6

FavoriteLoadingДодати до улюблених

Буде нцшка, тому обережно)

– Ти не можеш не піти, – Чімін наполегливо довбав двері кулаком, не збираючись здаватись. По ту сторону чувся лише тихий, далекий шум телевізора.

– Чонгук, це для твого ж блага. Нагадаю ще раз – ти сам відпустив Те… – двері відчинились швидше, ніж Чімін встигає договорити.

Чонгук виглядав… Пожувано. Несвіжа футболка з плямами від соусу, волосся затягнуте у недбалий пучок. Під очима – темні синці, ніби тиждень не спав. Що цілком може бути.

– Впустиш? – голос омеги став м’якшим і Чонгук, скрушно зітхнувши, відсунувся, пропускаючи гостя всередину.

Чімін пройшов у вітальню, невдоволено зморщив носа. На столику перед телевізором у кращих традиціях американських романтичних комедій лежали залишки їжі. Кімнату навряд чи провітрювали хоч раз за весь цей час, що Чонгук провів усередині.

Чімін бридливо відсунув пачку чіпсів, що лежала прямо на дивані, і сів, закинувши ногу на ногу.

– Отож, – провів поглядом альфу, який, збираючи весь пил своїми довгими домашніми штанами, пройшов слідом і плюхнувся поряд. – Ти маєш піти на церемонію.

Чон невдоволено цикнув, відкинувшись на спинку дивану. Взяв надкушений батончик.

– Не бачу у цьому ніякого змісту, – альфа відгриз великий шматок шоколаду і гучно захрумтів.

– Послухай, – Чімін починав біситись. Його дратував бруд, запах і більше всього – відстороненість на лиці друга. – Я все розумію, але…

– Ні, ти не розумієш, – Чонгук прикрив очі, втомлено зітхаючи. – Він мене дере з середини. В мене голова болить весь час, не можу нормально спати. Я… Просто не знаю, що робити.

– Вовк? – Чімін насторожено принюхався, намагаючись вловити серед цього смороду властивий Чонгуку запах. Скривився. Трава віддавала гниллю.

– Ти розумієш, що це в результаті тебе вб’є? Не хочеш йому подзвонити?

Чонгук заглушив ричання міцно стиснутими зубами.

– Я не хочу піднімати цю тему.

– Тоді слухай сюди, ідіот, – спалах гніву змусив омегу встати. Він схопив Чонгука за підборіддя і насильно смикнув вгору. Недозволене ставлення до вожака, але зараз були важливіші моменти.

– Хочеш себе вбивати – твоє право. Але решта членів зграї ні в чому не винні. Ти повинен явитись завтра на церемонії. І повинен знайти собі пару. В нас все ще довбануті дикі кордони підпирають і знаєш, я не хочу стати чиїмось обідом, тому що мій вожак вирішив побавитись з природою. Зрозумів мене? – крізь слова сочилась лють, пробиваючи Чонгука наскрізь. Він вражено розширив очі, заглядаючи у чужі – неочікувано серйозні, злі.

– Якщо вовк не захоче, ніякої пари не буде.

– Тоді просто з’явись там. Ти нам потрібен, Чонгук. У поселенні купа народу, всі чекають. Якщо вожак не з’явиться на церемонії пар, ні одного злиття не буде. Ти розумієш, чим це грозить?

Чонгук розуміє. Знає, що зараз своїм непомірним смутком душить всіх. Відчуває, як погано його зграї і ненавидить за такі вибрики природу. Ненавидить свого вовка, який дихати спокійно не дає. Ненавидить самого себе за надто поспішне рішення. Коли відпускав пару у місто, навіть уявити не міг масштабів проблеми, створеної власноруч.

Як тільки міські можуть так легко упускати такий важливий аспект їхньої сутності? Не вірити в істинність? Блокатори, що приймають роками, справді вбивають все всередині?

А Техьон? Як там Техьон? Що з ним? Йому так само погано? Якщо так, то чому не вертається?

Ім’я гострим кігтем дерло зализані рани. Боже, він ще сумнівався у тих словах, які казав колишній вожак, що втратив свою пару. Він помер всього за кілька місяців потому. Лікарі стверджували, що від раку, такого невластивого вовкам. Але тепер Чонгук був певен – хвороба там зовсім ні до чого.

– Бери себе в руки, в лапи, в що хочеш. Приводься у порядок і щоб завтра був, – Чімін відпустив підборіддя і відійшов. – І прибери тут, смердить жахливо.

