*

– Газету хочеш?

Олександр відірвався від складування своїх речей. На Янові було тихо. Після того, як і Воля, і Долг повернулися до рідних пенат, станція перетворилася на такий собі готель. Для кожного виділялась окрема кімната. За певну плату, звісно, але зі своїм наглядацьким колесінням по всій Зоні, Дегтярьову подобалося тут найбільше. Особливо після того, як більша кількість люду рвонула у Прип’ять, весь Юпітер здавався тихим раєм Зони. Без перебісившихся небезпечних мутантів, яких він сам знищив та без постійно гризущихся групувань. Декілька жалісних бідось іноді приходили за артефактами, але це було надто рідко.

Молодий сталкер Хрущ стояв, протягнувши йому газету.

– Випуск минулого тижня, – підморгнув хлопець, – Рахуй свіжак!

Дійсно. У Зоні з дізнаванням новин звичайного світу зовсім тяжко було. Якби війна почалась, певне, й не взнали б, поки ракета не прилетіла на голову посеред Затону. І то – скинули б на чудні аномалії ЧЗВ. Коли довго тут сидиш, особливо і не хочеться якось новини дізнаватися. Яке діло до цих депутатів, виборів, парламентів, коли набагато актуальніше і цікавіше питання що завтра з’їсти й чи не станеться викид! Ех, отупіння це називається, от як…

– Звісно хочу, – згідно мовив спецслужбовець і встав, простягаючи долонь. В його руку одразу опустився засалений папір. Стало огидно, але він старався тримати це неподобство акуратно, мов дорогущий артефакт. Хрущ йому благословенно кивнув.

– Знаю, брудна вже. Але постарайся акуратніше, добре? Сава мені люлей дасть, якщо порвану її принесу.

Сава був організатором цього самого готелю, тримаючи Хруща у побутовому рабстві. Хтось казав, що вони були коханцями. Хтось – хорошими друзями. Але насправді вони були братами. Кхм.

– Добре. Я пів години почитаю і верну. Буду акуратно.

Юнак йому кивнув, й розвернувшись, швидко пішов, ледь не скачучи. Дякую, хоч гроші не попросив. Бо багато хто за новини їх вимагав. Хоча, ладно, якби газета не була така брудна, то він би й сам заплатив, бо прочитати щось свіженьке у Зоні – та ще дивина.

Спочатку присівши на ліжко, він, не довго думаючи, ліг. Акуратно тримаючи, розкрив газеточку, що трималась на соплях. На перших сторінках містилися розклади роботи київських телеканалів на тиждень уперед. Тьху ти! Ех, а зараз би глянути телевізора не завадило. Найбільше йому подобалося дивитися телеканали з тваринами. От, канал “Україна 1”, на 13:00 у вівторок мала б йти передача про тварин Донбасу. Цікаво!

Перегорнувши розклад, натрапив на вже вирішений і креслений-перекреслений кросворд. Стало ще більш образливо. Кросворди він розгадувати любив, але тут найти незаповнену сторінку було складно. Всі розважають себе від нудьги як тільки можна. Червоним олівцем хтось вивів слово “кохання” у відповіді. По сторінці, цим же олівцем намальовані, скакали маленькі сердечка. Його власне серце небажано заболіло. Кохання. Таке сумне слово. Тьху. Нервово змахнув чуб з очей і перегорнув далі.

Рецепти для закатки огірків, стаття про привчання дітей до горщика – зі здоровезною чорно-білою ілюстрацією карапуза на туалеті! Ох йоб вашу мати! І що це за газета така, де ж новини?! На наступному розвороті містилось якесь мале оповідання, яке йому було лінь читати. Ще далі – моди цієї весни. “Поряд з колорблоком головним трендом року став пеплум – стильна накладна спідниця, нашита на предмет одягу зверху і виграшно підкреслює талію…” Тю. Він усміхнувся, розглядаючи маленькі картинки з чорно-білими моделями в чудернацьких нарядах. Цю сторінку хтось особливо вимастив накапавшим варенням, тому роздивлятись все було складнувато. Красиво, хоч і дивно. Ох, любив він Зону, але як хотілося іноді повернутися на Велику землю! Щоб без болтів, зброї та аномалій, і щоб за першим-ліпшим кутом можна було очікувати панночку у колорблоці з пеплумом, а не двохголову химеру. Мимоволі усміхнувшись ширше, він перегорнув далі, побачив зовсім неочікуване, але до болів знайоме обличчя, й одразу нахмурився.

