Легкий відблиск леза кинджала, ледь чутний шепіт і тільки звук падаючого тіла порушує тишу кімнати. Дівчина робить легкий пас рукою і швидко ховає клинок у футляр від скрипки. Точніше зі скрипкою. Так, у цієї дівчини також є почуття гумору.
Вибігши в коридор вона спокійно, наче йшла з йоги, а не з замовлення, пройшла до сходинок. Такі красиві сходинки були у цьому театрі – як тут не оцінити? Хоч і був ліфт, але там крім дзеркала і подивитись нема на що. А так – пустий хол та коридори, які так і віють розкішшю, та, як модно зараз говорити замість “мотлоху”– автентичністю.
Дівчина дозволила собі на мить зупинитись і замилуватись дійством на картині, котра займала майже всю стіну у холі – за що пані Доля була їй безперечно вдячна і потираючи руки, та хитро посміхаючись, готувала неможливе.
Дівчина сміливо вийшла в осінній свіжий холод і одразу натягнула в’язані шапку і шарф так, щоб і частинки бідної шкіри не піддалися тортурам нещадного вітру. Але один суб’єкт, явно навіяний вітром, порушив всі її плани – майже на виході грубо стукнувши її в плече.
– Вибачте, – тільки і встигла почути дівчина, як суб’єкт чоловічої статі вже перебігав дорогу і направлявся в покритий сутінками парк.
– Вибачте – на синяк не намажеш, – видохнула дівчина, потираючи плече.
Треба ж було так пощастити – ткнув саме в робоче плече.
Але такі події мають властивість на довго не запам’ятовуватись. Ось і вона вже знову йшла під холодним вітром і падаючим осіннім листям в світлі вуличних ліхтарів.
///***///
Пані Доля потирає руки і паскудно всміхається – гадаю, ви знаєте що це означає.
Дівчина була в своєму найкращому образі – для зваблення. Сьогодні їй потрібно піти з он тим чоловіком, який сидить навпроти неї за столиком в затишному кафе. Котрий вже хвилину, як відволікається від проглядання документів і поглинання вже третьої чашки кави, та кидає на неї багатозначні погляди.
Дівчина поставила чашку на стійку зі своєю улюбленою кавою – поменше кави і побільше молока з цукром. Глянувши вниз і переконавшись, що її улюблена скрипка так і стояла біля її стільчика. Вона приготувала легку посмішку на черговий погляд чоловіка. Але цього так і не сталось. Бо таку підходящу атмосферу порушив несподіваний вітерець, який залетів за ще одним клієнтом кафе.
– Каву, американо, без цукру, з собою.
Дівчина смикнулась і різко повернула голову в сторону голосу – знайомого голосу. Так і було – це той нахаба який її штовхнув тиждень тому. Доволі незграбний, як вона зрозуміла при першому огляді ще і з окулярами на кінчику носа.
В цей час хлопець різко повернув голову до неї, та так і сів шоковано оглядаючи її.
Дівчина встигла внутрішньо злякатись – чи не впізнав?
Виявилось що ні.
– У вас ґудзик на рубашці розстібнувся, – з вмить з’явившимся румянцем на щоках сказав він і відвів погляд.
Дівчина шоковано подивилась на нього. А він в цей час розплатився з баристою, ніяковіючи під її поглядом.
– У мене теж таке буває – вилітає з голови. Такий незграба. Ось, навіть зараз – випадково штовхнув собаку – а я поспішав. А хазяйка собаки на мене як закричить. Тому я тут, купую їй каву в знак вибачення. Хоча чому їй, раз штовхнув собаку?
– Кави дуже хотіла, – запропонувала дівчина.
– Американо, – хлопець вдихнув аромат. – Дуже раджу.
І зник як вітер.
///***///
Перший сніг. Боги, як же хлопець чекав цього дня. І обставини склалися просто чудові для найкращої атмосфери. Ось чому зараз він, як маленька тому найщасливіша дитина, ловив ротом сніжинки і щурився від падаючого снігу та гірлянд на деревах. Не дивлячись на те, що сніжинки приземляються на окуляри на кінчику носа.