Тріск закритих дверей змусив альфу здригнутись. Він тихо застогнав, масуючи скроні. Вовк підозріло затих і можна було хоча б спокійно дихати. Чонгук оглядівся, оцінюючи масштаб власного самітництва. Справді гидота.

***

Чонгук крокував по щільній, хрусткій хвої і не міг надивитись. У лісі було просто неймовірно. Хлопці чудово постарались, прикрасивши стежку сяючими, білими вогнями гірлянд, вздовж наставивши купу свічок. Це створювало атмосферу таїнства, дарували правильний настрій. Чонгуку не дуже, але він оцінив.

Вовк з самого ранку тихо спав, не тривожив. Навіть вночі не особливо буянив, ніби розумів всю значимість майбутнього дійства.

Чонгук глибоко вдихнув. Свіже повітря ще не заплямоване чужими ароматами, приємне і рідне.

Вожак вийшов на галявину першим. Так має бути, такі традиції. Втомлено опустився на коліна, опустив пальці в ще недоторканний сніг. У них, зимових, зовсім інші цінності, зовсім інші закони. Ніякої крові, ніякого насилля.

Гарячі долоні топились у снігу, залишаючи перші сліди. Це лише залишкова повага старому, ніякої магії. Вітер м’якими потоками вплітався у розпущене волосся, ніжно гладив шкіру. Чонгук покликав вовка. Вони мають бути разом.

Звір зарухався, прокидаючись. Стряхнув сон, підняв голову. Очі людини наповнились чистим сріблом, копіюючи повному місяцю, ідеальній сфері в небі. Чонгук рикнув, оголяючи ікла. Рецептори спіймали жар кількох десятків нових ароматів.

Альфи з’явились майже безшумно. Ступали тихо, продавлюючи ґрунт. У темряві лісу, на фоні м’якого, жовтого сяяння штучного світла спалахнули мерехтливі очі. Кості хрустіли, перебудовуючись. Шкіру без будь-якого болю рвали кігті, вітер заплутувався у м’якій шерсті. Людина злилась з вовком.

Чонгук оглянув частину зграї. Омеги ще від ранку загубились десь в глибині дерев.

Підняв морду вгору, прикрив очі. Горло лоскотало. По галявині прокотилося гучне, тягуче виття. Все завмерло, щоб вже через кілька секунд наповнитись життям. Замість людських ніг у сніг провалювались масивні лапи, готові до бігу. Вологі носи тягнули повітря, вбираючи в себе кожному окремо відведені аромати. Молоді вовки готувались до погоні. Гори заповнило ще одне виття, спільне, ціле.

«Можна».

Вовки зірвались з місць, піднімаючи гулкий шум. Лапи вдарялись об землю, очі різали темряву, носи гучно втягували повітря, вишукуючи нотки єдиного аромату.

Чонгук знову залишився на галявині один. Невдоволено рикнув відчуваючи, як звір намагається заполонити свідомість повністю. Ні, він не дозволить. Альфа ще раз переконався, що всі встигли побігти. Потягнувся. Йому треба піти далеко, подалі від цієї мішанини запахів, що так неприємно забивали ніс.

М’язи після майже місячного застою болюче розтягувались, намагаючись підлаштуватись під швидкі рухи. Кожен стрибок був важким, але Чонгук наполегливо штовхав вовка вперед, змушуючи активніше перебирати лапами.

Втягнув повітря знову і вражено зупинився. Серед хаосу запахів золотою ниткою сяяв один, бажаний, потрібний. Чонгук не встиг. Просто розгубився на мить, втратив концентрацію. Вовк смикнувся вперед. Біг швидко, майже нереально. Слідував за золотавим поводирем, намагався не загубити. Чонгук кликав, врізався у звірину свідомість. Хотів зламати, на крихти рознести, щоб не сподівався так щиро.

Нитка ставала товстішою, виблискувала золотом яскравіше. Вовк біг вперед, легко перестрибуючи величезні, повалені стовбури дерев. Не звертав увагу ні на що інше. Всередині зароджувався непізнанний раніше азарт.

Знайти. Він просто хотів знайти своє.

Звір зупинився, принюхався. Щось видивлявся у густоті темного лісу. Попереду вже цілком реально промайнули золотисті очі.

«Не може бути».

У цьому вони були солідарні. Не вірили обоє.

Звір віддав людині владу над тілом. Підганяв таким невластивим для альфи хниканням, вертівся дзиґою навколо. Серед снігу промайнув темний, акуратний хвіст. Чонгук його ні за що у світі не сплутає з іншим.

