у хвилини, але Ервін не зникав. Від нього досі пашіло теплом, він досі дихав як жива людина, в його руках досі зберігалась сила, його серце досі рівно калатало. Все скидалось на те, ніби Ервін досі живий, ніби він зовсім і не помирав. Ніби Леві нарешті прокинувся од страшного сну.
Акерману хотілось плакати, ревіти та кричати чи то від щастя, чи то від горя. Та горя свого він поки не розумів, лише відчував, а емоцій виявити не міг, лише ховав.
There ain’t no love like our love
В якийсь момент колишньому капітану здалось, що тіло Ервіна подібно сирій глині мнеться під його пальцями й деформується. Дещо налякано Леві відпустив Сміта та відступив на один маленький крок. Та Ервін не змінився, зовсім. Його усмішка була така ж м’яка, плечі все такі ж широкі й силует все такий же міцний.
Like our love, love, love, love, love
Леві ніколи не вмів приймати гостей. Він не мав цієї навички не лише через відсутність вчителя, а й через відсутність потреби. На схилі свого життя Акерман зовсім не був проти навчитись цього мистецтва лише заради одної людини. Габі з Фалько безліч разів намагались прищепити йому марлійський етикет, та Леві вперто стояв на своєму. Йому не треба було чужого, адже в нього було своє, рідне. Навички, які дістались йому від близьких людей, всі ці життєві уроки та спогади він не був готовий проміняти на щось більш модне та сучасне. Насправді, Фалько та Габі лише здавалось, що всі уроки колишній капітан ігнорував: він запам’ятовував усе, та цими вміннями майже ніколи не користувався. І зараз, попри всю аристократичність та досконалість марлійського етикету, Леві не зраджував собі та тримався, як справжній острівний елдієць. Йому хотілось розділити з Ервіном елдійський етикет. Хотілось почути, що він ніяк не змінився, що він залишився таким же, яким його знав Ервін. Цього він прагнув найдужче.
– За цей час, що мене не було поряд… ти зовсім не змінився, Леві.
Леві радів, що Ервін не бачить змін в його зовнішності. Радів, що він вже ніколи не дізнається про всі ті шрами, про поранене око, відсутність кількох пальців, травму коліна. Йому аж ніяк не хотілось, аби Ервін бачив його сивину. Йому не хотілось змінюватись, старішати тільки, щоб Ервіну було простіше його впізнати, якби вони зустрілись знову. І ця його мрія також здійснилась.
За старою звичкою Ервін прийшов не з порожніми руками. Леві звісно б помітив якусь коробку чи щось інше в його руках, та в будинок Ервін увійшов зовсім без речей. Хоча це не сильно дивувало Акермана. Він знав блондина, надто добре знав. Ервін міг би сховати подарунок куди завгодно не зважаючи на його розмір. Та Акерман смиренно чекав на прохання Ервіна поки той повернеться.
Сміт покинув будинок, що змусило Леві злякатись. Переляк тривав всього секунду, він-таки зміг знову довіритись. І Ервін дійсно повернувся. З доволі великою коробкою в руках. Увага Леві була прикута лише до нього. Не дивно що він не помітив, як вхідні двері будинку зникли, залишаючи дві душі разом.
Let the last worms go
And roll in tonight
Коли ж коробка з рук Ервіна нарешті перемістилась на стіл, той попросив Леві відкрити її. Акерман не смів відмовлятись. Розв’язавши скоріше захисну, ніж декоративну стрічку, він обережно підняв кришку. Леві знову застиг. Це був найкращий день в його житті. Може він вже помер? Інакше, як можна пояснити усі ці дива? Чи може знову з’явилась якась вища сила і це її прояв? Чому йому сьогодні так щастить?
– Дарувати тобі сервіз раніше було якось непрактично… Та зараз в тебе є родина, є з ким розділити та де зберігати цей сервіз.
Насправді саме Леві був гостем Ервіна. Сміт вже як 20 років живе в цьому світі, в потойбіччі. Життям це важко назвати. Майже 5 людських років його душа була прикута до тіла і він перебував в стані дуже схожому на сон. Саме Леві вирвав його зі сну і змусив струсити із себе усіх хробаків та інше сміття покидаючи тіло. Ервін відчував увесь біль Акермана, чув всі його думки, емоції та переживання. А найголовніше чув його бажання бути поряд.
