5 розділ

Вечеря була, власне, у барі. Тож це було не зовсім схоже на побачення, коли Ларрі з гуркотом в’їхав на стоянку на своєму мотоциклі, буксуючи слідом Сала.

– Паб «Брудного Рона?» – без натхнення спитав Сал.

– Брате, їхня довбана картопля фрі з начос заходить настільки легко, просто пушка. Давай.

Він припаркував байк і вдарив ногою по підставці, вимкнувши його та обертаючі ключі навколо пальця, коли вони пробиралися всередину до бару.

Виявляється, Ларрі мав рацію. Картопля фрі з начос дійсно зайшла на ура. Невдовзі Сал вже відчув наслідки випитого віскі, і, незважаючи на те, що нижні застібки його маски були розстібнуті, місця для поїдання наступної порції неймовірної картоплі фрі з сирним соусом з достатньою швидкістю було малувато, тож він роздратовано захрипів і підняв маску на гору, під час чого також піднявши чубчик і оголивши обличчя.

Він був надто напідпитку, щоб помітити, як бармен помітно здригнувся, побачивши його, коли начищав склянку Сала, але Ларрі це помітив і обернувся, щоб поглянути на друга. Побачивши вираз його обличчя, коли він жував смачнющу, як Ларрі і обіцяв, картоплю фрі, юнак не зміг стримати посмішки, дивлячись на нього якусь мить, перш ніж повернутися до свого пива.

– Боже, – видихнув Сал, доїдаючи останню картоплю фрі, і пересунув тарілку ближче, щоб бармену було простіше її забрати. – Це було ДО БІСА смачно, – сказав він розкутіше, ніж зазвичай. Він почувався добре, щоки були загарячими, але добре.

Ларрі кивнув на знак згоди, його рот був зайнятий гамбургером.

– Чуваче, я тобі кажу. Я знаю, що це місце виглядає дещо пошарпаним, але тут справді найкраща їжа в місті.

Сал кивнув, його очі були широко розплющені, і Ларрі не зміг не всміхнутися йому. Було приємно бачити його вираз обличчя. Це зробило його набагато більш людяним, і він бачив, що Сал не сердиться на нього і не турбує його, судячи з розслабленого виразу його вкритого шрамами обличчя.

Бармен дав йому ще один віскі, і Сал подякував йому, усміхаючись, і Ларрі подумав, що це була найгарніша посмішка, яку він коли-небудь бачив.

– То яке тату хочеш далі? – спитав Сал у Ларрі, відпиваючи ковток.

Ларрі засміявся й знизав плечима:

– Чуваче, зеленого поняття не маю.

Сал засміявся, справді почав відчувати вплив алкоголю. Вони з Ларрі жартували, сміялися та пили, і це було приємно. Час від часу вони торкалися одне одного руками й плечима, спочатку випадково, а потім Сал відчув, що це було трохи навмисніше, його рука вперлась у руку Ларрі.

Коли вони обоє випили, Ларрі запитав Сала, чи не хоче він вийти з ним на перекур. Сал погодився, тому що не особливо хотів сидіти в барі сам. На виході він перевірив свій телефон і відповів на смс від Еш, також додавши, що він був із Ларрі, і вони обидва були трохи п’яні. Вона надіслала йому емоджі з очима та сказала, що поговорить з ним пізніше та хоче дізнатися всі подробиці.

Нічне повітря було приємним і прохолодним порівняно із задухою та сигаретним димом у барі. Ларрі прихилився до стіни будівлі й витягнув вейп, зробивши затяжку і запропонував Салу, який взяв його й задумливо закурив. Він намагався не думати про те, що це фактично був непрямий поцілунок з Ларрі.

Лише тоді, коли він видував пару та спостерігав, як вона зникає в нічному небі, він зрозумів, що зняв маску.

Він випустив тихий звук здивування і потягнув протез назад, закріпивши його та впустивши вейп.

– Дідько, вибач, – невиразно промовив він, нахиляючись, щоб підняти його, і віддаючи назад Ларрі. Коли він подивився на друга, то помітив, що його брови насуплені.

– Все в нормі? – щиро запитав Ларрі.

– Так, вибач, я типу не хотів його кидати…

– Та то фігня, Сал. Я просто намагаюся переконатися, що з тобою все гаразд.

