Намджун покидає клініку в піднесеному настрої. Більше він сюди не повернеться. Його реабілітація успішно завершилась і це не може не радувати. Скоро по нього приїде Сокджин і вони разом поїдуть святкувати до альфиного дому.
Коли молодший ще був у інвалідному візку, то Сокджин поїхав до нього в квартиру, виніс звідти всі речі і завіз їх до себе додому. Там він поставив Джуна перед фактом: ти мій омега, отже ти живеш в мене. Спочатку Намджун пробув сперечатися, але скоро зрозумів що це марно. А потім отримав від Юнгі запотиличника: Джин твій альфа, куди ти від нього тікаєш? І чому не дозволяєш допомагати. Треба навчитися приймати подарунки і особливо любов, а тим більше якщо вона від Сокджина.
З того часу Джун справді задумався над собою. Невже він нікому не нав’язується, і хьону приємно дбати про нього? А потім він згадав, Джин завжди повторював, що Намджун може просити все що хоче, говорив що йому на складно бути поряд і навіть подобається. Невже він робив боляче хьону коли відмовлявся від того щоб старший його підвозив чи купував щось?
Тепер в його голові поселилось почуття провини. Джун розумів що потрібно просто поговорити з Сокджином, проте не гаваж почати розмову. Альфа ж бачив що Намджуна щось тривожить, проте терпеливо чекав того моменту коли молодший буде готовий з ним поділитися.
Цей день офіційно можна було б занести до списку найкращих, якби не постать, яку помітив Намджун. Незважаючи не те, що вони рідко бачаться, Джун відразу впізнав свого батька.
Він щиро надіявся, що цей просто приїхав в Сеул, проте коли старший альфа побачив його і ціленапрямлено рушив в його сторону у серці все похололо.
– Нам треба поговорити, – голос твердий і суровий, який не дає ні шансу на суперечки.
– Давай відійдемо, – Джун з всіх сил намагається говорити спокійно, а не втекти.
Вони відходять з головної дороги і зупиняються обабіч клумби.
– Бачу, ти тут добре живеш, – кинув старший коли оглянув омегу своїм прискіпливим поглядом.
– Не жаліюсь, мені на все вистачає.
– По тобі видно, малий, і ця клініка зовсім не з дешевих.
– Чого тобі треба? – Намджун вирішив запитати прямо.
– Хах, розумієш, в нас з твоїм татком виникли деякі проблеми, і нам ну дуже потрібна твоя допомога. Не міг би ти позичати нам грошей?
Намджун здивувався, не від самого прохання, а від того тону яким воно було сказано. Звучало так, ніби омега просто зобов’язаний витягти всі гроші з гаманця і віддати батькові.
– Ні, я не можу, – Джун надіявся що звучав переконливо, і його голос не трусився.
– Як не виховано, невже тобі так складно дати трохи купюр своїм батькам. Ти не вдячний.
Голос старшого альфи ставав дедалі агресивнішим і голоснішим.
– Ми ж тебе виховували цілих 16 років! Витратили свої 16 років життя на тебе. І що тепер? Коли ти елітна шлюшка, не можеш просто дати нам парочку тисяч вон?! Впевнений, тобі за один секс платять багато!
– Я…я не…не…сплю з ним!- в очах Намджуна які стали майже щілинками почали потроху з’являтися сльози.
– Так, звичайно, і для чого тобі ж тебе тримають? А? Як ти думаєш? Скажи хоч якісь інший аргумент, крім казки про любов?
Омега розгубився, адже у нього не було аргументів окрім того що його люблять. Він намагався стримати сльози, які починали падати дедалі сильніше. Здавалося, ще секунда, і омегу накриє справжня істерика.
Спочатку Намджун відчув теплу і сильну руку, яка лягла йому на талію, а потім і взагалі легенько був підсунений до такого ж теплого і міцного тіла. Запах лаванди окутав омегу з головою і Джун ближче притиснувся до його джерела.
– Що вам треба від мого омеги? – рівнем , впевнений голосом запитав Сокджин, спеціально наголошуючи слово “мого”.
Старший альфа на секунду розгубився. Зустріч з Кім Сокджином не входила в його плани.
– Та, так нічого ми просто розмовляли. Це взагалі-то не ввічливо переривати розмову батька і сина.
На обличчі Сокджина не рухнувся ні один м’яз. Він дивися на старшого альфу крижаним поглядом.