Ось вже 15 людських років він спостерігав за Леві. Він знав усі його зміни, він бачив його. Він був поряд, лише по іншу сторону всесвіту. Їх об’єднував зв’язок, акерзв’язок. Їх узи були вищими від понять “життя” чи “смерть”. Їх об’єднує надто багато щоб якась там Смерть змогла їх розлучити. І Леві вже не в перше перетинає межу свого світу, рівно як і Ервін: це не перша їх зустріч уві сні. І якщо Ервін прекрасно пам’ятав всі їх зустрічі, адже ці знання нашкодити йому не могли, Леві ж такого щастя або нещастя не мав. Кожен раз зустрічаючи уві сні Ервіна, він дивувався наче вперше і самого Сміта ці нові старі емоції Акермана тільки радували. Та найбільше його зворушувала думка Леві про власну зовнішність. Ні, Ервін би точно упізнав його в будь-якому вигляді, але це бажання завжди його вбивало. Він завжди казав Леві, що той не змінився і підігрував йому. Він просто не міг по-іншому, він не міг бути настільки жорстоким з Акерманом.
Don’t wake us up
We got nothing for you
Попри тимчасову приналежність до різних світів, зовсім різні спогади та можливості вони збігались в одному: вони не хотіли покидати цей сон.
Ервін не мав нічого у світі мертвих. Там його ніхто не чекав, в нього не було особистої справи. Усім, чим він хотів зайнятись, він зайнявся в перші роки після пробудження. Та навіть нікому, окрім Леві, не були цікаві його заняття. Іноді йому справді не вистачало Ханджі з її постійними дослідами, та вона й досі не прокидається. Тут би, поряд з Ервіном, вона мала можливість провести будь-який дослід, дізнатись про що завгодно. У світі мертвих знання нічого не вартують і дістати їх неймовірно легко. Та, напевно, буде краще, якщо вона не дізнається всіх таємниць світу. Хай її мрія лишається мрією, чимось приємним, бо лишившись без своєї мрії, Ервін швидко розчарувався в цьому світі.
Життя, вірніше, існування Леві не було набагато кращим. Виконавши всі свої мрії та втративши разом з однією людиною увесь свій сенс життя, він також безцільно скитався своїм світом. Випускники 104 корпусу, його діти, давно вже подорослішали, та на їх заміну прийшли нові. Габі з Фалько також мали шило в сраці й, напевно, саме завдяки їм Акерман досі продовжує жити. Разом із тим він зробив із себе історичну пам’ятку, нагадуючи усім про події минулих років лише своїм існуванням. Та це зовсім не було щастям для нього. Щодня його втома від цього тіла, від цього світу, від цих думок лише росла.
Та насправді обоє вони нічого не мали у своїх світах, окрім спогадів. Жити лише заради спогадів неймовірно жахливо. І зараз вони могли нарешті зробити нові спогади. Леві теж пам’ятатиме, пам’ятатиме хороший сон, який чимось пов’язаний з Ервіном. Йому цього буде достатньо.
There ain’t no love like our love
В покинутому домі нарешті знову горіло світло, в ньому були люди, в ньому була любов. Будинок нарешті став домом, прихистком для двох змерзлих душ, що так тягнулись одна до одної. Хай це ненадовго, та це була любов, не схожа на інші. Такої любові ще жоден світ не бачив.
В дім, в якому горіло світло та не було нікого, повернулись люди. Струнка та пливка дівчина з довгим каштановим волоссям неохайно кинула пальто та тут же побігла в малу й затишну вітальню.
– Пане Акермане! Пане Акермане! Ми маємо подарунок для вас!
Та відповіді не було. Габі нарешті обійшла крісло, в якому відпочивало тіло Акермана. Тільки тоді вона побачила, що він спить.
– Вибачте, пане Акермане.
Ці слова вона вже прошепотіла. Фалько знявши верхній одяг та прибравши безлад за Габі, підійшов до неї.
– Ну скільки разів тобі повторювати: не порушуй спокою пана Акермана.
There ain’t no love like our love
Та суворого шепоту свого хлопця Габі не слухала. Її карі очі були прикуті до обличчя Леві. Прямо по його шраму, на правій ланіті, стікала самотня сльоза. Та в той же самий час на вустах колишнього капітана ясніла легка посмішка.
– Він посміхається?! Ти це бачиш?! Бачиш?! – Габі зовсім не знала куди себе подіти від подиву. Вона дивилась спочатку на Акермана, потім на Фалько і назад, та голос однаково вже не підвищувала.
