***
Вони розмістилися за великим столом, що був усіяний різноманітними стравами. Більшість з них містила м‘ясо, яке, як висловися сам пан маєтку, було особливого сорту й Ґорташ подумки зауважив не куштувати цей продукт за будь яку ціну. Знаючи графа Кроуфорда це могло бути абсолютно все, що завгодно, навіть шматки плоті розумної істоти, що донедавна спокійно гуляла вулицями, здавалося, безпечного міста.
Чоловік, який сидів навпроти уважно спостерігав за своїм співрозмовником, затискаючи між пальцями цигарку та повсякчас роблячи ковтки зі свого келиху з темним напоєм. Вони почали свою співпрацю не так давно, але Морель вже встиг розгледіти його амбіції, що били ключем у повному обсязі і граф сбрехав, якби сказав, що йому не потрібен такий союзник. Однак наразі Ґорташ вимагав від чаклуна прийняття складного рішення.
— Ви усвідомлюєте про яку саме послугу ви просите? — хриплий голос перервав тишу, що огорнула усю залу та тих, хто в ній знаходився. — Я як ніхто інший розумію переваги вигідних інвестицій, кому крім вас знати про це. Гроші, час, зусилля це одне, але моя дочка — зовсім інше.
— Ви занепокоєні, без сумніву, але дозвольте мені довести свою думку. — руки, увішані золотими прикрасами, були складені у замок, а спина випрямлена, коли на обличчі розквітла хитра посмішка. — Це лише питання часу, коли це місто належатиме мені й хто знає, можливо увесь світ скориться моїй волі. І графиня матиме визначну роль у цьому.
Пан маєтку насупив брови, але після кількох секунд похмуро всміхнувся.
— О, я розумію вас. — втомлено посміхнуся Кроуфорд. Його повіки відчувалися важкими через безліч безсонних ночей присвячених роботі. Останніми тижнями виноградні лози були доволі плодоносними, що змушувало наймати усе більше людей для зібрання врожаю разом із яким зріс і робочий план. — Ви розглядаєте цей шлюб лише як спосіб досягнення своєї мети, нам не підходить така позиція. Наша сім’я завжди поважала заміжжя, як продовження роду та його велика шана.
Енвер з подивом вигнув брову. Хто б міг подумати, що темний чаклун, про якого ширяться найжахливіші чутки буде цінувати таку річ, як сім‘я, діти та онуки. Більшість шляхтичів, з якими чоловікові доводилося мати ділові справи цінували лише свої жалюгідні життя й багатства, часом здобуті більш ніж нечесним шляхом. Вони керували своїми нащадками ніби фігурами на шаховій дошці, обмінюючи їх за будь якої нагоди, якщо це було вигідно для них, але в цьому й була заголоба. Він не володів достатньою інформацією про цих людей, окрім нещодавньої знахідки, що стосувалася молодої пані. Сила, якою, з розповідей його довірених джерел, володіла дівиця, безумовно, інтригувала.
— Можу запевнити, вам не доведеться очікувати спадкоємців занадто довго. — чоловік хмикнув власним думкам, піднімаючи келих із напоєм. — Я шаную традиції, яких дотримувалися декадами. Ані ви, ані ваша донька не будете відчувати нестаток у чомусь, я подбаю про це.
На коротку мить лице Мореля виразило збентеження, він ретельно обдумував слова ділового партнера. Його донька була його найдорогоціннішим скарбом. З самого дитинства граф оточував її вишуканими речами, виконуючи найменші примхи юної пані, плата за це була не менш високою, але у той самий час і справедливою. Велику кількість свого часу Ліссет приділяла навчанню: історії, алхімії, релігіозним вченням, частково політиці та дипломатії, а у її вільні години часто можна було побачити графиню за грою на фортепіано, читанням літератури, яку часом привозили з далеких країв, та куди рідше живописом. Горище, з якого дістатися на дах не становило жодної проблеми, сберігало купу полотен, фарб та іншого матеріалу для написання картин. Вона була гордістю Морель, просто змусити єдину доньку розділити усе її життя з незнайомим для неї чоловіком було рівносильно гострому лезу встромленому у його власне серце.
З іншого боку, Ґорташ був однією з найкращіх партій для Ліссет. Серед більшості інших дворян він був відносно молодим, а комфорт, що розм‘якшив людей з таким самим статусом, ні на дюйм не зіпсував його. Це сприятиме здібному потомству. Його амбітність справляла приголомшливе враження й могла забезпечити юну Кроуфорд усім, що вона тільки побажала б. Усе місто, країна, можливо й сам світ схилився б перед графинею та її обранцем, чого ще батько може бажати для свого дитя.
— Цей шлюб припустимий. — нарешті порушив тишу чаклун, відкидаючись на спинку сидіння та намагаючись справити враження розслабленності, однак гостре око його гостя вловлювало найменші прояви стресу співрозмовника. — Однак я не можу прийняти подібне рішення самотужки. Ви можете особисто познайомитися з моєю донькою, усе залежить від її ухвали.
