Тайлер
Сиджу на лавці недалеко від торгового центру і видивляюся серед перехожих Рейнольдса. Він мав прийти десять хвилин тому, але його немає. І чи буде? Якщо так, то з якого боку на нього чекати? Якби на моєму місці був курець, то прикінчив би вже пачку.
На плече лягає рука, і я здригаюся:
— Вибач, запізнився. Захотілося пройтися.
Аарон схвильований не менше, ніж я, і, чорт забирай, мені його стан подобається. Це показник, що в мене, вірніше нас, є шанс.
— Вітаю. Я вже не сподівався.
—Я ж обіцяв.
— Завжди тримаєш слово?
— Намагаюся. Що будемо робити?
— Ти казав, що хочеш погуляти містом, почнемо з цього, а потім буде видно.
Наша подальша розмова не клеїться. Аарон відповідає односкладно і явно не збирається полегшувати мені завдання в налагодженні контакту. Паузи між репліками затягуються, і я потихеньку починаю скочуватися у відчай, адже наше перше побачення може стати й останнім. Коли між нами повисає мовчання, Рейнольдс дивиться на годинник, а я готуюся почути типову відмазку про важливу зустріч. Хлопець піднімає очі від циферблату та різко зупиняється біля стовпа з афішею.
— Клас! Не знав, що Купер у Вегасі.
— Джош Купер? – Перепитую я, розглядаючи плакат.
— Знаєш його?
— Я обожнюю цього коміка. Ух ти! З новою програмою!
Незважаючи на відсутність зайвих грошей, я побував на трьох його виступах, а четверте мало не пропустив.
— Він буде 20-го у «Віві», ми встигаємо купити квитки, — радіє Рейнольдс, і я подумки переглядаю свої робочі зміни. Денна. Укладаюся: закінчую о п’ятій вечора, а вистава о дев’ятій.
Наступну годину, сміючись, обговорюємо старі номери Купера і навперебій цитуємо улюблені діалоги. Потинявшись ще якийсь час бульваром і зголоднівши, ми звертаємо в кафе. За обідом розмовляємо про всякі дрібниці, оминаючи особисті теми, проте я відчуваю, що бар’єр між нами стоншується.
Офіціантка запитує, що принести нам на десерт, ми в один голос випалюємо: «Ванільне морозиво з вишневим джемом».
— Виявляється, сатирик не єдине, що нас ріднить, — відсміявшись, говорю я.
— Так, — коротко відповідає олюднений вампір і відправляє в рот повну ложку.
— Ну як?
— Холодне та солодке.
— Логічно.
Коли на дні вазочки залишається біла калюжка, помічаю пильний погляд Аарона.
— Що?
— У тебе… — він простягає до мене руку, а потім опускає її і передає мені серветку. — Ти забруднився.
Витираю губи.
— Все?
— Порядок.
Залишок дня проходить чудово. Аарон розслабляється і поводиться більш вільно, ніж спочатку. Ми ділимося кумедними історіями, обговорюємо всякі дрібниці на кшталт фільмів, що нещодавно вийшли. Про те, що трапилося в особняку, не згадує ні він, ні я — це зайве. Ми вже з’ясували, що в постільному плані зійшлися ідеально, а от решту нам доведеться дізнатися.
Одне я вже зрозумів: стандартна схема — «заговорив зуби/завалив/вставив» із ним не прокотить. Рейнольдс цього не допустить, та мені й самому то не цікаво. Поруч із ним виникають питання іншого роду. Який Аарон у домашній обстановці? Як виглядає спросоння? І багато іншої сентиментальщини аж до того: яку музику слухає?
Не маю уявлення, яке враження справив на хлопця я, але те, що він став мені подобатися ще більше — незаперечний факт. Важко сказати, добре це чи погано. Ми належимо різним світам, які перетинаються вкрай рідко і не завжди з хорошими наслідками. До того ж Аарон не знає про мою неповноцінність, і я не хочу замислюватися про те, що буде, коли це випливе назовні. Звісно, рано чи пізно мені доведеться розповісти, але нехай краще пізно. Можливо, до того часу, як я зважуся на відвертість, моє захоплення багатиком згасне, і якщо він вирішить мене кинути, то розрив буде менш болючим. Ну, а до того я маю намір взяти все, що він мені дозволить. У місті запалюються ілюмінації, і я розумію, що якщо не піду зараз, то мені світить догана від начальства за запізнення.
— Аарон, мені неприємно говорити, але мені час на роботу.
— Якщо треба… До речі, де ти працюєш? Ти розповідав, що навчаєшся в універі.