– Напевно йому сниться щось дуже хороше. Ходімо, не будемо заважати.
Підкинувши трохи дров в майже затухле багаття, Фалько вивів Габі. Для Фалько посмішка наставника не була чимось дивним. Він часто бачив, як той посміхається уві сні. Габі мала трохи менше вдачі, тому вперше в житті побачила цю посмішку.
Like our love, love, love, love, love
– Кажуть, якщо перша сльоза падає з правого ока, значить людина плаче від щастя. Напевно дійсно щось хороше.
В домі, де горіло світло та була любов, вирувала катастрофа. Слухаючи чергову оповідь Ервіна, Леві раптом почув голос Габі. Він був десь над ним, це було схоже на рик титана, та все ж людський голос. Цей звук ніби збив рожеві окуляри з Акермана. Ервін теж був не в захваті. Звісно, до Леві нарешті завітала його єдина родина зараз і це добре, та час вони обрали ну зовсім недоречний для візиту.
Build us a door
Тепер в будинку знову з’явились двері. На цей раз їх було двоє. Леві знав, розумів за якими дверима смерть, а за якими життя. І він вагався. Цей вирій думок чув Ервін, він чув цю напруженість Акермана і йому це все зовсім не подобалось. Ні, останнє чого хотів Ервін це щоб Леві пішов за ним у світ мертвих.
– Вони чекають тебе, Леві.
Вперше за всі їхні зустрічі колишній капітан ось так засумнівався. Для Сміта це було жахливіше від усього. Людина помирає тоді, коли не хоче жити. Цей сумнів міг означати лише одне: життєва сила Акермана добігає кінця. Ервіну вірити в це не хотілось, та не вірити йому заважав розум.
And rest here with me
– А ти?..
Стільки суму було в цьому питанні! Стільки відчаю! Блондин просто не міг нічого сказати. Він розумів, що будь-які його слова не зможуть перебити увесь цей відчай. Він був безсилим перед ним вперше. Та він був готовий хоч власними грудьми ті двері закрити, аби тільки не пустити Леві.
– Йди додому, чуєш? Це наказ.
Звичайно, там де сили не мав Ервін, починалась сила Ханджі. Та ніхто з цих двох не очікував почути й тим більше побачити її. Це здавалось чимось разючим, навіть в їхніх реаліях.
– Іди-іди, поки всі твої близькі не прийшли. Чи ви не знали це?.. – обидвоє розуміли, що їх чекає розповідь про якесь дуже цікаве відкриття. – Коли людині надається вибір і вона обирає смерть, до неї приходять усі близькі, щоб відмовити. Таким чином перевіряється необхідність смерті для конкретної людини. Така цікава система, правда?
Як їм обом не вистачало говіркої подруги. Леві часто думав, що б було якби вона не померла… Та й Ервін неймовірно за нею сумував. Чи варто говорити що обох вона згребла в міцні обійми?
– Братику, що це за думки в тебе?
Та нічого більше він не чув. Леві боявся почути ще хоч когось. Йому було соромно, соромно перед тими, хто повинен був прийти. Ханджі майже насильно виштовхала його у світ живих, користуючись заминкою Акермана.
– Егоїст ти, Ервіне.
– Знаю. Хіба ти не така ж?..
Lights are on
But nobody’s home
Це останнє, що почув Акерман. Будинок на межі двох світів знову став покинутим. І тепер вже світло в ньому не горіло, і люди в ньому не жили, і любові не було.
Відкривши очі, він побачив, що багаття горить настільки яскраво, ніби він спав лише 5 хвилин. На столі його чекала велика коробка. І Акерман готовий був закластися, що вже бачив її, але звідки вона йому знайома він не пам’ятав.
There ain’t no love like our love
Казати, що Леві покинув дім, де горіло світло та була любов, не буду. Габі з Фалько оточили його любов’ю і турботою не згіршою. Учениця знову намагалась навчити вчителя марлійському етикету чаювання, але вже з новим, добре знайомим Леві сервізом. Та страх Леві розбити чашку був сильніший від намагань Габі. Консерватизм колишнього капітана знову переміг.
В домі досі горить світло. В домі знову з’явились люди. В домі нарешті знову була любов.
There ain’t no love like our love
Завітайте до мого тгк “Фрікрайтерка намагається писати“, якщо вам сподобалась ця робота.
Додати до улюблених