– Так, я в порядку, чоловіче.

– Не обов’язково носити маску, якщо тобі в ній жарко.

– Це не маска, це протез, – заперечив Сал, стискаючи кулаки. Його обличчя було гарячим, хоча тепер це було від збентеження, а не від алкоголю, а може й від того й іншого.

Ларрі підняв руки:

– Вибач, Сал, — щиро сказав він і вказав на свій мотоцикл. – Я можу відвезти тебе додому? Мені дуже шкода…

Сал кивнув, дивлячись убік, намагаючись стримати сльози, що кололи кутики його очей. Він не так добре контролював свої емоції після того, як випив, і тепер він шкодував, що взагалі погодився на це.

– Я просто, я не, я ніколи… – він затинаючись, не міг скласти повного речення.

Ларрі поклав руку йому на плече.

– Вибач, якщо я переборщив, брате, але якщо ти турбуєшся про свої шрами, будь ласка, не хвилюйся. Вони виглядають як бісів метал.

Сал нічого не сказав, усе ще зосереджуючись на тому, щоб сльози лишились не поміченими. Від цих слів йому стало тепло всередині. Навіть крізь його п’яний серпанок. Він міг також порахувати на одній руці кількість людей, які бачили його обличчя і не лякалися або що. Йому знову хотілося плакати, але тепер з іншої причини.

– Дякую, – сказав він собі під ніс, почуваючись більш вразливим, ніж будь-коли. Він подивився на нічне небо, і Ларрі ще раз потягнувся поруч із ним.

– Так я можу відвезти тебе додому? – знову запропонував він нейтральним і ненаполегливим голосом.

– Звичайно, – відповів Сал, і його серцебиття почало приходити в норму.

. . .

Незабаром вони були в квартирі Сала. Мотоцикл все ще був увімкненим, але Сал повернувся до нього, коли зліз з байка.

– Вже пізно, – зауважив він. – Хочеш залишитися? Я не знаю, як далеко ти живеш…

Ларрі посміхнувся, а потім скинув свою підставку:

– Досить далеко, – відповів він, слідуючи за Салом всередину.

Минуло багато часу з тих пір, як у Села хтось був у цьому сенсі. Він не знав, як назвати Ларрі. Брюнет був не зовсім другом, але Сал збрехав би, якщо б сказав, що не відчуває до хлопця якогось потягу. У нього була така тепла атмосфера, посмішка, що змушувала Села відчувати, що все буде гаразд.

Господи, він занадто втюрився.

Як це взагалі можливо? Він познайомився з хлопцем менше місяця тому, вони ледве знайомі. І все ж він був би дурним, якщо б заперечував прив’язаність, яку відчував до Ларрі, те, як відчував бажання бути прийнятим ним. Це через те, що щось було в тому, як Ларрі поводився із ним. Це змусило Села відчути те, що він зазвичай не любить відчувати.

– Ти в порядку? – спитав Ларрі, сидячи на дивані Сала, виглядаючи розслабленим, наче це місце було призначено саме йому.

–Так, вибач. Я почуваюся набагато краще, коли я вдома, – чесно сказав Сал.

Ларрі посміхнувся. Ця довбана усмішка.

Боже. Можливо, йому не варто було запрошувати його сюди. Але алкоголь заполонив його мозок, змушуючи почуватися пригніченим, навіть його кінцівки відчувалися неймовірно важкими. Крім того, цей привабливий хлопець просто бляха сидів на дивані й чекав, що він щось зробить…

– Хочеш подивитися фільм? – запитав Сал.

Ларрі звів брову, наче чекав чогось іншого:

– Звичайно, чоловіче, але ти точно в порядку? Я можу піти, якщо я створюю тобі незручності.

– Ні, – видихнув Сал, сідаючи поруч із ним на диван і хапаючи пульт. –Вибач, – сказав він, не вдаючись до подробиць.

Ларрі знизав плечима.

– Тобі нема за що вибачатися, Сал. Гей, до речі, дякую, що дозволив мені залишитися тут. Твоя хата справді класна!