Він пришвидшився, але інший звір виявився прудкішим. Ниряв у простір, ховався за кущами, масивними каменюками. Лапи починали нити від перенапруження, але і Чонгуку, і вовку було начхати. У них одна ціль – догнати.

Вибігши на відкриту галявину, звір завмер. За кілька метрів від нього мерехтіли золотом знайомі очі. Гнучке тіло омеги ковзнуло в сторону, але тут альфа був швидшим. Перегородив шлях, рикнув. Вовк заскавулів, зупиняючись. Гострі вуха притиснулись до голови.

У Чонгука серце розбивало грудну клітку, так божевільно швидко билось. Він втягнув повітря і тихо захникав, коли такий рідний запах заповнив легені.

Його.

Згадались всі сумніви, крупинками зібрані за цей час. Він не міг піддатись природі. Тільки не щодо Техьона.

Приклав всі зусилля, щоб загнати звіра назад. Кості неохоче рухались, повертаючись на місця, і вже через мить посеред галявини стояв чоловік.

– Обертайся.

Омега знову проскавулів, притискаючись до землі. Нерозуміюче повів мордою. Золотаві райдужки сяяли теплом, запах розтікався навколо солодким медом. Чонгук затримав повітря. Йому треба було почути, дізнатись точно.

– Давай, Техьон.

Омега неочікувано нахабно загарчав, вишкірив зуби. Піднявся, нахилив голову. Почувся тихий хрускіт.

Чонгук завмер. Він ні на мить не забував, яким чарівним був його істинний, але у світлі місяці, посеред лісу, абсолютно голий хлопець бачився досконалістю.

– Що ти тут робиш? – альфа дихав через рот. Від омеги все ще надто сильно разило природнім ароматом і одним богам відомо, як взагалі їм вдасться завершити цю розмову без наслідків.

– О, справді? Це саме те, що ти хочеш сказати після місяця мовчання? – Техьон недобре примружився. Вовк всередині смикнувся, виплутуючись з уже звичних ланцюгів. Техьон тремтів. Його парі було холодно. Єдине правильно – зігріти. Але Чонгук не дав. Ще не час.

– А що я мав сказати? – Чонгуку під цим поглядом стало зовсім ніяково. За все і окремо за власну оголеність. Зате омегу цей момент взагалі не хвилював. Техьон пішов йому назустріч. Зупинився, залишаючи нещасний метр.

– Наприклад те, що ми істинні?

Чонгук прикрив очі і закусив губу. Вовк тягнув ланцюги, рвався до своєї людини, бажаючи заспокоїти, прибрати з приємного солоду гіркоту роздратованості.

– Чому ти мені не сказав, Чонгук? Ти уявляєш, що зі мною було? Мене вовк роздирав зсередини, – омега хрипко видихнув, ховаючи очі.

– Ти не вірив у це. І я тобі розповів історію своїх батьків. Тому і не сказав. Не хотів, щоб ти робив вибір на емоціях, – Чонгук стиснув долоні в кулаки. Руки тремтіли від бажання торкнутись. Це був точно не найкращий час для розмови. Рот наповнювався секретом, ікла дряпали слизову. Вовк хотів помітити своє. Що йому до людських балачок?

– Я вже тобі закохався в тебе, дурню, навіть нічого не знаючи, – Техьон неочікувано різко підняв голову, обпалюючи золотом. У Чонгука всередині від цих слів вихором пелюстки завертілись. Він всіма силами намагався себе втримати. Чесно намагався.

– Потім мені подзвонив Чімін і нагадав про церемонію. Я думав, що збожеволію. Ти знаєш, що таке ревність, а, Чонгук? От і я не знав. Поки не почув це «найде собі пару». Навіть не думав, відразу взяв квиток сюди. Це найгірше, що я коли-небудь відчував. І вона, ревність ця, була зі мною всю дорогу. А ще страх. У нас обох. Що не встигнемо.

Техьон зробив ще один крок. Альфа затремтів ще дужче, відчуваючи тепло чужого тіла надто близько. В голові туманом розмивались всі слова.

– Я виклав все. Ти мовчиш. Не хочеш мене? – омега підняв руку і ледве відчутно пробігся пальцями по палаючій щоці. Прикрив очі відчуваючи, як під його дотиками вібрує чужа шкіра.

Альфа не рухався. Заворожено розглядав темні вії, майже не кліпаючи.