“Командир групи «Скат» полковник Ковальський після повернення із Зони доповів начальству про причини провалу операції «Фарватер». Після довгого розгляду та багатьох спроб перекласти на нього всю відповідальність полковник з шаною пішов у відставку”.

Пішов у відставку…На фото він був доволі-таки задоволений. Трохи повніше, ніж у Прип’яті, але обличчя все одно якесь худе. Жмурить очі свої великі й невпевнено усміхається в камеру. На щоках помітні вилиці й…Щетина! Ох господи! Що ж таке сталося? Дійсно, певне, затягали. Полковник навіть у Прип’яті встигав чисто-начисто голитися, ігноруючи усі проблеми й незгоди. У серці щось боляче закололо. Задумавшись, сталкер стис у долоні натільний хрестик й ледь не до болю закусив губу.

Ковальський був… Красивим чоловіком, да. Витонченим й сильним одночасно. Говорив з ним так серйозно, але коли переймався, одразу сходив на ласкавий тон. Але, він же полковник. Полковник!.. Хоч їх відносини й не були поза статутними, бо, по-суті, вони були представниками різних структур, все одно це було неправильно. Правильний до скрипу зубів військовий навряд чи б його зрозумів. Да й сам-то він не підпадав під всю цю воєнну муштру – пощастило отримати спеціальність вчителя англійської мови ще сто років тому, а потім завербуватися. Зовсім випадково, коли на виході з Зони його перейняли СБУшники, різко запропонували піти до них. І як тут не погодитися? Ніхто його не мучив, не…Кхм.

Протерши спітнілий лоб долонею, Олександр судомно зітхнув. Серце починало гучно стукати. В штанях ставало тісно. Тьху-ти, ну-ти. А ще Олекса Євгенович був одружений. Він чітко не пам’ятає, коли про це дізнався, але в той момент, в утомленій та страшній Прип’яті, це здалося гірше за смерть близького друга. Коли все стало надто погано, Ковальський знову натягнув весільну каблучку і тихо розмовляв з Роговцем про свою наречену під час викидів. Да…А він ще з ним фліртував, усміхався так спокусливо, обрікаючи на безсенсові надії. Хоча, може це йому, стурбованому й сколиханому, здавалося чимось…Таким! Може, та й скоріше всього, полковник нічого подібного на увазі не мав. Тьху блядь. Нервово зажмурившись, він поклав газету на ліжко й швидким рухом стягнув хрестик. Збудження болісно кололо унизу живота й легко трясло. Він, не думаючи, запустив одну руку під білизну, а іншу під светр. Пальці різко стисли сосок. Тихо зітхнувши, він нервувато прийнявся водити по напівзбудженому органові. Не змігши довго дивитися в чужі очі, одразу закрив власні, впадаючи у марення. Чесний полковниковий погляд викликав мурашки по тілу й змушував відчувати вину. Такий же погляд він зловив, надто довго зациклившись на чужому роздягненому тілі. О господи… Зовсім тихо й невиразно простогнав якусь маячню і відчув, як обличчя покривається червоними нервовими плямами.