Сал гортав екран, намагаючись знайти хороший фільм, а Ларрі тим часом дивився на стіни. Салу подобалося прикрашати тут все, і він використовував багато своїх власних робіт для цього. На книжкових полицях переважно картини, деякі роботи з глини. Багато з них мали достатньо моторошний і деталізований вигляд, адже його стиль був досить темним.

– Дякую, – відповів Сал, намагаючись заспокоїтися.

– Ти справді талановитий художник, – продовжив Ларрі, підводячись з дивана й беручи маленького глиняного чоловічка, повільно повертаючи його в пальцях, щоб розглянути. – А чому ти вирішив займатись тату?

– Це був один із найпростіших шляхів, як я міг почати заробляти гроші на своєму мистецтві. І мій художній стиль, я думаю, досить добре підходить для цього. Еш була тим, хто справді заохотив мене почати, і мені не знадобилося багато часу, щоб створити базу постійних клієнтів і нарешті відкрити власний салон. Набагато краще робити це там, ніж тут.

– Ти робив татуювання людям на своєму дивані?

– Бляха, так, де б я ще це зробив? У мене ще не було грошей, щоб орендувати приміщення.

Ларрі задумливо кивнув, а потім поклав іншу глиняну фігурку, на яку він дивився, і переконався, що вона у тому самому положенні, у якому була й раніше. Він повернувся до Сала.

– Ти реально до біса метал, – прокоментував Ларрі, сідаючи на диван поруч із ним. – Я хочу про дещо тебе попросити.

Сал відчув, що його серцебиття знову прискорилося, і він не знав, чому:

– Про що саме? – запитав він, намагаючись звучати нейтрально.

Ларрі показав на свої руки.

– Твої нігті, – сказав він. Сал розставив пальці, щоб показати свої нігті, чорний лак на яких вже дуже сильно потріскався. – Ти ж сам їх фарбуєш?

– Так, а що?

– Нафарбуєш мені?

На мить Сал не знав, що сказати.

– Що?

– Ти нафарбуєш мені нігті? Я завжди хотів це зробити, але насправді ніколи не купував цю фігню. Крім того, я поняття не маю, як це зробити, і сто відсотків усе зіпсую. Хоча ти тату-майстер, я впевнений, що у тебе досить добре поставлена рука. Так? То як там?

Намагаючись не думати про те, як добре це виглядатиме, коли Ларрі нафарбує нігті, Сал погодився й пішов за лаком для нігтів.

Така близькість між ними не була чимось новим. Сал уже робив йому татуювання, заради бога. Він робив татуювання багатьом іншим клієнтам, деякі навіть тут, на цьому дивані, тож чому той факт, що вони двоє сиділи так близько на дивані, поки Сал фарбував нігті Ларрі, змушував його так нервувати?

Руки Ларрі були грубими й мозолистими, зауважив Сал, тримаючи одну з них. Його обличчя знову почервоніло, і він намагався не думати про це. Вони двоє обмінялися пустою балаканиною, коли Сал розпочав роботу.

Обидва вже дійшли до того моменту, коли знали звичайні факти одне про одного, оскільки протягом останніх кількох тижнів вони переписувалися туди-сюди, і балакали під час сеансів тату. Таким чином, розмова збилася на випадкові теми та історії з їхнього дитинства. Ну, розказував їх переважно Ларрі. Сал не багато говорив про своє, і Ларрі, здавалося, зрозумів натяк, і він ніколи не наполягав на цьому питанні. Сал був вдячний за це.

У квартирі було чути тільки їхні голоси, вирувала тиша, про телевізор і кіно вже взагалі забули. Сал нарешті розслабився, його плечі тепер трохи боліли від того, як напружено він сидів раніше. Було природно сидіти тут із Ларрі, і Сал намагався не задумуватися над тим, наскільки йому це подобається, або про м’який вираз обличчя Ларрі, коли він спостерігав за роботою Сала.

«Дідько», подумав Сал. Йому дійсно подобається Ларрі. І ця думка налякала його.

Примітка автора:

привіт, друзі, ухх, давно не бачились. у минулому розділі, говорилось що це кінець фанфіка, але я думаю, що хочу продовжити ще трохи, якщо я впіймаю слушний момент . так так. це трохи філлер і умовне узагальнення

Примітка перекладачки: ми на фінішній прямій, готуйте хустинки, щоб витирати рожеві сопельки 8)