– А я, Чонгук, – Техьон ковзнув долонею нижче, погладжуючи міцну шию. Опустився на груди, зупиняючи руку прямо над серцем.

– Я хочу. Ніколи не задумувався на цим раніше, а зараз якось так просто прийшов до такого очевидного. Хочу бути твоїм. Твоєю парою, твоїм омегою. Носити твою мітку, стати тобі сім’єю, чуєш? – пальці легко дряпали шкіру.

– Подарувати тобі тепло і затишок, навіть якщо не надто вмію його створювати, – Техьон усміхнувся самими куточками губ. У золоті райдужки заплюскотіло щось особливе, варто було очам зустрітись з чужими, сріблястими. Весь негатив розпився під теплим поглядом.

Вовк сів, відпускаючи ланцюги. Завуркотів, відчуваючи того, іншого. Свого.

– Хочу від тебе дітей. Не зараз, пізніше, – омега видихнув і тільки зараз Чонгук відчув, як сильно на його шкірі тремтіли чужі пальці. – Щоб смішних таких, з твоєю посмішкою. Дуже хочу, Гу, більше всього на світі. І…

Чонгук не міг більше терпіти.

– Кохаю тебе.

Обличчя Техьона засяяло і він миттєво подався вперед, обвиваючи чужу шию руками. Гола шкіра притиснулась до гарячого тіла, і вони синхронно видихнули, перемішуючи дихання. Чонгук ковзнув долонями по талії, притягнув омегу ближче. Вовк бісився, радів всередині. У нього тут найдорожче зараз, прямо в руках-лапах.

– Хотів тебе собі з самого початку, – і у цих словах ні краплі інтиму. Щире бажання запхати людину під шкіру, зробити її своїм повітрям, небом, зорями.

Чонгук нахилився, майже торкаючись чужої посмішки і здивовано кліпнув, коли вологий язик грайливо пробігся по його губах. Облизався мимоволі, не зміг втримати тихе вуркотіння. Знову.

Техьон вивернувся з чужих рук, відбіг у бік. Оглянувся, сяючи вузькими очима. Кучері розсипом впали на чоло, шкіра молоком відтіняла темний фон дерев. Якщо Чонгук думав, що всі ті світлини, зроблені за їхній спільний тиждень, були найкрасивішими, то він жахливо помилявся. Те, що бачив зараз – не інакше, як мистецтво у найчистішому його прояві.

– Тепер ми можемо побавитись, а, Гу? – і не чекаючи відповіді, обернувся вовком, щоб через мить загубитись серед густого лісу. Чонгук щасливо розсміявся. Вовк підганяв ричанням, приймаючи гру.

Ще вранці не міг уявити, що буде стояти посеред лісу і запалюватись тим самим азартом погоні за своїм. Перевернувшись, альфа віддав все вовку. Тепер його час.

Звір біг довго. Петляв між товстими стовбурами вікових дерев, пазурами ламав дрібну хвою. Якщо він думав, що до цього омега був надто швидким, то зараз той здавався майже невловимим. За добру годину марної погоні альфі не вдалося побачити навіть краєчок пухнастого хвоста. Вовк потроху втомлювався. Язик випадав з пащі, намагаючись остудити гаряче тіло. Лапи тремтіли, і альфа невдоволено фиркав, спотикаючись об дрібні гілки. Але не зупинявся ні на секунду, гнаний передчуттям.

Коли в темряві майнуло золото таких бажаних очей, звір ніби друге дихання відкрив. Різким рухом стрибнув прямо в той бік, вилітаючи на чергову галявину. Півколом позаду розкинулися гори. Омега стояв біля темної діри всередині скелі. Дихав спокійно, ніби не він щойно гасав лісом. Варто було білому звірові ступити ближче, вовк сіпнувся вбік. Але альфа втомився від ігор.

Перегородив шлях, рикнув – застережливо, але все ще неприпустимо ласкаво. Йому у відповідь теж загарчали, тихіше, ніби спеціально роздразнюючи ще більше.

Альфа приготувався зробити фінальний стрибок, проте омега змією вислизнув з-під лап, тікаючи в печеру. І вовк, і Чонгук готові були вити – довго і натужно. Ну що за…

У печері було тепло. Кам’яні стіни вкривали від пронизливого вітру. Вовк ступав тихо, майже безшумно. Вклав у свій запах все відчайдушне бажання і почувши скиглення у відповідь, швидше побіг у бік пари.

