Feel Sad

Пік Фінгер вкотре відчуває сум. У Ханджі на це є свої ліки.

Здається, лише завзяті трудоголіки могли ходити будівлею Розвідкорпусу в суботній вечір. Ну, або на тебе покладені обов’язки зі спектру вищого командування, і тобі ніяк не відкрутитись. Хоч і Пік Фінгер була працьовитою дівчиною, але схилялася до другого варіанту. Звання заступника Командора та посада головного канцеляриста Корпусу добряче на це натякали. Тому вона прямувала темним коридором до свого кабінету з кіпою документів, які на завтра вже мали стати звітами на столі Арлерта.

Що ж, хоч в цьому вона була не самотня, адже поруч з нею крокувала особа жіночої статі в чоловічому костюмі. Ханджі Зої, яка присвятила все своє життя та ментальне здоров’я Розвідці, не могла залишитись осторонь та з радістю прийняла пропозицію королеви Хісторії щодо її призначення науковим консультантом війська. Щоправда, жінка рідко відвідувала рідні стіни, адже була змушена проводити дні у поїздках до королівського двору для переговорів зі запрошеними іноземними вченими. Пік на це все дуже незадоволено буркотіла, що мов, Ханджі навіть нормальну реабілітацію не пройшла, а вже рветься працювати. Хоча, навіть під час місяців вимушеного проведення в чотирьох стінах, та безвилазно сиділа за столом та писала свою працю з титанології, яка мала увібрати усі знання про титанів, що вдалось зібрати до повного зникнення прокляття Імір. То хто ж така Пік, щоб зупиняти фанатичну вчену? Саме сьогодні жінці необхідно було допомогти Фінгер оформити звіт щодо затвердження проекту нового вогнепального озброєння розвідників. Дівчина була цьому рада, адже нарешті вперше за декілька днів вони проведуть вечір разом. За чортовою роботою, а не за спільною вечерею та обіймах на дивані під звуки з радіо. Ну, або вечір вони могли би зайняти куди менш пристойним дійством. Благо, квартира була досить просторою, аби знайти будь-яке зручне місце, аби віддатись пристрасті.

Чомусь ця думка викликала тихий смішок у Пік, на що старша жінка ніяк не змогла не зреагувати:

— О, бачиш, як смішно. Ці дурні, яких її величність називає «величним розумом Марлії», вважають, що якщо я з острова, то взагалі мої аргументи не можна сприймати всерйоз. Ну-ну, а потім же самі сидять на дискусіях, наче води в рот набрали….

Що саме було «смішно», Пік і гадки не мала. Вона взагалі не слухала, що їй говорили. «Балакучість» і «Ханджі», це ті два поняття, між якими необхідно поставити знак «дорівнює». Фінгер була прихильницею тиші, а коли була аж надто виснаженою, то пуста балаканина буквально висмоктувала з неї останні сили, що доводило до дикого роздратування. От зараз, вони зустрілися лише 15 хвилин тому, а Ханджі вже встигла розповісти і про свій проєкт, і про тупих колег-вчених, і про королівський двір. Також між цими репліками не могло не просковзнути щось про титанів, а як інакше. У звичайні дні у дівчини не завжди вистачало сил, аби дослухати до кінця. А тим паче зараз, коли її і без того втомлений від перенавантаження мозок цілком міг закипіти від надлишку непотрібної наразі інформації. Пік навіть на мить всерйоз замислилась над тим, що ще хоч хвилинка намагань прислухатися до розповідей Ханджі, і з її вух піде пара. Тому вона вирішила просто не сприймати всю балаканину та відімкнутися. На жаль, це мало допомагало, адже фоновий шум аж надто збудженого голосу все ще залишався. Не те, що дівчині подобалось спостерігати за депресивними епізодами своєї співмешканки, але й така… маніакальна крайність просто виснажувала.

Якою б сильною симпатією до колишнього командора не була, Пік іноді хотілось гримнути жінку чимось важким. Та якась людяність в її омертвілому серці все ще залишилась, тому доводилось «затикати» Ханджі чимось іншим. Таким, як поцілунки, О, як же Фінгер подобалось цілувати губи Зої, прямо, просто безтактно перериваючи її безкінечні монологи. А ще бачити, як в її погляді спочатку спалахує здивування, за яким безпомилково слідує вогник якогось внутрішнього власницького бажання, від чого здавалось, що світло-кара райдужка набуває якогось вишневого окрасу…