Усмішка на обличчі лорда здригнулася однак не зникла. Він припускав, що надавши графу гарну думку щодо себе він одержить перемогу, однак цього перебігу подій він не міг очікувати. На скільки ж сильно пан Кроуфорд цінував свою спадкоємицю, якщо надавав їй таких переваг. Але це не мало доставити проблем. Причаровувати молодих аристократок не становило великих труднощів, особливо з притаманною йому чарівністю. Панночки втрачали самовладання, відчайдушно жадаючи його уваги хоча б на одну ніч і він був більш ніж радий задовольнити їх плотські бажання. Тим паче, якщо це приносило йому вигоду.
— Авжеж, моя честь познайомитися з шановною графинею. — чоловік коротко кивнув, допиваючи вміст свого келиха одним ковтком перед тим як, слідуючи прикладу Морель, підвестися зі свого місця.
***
Кімната, наповнена полицями з великою кількістю фоліантів, була освітлена променями сонця, що заходило, однак служниці вже запалювали свічки у канделябрах. Стіл, за яким знаходилася молода господиня, вміщав на собі купу книжок, деякі з яких були щільно вкриті пилом — їх не діставали вже довгі роки. На відміну від інших частин маєтку тут був покладений паркет, який час від часу скрипів під чиїмось важкими кроками, тому кожен раз, коли наставник переходив від одного кінця столу до іншого Ліссет невимушено кривилася. Її тонкі пальці перебирали сторінки, у спробі хоч якось відволікти себе, загинаючи ламкий папір у замислюваті візерунки.
Дівчина вивчала зміст книги, що знаходилася перед нею, недбало зчитуючи кожен рядок під пильним наглядом чоловіка похилого віку. Пан Сомнік прекрасно володів своєю справою, у його голові знаходився глибокий колодязь знань та досвіду, які він накопичував усе своє довге життя, однак панночка не могла не відмітити, що розповідь була неймовірно нудною. Особливо, коли увесь матеріал вже був прочитаний мимовільним поглядом на сторінки під час ще більш занудної лекції з історії напіворків.
— Таким чином укладаються договори про співпрацю між одним суб’єктом та іншими. Важливо також уточнити, що… — чоловік не встиг завершити свою думку, оскільки був перерваний паном маєтку та його гостем. Сивий вчитель шанобливо вклонився.
Граф мовчки оглянув кімнату, жестом наказавши Сомніку покинути її й той, взявши невелику сумку, що спочивала на одному зі стільців, скорився. Аристократка піднялася, на коротку мить схиливши голову на знак поваги. Очі панночки з цікавістю, яку вона щиро намагалася приховати, оглядали персону, що стояв поряд з її батьком. Оцінюючий погляд пройшовся від темного, скуйовдженого волосся по розкішному й, з вигляду, дорогому вбранні, зупинившись на руках, частково прихованими золотом. Він, однозначно, не був найпрекраснішим чоловіком, якого вона бачила, однак безперечно в нього був наявний якийсь шарм, що вабив оточуючих включаючи її саму. Те, що її батько звернув увагу саме на нього вже багато говорило про здібності цієї людини, це може мати зиск у майбутньому, в решті решт Ліссет ніколи не нехтувала корисними знайомствами. Навіть якщо деякі заводилися дещо не стандартним шляхом.
Ґорташ оглянув, як він був певен, свою майбутню наречену. Йому доводилося бачити декілька її портретів, написаних одними з найвизначніших митців міста й пані мало чим відрізнялася. Той самий впевнений, гордовитий погляд, витончена фігура та постава, що була відточена роками. Вона була привабливою, втім як і більшість жінок її статусу. Навряд чи б Енвер виділив її серед натовпу інших, хоча він не міг не відзначити, у графині була якась загадка, яку хотілося розкрити. А потім закинути на полицу до подібних їй, залишаючи бідолашну страждати у розбитих почуттях. Він робив так до неї, це дівча не мало стати вийнятком.
— Вітаю, батьку. Що змусило тебе перервати моє навчання, сподіваюся щось нагальне? — глибокий дівочий голос наповнив кімнату, ніби наповнюючи слух солодкою патокою.
— Моі вибачення, люба, одначе ця справа не могла бути відкладена. — м‘яким тоном почав Морель, підходячи до дівчини. — Цей чоловік прийшов просити твоєї руки, було б жахливо прийняти цю пропозицію не вислухавши твоєї думки. Ти знаєш, мила, остаточне рішення завжди за тобою.
Пані не була здивована й Ґорташ припустив, що їй не рідко доводилося слухати і, вірогідніше, відхиляти подібні пропозиції. Що ж, від його пропозиції вона буде не в змозі відмовитися. Кроуфорд підійшов до графині. Взявши її руки в свої, чоловік схилився до неї, прошепотівши слова, які, на жаль, були невловимі для гостя, але спостерігаючи за обличчям молодої дівчини він міг припустити. Шляхтич говорив чого досяг Ґорташ за вельми короткі терміни, про його амбітність та перспективи у якості майбутнього чоловіка й дама не виглядала приголомшеною цим. Не дивно, що розбещене з самого малечку дитя, яке буквально купалося в розкоші не в змозі зрозуміти подібне — промайнула думка в голові чоловіка, що змусило всміхнутися.
— Зрозуміло. — було єдине, що сказала пані після тиради свого батька. — Будьте таким люб‘язним, тату, залиште нас.