– Думаю, що ваша “мила” розмова завершена. Раджу вам піти звідси, поки в не урвався терпець. Намджун явно не хоче з вами розмовляти, – голос Сокджина власний , він віддає сталлю.
Батько омеги незадоволено хмикнув, але розвернувся і пішов у іншу сторону, перед тим окинувши молодшого перезирливим поглядом.
Небезпечний вогник в очах Сокджина швидко погас, тепер у них були турбота і переживання.
Він обернув омегу до себе обличчям і ніжно обвив своїми руками. Намджун почав лише сильніше плакати, зустріч з батьком вибила його з колії. А Джин заспокоював омегу, гладячи його по спині й легенько цілуючи маківку – це спосіб завжди працював. І справді, з часом Джун перестав плакати й трохи відлип від альфи, дозволивши старшому провести себе до машини, в якій він і заснув.
***
Пробудження Намджуна ніяк не можна назвати приємним. В в голові блимають картинки сьогоднішнього кошмару. Йому страшно. Потрібен Джин і його теплі обійми. Його запах. Причому вже і негайно.
Джун вилазить з теплого ліжка і починає блукати по квартирі в пошуках Сокджин. Він заходить в кабінет альфи, ванну, гостьову кімнату але там нікого немає. Омега повільно спускається сходами і перевіряє кухню, вітальню і передпокій, проте і там пусто.
Сльози знову починають з’являтися в очах омеги, йому страшно, він сам не розуміє чому. Джун повертається і через свою необережність збиває колекцію фігурок Марвел, вони з грохотом котяться по підлозі. Намджун здирається від звуків і водить очима по кімнаті.
На дивані лежит светр Джина, омега підходить бере його і втикає в тканину носом, вдихаючи лаванду.
Він не знає скільки часу провів сидячи на дивані й судорожно стискаючи светр альфи. Тому від шуму в коридорі його трохи підкидає. Намджун відкладає одяг альфи і пропалює поглядом двері вітальні. Через декілька хвилин вони відчиняються і в проході з’являється Сокджин.
Намджун не встигає сказати ні слова, адже альфа реагує прото блискавично, він відразу затягує омегу в міцні обійми повні любові й тепла.
– Джинн,- Намджун схлипує і міцніше обіймає альфу наче коала, заривається голівкою в його груди.
– Джуна, маленький, що таке? Тебе щось болить? Що сталось? – Сокджин уважно розглядає омегу, намагаючись не упустити жодної деталі. Одну руку він тримає на голові Намджуна , а іншою заспокійливо гладить спину круговими рухами.
– Хьон, я думав ти пішов і більше не вернешся, а ще мені приснився кошмар- омега видихає і починає знову плакати. Сльози капають на білу сорочку альфи, який в свою чергу не перестає акуратно обіймати свого омегу і цілувати його непослушне волоссячко.
– Тихо, тихо, все добре, я нікуди не дінуся, я тут, маленький.
Намджун тихенько мугикає, підймає голову і присоромлено виглядає з свого імпровізованого сховку. Він вже не раз переконувався в тому, що запах лаванди- це його найкраще заспокійливе.
Сокджин дивитися на нього занепокоєно, проте в його очах можна побачити багато любові. Джун трохи дивується , коли Сокджин бере його на руки, сідає на диван, а потім вкладає голову на свої коліна. Альфа витирає сльози з його щік і легенько цілує в чоло, ненав’язливо перевіряючи температуру.
– Сильно перелякалася?
– Угу, – пригнічено киває Намджун і отримує поцілунок в губи, – мені снилося що мене знову збила машина, – голос зовсім тихий, сумний, – це ж так по-дитячому перелякатись через якийсь сон.
– Зовсім ні, Моня, всі ми чогось боїмося, це цілком нормально.
Скоджин знову його цілує, і Джун легенько посміхається. Вони лежать так трохи часу, допоки Джин не подає голос.
– Намджун, – альфа намагається говорити спокійно, щоб не налякати, але його тон досить серйозний, – ти не хочеш поговорити про своїх батьків?
Намджун не хоче. Він не має бажання знову згадувати про них. Проте його інша сторона стверджує що варто розказати, що так буде краще. Тому Джун видихає, збирає всі свої сили в кулак, сідає на дивані і не дивлячись Джину в очі починає розповідати. Про те , як в дитинстві батьків сварилися, кричали, зовсім не зважаючи на маленького хлопчика. Як тато почав рідко приходити додому, а потім маленький омега почав відчувати на ньому чужий запах і бачити сліди від поцілунків. Проте як у свої 16 підслухав розмову батьків і дізнався про те що у обох є коханці. Про те що вони не жили бідно, і маленький омега мав всі необхідні матеріальні речі й навіть трохи більше , але подарунки були рідкістю, хіба що на Різдво чи день народження.
Про те що коли переїхав в Сеул, його батьки розлучилися, і писали йому рідко, навіть дуже, а після пів року перестали надсилати гроші. На кінець він залишає розповідь про останні “приємні” розмови.
– Так от, – Намджун вже говорить через схлипи, а на очах вже невідомо який раз стоять сльози, – мої батьки стверджують, що я просто чергова секс-іграшка, адже ніхто не зможе полюбтити такого нездару. Вони думають, що ми постійно спимо разом, і ти платиш мені за це гроші, але коли я тобі набридну, то просто викинеш як сміття, – омега на секунду замовкає, щоб перевести дух, – а я їм говорю що це неправда, що ти мене любиш.
Намджун закінчує говорити і підймає очі на альфу з таким поглядом ніби просить щоб той підтвердив його останні слова. На обличчі старшого безліч емоцій, проте схвильований омега помічає лише гнів і намагається зменшитися в розмірах. Джин знову дивитися на безпомічного омегу в сльозах і міцно притискає молодшого до себе, спираючи його голову на своє плече, він відчуває весь мікс емоцій в запасі омеги: страх, нерозуміння, хвилювання, від цього його серце крається. Альфа готовий прибити батьків молодшого за те що вони наговорили його малюку.
-Намджун… Намджун, подивився на мене.
Скоджин акуратно підняв обличчя омеги і почав витирати сльози з його червоних щік.
– Я тобі вже не раз казав, що ти найважливіша людина в моєму житті, ти мій коханий, мій омега. В мене не має, і ніколи не буде нікого окрім тебе, – альфа говорив розмірено, спокійно не відводячи погляду з очей молодшого, – для мене ти завжди найрозумніший, найгарніший і найкращий в світі. Запам’ятай це собі раз і назавжди, і не слухай всіляких ідіотів, які говорять дурниці, не забивай свою розумну голівку дурощами. Я тебе дуже сильно кохаю.
Мій Маленький, мій Моня, моя любов.
Сокджин ще раз погладив щоку Намджуна і прилинув до нього з ніжним поцілунком, повним любові й тепла. Джун ж ластився до нього як кошенятко.
– Джин, пробач мене, будь ласочка. За те що не розповів все спочатку, за те що тікав від тебе. Я просто, я… Ну … Мені ніколи дарували подарунків, або робили щось просто так… Тому мені трохи… незвично…. і страшно..?
Намджун підняв свій погляд і подивися на альфу. В його очах не було ні каплі критики, злості, чи образи, лише безмежні ніжність та любов.
– Маленький мій, я ніколи на тебе не гнівався. Так, спочатку було трохи неприємно, але потім я зрозумів, що це просто частинка твого характеру. І знаєш, можливо, ти того не помічаєш, але ти змінився. Тепер ти більш відкритий.
Після слів Сокджина, з намджунових плече спала справжня гора. Омега легенько усміхнувся, прилинув до старшого і тихенько замуркотів котиком йому в плече.
Він вдома, він в повній безпеці.
***
Мін Юнгі здається, що світ з нього знущається. Чому саме сьогодні, коли він поспішає додому до свого омеги, який вже на секунду на 9 місяці вагітності, в Сеулі неймовірні пробки, і попередити Хосока не вдасться: телефон сів ще годину тому. Юнгі точно впевнений в тому, що Хобі понавигадує собі всілякого і буде нервувати, а йому не можна.
Юнгі підходить до дверей квартири і повертає ключ в замку. Його відразу насторожує світло у вітальні, адже Хосок зазвичай проводить дні у спальні на ліжку.
Мін проходить до вітальні,і перше що він бачить, це Хосок який сидить на їхньому дивані, схрестивши руки на грудях, і не задоволено дивиться поперед себе. Згодом він помічає старших альфу і омегу які почали незадоволено пялитися на нього. Їх Юнгі явно не очікував побачити, тим більше в себе вдома. Батьки Хосока жили в Америці й досить рідко поверталися в Корею.