Посміхнувшись своїм думкам, він узяв у руки трохи снігу та зліпивши неакуратний сніжок, запустив його в покриту снігом ялинку. За цим послідувала передбачувана ланцюгова реакція і весь з насилу сформований сніг посипався на щасливого хлопця.
Той засміявся, стряхнув сніг з русявого волосся і червоного шарфа та зажмурившись, подивився вверх. Гірлянди сформовані в різнокольорові зірочки на деревах весело мигали під падаючим снігом.
Пані Доля клацнула пальцями та з передчуваючою посмішкою продовжила дивитись на розвиток подій.
Піднявся легкий вітерець в танці кружляючи сніжинки. Зліпивши ще один сніжок хлопець жбурнув його в сторону дерев.
– Якого?!…. – донеслось до вух хлопця і він з подивом повернувся в сторону дерев, куди не так давно полетів його сніжок. – …дива. – перед ним стояла дівчина з скрипкою. Хоча він міг поклястись на своїх окулярах, що там з секунду назад ще нікого не було. – Вирішила подивитись на гірлянду. – бурчала дівчина струшуючи сніг.
– Вибачте, я не хотів, – підійшов до неї хлопець.
– Окуляри навіщо? Минулого разу вони вас не підвели, – хмикнула вона.
– Минулого разу ми були ближче, – зніяковів хлопець, майже одразу впізнавши дивну дівчину з кафе.
– Тоді тримайся так, щоб було видно, – буркнула вона, і повернулась щоб піти куди подалі.
– Ви все ж не пробачили мене. Може мої вибачення приймуться, якщо я пригощу вас кавою?
Дівчина нічого не сказала, лише хмикнула мигцем оглянув його, перекинула по зручніше скрипку і пішла, залишивши після себе легкий шлейф квіткових парфумів.
///***///
Дівчина поспішала – дуже поспішала. Все ж таки студентство, то чорна діра, яка затягує безповоротно. А зимові екзамени то взагалі міжвселенське зло. Серйозно?! Поставити здачу за тиждень до Різдва? Таке міг придумати тільки найзліший злодій з самою розвинутою фантазією. Тому зайнята прокльонами і дуже-дуже поспішаючи вона не помічала нічого навколо.
Тому пані Доля і взялася за цю неможливу місію і відкинувшись в своєму чудернацькому кріслі, з задоволеною посмішкою, хаотично пробарабанила пальцями по клавіатурі піаніно.
– Чого вилупився чотирьо-окий?
Дівчина, до кінця не розуміючи чому, повернула голову в бік звуку і з подивом завмерла на тротуарі. Навіть вітерець, який змусив її волосся закрити їй огляд, не завадив погляду ковзнути по знайомому, а зараз такому напруженому силуеті. Знов він?
– Через тебе я розбив свою посилку, краще б ти свою викинув!
І знов у біді – вирішила вона, дивлячись на зляканого хлопця, нервово відступаючого назад та притискаючи до себе коробку. Окуляри як завжди з’їхали на кінчик носа – через що він ще більше виглядав беззахисним.
І кавою тут не відкупишся. Дівчина зітхнула і не розуміючи до кінця навіщо, пішла рятувати. Вона мала у цьому дізнатись, хоча б собі – ії явно зацікавив забавний хлопць, явно до кінця не пристосований до дорослого життя.
– Агов, пане Біс.
Чоловік перестав нагружати прокльонами бідолашного хлопця, та з подивом глянув на підійшовши дівчину.
– Чого треба?! – доволі грубо.
– Попрошу вас, – вона стала поряд з переляканим хлопцем. – Не звинувачувати кур’єра, який повинен з хвилину на хвилину доставити доволі дороге вино ось сюди, – вона показала на авторитетно виглядаючий офісний центр. – в тому, в чому ви самі винуваті. – чоловік хотів заперечити але вона його перебила. – Велосипедної доріжки тут нема, а ви їхали по тротуару, судячи з ваших побитих на колінах штанях. Тому можемо без вибачень і без адміністративних правопорушень. Всього доброго.
Вона швидко, поки чоловік не відійшов підхватила хлопця під руку та повела подалі, вони зайшли за поворот і тільки тоді зупинились.
