AS IT WAS

FavoriteLoadingДодати до улюблених

— І як? Дуже зручно сидіти на землі? — зненацька роздався шорсткий, як холодна галька, голос із темряви. Його володарем був чоловік років двадцяти на вигляд.

Пройшовшись впевненою ходою він став навпроти свого товариша, загороджуючи безлад на фоні.

–Щось для людини, яка ледь не підірвалась у власній тачці ти занадто спокійний, — крізь зуби прошипів парубок знизу , зпльовуючи на землю. — До речі, де інші?

Перший, немов у трансі, стояв нерухомо поки язики вогню добивались спини, а вітер розносив попіл та вплітав його у довге чорняве волосся.

— Агов, Ітане, ти мене взагалі чуєш?– різко вставши з асфальту, кароокий молодик ледь не врізався у свого товариша. — Де, бляха, інші? — до неконтрольованого потоку свідомості додались імпульсивні махання руками перед обличчям співрозмовника, —  Куди, твою ж матінку, ділися Мікі та Арчі? — не в силах стояти на місці, він почав штовхати, як футбольний м’яч, все, що попадалося під ноги.

— Сам як гадаєш? — витерши слину з обличчя,  що прилетіла від розлюченого Даміано під час його спічу, Ітан перевів свої беземоційний очі у сторону дороги, якою тягнулась смужка вогню та догорали залишки автомобілю.

— Я з тобою не в шаради граю, — шатен рявкнув кудись у сторону, наче старий злий пес на дурну курку, та ,емоційно вдихнувши, зачесав розтріпане волосся назад.

Відчайдушно пнувши ногою останній камінець, Даміано поплівся у сторону Ітана, що стояв спиною до нього та щось робив у телефоні.

— Знайшов час пограти у “три вряд”, — вальяжно облокотившись ліктем на плече друга та самовдоволено  посміхнувшись від власного вдалого жарту Давід, як хитра лисиця, прищурив очі поглядаючи із сторони в сторону.

Відірвавши очі від синього екрану смартфону, Ітан втупив їх на цю занадто задоволену морду. 

Піджавши губи, як завжди це робив при будь-якому незадоволенні ситуацією, він, ледь торкаючись двума пальцями, легко та невимушено, прибрав чужий лікоть із себе, а у довершення дії заправив розтріпане волосся за вуха.

— Сподіваюсь вони випригнули раніше та вештаються зараз лісом. —  втомлено потерев перенісся, а потім ,склавши руки на груди, Торкіо перевів погляд на Даміана , який завдяки надлишку адреналіну в крові ніяк не міг заспокоїтись, тому незграбно намагався знайти щось у завалах згорівшого металобрухту, —  У будь-якому випадку наші люди вже близько і у нас немає часу на пошуки зниклих. Ми і так з тобою на цьому ділі  спіймали облизня, — гірка посмішка з’явилась на втомленому обличчі, — і здається мені, друже, що чекає нас із тобою сьогодні варфоломієва ніч.

— Як гарно ти завуалював “конкретний пройоб” та “отримати нормальних таких піздюлей від Вікторії”.

 

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Залишити відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: