За десять хвилин вони вже були біля будинка дядька Люка – того самого друга сім’ї, до якого не було страшно звертатися з будь-яким питанням. Поки Томоко з Рей забирали коробки на сходинках із різним наповненням, Ханна підійшла трохи ближче до вхідних дверей, встигнувши помилуватися пухнастим віночком над дверним вічком його оселі. Прямо на дерев’яній підлозі біля входу лежав згорток із подарункового паперу. Зверху був прикрашений дешевим візерунчастим бантиком і шматочком паперу із її ім’ям на ньому. Відкривши мініатюрну листівку, вона прочитала наступне:
«Люба Ханна,
сподіваюсь, цей пакунок потрапить до твоїх рук раніше, ніж Джек заволочить його в іншу частину подвір’я.
Твоя мама сьогодні зранку до мене забігла і попросила дещо передати у якості різдвяного подарунку, який вона не зможе тобі подарувати особисто зі зрозумілих причин.
Просила сказати тобі, що стан Грейс – дівчини, у якої тяжка анемія і яку оце сьогодні зранку їм завезли, жахливий. Як послухаєш, то може здатися, що це якесь божевілля. Окрім сильно блідої шкіри, як у мерця, на її шиї, руках та ногах були численні подряпини та дірки. Лікарі ще з’ясовують, що це таке: хірургічні дії, або, як дехто припускають, укуси.
Така вже в неї робота. Не сердься головне. Бережи її і себе.
Обіймаю, Люк
P.S. Вибач, за цей прикол із папером. Маю проблеми з мобілкою, а зранку повинен був рано бігти на склад. А так і швидше передав повідомлення, і загадковості додав до твого подарунку. Класно, скажи? Як щось знадобиться, дзвони на домашній. Я всю ніч буду вдома.
Ханна відвела погляд від листівки і подивилася на дівчат, які заходилися розглядати наповнення коробок від нудьги. Обидві вже почали хутко роздивлятися верхні шари, які складали диски Тімберлейка і Мадонни. Міцно тримаючи згорток у руках, дівчина його відкрила і дістала своїми холодними і блідими від морозу пальцями невеличкий медальйон. Мав він не найбільш епатажний дизайн, однак і до дешевої біжутерії важко було б його віднести: невеликий камінчик смарагду, обрамлений навколо своєї форми сріблом. На одному з боків починалась сама цепочка, що була настільки тоненька, що складалось таке враження, наче вона може порізати носію шию від різкого смику.
Дівчина обережно поклала смарагд горілиць до зоряного неба. Той зі свого боку почав гарно відблискувати місячним сяйвом, що на нього падало. Глибокий зелений колір мав якийсь магічний вплив, що часом можна спостерігати у тернистого лісу пізньої весни, або що можна відчути від погляду очей дикої граційної кішки.
Коли Ханна вказівним пальцем провела по задній, покритій сріблом, поверхні каменя, вона відчула рельєф якогось різьблення. Розвернувши його, вона побачила напис:
«EGO SERVABO TE»
Дівчина гадки не мала, що це мало б означати, проте, знаючи добре свою маму, розуміла, що та була мало не до всіх дрібниць прискіплива і отже повинна була б обрати дарунок обдумано, так, щоб у нього був вкладений певний сенс.
-Нічогенький кулончик, – поруч з’явилась Томоко, із цікавістю почавши розглядати прикрасу. – Камінь своїм яскравим зеленим кольором нагадує «Колумбію», тому що для «Замбії» він аж занадто яскравий. Це ти де взяла?
-Тут, на килимку біля дверей. Подарунок від мами,. -сухо відповіла Ханна, прикусуючи ліву щоку і втупивши погляд у свої міцно зашнуровані, шкіряні черевики. – Є звичайно у неї така дивна фішка, що подарунки треба відкривати рівно о півночі у ніч свята. І розумію ж, що від того, коли ті подарунки ми будемо віддавати – вдень чи вночі, по великому рахунку нічого не зміниться. Проте мама не хоче порушувати цю нашу маленьку традицію, бо таке робили і її мати з батьком, тому ось так ось.
Дівчина нахмурила брови і знову перевела погляд на пакунок.
-Однак от що дивно. Усі попередні роки подарунки не сильно вирізнялися, скажімо, дорогоцінністю. Був той білий хутряний светр позаминулого року, була книга з древньогрецької міфології, що, між іншим, виявилась напричуд цікавою. І були навіть лаковані чорні підбори, які я так і нікуди не взувала. Проте щоб таке…
-Може твоя мама нишком виграла в лотерею і на ті гроші зробила тобі сюрприз? – вигукнула Рей.
-Ага. Відкопала у лісі піратські скарби, – насмішкувато кинула Томоко і закотила очі. – У будь-якому випадку, Ханно, твоя мама увесь час важко працює, певно накопила гроші і вирішила зробити щось особливе. Все ж, як не крути, нещодавно пройшов шістнадцятий день твого народження.
Блондинка загорнула смарагд назад у папір і поклала до кишені куртки.
-Здається, на вулиці стало холодніше. Саме час йти додому. Хто який пакет чи коробку бере? – спитала вона, і взяла до рук кошик із ліхтариками.
-Я візьму диски і магнітолу, – сказала Рей.
-Ну мені тоді ось ці дві залишаються, – видихнула Томоко і взяла дві коробки, поклавши одну на одну.
Тут несподівано з-за рогу будинку на шаленій швидкості до дівчат побіг велика лахмата чорна овчарка, висунувши язика, від чого на його обличчі неначе з’явилась задоволена усмішка.
-Джеку! Хлопчику! – гукнула Ханна, і простягнула руки у його сторону, щоб піймати її маленького друга у свої обійми. Той у свою чергу став на задні лапи і хутко облизав її обличчя. Дівчина засміялась і міцно його обійняла. Потім, взявши його обличчя у свої долоні і зробивши горде обличчя сказала:
-Маю тобі щиро подякувати за те, що зберіг мій пакунок і не закопав його під яблунею. Я це безмежно ціную.
Потім дівчата позаду них не витримали і заходились голосно сміятися.
Додати до улюблених