Чорний вовк спокійно лежав на землі, поклавши морду з допитливими блискучими очима на лапи. Уважно стежив за кожним рухом альфи, але більше не тікав. Варто було звірові шумно втягнути повітря, омега гаркнув, притискаючи вуха до голови. Не боявся, ні, просив. Хвіст м’якими, спокійними рухами розтинав повітря, видаючи нетерпіння.

Чонгук м’яко натиснув на свідомість свого звіра, питаючи дозволу розділити цей час із ним. Вовк слухняно пустив, і людину, його людину затопило безмежною, ніжною теплотою до цього неможливого створіння.

Омега відкинув голову, відкриваючи довгу, гарну шию. Довірив альфі всього себе. Чонгук завуркотів, зариваючи носа в густу шерсть. Втягнув запах. Він просто неземний, його Техьон.

Альфа обнюхав кожен сантиметр чужого тіла, отримав хвостом по носі, варто було сунутися нижче. Ласкаво, майже невідчутно. Ліг поруч, притискаючись до теплого боку пари. Техьон підняв голову, зазирнув у мерехтливі, срібні очі. На пробу лизнув м’яку шерсть міцної шиї. Схвальна вібрація прокотилася по тілу і омега пройшовся язиком по задоволеній морді, зачіпаючи лінію рота. Щасливо замуркотів, дивлячись на здивовано розплющені очі і різко притиснуті до голови вуха грізного вожака. Його вожака, його альфи. Сором’язливого лише до неможливості.

– Ти що, зовсім не хочеш? – ну не вмів Техьон ходити навколо проблеми. Він підповз ближче до ще більш здивованого вовка і взяв важку морду в руки, зазираючи у вічі. Техьону цієї ночі хотілося пізнати всі види кохання і вже завтра ходити по поселенню щонайменше міченим один раз. Не просто хотілося – він цього бажав найбільше у світі. А Чонгук здивовано кліпав очима і нічого не робив.

– Збираєшся мене мітити? – наполягав омега, пальцем погладжуючи чужу вилицю. Вовк виплутався з рук і ткнувся в гостре плече, залишаючи в’язку слину.

Техьон розчаровано зітхнув, але не встиг нічого сказати. Вовк відсунувся і за мить перед ним сидів Чонгук.

– Я не думав, що ти хочеш. У вас у місті…

Техьон загарчав. Штовхнув альфу боляче в груди, змушуючи опуститися на землю. Перебрався на чужі стегна, стискаючи боки. Видихнув хрипко і на мить прикрив очі, коли гаряча, мокра плоть торкнулася його шкіри. Чонгук мимоволі смикнув носом, втягуючи насичений аромат.

– Ти вовк чи хто? Може, мені доведеться тебе вчити, як дітей… – омега не встиг договорити. Альфа сів, втискаючи його сильніше у власний пах. Загарчав прямо в губи і накрив їх своїми. Гладив поперек, зминав шкіру. Ковзнув долонею нижче, пальцями ледь відчутно торкнувся сідниць. Техьон плаксиво захникав, стискаючи міцні стегна ще сильніше. Чужий язик ковзнув усередину, ікла легко дряпали губи.

Техьон задихався. Носом намагався втягнути свіже повітря, але все навколо пахло травами. Перед очима пливло, чужі долоні здавались розпеченим вугіллям. Цей швидкий стрибок від роздратування до збудженості надто вдаряв по самоконтролю. А його й так не багато було.

– Ти так смачно пахнеш. Хочу тебе вилизати, – і вони, залишки цього самоконтролю, зникли з космічною швидкістю. Техьон не зумів втримати тихий стогін у відповідь на таку відвертість. Яким чином Чонгук в одну мить змінюється з сором’язливого підлітка в такого ось альфу – все ще загадка, але омега не готовий її розгадувати. Тільки не зараз. Точно не тоді, коли пальці ласкаво ковзнули нижче, чіпляючи в’язкий секрет.

У паху жарко і майже боляче. Техьон бездумно затис між пальцями чуже волосся, безтурботно відкрив шию і потерся об міцний живіт. Йому потрібно зовсім небагато, щоб остудити це палаюче відчуття всередині.

Чонгук не дав. Одним рухом поміняв їх місцями, вкладаючи Техьона на спину.

Язик вологою пеленою покрив лінію щелепи, пройшовся нижче, на шию. Техьон ще сильніше закинув голову, без слів випрошуючи мітку, але ікла лише легко дряпнули шкіру біля залози. Вовк захникав, крутився неспокійно – він цих людських ігор не розумів. Йому просто потрібна мітка. Життєво необхідна, щоб бути впевненим – більше ніколи не доведеться загнаним звіром тягнутися до свого, без можливості отримати бажане.

