Написано для Зимового фікрайтерського з’їзду.
Ханма курив коло входу. Осінній вітер розкуйовдив його зачесане волосся. Дим від цигарки набував химерних обрисів і линув ген у небо. Юзуру поморщилася. Їй відверто не подобався цигарковий дим, хоч для тіньових істот куріння не було шкідливим.
– Припини ображатися без приводу, – почала чаклунка. Шуджі не відреагував. – Ханмо, невже ти б таки торкнувся до картини?
– Це вже неважливо, – відгукнувся маг.
– У нас поки що є чим зайнятися, – сказала Шіроюкі й переповіла розмову з Кісакі. Ханма аж курити перестав.
– Оце так, – прокоментував він, – Такемічі – тенші, а його хлопець – йокай. Це Тіньове агентство, крихітко, тут усе можливо.
Юзуру жарту не зрозуміла. Маг же продовжив:
– Тож картина, де ховається істота, одна. Але, схоже, це падло може переміщатися всіма своїми полотнами. Значить, нам треба знайти і знищити ту єдину картину? Відчуваю себе Фродо, якому треба занести Перстень Влади у Полум’яну гору.
– Що? До чого тут перстень? – не зрозуміла чаклунка. Шуджі закотив очі.
– Тільки не кажи, що ти не дивилася Володаря перснів.
– Ні а що це?
– Дідько, як же нудно ти живеш.
– Я прочитала п’ятсот томів антології смерті некромантів, тож у мене не було часу нудьгувати, – холодно відреагувала Шіроюкі, – а тепер ходімо до Баджі. Я не хочу, аби з ним щось сталося.
Цього разу Шуджі не став заперечувати. Вони з Баджі непогано спілкувалися, тож маг також хвилювався за вампіра. Звісно, напарниці він цього не сказав. Не любив, коли хтось сторонній забагато про нього знав.
Кейске знаходився у лабораторії й вивчав нові зразки. Додому він, судячи з усього, не ходив, бо був обраний у ту ж саму футболку з кумедними кошенятами. Вампір настільки захопився, що не помітив відвідувачів. Зате їх зауважив чоловік з чорним волоссям середньої довжини, зав’язаним у хвіст. Окремі світлі пасма обрамляли обличчя. Вуха у чоловіка були котячі, як у Чіфую. А сам Мацуно в подобі чорного кота спав на колінах незнайомця.
– Агов, Баджі, тут гості, – чоловік пильно розглядав Шіроюкі, – Ханмо, кого ти привів? Я ніби біля трупа опинився.
Чіфую враз прокинувся й нашорошив вуха.
– Моя напарниця Юзуру Шіроюкі, – відрекомендував чаклунку Шуджі, – а це Казутора Ханемія, другий котяра, який нахабно користується особняком Баджі.
– Тобі що до того? – хмикнув Казутора. – Заздриш, що Кейске має з ким ділити помешкання, а ти ні?
Маг смикнувся, аби начистити пику бакенеко, та Юзуру його спинила, перегородивши шлях. Видно, деякі коти-перевертні не були тактовними у спілкуванні.
– Казуторо, годі провокувати конфлікти, – Чіфую, котрий миттєво змінив подобу на людську, втрутився в розмову, – нема чим зайнятися?
– Та вже видно, що нема, – роздратовано мовив Ханма. Слова Казутори добряче зачепили мага, бо відколи Кісакі замінив Манджіро, ельф ні разу не зайшов до мага, бо постійно був зайнятий.
– Казуторо, пам’ятаю, я дещо доручив тобі зробити, – озвався Баджі, – а ти ще тут.
Ханемія неохоче підвівся і, ховаючи руки в рукави завеликої кофтини, сів за вільний стіл і втупився у комп’ютер.
– Юзуру, бачу, ти лишилася в агентстві, – зрадів Мацуно, – розслідування все ще триває?
– І як ти здогадався? – пробурмотів Шуджі.
– Тримайте звіти з аналізу крові, – Кейске тицьнув магу кілька паперів, – доводилося куштувати її разом з фарбою. Ото гидота. До скону пам’ятатиму смак олійних фарб.
– Як сумно, – хмикнув Шуджі і вальяжно всівся у найближче крісло.
– Баджі, ти ніби казав, що можна дещо зробити, аби знайти художника чи його родичів, – нагадала Юзуру.