Чоловік коротко кивнув чадові, покидаючи кімнату. Вони зосталися наодинці, у гнітючій тиші, яка давила на черепну коробку, стискала мозок та думки, погрожуючи й зовсім розчавити вміст голови. Але так здавалося тільки Горташу, адже дівчина не поспішала порушувати напругу між ними. Вона лиш відвела пронизливий погляд, ніби взагалі не цікавлячись тим, що мало відбуватися. Смарагдові очі блукали між стелажами, по підлозі та столі, на якому все ще залишалася купа матеріалу з перерваного уроку. Іноді, немовби мимоволі, вона звертала увагу на чоловіка перед нею. Він зрозумів її, прочитав наче розкриту книгу — намагається вдати байдужість, коли все більш ніж очевидно.
— Моя пані. — промовив лорд найсолодшим голосом на який був спроможний, що ніби сочився отрутою. Дівчина стримала себе аби не кинути гострий коментар. — Зустріти вас моя честь, мушу визнати, ваша краса здатна підкорити будь-кого.
— Батько сказав ви маєте вигідну пропозицію. — незворушним тоном мовила Ліссет, перериваючи лестиву промову, що, як вона прекрасно знала, могла розтягнутися на довгий час. — Тож, я готова вас вислухати.
Одразу до справи, це було не звичним. Він підкорив велику кількість аристократок змащуючи їх вуха медовим обманом. Вони радо слухали, потопали в омані й були готові зробити ледь не все, що він їм скаже. Його харизма грала на його боці, однак, здається, ця дама була важкою здобиччю. Що ж, це робило дану гру тільки цікавішою.
— Як уточнював шановний граф Кроуфорд, я пропоную вам шлюб — альянс — який буде корисний нам обом. — заклавши руки за спину, Енвер спостерігав за кожним рухом аристократки, яка так само не показувала ознак зацікавленості. — В моі плани входить встановлення влади у всьому місті й не тільки. Весь світ скориться переді мною у недалекому майбутньому, ви будете стояти поруч, як моя королева, ні, богиня.
Нарешті дама підняла зелені очі на чоловіка. Її погляд все ще був злегка нудьгуючим, однак, схоже, його плани запалили у дівчині вогник інтересу. Графиня підійшла до столу, за яким зазвичай проводилося більшість її уроків, й сперлася на його поверхню, оголивши розріз на стегні. Темні очі на декілька секунд опустилися на ділянку відкритої шкіри, однак досить швидко повернулися до обличчя господині, що коротко всміхнулася. Схоже, вона почала грати свою партію.
— Перспективно. Але я не розумію чому ви звернулися з подібною пропозицією до мене. Ви не схожі на безнадійно закоханого, а я — на людину, яка може допомогти вам у такій великій справі.
— Ви помиляєтеся. Я безмежно захоплений вашим інтелектом і… можливостями, хто як не ви гідна стати правительною. Якщо ви приймете наш союз я радо простягну вам руку допомоги у розкритті вашого безмежного потенціалу.
— Потенціалу? — дівчина пару разів кліпнула очима, роблячи вигляд ніби вона щиро не розуміє про що йдеться мова.
— Саме так. Я чув багато розповідей про вас, більшість була плітками, однак в кожній обмові є доля правди. — лорд всміхнувся. Було занадто пізно для неї, аби приміряти на себе роль дурної жінки. Вона мала те, що було йому потрібно, а Ґорташ завжди отримував бажане. — Ваш гострий розум здатен на великі звершення, я впевненний, що ви прекрасно усвідомлюєте це. Разом ми будемо творити історію, нашу історію.
У кімнаті знову запанувала тиша. Ліссет ретельно обдумувала пропозицію чоловіка, що стояв перед нею у всій його порочній красі. Його слова інтригували, так само як і впевненість, якою був огорнутий його образ, щойно він потрапив у її поле зору. Ґорташ був цікавою людиною з грандіозними амбіціями і графиня, беручи приклад зі свого батька, цінувала таких союзників. Він осипав компліментами її інтелектуальні здібності, на відміну від інших претендентів на її руку та сердце, які звертали увагу тільки на привабливе личко та ніщо інше. І хоча панночка була впевнена, що він робив це виключно заради власної вигоди, принаймні це було щось нове.
—Мені потрібен час на роздуми. — після паузи, що затягнулася мовила Кроуфорд. Елегантна рука опустилася на стегно, провівши пару разів тонкими пальцями по відкритій ділянці шкіри, скоріше машинально аніж з якоюсь метою. — Ви можете залишитися у маєтку цієї ночі, якщо бажаєте. Вночі вулиці цього міста стають напрочуд небезпечними, вам це відомо як нікому іншому.
— Це буде моєю честю, пані. — чоловік шанобливо, однак дещо театрально вклонився. Навряд чи графиня пропонує свою гостинність керуючись лише своєю доброзичливістю, її сім‘я завжди славилася корисливістю, що не рідко викликало обурення містян. В неї мають бути причини аби пропонувати йому ночівлю, тож варто бути насторожі.
— Прекрасно. — на дівочих губах розквітла лисяча посмішка. — Кларісса проведе вас до гостьових покоїв та відповість на питання, що стосуються розташування речей, які можуть вам знадобитися. — пані піднялася зі свого місця, беручи до рук один із безлічі паперів, що лежали на столі.