— Я заочник і грошей багато не буває, — ухиляюся від прямої відповіді я, бо за престижністю моя професія прирівнюється до прибиральника.
— Я б так не сказав, от у мого батька… та гаразд, відкладемо.
— Тобто, ти не проти повторити наше побачення?
— Це не побачення, а скоріше дружнє спілкування.
— Впевнений?
Роблю крок до нього і, обійнявши, цілую.
— Ні, — озивається він, не поспішаючи відсторонюватися. А потім, провівши по моїх губах язиком, втягає в новий хвилюючий поцілунок.
— Розвелося підорасів, — долинає до нас досить голосне висловлювання, і ми відлипаємо один від одного.
Рейнольдс опускає голову, і у світлі, що ллється з вітрини, я бачу, як палає його обличчя.
— Сором-то який, ми прямо посеред вулиці…
— Звинувачуй мене.
— Йди до біса! — беззлобно огризається Аарон.
— Викликати тобі таксі?
— Так, добиратися звідси до П’ятої Авеню далеченько буде. А тобі куди?
—В інший бік. Я собі теж замовлю.
— Давай телефонами обміняємось, — проявляє ініціативу хлопець та диктує номер.
Посадивши його в машину, що прибула, йду до автобусної зупинки.
Аарон
Падаю ниць на диван і зариваюсь обличчям у подушку. Я не можу пригадати, коли востаннє стільки сміявся. А прилюдний поцілунок? Якби Тайлер першим не зробив це, я б сам накинувся на його губи. Зрештою так і вийшло, почав він, а я — підтримав.
«Ангел» такий позитивно-сонячний, що мене так і манило до нього доторкнутися, зігрітися. Не поспішай Тай на роботу, я б завів його до нічного клубу, щоб побути з ним довше… і для перевірки. Став би напрошуватись до мене чи запрошувати до себе — і був би посланий. Бо означало б, що він зарахував мене до розв’язної легкодоступної здобичі. Зважаючи на обставини нашого знайомства, я б такому повороту подій не здивувався. Однак усе вийшло краще, ніж я очікував. Ми порозумілися, а загадувати наперед я не візьмуся.
* * *
Ранковий стукіт у двері перериває мої міркування про те, що важливіше: поснідати чи подзвонити Тайлеру? Напевно це Кат, якій не терпиться закидати мене питаннями. Відчиняю та завмираю на порозі.
— Тату, що ти тут робиш?
— Щеня!
Об груди вдаряється газета і падає на підлогу. Отримавши поштовх у плече відступаю, пропускаючи непроханого гостя усередину квартири.
— Підніми!
Наказ ігнорую. Він на моїй території, це надає мені впевненості та нахабства.
— Приходити без запрошення — ознака поганого тону.
— Я сказав — підніми! — гнівається батько.
— Навіщо так репетувати? Тримай. І поясни, що тебе привело до недолугого сина.
— Знущаєшся? — шипить він не гірше за гадюку і кидає газету вже на стіл, а не в мене.
— З якого часу ти читаєш світську хроніку замість економічних зведень?
— З тих самих, як головний герой, ти!
“Дівчата Лас-Вегаса в шоці — багатий наречений виявився геєм”! Кричить перша сторінка пліткаря, і нижче додаються фото: ми з Тайлером у кафе, парку, наш прощальний поцілунок. Обличчя мого супутника заретушоване, моє ні.
— Блядь!
— Твій точний діагноз, синку, — випльовує останнє слово чоловік.
— Цікаве чтиво, мені сподобалося, а мої клієнти, взагалі від нього в захваті. Чотири
розірвані контракти. Чотири! Уявляєш, довбню, є країни де твої вибрики вважаю неприйнятними і ганебними.
Пальці батька впиваються мені в підборіддя.
— Ти зробив це навмисне, щоб мене позлити? Ну ось: тобі вдалося. Я позбавляю тебе спадщини.
Смикаю головою.
— Знайшов чим лякати. Я досі жив без твоїх подачок і далі проживу.
— Хлопчику мій, гадаєш, я не знаю, де ти береш гроші на прожиття? — з ніжністю ката, що точить сокиру, запитує він. — Є таке поняття, як блек-лист[5], і коли ти там опинишся, то на колінах приповзеш назад до мене. Тоді я примушу тебе викинути з голови блакитну каламуть, одружу і перетворю на гідного члена суспільства!
Від такої перспективи стає млосно. Хрін із нию — спадщиною, але решта…
— Якщо ти хоч іноді думаєш не тільки про себе та свій прибуток, то не зробиш цього.
— Я тільки про тебе дбаю, мерзота невдячна!