Пік би не відмовилась зробити цей безпрограшний трюк і зараз, однак документи в руках їй старанно нагадували, для чого Ханджі взагалі тут. Та й якось не хотіло випускати папери з рук, щоб обійняти жінку за талію. Не слід забувати, що й Ханджі несла в своїх руках чашку з якимось напоєм, а ніхто не хотів безладу та лишнього привернення уваги тих бідолаг, що досі залишились в Корпусі. Отже, не виходить. Але цей голос, безумовно красивий і вже рідний, який зараз тараторив п’ять слів в секунд, просто виводив брюнетку з рівноваги та доводив до крайньої міри роздратування, а до кабінету дорога здавалась перебільшено довгою. А якщо спробувати, але спростити…

Коли м’які губи Фінгер притиснулись до чужої щоки та затримались ще на якусь мить, Ханджі вражено замовкла. На місці поцілунку уже розквітнув рум’янець, а жінка все ж намагалась віднайти слова.

— Я знайшла вимикач, — виграшно промовила Пік з посмішкою, та відійшла від жінки, аби відімкнути двері власного кабінету.

— Ти й не слухала, — здогадалась дещо ображена Ханджі, все ж пройшовши всередину, коли ту одним жестом руки запросили.

— Хм, ти ж не вмієш варити каву. Хочеш мене отруїти? — Фінгер нарешті змогла розгадати таємницю напою, який так старанно несла її колега з самої кухні.

— Ні, просто хочу, щоб ти прокинулась, бо знову маєш вигляд воскреслого мерця, — жінка передала тій чашку.

— І вона гірка, як твоя душа, — протягнула Пік, коли зробила ковток вже холодної кави, награно скривившись, хоча та справді аж надто міцна.

— Ей, в тебе погано з асоціаціями! Якби я робила каву від усієї душі, то вона б точно була з молоком та трьома ложками цукру. Можливо навіть столових, — сказала в своє виправдання Ханджі, — скоріше, ця бурда куди більше підходить твоїй не менш гіркій душі.

— Ха-ха, — просто відповіла Пік, підійшовши до столу, щоб поставити документи та чашку на поверхню столу.

Поки Ханджі намагалась замкнути двері на замок, щоб повністю ізолювати їх від усього світу, Пік протерла скроні пальцями. Треба було зосередитись, а для цього хоча б зняти стрес. Цигарки. Не такий дієвий, та все ж антистрес. Вона присіла на краєчок столу, дістала з пачки одну, щоб затиснути кінчик фільтра в роті. Дівчина кивнула Ханджі:

— Хочеш?

— Ти куриш, коли щось не так, Пік, — наче проігнорувала запитання вчена, підіймаючи іншу тему для розмови.

Фінгер лише знизила плечима, сприймаючи таку відповідь за «ні», та все ж сама відклала цигарку та поставила її біля попільнички. Потім знову підвела свої сірі очі до жінки.

— Я хочу додому, Ханджі.

— Додому?

— В нашу квартиру. З тобою побути, як нормальні люди, — останнє дівчина невпевнено прошепотіла собі під ніс.

— А, ясно, — кивнула Ханджі, яка вже встигла схвилюватись від того, чи не згадує Пік про Ліберіо.

— І у нас буде така чудова можливість!

Здається, вперше за весь день всередині Пік прокинулась цікавість. Вона запитально глянула на неї.

— Ну, я тут у Жанчика замовила словечко за тебе перед Арміном, так що, вітаю, у вас завтра майже весь день вихідний.

— О, добре, — як би дівчина не старалась, але щось їй заважало розділяти таку радість разом з Ханджі.

— І все ж, що не так? — не припиняла допитуватись жінка, відверто турбуючись.

Пік і сама б хотіла знати відповідь. І, мабуть, вже про неї здогадувалась. Це відчуття, коли холодна порожнеча заповнює душу, все тіло стає закутим, зникає бажання хоч щось робити, а посміхатись взагалі неможливо.

— Мені сумно.

Ханджі трішки замислилась, однак одразу проговорила з усмішкою:

— Ходи-но сюди, — вона натякала на простір поруч з собою.

Хто така Пік Фігнер, щоб відмовити цій дивовижній жінці, яка знала будь-який вихід із кепських ситуацій?

Вона впевнено підійшла до Ханджі, очікуючи дій. Дії не забарились, адже її ніжно обійняли, обвиваючи чи то за плечі, чи то за та талію та лагідно притискаючи до себе. Тепло, нарешті тепло. Знову далась різниця в зрості та комплектаціях, тому Пік відчула себе ще й захищеною в цих широких обіймах.

— Тактильний голод в твоїй ситуацій не дивина, але від цього завжди є ліки, — зі смішком м’яко прошепотіла розвідниця кудись в маківку дівчини. Та лише вткнулася лобом їй в плече. Вся увага була прикута до запаху Ханджі Зої. На жаль, він розчинився в легкому ароматі мазі від опіків, яку та досі була змушена наносити, та терпких чоловічих духах. Тепер це буде надовго асоціюватися з Ханджі, дивовижна суміш ліків та парфумів.

— То як, допомогло?, — запитала жінка, нарешті порушивши мовчанку.

— Це працює, — з цим Пік нарешті обійняла у відповідь Ханджі, що викликало диявольськи задоволену усмішку в тої. — Я така рада, що ти залишилась в живих, — зітханнями кудись в шию.

— Я тебе також кохаю, Пік Фінгер, — радісно промуркотіла Ханджі, міцніше стискаючи дівчину в своїх руках.

Ой, вона ж прекрасно знала, як на такі відверті зізнання реагувала Пік. Вона відсторонилась від Ханджі, залишаючи між ними крихітну холодну порожнечу.

— Я ж тебе просила…ти-ти знаєш, як на це реагую…

Пік була завжди відкритою до інших людей дівчиною. Тому завжди знала, що проявляти до того чи іншого. Із любов’ю працювало так само. Але на Ханджі Зої ця схема зламалась: вона досі була в змішаних почуття, досі боролась сама з собою, досі намагалась зізнатись, що кохає так само. Та в цей раз між жінками була куди складніша історія — колишні вороги з протилежних фракцій, та й повні протилежності у більш локальних мірках. Тому було складно промовити ці три прості слова, а бліді щоки завжди шарілись від зізнань у цьому до неї.

— Ти з роками стаєш маленькою копією Леві. Маленькою, хоча між вами різниця у зрості лише в 5 сантиметрів, — жінка, як завжди, кепкувала.

— Маленькою, значить? — Пік рішуче відсунулась від розвідниці та схопилася за краватку на її шиї, щоб притягнути ближче до себе. — Значить ти 35-тирічна гіперактивна дитина, Ханджі.

Ханджі навіть не встигла посміхнутись та щось проговорити, як її тут заткнули міцним дотиком губ до власних. Фінгер, поки трималася за краватку, обійняла жінку за шию, щоб притиснутися ближче та поглибити поцілунок. Це викликало у колеги приголомшливе зітхання та ледь чутний стогін між ним, коли вона покірно впустила в свій рот чужий язик, дозволяючи Пік повністю брати свій контроль над ситуацією. Тій було замало, вона підняла обидві руки до потилиці Ханджі, щоб заритися в її волосся пальцями, оминаючи ремінці пов’язки. Від цього руху шляпа жінки м’яко стукнулась об підлогу після падіння, але це мало кого хвилювало. Коли язик дівчини провів по її піднебінню, розвідниця активніше відповіла на пристрасний поцілунок, поки її руки все сильніше стискали талію. Долоні невловимим рухом опустилися аж до поясниці, а завдяки довжині пальців, вона торкалась краю розвідницького плаща. Враховуючи те, які межі пристрасті вони з кожним рухом додали, Ханджі вже намагалась залізти своїми руками їй під верхній одяг, однак, її знову нахабно спинили. Пік дзвінко розірвала поцілунок, виграшно всміхаючись. А потім приклала свої пальці до вологих губ жінки:

— Я б з радістю наверстала упущені моменти нашої близькості, але, професоре Зої, у нас є робота, і без вашої допомоги мені ніяк не обійтися.

Поки Зої намагалась збагнути цю мить, Пік ввернулась з її обіймів та попрямувала до столу.

— Ти не можеш мене просто так дражнити… — проскиглила вона до своєї безсердечної партнерки.

— А ти менше носи чоловічі костюми, і я тоді, можливо, подумаю, — кинула Фінгер у відповідь, з таким веселим усміхом, що ця усмішка могла посперечатись своєю підступністю з дияволівською посмішкою.

Ханджі зітхнула, приймаючи поразку, та все ж добавила:

— Добре, пані Фінгер, але тоді я буду весь час вас обіймати!

Та знову посміхнулась. Нарешті втомлений вираз обличчя змінився на куди більш щасливий. Бо десь в її змертвілій душі заграло новими барвами це жадане тепло.

Мені трохи сумно від того, що я досі нічого не викладаю по моєму попередньому фанфіку, але останні тижні було багато справ, а сам новий розділ йде аж надто тяжко в моральному сенсі. Тому, захотілось чогось доброго та теплого від власної руки:3

P.S Ханджі в чоловічому костюмі се моя окрема бісексуальна паніка

Додати до улюблених