Служниця, що ніби чекала під дверима та підслуховувала, увійшла до кімнати, зігнувшись навпіл вітаючи свою господиню та гостя. Білявка, обличчя якої вже прикрашали зморшки та темні кола під очима не дивлячись на її вік. Графиня зневажала іі та не рідко принижувала, ламала ментально, перетворюючи робочі дні дівчини у пекло. Кларісса боялася гніву своєї господині, стискаючись усім тілом як тільки вона потрапляла у поле зору Кроуфорд й аристократка, здавалося, дуже насолоджувалася її стражданнями.
Покоівка з тремтячими руками очима мовила панові слідувати за нею й чоловік, кинувши останній погляд на молоду дівчину, вийшов геть. Що ж, він сподівався на розсудливість дами у цьому питанні, хоча вона й справляла враження розумної жінки про її темперамент ходили жахливі легенди і після зустрічі в нього закралися сумніви. Як би Енвер не хотів цього визнавати, однак він боявся. Боявся, що графиня відкине його пропозицію, в кращому випадку він може втратити потужну зброю, в гіршому — вона може дістатися його ворогам. Лорд криво всміхнувся. Ні, цього не станеться. Він змусить її стати на свій бік добровільно чи силоміць.
Коридори маєтку були виконані у готичному стилі з елементами рококо, наповнені різноманітними візерунками з білого золота та обсидіану. Шлях до відведених панночкою покоїв був не довгий, ця гостьова кімната, на диво, розташовувалася не далеко від спальні Кроуфорд і Ґорташу була цікава причина такого рішення. Кожен крок лунав відлунням, коли підніжжя торкалося мармурової підлоги, а стіни, що чимось нагадували стіни храмів та церкв, забезпечували ще більший відгомін. Великі вікна, були завішані чорним шовком, відсунувши який можна було побачити невеличкий садок з червоними, неначе застигла кров, трояндами. Джерелом освітлення у маєтку були загалом свічки та масивні люстри, які вражали своїми розмірами та майстерністю, з якою їх зробили.
— Пане. — Кларісса, яка весь цей час йшла опустивши голову, обережно звернулася до гостя. — Господиня нещодавно мала зустріч із дивним чоловіком, від нього пахло сіркою і віяло жаром, ніби з самих недр пекла. Його звали… я не пам‘ятаю, але то було витончене ім‘я, підходяще для людини із вищого світу.
Дівчина вивела лорда з його роздумів і чоловікові знадобилося декілька секунд аби прокрутити в голові надану йому інформацію. Запах сірки та пекельний жар викликали у нього найгірші асоціації, змушуючи неприємний холод пробігти по хребту. Кулаки мимоволі стиснулися, дозволяючи золотим вістям встромитися у шкіру долонь, однак на видиху Ґорташ розслабився. Цей демон не вартував його гніву.
—Рафаель, якщо я правильно пригадую. — мовила Кларісса, зупиняючись біля масивних дверей потрібної кімнати.
Лорд вигнув брову у німому подиві. Хто б міг подумати, що його майбутня дружина буде мати справу з самим Дияволом, тим паче з тим, хто так сильно ускладнив йому життя. Який же цей світ часом тісний. Він поправив комір свого пальто, намагаючись зайняти чимось руки та вгамувати тривогу, що з‘явилася нізвідки. Покоївка все ще була тут, очікуючи якоїсь відповіді чи подальших наказів, дратуючи однією своєю присутністю.
— Твоя служба була корисною, я попіклуюся про твою свободу від Господині. — рівним тоном мовив чоловік, не удостоївши служницю погляду. — Можеш бути вільною.
Кларісса вклонилася, поступово зникаючи з поля зору лорда, залишаючи його наодинці зі своїми думками. Ґорташ був упевнений, що зміг справити враження на графиню, навіть якщо причарувати її було важче за інших пані з вищого світу, якщо вона усю розмову тримала — намагалася — холодний вираз обличчя, але треба віддати їй належне, вона заінтригувало його. Така зверхня, вдає з себе найрозумнішу, хотілося б побачити таку особу повзаючою коло його ніг і пан був впевнений, що це лише питання часу. Він підкорить цю дияволицю своїй волі, створивши свою власну слухняну іграшку, яка виконуватиме будь яку примху свого господаря.
***
Маєток був оповитий спокоєм, який, здавалося, приходив сюди тільки вночі, забираючи усіх його мешканців у царство сну. Усіх, окрім однієї. Панночка вешталася коридорами маєтку, як могло здатися, безцільно, часом дивлячись на темні фіранки, крізь які мляво проникало місячне сяйво. Ліссет любила ночі, тоді усі потвори виходили на волю, у тому числі і її власні, що ховалися у глибинах її темної душі. Дівчина вдихнула на повні груди, розслаблено прикриваючи очі та передчуваючи те, що має зараз трапитися з усмішкою на обличчі.
Кроуфорд зупинилася біля дверей, що вели у кімнату її гостя й прислухалася. Там панувала тиша, скоріш за все лорд вже впав у глибокий сон і це грало графині на руку, ій не потрібний зайвий галас. Вона відчинила масивні двері намагаючись не видати ані звуку, невагомими кроками пересуваючись по темним покоям до великого ліжка. Сталь блиснула у елегантній руці, коли дама піднесла клинок до горла чоловіка, обпалюючи шкіру холодним металом. Чорні очі розплющилися, дивлячись на дівчину перед ним із подивом. Її тіло притискалося до його власного, викликаючи у Енвера змішані відчуття і бажання торкнутися її образу, стиснути м‘яку шкіру у своїх руках.