– Одне цікаве закляття з арсеналу вампірів, – пафосно виголосив Кейске, а його очі сяйнули, – допомагає знайти кровно споріднених родичів. У свій час я часто ним послуговувався. Це так захопливо – вистежувати людей, підкрадатися, наче хижак, відчувати їхнє серцебиття і…
– Баджі, ти знову за своє, – втрутився Мацуно. Він осудливо дивився на вампіра, а Кейске вдоволено всміхався у відповідь, згадуючи старі добрі вампірські часи.
– Що тобі потрібно для закляття? – спитала чаклунка, якій не терпілося вирушити на пошуки митця.
– Ану стривай, – сказав Шуджі, – спочатку ти підеш до медичного відділу й полікуєшся. Бо досі виглядаєш жахливо.
– А що сталося? – занепокоївся Чіфую, розглядаючи Юзуру.
– Картини сталися, – відказав маг, – тому ми їх заховаємо у порожнє приміщення, аби ніхто не чіпав цю гидоту. Баджі, про всяк випадок, теж навідаєшся до Юзухи. І взагалі, всі, хто хоча б годину вештався коло картин, підуть у медичний відділ.
– Зі мною все добре, – вперто заперечила Шіроюкі.
– Поки ви вирішуватимете справи з Юзухою, я заховаю картини, – згодився Баджі, – покличу Наото, аби допоміг запечатати двері, де ми їх сховаємо.
Шуджі, почувши ім’я світлого мага, презирливо скривився.
– Ханмо, якого біса ти мене ігноруєш? – не витримала Юзуру. – Баджі, готуй заклинання.
– Мені потрібен Ханма, щоб нанести знак, який вестиме у потрібному напрямку, – сказав Кейске.
– Чому не я? – набундючилась чаклунка.
– Магія смерті й магія крові несумісні, – пояснив вампір, – ти знищиш знак, навіть не усвідомлюючи цього.
– Оскільки вирішальне слово за мною, – зверхньо мовив Шуджі, почуваючись хазяїном ситуації, – ти, Юзуру, зараз же підеш до Юзухи. Інакше я вестиму розслідування сам.
– Проклять на тебе не вистачає, – пробурмотіла Шіроюкі, йдучи геть, аби не бачити вдоволеного виразу обличчя мага. Ханма помахав рукою вампіру.
– Ми ще повернемося, – і поквапився за напарницею.
***
Втім, роздратування чаклунки, яке вона показувала всім своїм виглядом, швидко випарувалося, коли Ханма привів її у медичний відділ. У просторому приміщенні з безліччю вікон було так світло і чисто, що детективи, котрі не вельми полюбляли таке, відчули незручність. Ніби опинилися у передпокої раю, не інакше. Майже всі ліжка були порожні. На одному сиділа жінка з рудуватим волоссям до плечей і читала книгу. Вона була вбрана у світлий костюм, і Юзуру здогадалася, що це теж працівниця агентства.
– Тачібано, де Юзуха? – спитав Ханма. Всім своїм виглядом він показував, що спілкується з жінкою неохоче. Просто у медичному відділі більше нікого не було.
Юзуру здогадалася, що жінка – сестра Наото. І вона теж відносилася до світлих. Це відчувалося, бо аура незнайомки нагадувала рівне тремке сяйво, тоді як у темних аура була схожа на хаотичні сполохи магії.
– Привіт, Ханмо, – на відміну від Наото, жінка не проявляла до мага агресії. Вона підняла голову й посміхнулась. Зліва коло губ у незнайомки була мила родимка. – Ти поранений? Я можу допомогти. Хто це з тобою?
– Моя напарниця, якій потрібна допомога, – незважаючи на те, що Тачібана була привітною, Шуджі говорив стримано, – ти не допоможеш, Тачібано. Юзуру з чаклунів смерті.
– Я Тачібана Хіната, приємно познайомитися, – мовила жінка, – вперше бачу когось із адептів смерті. Ви такі таємничі.
– Ми не таємничі. Просто не любимо натовпу, – відказала Шіроюкі.
– Що ж, пошукаю Юзуху, – мовила Тачібана, – ви поки сядьте, тут багато місця.
– І з яких це пір ти став головним у нашій команді? – накинулася на Ханму чаклунка, коли Хіната пішла. – То всі справи звалював на мене, а тепер вирішив керувати?