— Звичайно, саме через твою турботу мама і втекла з коханцем!
Щоку обпалює ляпас.
— Геть звідси.
— Аарон… — якось розгублено вимовляє батько.
— Забирайся!!! — кричу я, вказуючи на двері.
Мені дзвонять, не перестаючи: репортери, друзі, знайомі — всім хочеться почути історію з вуст її учасника. Одних я відряджаю одразу, інших — вислухавши купу захоплень чи гидоти на свою адресу. Коли мені набридає, відключаю мобільний, видираю стаціонарний телефонний шнур та йду у ванну.
З дзеркала на мене дивиться мертвенно-блідий хлопець з червоним відбитком на щоці. Татко врізав від душі. Ще б пак! Адже найстрашніший скелет із сімейної шафи Рейнольдсов став надбанням громадськості.
— Ти де? — долинає до мене з кімнати, і я мало не підстрибую від несподіванки. День сюрпризів.
— Мете, я тут!
Коли я тільки-но заселився в цю квартиру, то був трохи не в собі. Саліван, бачачи мій тодішній стан, на всяк випадок взяв у мене ключ і сьогодні-таки ним скористався.
— Ти як?
— Ще не визначився.
— Що з обличчям?
— Батько відвідав, — буденним тоном пояснюю я, і Мет киває.
— Не переживай. Незабаром станеться нове вбивство чи скандал зі знаменитістю і тобі дадуть спокій. Перечекай трохи і все налагодиться.
— Тай не бере трубку, — не доречно видаю я.
— Аарон …
— Це моя провина.
— Аарон, — з натиском повторює Мет.
— Він не хоче мене більше бачити. Я підставив його.
— Та прокинься ти! – струшує мене друг. — Подивись правді у вічі! На фотографіях видно лише тебе.
— І славу Богу.
— Ти зовсім з’їхав з глузду!
— Досить кричати, у мене і так голова обертом. Хочеш щось сказати – кажи. Мені не до розгадування загадок.
— Ти так і не зрозумів, що вас постійно пасли? Ти не знаходиш дивним, що фізіономію цього…
— Тайлера, — підказую я, — … приховали, а твою виставили на загальний огляд?
— У мене сім’я відома, а він… — бурмочу я, вловлюючи, до чого хилить Метью.
— Сука та провокатор, ось хто він!
— Тай не міг цього зробити! Я… я заплатив йому за проведену зі мною ніч, а він прийшов до «Парфенону» і повернув гроші.
— Я не помилився?
Зніяковіло розглядаю паркет. Даремно ляпнув.
— Скільки?
— Що?
— Скільки ти йому дав?
— Дві штуки. Тай не захотів їх, сказав, що йому потрібен я.
— І ти наївний повірив? Що ж, слухай мою версію. Той тип зрозумів, що може отримати набагато більше. Навішав тобі локшини на вуха і повів прошвирнутися Вегасом у супроводі свого кореша з фотоапаратом. Після прогулянки пара засранців вирушила до журналістів і, отримавши набитий купюрами конверт, вирушила святкувати. А трубку твій обожнювач не бере, оскільки перепив вчора на радощах і ще не проспався.
«Він не зізнався, де працює», — шепоче підсвідомість.
«Поспішав, бо запізнювався», — заперечую сам собі.
«Брехав, щоб підштовхнути тебе до правильного ракурсу».
— Тайлер не такий, ти не знаєш його, — менш впевнено говорю я.
— Тоді назви його прізвище, і я познайомлюся з ним. До вечора вивідаю з якої гілки генеалогічного дерева звалилася та мавпа.
— Ні.
— Хочеш вляпатися в лайно, як було із Ларсоном?
Я програю по всім фронтам. Нечесний хід, зате приводить до тями. Пізнати людину за кілька годин нереально, а в Салівана є канали та зв’язки. Навіть пліткують, що його батько пов’язаний із низами міста.
— Тайлер Вудс. Що б ти не відкопав, не завдавай йому шкоди.
— Аарон, погодься, якщо мерзотник замішаний, то урок йому не зашкодить.
Ідея мене не приваблює, але друг має рацію: все і всім вибачати не можна.
— Він має ім’я. І дивися, сам за ґрати не загрими.
— Слово скаута, — жартівливо салютує Мет.
— Коли повернешся із новинами, їжі прихопи.
— Можу зараз змотатися.
— Не потрібно. Мені зіпсували апетит.
— До скорого. Не нудьгуй.
_______________________________________________________
Блек-лист[5] чи чорний список – внесену туди людину не пускають у жодне казино.
Додати до улюблених