Техьон зовсім забувся. Готовий був слухняним цуценям у цих долонях плавитися, аби ніколи не відпускали. Голова від важкого, сильного аромату йшла кругом, ікла свербіли від бажання залишити на смаглявій шкірі свої мітки. Щоб більше ніхто не наважився навіть подумати, що цей вовк належить не йому.

Чонгук виконував своє бажання. Вилизував кожен сантиметр чужого тіла, залишав всюди свою слину впереміш із секретом, мітив запахом.

Жодного сорому не відчував. Це його людина, пара, частина душі, подарована природою. Він готовий годинами це тіло мітити, днями пестити і ніжити, відчувати під пальцями саме життя.

Техьон фиркав, але не квапив. Жмурився від надлишку бажання, тремтів у неможливості впоратися з усіма емоціями. А Чонгук продовжував вимазувати його слиною, гладив і тихо вуркотів, задоволений чужою віддачею.

Зуби стиснулися на шкірі біля тазової кісточки, залишаючи перший слід. Альфа був готовий танути від одного виду червоної мітки на чистому полотні. Він опустився нижче, зачіпаючи пальцями чужу плоть. Лизнув, збираючи губами вібрацію чужого стогону.

Внизу пахло ще краще. Під пальцями ковзала в’язка, ароматна рідина, і Чонгук на мить відсторонився, роздивляючись вологі від секрету сідниці. У горлі зашелестіло вдоволене ричання – його омезі було так добре.

Чонгук перехопив стопу, відвів ногу вбік. Носом притулився до внутрішнього боку стегна, прикривши від задоволення очі. Шкіра тут була зовсім м’яка, гладка – омеги у місті завжди стежили за собою. Альфа сильніше стиснув зуби, залишаючи вдавлені відбитки ікл. Дуже хотілося прокусити, але не наважився – у такому місці може бути надто боляче.

Техьон його побоювань не поділяв. Опустив долоню на світле волосся і легко підштовхнув, мовчки даючи дозвіл. Чонгук не ворухнувся.

– Кусай, – голос дзвенів передчуттям, переливався гострим бажанням. Техьон цінував таке трепетне ставлення до себе, але йому дуже хотілося. Вовк усередині невдоволено вертівся, нічого не розуміючи. Техьон, втім, розуміти теж не хотів.

– Кусай, – наполегливіше, різкіше. Чонгук стиснув пальці на стопі і зітхнувши… розслабив. Йому теж хотілося, дуже хотілося. Власний звір навіть не просив, вимагав помітити. Хоча б якось.

Людина піддалася.

Проковтнув власний секрет, пройшовся язиком вище коліна і стиснув зуби, приголомшуючи самого себе тріском чужої шкіри. Рот наповнився кров’ю, а Техьон засмикався, криком лякаючи ехо в печері.

– Мітка. Будь ласка, – омега тепер не просто просив, наказував. Його запах, кров паморочили альфі голову краще за найякісніше вино. Били по рецепторах, змушували світ плями п’яно вистрибувати перед очима. Не хоче людина – природа сама допоможе.

Чонгук відпустив ногу, підтягнувся вгору. Обхопив чужі сухі губи, змочуючи їх кров’ю. Техьон схопився за його волосся, втиснув у себе, штовхаючи язик на зустріч. У ньому не залишилося нічого людського – крізь прикриті повіки Чонгук виразно розрізняв перелив золота.

Більше тягнути просто нема чого.

Вони цілувалися мокро і глибоко, більше вимазуючи один одного в слині та спільному секреті. Техьон стогнав і безладно нишпорив руками по всьому, що тільки траплялося, поки чужі пальці акуратно, але наполегливо його готували.

Омега не боявся. Це не був його перший раз, він чудово знав, чого чекати далі. Проте всередині все тремтіло – не просто секс, ні. Повне, безповоротне злиття.

Хвилювалися обоє. Це проглядалося в періодично стиснутих повіках Техьона, вгадувалося в уважному погляді Чонгука.

Дурні. Природа знає краще.

Перший поштовх змусив завмерти. Техьон розплющив очі, і Чонгук ледве встиг придушити скавуління. Омега виглядав надто трепетним, таким несподівано відкритим. Альфа просто не знав, що в його власних очах така ж трепетність сріблом виливалася за краї райдужок.

