Молодий, на вигляд, чоловік в костюмі стояв на схилі, а з ним юний бард. Обидва спостерігали за прощанням однієї пари. Нижче схилом, поряд з великим будинком, стояла мила дівчина, її очі кольору меду сяяли подібно сонцю, що грало та переливалося на її білявому волоссі, поруч з нею стояв хлопець, трішки вищий за неї зростом, а першим що кидалося в очі, при погляді на нього, була маска, що кріпилася на його поясі. Стороннім спостерігачам він здавався доволі засмученим, хоча коли його розмова з дівчиною закінчилася та вони, як було видно, прощалися, він навіть посміхнувся, та його посмішка зникла разом зі співрозмовницею.
– Що має зробити батько, що спостерігає за тим як його дитині розбивають серце? – запитав Гео Архонт, проте його співрозмовник не відповів, а лише перевів свій погляд з юнака на свого співрозмовника. – Я прожив так довго, але в мене ніколи не було дітей, та Сяо… Я знайшов його, дав йому ім’я, став його вчителем та порадником, я також був тим хто дав йому роботу та покликання, допоміг змиритися з помилками минулого, не пам’ятаю коли, але я почав сприймати його як свого сина. На його долю випало чимало нещастя, він стратив своїх друзів та соратників, був змушений вступити в вічний бій зі злом, що залишає слід на його серці та душі, він постійно відчуває біль, тому я…
– Та годі вже! Якщо просиш приглянути за своїм улюбленим дитям, то так й скажи. Який же ти бовдур коли справа стосується людських почуттів, та не хвилюйся мій старий друже, я – бард знаю почуття людей не гірше ніж струни своєї ліри, – перебив Венті свого старого знайомого та не став чекати коли той продовжить своє базікання й щез з поривом вітру.
За долю секунди Анемо Архонт опинився на даху де вже сидів Сяо, не витрачаючи час на привітання та зайві церемонії Венті плюхнувся поруч та почав розмову:
– Це місце дивовижне, правда? Ми знаходимося в маленькому чайнику, але тут такий простір, що можна побудувати ціле місто, тут є вода та вітер, тут росте трава та можна вирощувати фрукти та овочі, хіба це не диво? А ще всі люди котрих мандрівниця запрошує сюди мають око бога, тому на них не вплине скверна яку ти підхопив від останків переможених Архонтів. Тоді чому ти сидиш тут сам?
– А, це ти, – промовив адепт та продовжив дивитися в далечінь.
– Ти не з говірких, я знаю, проте якщо не будеш ні з ким говорити – зійдеш з розуму, – сказав Венті з грайливою посмішкою.
– Я спілкуюся з Люмін, цього достатньо, – знову коротко відповів Якша. Хоча це вже перемога, зазвичай він міг взагалі просто зникнути, або мовчати.
– Проте у мандрівниці багато роботи, вона виконує доручення гільдії та шукає свого брата. І хоч це її дім та вона запросила нас сюди, сама вона тут рідкісний гість. А ти думав про те, що буде коли Люмін знайде свого брата? Звісно, можливо вони лишаться тут, а якщо вони продовжать свою подорож або повернуться додому? Тоді знову повернешся до боротьби сам на сам ні на кого не покладаючись? – бард говорив все це з посмішкою, проте й сам хвилювався за долю Сяо, оскільки сам він відмовився від своїх обов’язків божества та живе у своє задоволення мандруючи світом, та займаючись тим, що йому подобається, в той час, як адепт змушений продовжувати свою боротьбу попри біль та втому, через що Венті було його шкода й він хотів навчити Сяо розслаблятися.
Не отримавши у відповідь ані слова Архонт підвівся, та, схопивши юнака за руку, зістрибнув з даху, а коли їхні ноги спустилися на землю, потягнув його за собою в невідомому напрямку.
– Куди ти мене тягнеш?! – нарешті заговорив Якша з явним обуренням в голосі.
– Нещодавно Люмін запросила до чайника двох моїх знайомих з Мондштаду, один з них власник винокурні, тому мандрівниця спеціально для нього посадила виноградники, аби він почувався як вдома, та замість відпочинку він продовжив працювати, тож якщо навідаємось туди зможемо першими скуштувати вино за новим рецептом, та й ще й з винограду, що росте в такому дивовижному місці, впевнений – смак буде особливим, – розповідав Венті не припиняючи йти вперед та тягнути хлопця за собою.
– Ти серйозно думаєш, що я піду за тобою аби допомогти вкрасти пляшку вина?! – ще більше обурився адепт та висвободив свою руку.Це було очікувано, тож Архонт вже вигадав як змусити Якшу погодитися на цю “авантюру”.