– Добрий вечір. Не очікував вас тут побачити. Як ви взагалі дізналися адресу?
– Це не має значення, – старший альфа лише хмикнув, – от чого я то не очікував, то це побачити свого єдиного сина на дев’ятому місяці вагітності.
– Тат…, може цей не треба… – омега спробував заспокоїти свого батька проте його перервали.
– Так, ану тихо. І ви двоє навіть не подумали про те що потрібно нам сказати?! – старший альфа на секунду замовк, а потім глянув на Юнгі, – стоп, ви ж двоє разом?
Мін швидко і впевнено кивнув старшим і отримав схвальний погляд від тата-омеги, а батько- альфа нарешті затих.
Юнгі нарешті зміг пройти в глиб кімнати і сісти поряд з Хосок. Альфа поцілував його в маківку і поклав руку на вже великий животик.
– Отож, омега Чон подивися на пару, – раз ми всі вже тут, то я хочу чай з печивом і почути повну, дедельну історію з поясненням, чому це я тільки зараз но взнаю що стану дідусем? Ви взагалі збиралися розказувати а? Чи ви хотіли нас познайомити коли мій перший внук вже піде до школи?
Юнгі лише видихнув, вечір обіцяє бути довгим, і його зовсім не хвилює те, що йому тільки що натякнули на ще одну дитину.
***
– Намджуна-а, куди це ти зібрався ще за світання? – Сокджин спирається на дверну раму і дивитися на омегу який замер на секундочку, а потім обернувся на хьона.
– Та нікуди, просто на подвір’я, так повітрям подихати.., – Джун говорить тихо й дивитися в підлогу.
– А наплічник тобі для чого?
Намджун підймає свій засмучений і трохи присоромлений погляд на альфу. Він хотів вислизнути рано-вранці на галявину яку знайшов учора і назбирати красивих польових квітів, а ще подивитися на прекрасний світанок.
Вони уже другий день відпочивають в заміському будинку Сокджина. Нещодавно у старшого були проблеми на роботі, тому він не міг проводити багато часу з Намджуном, що звичайно не сподобалося молодшому.
Омега написав альфі злісне есемес, вимкнув телефон і поїхав ховатися до Юнгі з Хосоком.
І результат виявився саме таким, на який розраховував Джун. Альфа приїхав за кілька годин, посадив молодшого у авто і повіз у заміський будинок. Хоча спочатку омега отримав невеликий виговор за те що відволік від роботи, проте після чмоків в щічки Сокджин заспокоївся.
Будинок справді вражає: двоповерховий дерев’яний. Проте найбільш омезі сподобався сад на території. Намджун відразу заявив що вони будуть приїхати сюди як мінімум два рази в місяць, щоб дбати за квіти і дерева які там ростуть.
В перший же день Намджун чуть не загубився. Він так захопився вивченням місцевої флори що сам не помітив як відійшов далеко від дому. Благо Джину вдалось його досить швидко знайти. Альфа приготував смачнющі бутерброди і вони разом вирушили на річку, а потім Сокджин провів екскурсію найближчим місцями. Виявилося, що сам старший жив тут доки був менший і не переїхав до Сеулу, цей будинок належав ще його дідусю.
– Джун-а? – Сокджин вичікувально дивитися на омегу.
– Ну я, цей… погуляти… трохи… хотів…
Сокджин тільки усміхається, підходить ближче і чмокає свого малюка. Який ж він миленький вранці.
– Почекай трохи Джуна, – і зникає за поворотом до кімнат.
Вони пройшли разом через багато речей. І ось вони тут, разом лежать на квітковому полі. Намджун в теплих, рідних і міцних обіймах. Насолоджуються одни одним. Осінній вітер тихенько колише траву. Сокджин ліниво впілітає квіточки у світлу шевелюру Намджуна. Омега ж лежить в нього на грудях мружиться від сонця і мугикає якусь пісню собі під носа.
– Джун-а, – Сокджин привертає увагу омеги до себе, – що ти хочеш на день народження?
Намджун відкидає голову на груди альфи і ставить пальчик собі на губи, думає.
– Я хочу в Альпи. Недавно бачив фотографії там дуже, Джун красиво, – мрійливо протягує молодший.
– Що ж Альпи, так Альпи, твоє слово закон, маленький.
Сокджин тепло усміхається і цілує маківку молодшого, адже він упевнений це остання їхня поїздка. Їхнє життя тільки починається.
Додати до улюблених