– Я тебе справді кохаю, але ці слова навряд чи передають все те, що в мене всередині, – альфа торкається своїм чолом чужого, все ще не рухаючись. Вовки всередині насторожено завмерли.

Техьон кліпнув і золото заблищало у вузьких очах. Межа відвертості.

Він обхопив долонями чуже обличчя і підтягнув ближче, язиком збираючи чужі сльози. Чонгук здивовано моргнув, майже відсунувся, щоб доторкнутися, перевірити. Не помітив, як океан емоцій знайшов фізичне втілення.

Техьон не дав. Техьон усміхнувся тепло-тепло, ніжно потерся носом об чужий і видихнув у самі губи:

– Тоді покажи.

Чонгук залишив поцілунок на внутрішній стороні долоні, що все ще тримала його обличчя.

– Покажу, – хитнув стегнами назад і вперше штовхнувся справді так, як треба було обом. Техьон закотив очі, відкинувши голову на землю. Рухи стали різкими, точними.

Дихання набирало глибину, періодично збиваючись. Повітря навколо важко осідало в легенях перемішаних ароматах.

Техьон стогнав голосно, відверто, вигинав шию, віддаючи всього себе. Чонгук у відповідь приймав усе, що йому дарували, поцілунками закріплюючи подяку на чужій шкірі. Не за тіло, ні. За віру, довіру, розуміння. За прийняття та чисті почуття, які до межі заповнювали внутрішню порожнечу. За те, що Техьон просто є. За те, що готовий стати лише його.

Жар хвилями заповнював тіла. Піт, секрет, слина – все мішалось на шкірі, вбиралося всередину, надовго скріплюючи їх фізичні оболонки. Цього мало, треба більше. Чонгук почав рухатись швидше, носом бездумно водив по напруженій шиї. Кілька разів мазнув язиком по залозі, відсторонився. Стиснув губи, не бажаючи витрачати потрібний секрет. Ікла болісно нили, альфа всередині скулив.

Ще трохи.

Техьон напружився, відчуваючи дзвінку насолоду. Чонгук ледве втримував себе на руках, намагаючись не звертати уваги на напружені м’язи. Посунувся вище, до чужого вуха.

– Мій, – і, ковзнувши назад до шиї, зубами прокусуючи ароматну шкіру.

Світ завмер. Техьон на соту частку секунди перестав відчувати себе. Не помітив теплу вологу на животі, не помітив гарячого сім’ї всередині. А потім…

А потім світ вибухнув буянням фарб. У голові замерехтіли сотні тонких ниток, передаючи чисте захоплення всіх членів зграї. Деякі були товстішими і на підсвідомому рівні вгадувалася радість найближчих. Був Чімін, Намджун, Юнгі, Хосок. Були маленькі, слабкі ще – малечі. Усі вони кутали в подяку, щастя, радість та надію. Неймовірно.

Серед плутанини кольорів найсильніша, найміцніша нитка відливала сумішшю срібла та золота. Це їхній зв’язок, його і Чонгука. Вона дзвеніла тим самим і більшим. Передавала обіцянки, безпеку, довіру та всепоглинаючу любов.

Техьон розплющив очі, миттєво зустрічаючи чужі – глибокі і живі, зовсім не холодні, якими здалися при першій зустрічі.

– Неймовірно, правда? – голос Чонгука хрипів, а довкола очей шкіра почервоніла. Альфа лежав на боці, притискаючи омегу до себе, і пальцями перебирав вологі кучері.

Техьон опустив погляд нижче, уважно оглянув міцну шию і завмер, побачивши акуратний відбиток зубів з ореолом гіллястих ліній навколо.

– Це…

– Твоя мітка, – Чонгук широко посміхнувся, знову нагадуючи бешкетного хлопчиська. Техьон торкнувся своїх губ, кілька хвилин мовчав. Потім у відповідь посміхнувся і спокійно опустив голову на чуже передпліччя. Втиснувся в жарке тіло поруч.

Омега всередині міцно спав, ситий та задоволений.

– Назавжди? – Техьон сліпо тицьнувся носом у чужі груди і тихо замуркотів, коли його стиснули ще міцніше. Вуха торкнулось глибоке дихання.

– Назавжди.

***

Босі ступні приємно зігрівалися, потопаючи у щедро зрошеній першим зимовим снігом траві.

Хвилююче, неймовірно і так добре.

Техьон усміхався.