– Так, вирішив, – сердито озвався Шуджі, – бо я бачу, що тобі на себе начхати. А якби магія картин заподіяла тобі ще більшої шкоди?
– А ніби тобі не все одно.
– Та ніби ні. І ти чула Кісакі. Для нього в пріоритеті – безпека підопічних. Та й ми як ті копи у комедійних детективах, – маг знизав плечима, – ну, знаєш, які вічно гризуться, та насправді витягують один одного з халепи.
– Не знаю, – пролунала спантеличена відповідь. Ханма сумно похитав головою, згадавши, що напарниця навряд чи дивилася телевізор, а в кінотеатри й поготів не ходила. – Чекай, таке лайно дійсно показують? А я гадала, що у тебе є смак, Ханмо.
– Але ж інколи варто просто розслабитись і посміятися під легку комедію.
– Навіщо? – не розуміла чаклунка.
– Як закінчимо справу, я змушу тебе подивитися всі частини Володаря перснів, – пообіцяв маг.
Для чаклунки, котра звикла дивитися чорно-біле німе кіно, це речення прозвучало, як погроза.
Зайшла Юзуха, як зазвичай, спокійна і врівноважена. Коли побачила Юзуру, ледь помітно посміхнулася.
– Я гадала, вам у морзі комфортніше, пані чаклунко, – сказала нефілімша. Шуджі відійшов подалі, аби поспостерігати. Розмова мала бути цікавою. – Що ж з вами сталося?
– Та ніби нічого… – знітилася Шіроюкі, бо Юзуха почала пильно вдивлятись у її обличчя.
– Сильний магічний вплив, спричинений невідомою істотою, – занудним професорським голосом повідомив Ханма. Чаклунка, котра на мить забула про присутність мага, нахмурилася. – У Юзуру зараз нема звідки черпати сили, тому їй потрібна допомога.
– Зрозуміло, – кивнула Шіба, – магічне виснаження. Це легко усунути. Простягніть ваші долоні, Юзуру.
Чаклунка кинула насторожений погляд на Ханму. Той зробив вигляд, що не бачить напарниці. Тож Шіроюкі обережно простягла бліді пошрамовані руки вперед, і Юзуха взяла їх у свої долоні. Чаклунка смикнулася від несподіванки.
– Я розумію, що дотики можуть бути неприємними, але доведеться потерпіти, – стиха мовила Юзуха, – зазвичай так відбувається лікування.
– Ні, не неприємно, – ще тихіше проказала Шіроюкі, втупивши погляд на синю краватку Шіби. Вона сама й не помітила, як легенько стисла руки нефілімші. Хвилювання, що довгий час не тривожило Юзуру, зараз відчувалося в усьому тілі, в кожній клітині. Разом з тим, вона зауважила, що це приємне хвилювання, котре нагадувало очікування прекрасного і несміливу радість від зустрічі з кимось, кого шукаєш усе життя, а стрічаєш так несподівано й випадково. – Навпаки…
– Тоді я рада, – Юзуха притулила холодні долоні чаклунки до грудей, – як матимете час, заходьте в морг. Гадаю, вам буде комфортніше серед мертвої енергії.
Чаклунка кивнула і подивилася в очі нефілімші. Усвідомила, що та дуже близько і геть розгубилася.
– Ще довго? – Ханма, як завжди, вмів псувати момент. Юзуру кинула на напарника вбивчий погляд. – Нас чекає Баджі.
– Тоді не затримуватиму, – Юзуха відпустила руки чаклунки, і та зненацька відчула холод. Якби ж ця нефілімша частіше гріла долоні Шіроюкі… – Ваші сили відновлено, пані Юзуру. Та в майбутньому не допусткайте такої втрати. Я не завжди буду поруч.
– Дякую, я ще зайду, – схвильовано пообіцяла чаклунка. Вона йшла за Ханмою і раз у раз озиралася на Шібу, аж поки детективи не опинилися в коридорі.
– Романтично, – прокоментував маг і аж пирхнув від сміху, коли побачив, як зніяковіла напарниця.
– Помовч.
– Бачиш, як добре, що ти прийшла в агентство? Хоч дівчину знайшла…
– Ханмо, замовкни, бо навіть моєму терпінню може настати кінець.
Менш за все маг боявся чаклунку, котра зараз геть не виглядала грізно.
Додати до улюблених