Ковальський був безумно красивий, да. На порівняння з, сука, дрищом Роговцем, який тоді мився разом з ними. Утрьох, у вузьких душах було так собі. Особливо, коли раз за разом до тебе зовсім мимоволі притискається чужа рука, стегно або сідниці. Хотів освіжитися, але навпаки стало настільки дурно, що він близько половини години відкисав на дірявому матраці. Звісно в нього не виходило відірвати очей від Ковальського. Красивий, сильний, підтягнутий, молодість так і грає по всьому тілу. Але як же стало соромно, коли він глянув на нього у відповідь. І не на роздягнуте тіло, а прямо в очі. Так само, серйозно й чесно, але не по-злому. Якби він зі всієї дуряки дав йому у носа, певне, так образливо б не було. Але він глянув, мов на надшкодившу дитину, і відвертаючись, так само усміхнувся. Після цього якраз перестав ніжничати й розмовляти так солодкувато. Може, зрозумів. А може і ні…

На диво, він доводив себе доволі швидко. Образ Ковальського, ще й наочне фото у газеті надто вже збудило організм. Його рука з якимось злобнуватим остервенінням опускалася вниз і уверх. От чому він один такий нікому не потрібен! Скільки людей у Зоні, господи, різних віків, зовнішностей, характерів, національностей, чого тільки не придумаєш…А ніхто ніколи не пригріє, не приголубить. Тільки грати й можуть, як Ковальський. Гаряча сльоза швидко прокотилась по щоці. Він одразу її стер і задумався – хоча, ні. Не всі. А як же Бродяга?! Бродяга…Він перестав рухати рукою й гучно засопів, задумавшись.

Колишній монолітовець теж його цікавив до неймовірності. Тихий, спокійний, ласкавий. А як він йому дякував, коли Дегтярьов його до Волі пристроїв!.. Але все одно…Згадавши погляд його сірувато-блакитних очей, він знову прийнявся, правда, більш акуратно, рухати рукою. Стало спокійно, і на душу нахлинуло якесь незрозуміле тепло. Хоч між ними й було багато недомовленостей, але Бродягу в першу чергу турбувало те, що сталася з ним та його групою. Певне. Йому так здається. Ніякий не Дегтярьов. Постійно задумливий, літаючий у хмарах, і явно ніколи йому було думати про якісь романтики або статеві походеньки. Це він – ще й агент СБУ, купу завдань від всіх підряд має, а встигає про таку непотребщіну згадувати, й ще турбуватися! Плакати десь на Юпітері, нервувато мастурбуючи…Звучить як поганий жарт.

Але, але в них же не все так погано було! Бо вони поцілувалися. Да. Було таке один раз. Від цієї згадки в горлі одразу млосно залоскотало. У колишнього монолітовця були пухкі, хоч і сухуваті, але такі приємні губи! Можливо це й звучить по-дурному, але згадуючи цей момент, він рідко, але усміхався. Хоч Бродяга після цього цілунку у нічній пральні пішов з його життя назавжди. Ох, Господи. От би з ним усе було добре…Все одно на Ковальського, в нього дружина, може дітки на Великій-то землі народяться…Можна жити й не тужити, ніяке йому життя Моноліт не зіпсував. Хоч би з Бродягою все було добре, як би він радий був зустріти його ще раз, побачити хоч мигцем, хоч якось, але знову заглянути до цих очей і впевнитись, що він живий і здоровий…

Да, а який же він красивий! Обличчя тепле, з ласкавими чортами, хоч вираз майже завжди й сумний. А тіло…Так само як й оголений Ковальський, напівроздягнутий Бродяга мелькнув перед очима. Хоч і роздягався він посеред боліт, й перед очима двох волівців і всієї своєї групи. На холоді, але з якою грацією й спокоєм…Ех. Щось він гонить вже.

Декілька гарячих, неприємних крапель ляпнуло йому на руку. Розтуливши міцно закриті очі, Дегтярьов розстроєно хмикнув. По тілу розливалося тепло й млость, але особливої радості або задоволення він не відчув. Лишилась лише порожнеча й самотність. І брудна рука, в купі із засраною газетою, звідки на нього досі дивився полковник. Чи то засуджую

чи, чи то сміючись.

Додати до улюблених