— Знаєш, мені б нічого не вартувало вбити тебе прямо тут і зараз. — з усмішкою промовила пані, відчуваючи п‘янку владу.
—Тоді зроби це, не зволікай, люба. — віддзеркалюючи посмішку Кроуфорд сказав Ґорташ, відчуваючи тиск на своєму горлі.
Панночка не поспішала відповідати. Вона, дещо театрально вдаючи нудьгу, пройшлася смарагдовими очима по обличчю чоловіка, схованого за пеленою темряви, по широких, усіяних темним волоссям грудям, частково накритими ковдрою, та повела погляд вниз, де їх тіла так безсоромно стикалися. Її рука твердо тримала кинжал, але дівчина була занадто самовпевненою, сп‘янілою від абсолютної, як вона гадала, влади. І Ґорташ побачив у цьому нагоду. Різким рухом він вийняв ніж з-під подушки, який завжди тримав там, прекрасно знаючи скільки людей точать на нього зуби. Графиня не встигла відреагувати належним чином перед тим, як вістря було приставлено вже до її шиї. Широко розплющені очи з подивом дивилися на нього і лорд спіймав себе на думці, що цей вираз обличчя був йому приємнішим за усі попередні.
—Схоже тепер ми на рівних. — хмикнув чоловік, натискаючи лезом на вразливу шкіру.
—І що ж ти будеш робити? Вб‘єш мене і мій батько розірве тебе на шматки за свою улюблену дочку.
—Це лише міра безпеки, мені не потрібна твоя смерть, принаймні поки що. — інша рука Ґорташа заплуталася у каштанових пасмах, стискаючи їх у кулаці та провокуючи невдоволене шипіння болю Ліссет. — Та якщо зробиш неправильний рух я не вагатимусь.
—Облиш, втратиш таку бажану силу заради своєї пихи? — хитро всміхнулася панночка, коли Енвер нахмурив брови. — Думаєш я не знаю, що відбувається у моєму власному маєтку? Я тут усюди маю вуха, любий.
—Прекрасно, це зробить справу набагато легшою для нас обох. — її співрозмовник послабив тиск, однак все таки не прибрав холодну сталь від дівочого горла. — В мої плани входить пробудження легендарної Імперії, підпорядкування та контроль більшості містян, вони стануть моїми слухняними маріонетками і я шукаю когось, хто займе місце поряд зі мною у новому світі. Ти здаєшся здібною.
Її цікавила влада, тепер він напевне знав це, графиню не може не зацікавити ця ділова пропозиція, що включала у себе таку могутність. А після її згоди, йому нічого не вартує зробити її подібною до решти його майбутніх підданих — ідеальною лялькою, підвладною йому. Кроуфорд ненадовго задумалася і йому вистачило цієї миті, аби перехопити тонкий зап‘ясток, стискаючи його з силою, що змусила пані впустити зброю. Вона намагалася боротися, але він переважав дівчину фізично і тільки різкий біль в його голові дав їй привілей. Звільнившись, дама відсторонилася від Ґорташа, потираючи уражену частину тіла. Вона насилала одну хвилю божевілля за іншою, сидячи на ньому поки чоловік під нею звивався від болю, що пронизував його череп.
Стегна чоловіка терлися об її власні, формуючи жар внизу живота Ліссет, особливо, коли вона відчула під собою твердість. Її очі прикрилися, а думки на мить занурилися у таку солодку фантазію, яскраво вималювучи усі деталі. Вона миттєво зупинила свою дію на чужий розум, схопивши підборіддя чоловіка під собою тонкими пальцями та погладивши щоку із рясною щетиною. Темні очі з гнівом спостерігали за діями майбутньої нареченої, гостро відчуваючи кожен дотик до оголеної шкіри, не взмозі поворушитися. В більшості від загрози, що панночка знов застосує свою силу, але також його захоплювала цікавість щодо подальших дій графині.
Дівчина провела долонями по широких грудях, пустивши легке зітхання насолоди. Її спина вигнулася, а голова злегка відкинулася назад, що було розцінене як ідеальний момент для її партнера долучитися. Стриманий, але чуйний дотик до тонкої шиї змусив Кроуфорд випустити легкий стогін, що спонукало Ґорташа натиснути сильніше. Гострі нігті вп‘ялися у шкіру від чого у чоловіка вирвалося шипіння, поки інша рука лягла на дівоче стегно, стиснувши його із невеликою силою. Він підняв тканину її нічної сорочки, виявивши вологу, що стікала по внутрішній стороні стегна, та розтираючи виділення по шкірі. Панночка застогнала, рухаючи тазом у спробах полегшити напругу між ногами, що поступово збиралася та ставала сильнішою і пан, з легкою, але хитрою посмішкою, натиснув на чутливе місце, втираючи кола. Ліссет стримала крик, натомість припавши вустами до чужої шиї, цілуючи, кусаючи плоть та вдихаючи запах його тіла, що хвилював її почуття.
