– Дякую, що завітали до нас! – усміхаючись говорить хлопець, протираючи руки об невеликий рушничок.
Троє дівчат забирають свою каву та перешіптуючись виходять із кав’ярні.
Коли двері зачиняються, посмішка сходить з обличчя хлопця. Він працює тут лише другий тиждень, але за цей час йому встигли набриднути постійне фліртування зі сторони відвідувачів, безупинні спроби дізнатися номер та випитати чи є у нього дівчина.
– Сичен, можеш завезти замовлення?
– Що?
– Можеш через 15 хвилин завезти замовлення? Марк зламав руку і деякий час не зможе вийти на роботу.
– Так, відвезу.
– Добре, тоді список глянь в додатку, складеш і поїдеш як Джонні прийде на перезміну.
Хлопець мовчки кивнув та повернувся до комп’ютера.
– Чай та торт? І це все?- бурмотів він, складаючи все у паперовий пакетик із логотипом їхньої кав’ярні.
Поглядаючи на годинник, Сичен відчував якесь дратування. Він же не наймався сюди в доставку, але гроші зараз були дуже потрібними. Йому точно накинуть зайву сотню за це доручення.
– Вибач, запізнився трохи.
– Не хвилюйся, сьогодні не так багато відвідувачів.
Сичен швидко перевдягається, забирає пакунок та позначає на карті потрібну адресу. Йти не так і далеко, але він ще погано знав Сеул.
– І хто взагалі замовляє таке на доставку? Та тут йти 20 хвилин, – все ще роздратовано бурмотів хлопець.
Вулиці як завжди були переповнені прохожими. До такого постійного шуму важко звикнути.
Думаючи про щось своє, Сичен не замітив як пролетів час. Зараз він стоїть перед високою будівлею та розглядає її.
– Ну, здається тут.
Хлопець ще хвилину вагається, а потім набирає номер, який залишили у замовленні з проханням передзвонити. Пішли гудки.
– Слухаю, – прозвучало з іншої сторони.
– Доброго дня, я з кав’ярні «Айс крім».
– Так, можете віднести на другий поверх? Перші двері зліва.
– А….- не встигнувши доказати, Сичен почув лише тишу.
Хлопець зробив глибокий вдих та зайшов всередину. Швидко піднявся на другий поверх та відразу ж знайшов потрібні двері.
Він вже хотів зайти, але від побаченого застиг. За прозорими дверима танцював хлопець. Від кожного його руху Сичен отримував нову порцію мурах по тілі. Ніби відчувши на собі погляд, хлопець подивився в сторону дверей. За мить він вже стояв перед Сиченом.
– Вибачте, що не зміг зійти на перший поверх.
Сичен мовчав.
– Все добре?
– А? Т-так,- заікаючись відповів Сичен.
– Оплату провів картою.
– Так, замовлення оплачене, – ніяково сказав хлопець, розуміючи, що щойно він стояв із роззявленим ротом та нагло розглядав хлопця.
– Знаю, що не дуже корисно таке їсти, але не можу відмовити собі в тортику.
– Так, іноді важко відмовитися від того, що любиш,- сказав Сичен, перевівши погляд на кімнату для практики.
– Теж танцюєте?
– Т-так, тобто зараз ні.
– Я – Юта.
– Сичен,- відразу ж відповів він, перевівши погляд на хлопця.
Той стояв, широко усміхаючись. Його волосся прилипло до шиї, по обличчі виднівся піт. Напевно, довго тренується.
– Скажіть, а з якої години працює кав’ярня?
– З 9.
Юта знову широко посміхнувся, від чого Сичену стало ще більше ніяково.
– Дякую, що зробили замовлення,- говорить хлопець і ледь не біжучи направляється до сходів.
Від такого Юта знову посміхнувся і зачинив двері.
– А зблизька він ще миліший,- говорить він сам собі та дістає з пакунка свій торт із зеленого чаю, заради якого останніми днями ходив у «Айс крім». Чи може причина в чомусь іншому?
Додати до улюблених