Біла лляна сорочка м’якою хвилею обтікала тіло. Ніжна тканина та прості, гладкі нитки складної вишивки пестили шкіру. У повітрі пленталася вінчальна пісня, що пробивалася крізь пухнастий, кришталево-білий снігопад.

Перед очима – інші, сріблясті та такі щиро-щасливі, що дух захоплює. Техьон простягнув свою долоню і її акуратно стиснули, зігріваючи. Омега схилив голову до плеча, не перериваючи зорового контакту.

Те, що він зараз скаже, для Чонгука зовсім не нове, але тепер ці слова Техьон може повторювати йому щодня і завжди у відповідь кутатися в невидиме, але таке відчутне кохання.

– Ти подарував мені спокій та радість. Подарував багато сміху, ласки, найніжніших поцілунків та найміцніших обіймів.

Чонгук стиснув його долоню міцніше, ні на мить не відводячи очей.

– Ти допоміг знайти моє місце у цьому світі і повернув мені самого себе, – Техьон не хвилювався, ні. Просто чомусь перехоплювало подих і тремтливими іскрами по тілу мчала гостра напруга.

Навколо них – широка галявина, засніжена та затишна. Навколо них – найближчі та вірні люди. Техьон їх не бачив, перед очима тільки Чонгук, зате виразно відчував все, що бігло по нитках. Там море тепла, вдячності та щирої радості за цей союз.

Десь позаду шморгали носами тато, Чімін і Юнгі. Поруч із ними завмерло четверо малюків, перейнявшись важливістю моменту.

Це саме те місце, де має бути Техьон. Те, де він є, і звідки більше ніколи не піде.

– Я знаю, що ти давно хотів, щоб ми повінчалися, – Техьон похитав головою, коли Чонгук відкрив рота, щоб заперечити. – Ні, я знаю, що хотів. Знаю, що не говорив і ніколи не дорікав, навіть коли я їхав довго в місто. Спасибі, що прийняв та дозволив втілити свою мрію.

Чонгук знову посміхнувся, а Техьон на мить заплющив очі, збираючись з думками.

– Сьогодні тут, серед друзів та близьких, ми стали справжньою парою, як того вимагають ваші традиції. У нас є все, так? Все, що дає нам змогу жити щасливо. Але… – Техьон знову відвів очі, цього разу заради Чіміна, що стояв поруч, і його великої сім’ї. Повернув погляд на найдорожчу людину у цілому всесвіті.

– Я знаю, що ти завжди мріяв про сім’ю. Ти її отримав у вигляді ось такого мене, – Техьон широко посміхнувся і кілька разів кліпнув, щоб збити вологу, що так невчасно набігла на очі. Навколо почулися смішки – всі знають, як складно на початку було уживатися спокійному Чонгуку з його гіперактивним омегою.

– Але сім’я, – Техьон ледве міг говорити від хвилювання. – Сім’я, Гу – це ж не тільки ми, так?

Поруч почулося кілька вигуків і вже зовсім не тихе ридання надто чутливого Чіміна, але Техьон не був готовий зараз відвести погляд від свого чоловіка. Він уважно оглянув емоції, що миготіли на улюбленому обличчі. Бачив, як повільно тане чужа посмішка, як сріблясті очі стають ще більшими.

Техьон обережно потягнув свого альфа за руку і переплів їхні пальці, прикладаючи долоні до живота. Поки що ще зовсім плоского.

– Треба хоча б ще когось одного.

Техьон злякався, коли Чонгук різко висмикнув долоню і швидко приклав до свого обличчя, заплющуючи очі. Намагався вловити чужі почуття через їхній зв’язок, але занадто гучне серце перекривало всі звуки.

А потім … Потім Техьон почув тихе схлипування. Чонгук впав навколішки і знову простяг руки до нього. У альфи очі мерехтіли яскраво-яскраво, щоки блищали від сліз. Чонгук потягнув омегу до себе, обійняв за ноги і уткнувся обличчям у живіт.

– Я не… – Чонгук підняв голову і подивився на Техьона абсолютно розбито, так трепетно-ранимо, що омега не втримався. Опустився на землю, обхопив чуже обличчя і лагідно поцілував вологі губи.

– Ти моє все. Моє життя, Те.

Поляна навколо вибухнула гучним сміхом та радісними вигуками. Зграя раділа не менше самого Чонгука, але в нього зараз перед очима і всередині був тільки Техьон. Його омега, його сім’я та його пара. Назавжди.

 
FavoriteLoadingДодати до улюблених

Залишити відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.