Нарешті пальці чоловіка увійшли в нужденну піхву і стінки миттєво стиснули їх. Вправні дівочі пальці спустилися вниз по тілу чоловіка, намацавши шнурівку штанів, спершу подражнивши гостя крізь грубу тканину. Коли із замислуватим шнуром було покінчено, пані підняла брови у подиві. Він був… /масивним/ і від однієї думки, що він опиниться всередині неї пані намокла ще більше. Кроуфорд чуттєво обвела кінчиками пальців голівку, змазуючи попередню сперму та масажуючи чутливу шкіру. Лорд видихнув крізь зуби, коли дівчина почала повільно накачувати його член залишаючи поцілунки та любовні укуси на його шиї та грудях.
Через деякий час їй, схоже, набридло гратися, тож, послабивши свою хватку Ліссет однією рукою розстібнула ґудзики нічної сорочки, поспішно скидаючи її. Складки, рясно змащені природними соками притиснулися до твердої плоті рухаючи стегнами у неквапливому темпі та вириваючи із чоловіка часті та нужденні зітхання та ледь чутні стогони, коли його кінець неглибоко занурювався у графиню. Аристократка прискорила свої рухи, вводячи нігтями по в міру відгодованому животу партнера. Одна мить і він уже знаходився всередині панночки до основи, поки лорд дряпав її ніжну шкіру та залишав мітки у вигляді полумісяців. Його голова відкинулася на подушки і Кроуфорд не могла встояти перед бажанням стиснути його горло, хоча її рука покривала досить невелику ділянку.
Ґорташ майже одразу перехопив — відібрав — ініціативу швидкими та короткими ривками вибиваючи з Ліссет дух та боляче врізаючись у шийку матки. Чоловічі пальці заплуталися у темних прядках, поки інша рука, що знайшла своє місце на дівочому попереку, міцно притискала її тіло до його власного. Зуби впивалися у м‘яку плоть, поки язик зализував подекуди криваві сліди й хоч як панна намагалася знову отримати владу у цьому «протистоянні» вона вже програла. В кінці кінців наразі власне звільнення, що поступово наближалося, її цікавило куди більше.
Лорд, схоже, також був близько, судячи з гарчання, яке стало гучніше та темпу, що став набагато швидшим. У передчутті свого оргазму його рухи були хаотичним. Він торкався майбутньої нареченої усюди: гострі плечі, живіт, худі та дещо кістляві стегна. Схопивши її обличчя та сильно натискаючи на вилиці, Енвер захопив тонкі губи у пристрасному поцілунку та, вдарившись у неї останній раз щедро розлився всередині. Що ж, можливо граф Кроуфорд отримає онуків раніше ніж він очікує. Аристократка застогнала у чужі губи, часом кусаючи їх та пускаючи одиничні перлини крові.
Голова дівчини лягла на широкі груди, поки вона намагалася вирівняти дихання. Він був жорстким, владним та переслідував лише своє власне задоволення, що збуджувало панночку ще сильніше. Його амбіції дійсно вабили молоду господиню, вона жадала влади і цей чоловік міг забезпечити цю можливість. Її пальці ліниво гладили його шию та плечі, обводячи усі мітки, які вона поставила у пориві пристрасті, однак увагу дівчини захопив шрам на підборідді, що давно загоївся. Ніжно провівши нігтем по ньому, дама потягнулася, залишивши короткий поцілунок на тому місці. Чоловік на коротку мить здригнувся.
Було важко відірватися одне від одного або ж на це просто не залишилося сил, однак Ліссет, все ж таки пересилюючи себе, піднялася з ліжка. Смарагдові очі швидко знайшли сорочку, що лежала на підлозі. Шовкова тканина мала охолоджуючий ефект на розпалену шкіру і єдине, що Кроуфорд зараз хотіла найбільше це з головою поринути у царство сну. Вона обернулася, кидаючи погляд на свого партнера. Краплі поту стікали з його чола, а смоляне волосся було у ще більшому безладі ніж зазвичай, але це видовище викликало у неї приємну тягу внизу живота, де зараз спочивало його насіння. Графиня приклала руку до утроби. Було навіть шкода витрачати такий матеріал.
— Завтра я чекаю ваші умови чітко висловлені на папері. — було єдине, що сказала пані перед тим, як покинути кімнату гостя, залишаючи його наодинці з власними думками.
***
Кабінет зустрів їх обох холодними обіймами. Сонячне світло майже не гріло, навіть за умови, що його промені знаходилися прямо всередині. Правителі деяку мить стояли у повній тиші, не бажаючи або просто не знаючи як почати розмову, поки Ґорташ не перервав мовчання, що затягнулося. Його рука пройшлася по документах, розкиданих по його столу, вірогідніше роздумуючи чи варто зайнятися ними зараз чи відкласти на користь відпочинку. Темні очі поглянули на панночку, що сиділа на краю його столу, закинувши одну ногу на іншу та забезпечуючи прекрасний вид на оголене стегно.
— Ти спізнилася. — його бархатний голос наповнив простір, обгортаючи аристократку приємним відчуттям у грудях.
Її погляд повільно перейшов з книжних поличок, якими Ліссет намагалася відволікти себе, до свого нареченого. Елегантна рука, увінчана декількома каблучками, лягла на груди у дещо театральному жесті, поки на губах заграла посмішка здивування.
— Що ж, можливо я б не спізнилася, якби купка пригодників не явилася на поріг мого дому відчайдушно прагнучи полонити мене. — тон дівчини підвищувався ледь не з кожним словом.