– Знаєте, дуже мило що ви кошенят назвали дорогим, хоч і вином, – по доброму всміхнувся хлопець, трохи відкривши коробку і давши можливість заглянути туди дівчині.
– Заради такого можна і ще раз розбити ту посилку, – замилувалась дівчина та проти волі посміхнулась.
– Так і знав, що вам сподобається.
– Чому? – хмикнула дівчина, не відводячи очей від трьох сплячих кошенят.
– Бо хорошій людині не можуть, не сподобатись такі кошенята.
Вона різко підняла погляд, та знущання в очах хлопця не побачила, лише чисту дитячу наївність.
– Що ж, – вона кашлянула, та нервово відійшла назад. – Дуже мило. Але я поспішаю на екзамени. – вона ворохнула плечем з портфелем і посміхнувшись швидко пішла – хоча скоріше втекла.
– Може… – спробував хлопець але дівчина дуже швидко йшла подалі від нього.
///***///
Пані Доля сиділа, тупо моргаючи очима. Вино вилетіло з рота в результаті шоку, та мирно капало на строкате вбрання пані. Жінка нервово поставила бокал на стіл і судорожно відкинулась назад. Це повинна була бути розвага, вирішила відволіктись від глобальних заворушень. А тут таке, і не вона це підлаштувала! Досада враз накрила все її єство.
Дівчина в шоці – це відчуття відвідувало її щось дуже часто останнім часом – дивилась в очі, через знайомі окуляри, в даний час чомусь не на кінчику носа. Власник яких також нічого не розумів. А що тут можна не так зрозуміти?
Нещодавна знайома якось пробралась у його особняк. І тепер стояла перед ним – однією рукою спираючись на спинку дивана на якому він сидів, притискаючи доволі холодний ніж до його шиї. А вона не розуміла, чому зупинила відточений рух свого кинджала.
– То ви не граєте на скрипці? – взагалі ні до чого спитав ошалілий хлопець.
– Граю. – відповіла дівчина застивши в доволі близькій позі. – А ще на юриста вчусь.
– І підробляєте? – доволі красномовно поглядаючи на руку дівчини, якою вона притискала кинджал до його шиї.
– Останній вечір. – потиснула плечима вона.
– Символічно – Різдво.
– І наймолодший власник крупної компанії, – красномовно хмикнула вона. – Кому ж ти так насолив?
– А в тебе конфіденційність повна, так?
– Як бачиш. Навіть твою фотографію не запросила, бо одразу сказали що на Різдво ти сам. – видохнула дівчина прибираючи клинок.
Ну не могла вона поки вбити людину, який любить кошенят і так наївно радіє снігу. А в даний момент сидить перед нею в в’язаному светрі з оленями і дивиться мультик, з гарячим шоколадом.
– До речі, на цього разу я і не знав, що на мене готується замах.
– Цього разу? – здивовано вскинула брови дівчина.
– Я дуже настирний хлопець, – посміхнувся він та різко піднявся.
Дівчина різко вскинула голову дивлячись на нього, а він так близько виявився занадто високим для неї.
– Якщо хочеш я заплачу вдвічі дорожче того, що обіцяли. – серйозно промовив він.
До кінця не розуміючи який чорт її взяв, вона похитала головою.
– Не потрібно. Скажу, що ти знав і зараз я зилизую рани від дуже жорсткої зустрічі з твоїм несподіваним охоронцем.
Хлопець з хвилину здивовано дивився на неї. Поки посмішка не почала з’являтись на його губах, а очі хитро не заблищали.
– Тоді, якщо всі справи вирішені. Какао?
Дівчина весело і трохи істерично хіхікнула, з подивом дивлячись на цього чудного хлопця.
– З зефірками?
– І прогулянка під снігопадом. Кажуть о дванадцятій будуть запускати салюти, – хлопець протягнув руку наче запрошуючи.
– Обожнюю, – дівчина поклала свою холодну руку в його гарячу.
– Тоді пішли, – він повів її в бік кухні.
– Не ображаєшся? – несміливо спитала вона.
– Ну кошенятам ти сподобалась.
– Що?… – хотіла спитати вона але знизу почувся потрійний мявкіт. – А-а-а-а-а…
– О так.
Додати до улюблених