Усю конференцію вона трималася, ця доброзичливість щодо цих ідіотів, поки з її язика прямо таки крапала отрута. Від показної усмішки вже боліли щоки, а руки прямо таки зуділи зімкнутися на чийсь шиї. І після ранніх подій цього дня шия іі майбутнього чоловіка виглядала дуже привабливою аби стиснути іі в своїх руках.
— О, то вони нарешті наважилися зробити цей крок. — на обличчі Ґорташа з‘явилася хитра посмішка, що оголювала зуби.
— Так, авжеж радій, усе йде згідно твоїм планом. Планом, про який я не була обізнана. — прошипіла пані, склавши руки на грудях, які часто підіймалися від обурення, що поступово зростало.
— О, вибач, я гадав ти достатньо розумна аби здогадатися про мої наміри. Принаймні вважаєш себе такою. — з цими словами ерцгерцог посміхнувся, дивлячись на пані з насмішкою в очах.
Кроуфорд зціпила зуби.
— Я не читаю думки, любий, але дуже вправно позбуваюся від людей, які не здатні висловити їх вчасно. — емоції погрожували вирватися на волю у не самий приємний спосіб. Ліссет глибоко вдихнула, поступово заспокоюючи себе. — І в чому полягав твій грандіозний план? Твій задум полягав у натравленні цих нікчем на поріддя Баала, але яка користь, якщо я буду у полоні?
— Їм не можна довіряти як союзникам. Я зрозумів це під час нашої першої зустрічі, вони не буду повністю співпрацювати з нами, отже їх потрібно прибрати до того, як вони приберуть нас. Якщо вони ув‘язнять тебе, у нас буде доступ до них і до Призми. Коли вони знищать Орін, ти усунеш іллітида, що захищає їх від впливу Абсолют. Це й стане кінцем іх пригод.
— А якщо вони просто вб‘ють мене? — панночка підняла брову, спостерігаючи як її наречений сідає за стіл та бере у руки один зі свистків, якими була всіяна дерев’яна поверхня.
— Вони не зроблять цього. Ти потрібна їм живою.
— Чому ти так думаєш?
— Тому що ти здасися їм, добровільно. — Ґорташ не міг стримати широку посмішку, коли на обличчі панночки відобразилося здивування. — Ти підеш до їхнього табору і розкажеш їм… історію, в яку вони повірять. Ти направлятимеш їх у потрібне мені русло, а коли вони виконають свій головний обов‘язок — прибереш усіх.
Панночка повільно піднялася зі свого місця, не відриваючи погляду він Ґорташа. Її підбори стукали по підлозі, коли Кроуфорд розміреними кроками підходила до чоловіка і, опинившись за кілька сантиметрів від нього, схопила його за лацкани його плаща. Його усмішка в цей момент безмежно дратувала її, але усе, що вона могла зробити це лише боляче вкусити його за мочку вуха. Його пальці стикнулися навколо тонкої дівочої шиї, коли тканина в паху боляче натягнулася. Сильні чоловічі руки потянули аристократку на коліна, провівши подушечками пальців по оголеній шкірі стегна.
— Я не давала згоди на подібне. Я відмовляюся ставати полонянкою та приносити себе в жертву, хоч і тимчасову. — прошипіла Ліссет, відчувши як золоті пазурі вп‘ялися у ніжну шкіру.
— Ти хочеш влади і це единий шлях її отримати, люба. Ти будеш виконувати мою волю, якщо не бажаеш щоб твоя цінність для мене знизилася. — його рука заплуталася у темному волоссі, боляче відтягуючи його назад та змушуючи графиню дивитися на ерцгерцога.
— Ти блефуеш. Я потрібна тобі, нехай обраниця Баала не може нашкодити тобі, але ці пригодники цілком. Ти просто людина і якщо їм вдалося впоратися з безсмертним генералом, тобі варто остерігатися їх. Вони непідвладні Абсолют, а отже й тобі. Я — твоя єдина надія. — гострі нігтики провели криваві доріжки від ключиць по оголених грудях, вириваючи з горла чоловіка люте гарчання.
— Хіба ти не розумієш? Вони знищать нас обох, якщо не запобігти цьому. Невже пані Кроуфорд настільки слабка, що не здатна витерпіти кілька днів незручності заради своїх бажань та амбіцій? — хмикнув Ґорташ, притискаючи панночку ближче до свого тіла.
Ліссет насупила брови, бажаючи відкусити йому язика, але натомість лише натиснула своїми стегнами на його пах. Енвер провів язиком по губах, що пересохли, бажаючи позбавити себе від тугої тканини штанів, поставити цю бунтарку на коліна, поховавши свій член глибоко у її горлянці, поки з зелених очей не потечуть сльози, поки легені не почнуть боліти від нестачі кисню. Але просто змусити її було б не цікаво, графиня сама мала приповзти до нього навколішках, благати взяти кожну його краплю у своє черево та виносити його благородного спадкоємця.
— Ти забуваєшся, я можу їх здолати одним помахом руки, мені навіть не потрібен хтось інший для цього, ти… — пані з подихом замовкла, з насолодою вдихаючи запах ванілі та рожевого дерева. — без своїх машин ти не здатен дати їм відсіч, а живі солдати мають погану особливість закінчуватися. Без мене на твоїй стороні ти приречений на поразку, визнай це, любий.
Панночка скрикнула, коли швидким рухом була скинута з чужих колін та нахилена над робочим столом лорда, поки той міцно тримав тонкі зап’ястки. Кроуфорд гарчала, намагаючись звільнитися, але, на її прикрість, він переважав фізично. Дарма вона згодилася на контракт. Ґорташ скував свою наречену по руках і ногах, вона просто не сміла використовувати пекельний дар на ньому під загрозою смерті і це було її фатальною помилкою. Пазуриста рука тиснула на шию аристократки від чого дихати стало надто важко і єдине, що тримало її у свідомості був хриплий, бархатний голос, що врізався у її розум.
— Ти підеш до них, добровільно здасися в полон та будеш робити усе, що я скажу. В тебе просто немає іншого варіанту, якщо ти не хочеш попрощатися зі своєю свободою та обіцяною владою.
Молода дівчина пару разів зробила спроби звільнитися, але відчувши на своєму тілі вагу чоловіка, вгамувалася. Він кілька секунд милувався виглядом своєї скореної графині, яка, як він напевне знав, прокручує в голові купу різних способів своєї помсти, що обрушиться на нього, однак поки Кроуфорд була спокійною. Нарешті Ліссет відчула свободу, підіймаючись та розминаючи зап‘ястки, що почали боліти. Її погляд зелених очей спопеляв ерцгерцога, поки він дивився на аристократку переможно, сидячі на стільці, що віддалено нагадував престол у тронній залі Зміїної фортеці.
Він відчував свою силу, насолоджувався кожною краплиною дівочого гніву, що був направлений на нього, упивався її слабкістю та безсиллям перед ним. Влада над кимось не могла не бути привабливою, особливо над нарцистичною панною, яка щиро вірила, що вона та єдина, хто керує усім та усіма у її оточенні. Таких людей було особливо приємно ламати. Рука чоловіка стискалася на підлокітнику, щиро бажаючи, щоб це дерево було темними пасмами графині, яка так слухняно стояла на вкритих синцями колінах, поки він нещадно штовхався у лихослівний рот. Від цієї солодкої фантазії рука потягнулася до хворобливого місця, однак була зупинена не досягши цілі. Ще не час, він зможе насолодитися нею пізніше.
Стиснувши кулаки у безсиллі, Кроуфорд поспішно покинула кімнату, проклинаючи свого нареченого Дев‘ятью Пеклами. Зарозумілий виродок, вона ненавиділа владу, яку він мав над нею, користувався нею коли забажає, це змушувало кров у її жилах вскипіти від гніву. О, як би її руки обвелися навколо його сильної шиї, перекривши кисень, поки Ліссет розривала б його шкіру гострими нігтями, поки її стегна врізалися б в його і останнім, що зробив чоловік був би спадкоємець у її утробі. Панночка з насолодою закрила очі. Що ж, йому залишилося не довго володарювати.
***
Луна з товаришами стояли посеред свого табору, що розташувався на околицях міста не встигши навіть як слід оговтатися після сну. Не дивлячись на те, що сонце вже стояло високо у небі, у них не було заплановано важливих справ на сьогодні, отже пригодники сподівалися відпочити як слід та набратися сил перед наступними битвами.
Ґейл, як, в цілому, й завжди розташувався неподалік своєї палатки з книгою у руках та напоєм з трав, що мав заспокоюючий ефект. Шедоухарт медитувала та час від часу відволікалася на молитви своїй богині, ловлячи на собі миттєві погляди пана Декаріоса. Карлак з Уілом про щось жваво теревенили та сміялися, ігноруючи демоницю, що невдоволено склала руки на грудях, сидячі неподалік від них. Джахейра з Мінском прогулювалися містом, оживляючи спогади, які вони створили колись давно, ділилися останніми подіями в їхніх життях та планами на майбутнє, в яких не було б ані пуголовків, ані монстрів, які живляться людськими мізками. Астаріон з Луною просто лежали у ліжку, насолоджуючись обіймами та компанією один одного. У такі моменти вони рідко розмовляли, віддаючи перевагу мовчанню та ніжним дотикам. Однак цьому не судилося продовжитися на довго.
— Чому ти тут? — холодно запитала тіффлінг, не зводячи з дівчини пристального погляду.
Графиня, разом зі своїм вірним слугою, стояли впевнено та непохитно. Зелені очі були сфокусовані на лідерці цієї ватаги, однак переферичним зором вона уважно спостерігала за рухами підлеглих чарівниці. Карлак вишкірилася, готуючись напасти на молоду пані у будь який момент, що змусило Уілла покласти руку на плече подруги у заспокійливому жесті. Мізора, здавалося, теж була зацікавлена побачити винуватицю галасу й, впізнавши знайоме личко, лише хмикнула, здалеку спостерігаючи за сценою, що розгорталася. Кроуфорд, обличчя якої закривала тінь від крислатого капелюха, усміхнулася.
— Я прийшла запропонувати взаємовигідну співпрацю. — аристократка зробила пару кроків на зустріч чародійці, зупинившись лише коли їх розділяли лише пара сантиметрів. — І я впевнена, що вас це дуже зацікавить.
Додати до улюблених