– Шкода, а я так не хочу пити один… тож якщо ти відмовляєшся мені нічого не залишається як попросити Джунчика, – дуже награно та пискливо промовив Венті, намагаючись маніпулювати хлопцем.
Сяо не хотів погоджуватися красти вино у гостей Люмін, й тим паче випивати разом з цим недобожеством, проте він не міг дозволити, щоб в це був втягнутий Володар Каменю якого він так поважав, тож зі змішаними почуттями він таки погодився:
– Добре, веди!
Задоволений тим, що його план спрацював, Венті продовжив шлях до помешкання Ділюка та Каї, інколи подивляючись на адепта який йшов за ним. На щастя, навіть в цьому вимірі, день змінюється на ніч, й до того часу, як ці двоє досягнули пункту призначення вже стемніло та їх “жертва”, бувши людиною, вже мала спати.
– Що ж, зараз я тихенько погляну, що там робиться, – тихо сказав Архонт та наблизився до дверей, та ще до того як він торкнувся ручки, двері повільно відкрилися та з помешкання вийшов чоловік з пов’язкою на оці, що тримав в охабці 5 скляних пляшок, судячи з усього з вином.
– А, куди це ти так пізно? – здивовано запитав Венті.
Капітан кавалерії точно не очікував що до нього заговорять як тільки він переступить за поріг, повернувшись до співрозмовника лицем він натягнув посмішку та привітався:
– Барде, це ти, не очікував тебе тут побачити, тим паче так пізно.
– Можу сказати теж саме, куди ти йдеш так пізно з пляшками? – поцікавився Архонт в той час, як його спутник стояв осторонь.
– В мене невідкладні справи, тож бувай, – відповів Кая та вже збирався йти.
– Шкода, ми як раз прийшли до Ділюка по вино, але побачивши тебе я думав, що ти поділишся з нами, й нам не доведеться його турбувати, проте якщо ти поспішаєш нам нічого не залишається, окрім як попросити його, адже ти дуже зайнятий, – знову почав свої награні промови бард.
– Навіщо ж будити людину яка щойно лягла спати? – промовив чоловік намагаючись не видати своє занепокоєння.
– Ну, нічого не можемо вдіяти, ми з моїм другом з Ліює дуже хотіли скуштувати вино пана Ділюка з місцевого винограду, – продовжив Венті.
– Добре, добре, ось візьміть по пляшці й удамо, що ви не бачили мене, а я не бачив вас, домовились? – видихнувши сказав капітан та протягнув Венті дві пляшки.
– Капітане, а ви жадібний, самі збираєтеся випити 3 пляшки? – єхидно промовив хлопець, натякаючи на те, що їх мовчання так просто не купити.
У відповідь Кая віддав ще одну пляшку та поспішив покинути поле зору Архонта, доки той не залишив його з пустими руками.
– Ти отримав те що хотів, тож, – нарешті заговорив адепт й вже збирався йти.
– Я люблю вино, але невже ти думаєш, що я здатен випити самостійно 3 пляшки за раз?! – сказав Венті схопивши Сяо за зап’ястя, тим самим не даючи йому піти.
– Я зрозумів, ходімо, – з явним невдоволенням відповів Якша.
Венті прекрасно розумів, що йде проти волі адепта, проте він виконує прохання старого друга, що хвилюється за “свою дитину”, та ніщо так не допомагає провести душевну розмову як алкоголь, принаймні такою логікою керувався архонт. А тим часом вони прибули на прекрасне мальовниче місце: невеликий острівець, там рідко хто буває, адже на ньому немає нічого, окрім самотньої сакури, проте звідки відкривається прекрасний краєвид на море та зоряне небо, в купі з шумом прибою це ідеальне місце для відпочинку та усамітнення. Без зайвих роздумів Архонт плюхнувся під деревом, та поглядом показав своєму спутнику сідати поряд, той в свою чергу зітхнув та сів на землю.
– Що ж, Сяо, а тепер давай вип’ємо, – радісно викрикнув Венті та протягнув адепту пляшку.
– Пити прямо з пляшки? – трохи здивовано запитав адепт, та взяв в руки пляшку.
– Ну, я не думав що ти такий зануда, – сказавши це Венті дістав з кишені дві невеличкі піали, які насправді були чарками спеціально для саке, та це все одно було краще, ніж пити з пляшки, тому Сяо взяв одну з чарок.
Анемо Архонт швидко налив собі вина та поглядом наказав Сяо зробити те ж саме. Це доволі дивно, але незважаючи на те, що Якша рідко спілкується з людьми – Венті він розумів без слів, проте не завжди. Якийсь час вони мовчки випивали, проте бард не міг більше мовчати, хоча ще й не знав як почати розмову з такою замкненою людиною.
– Вино яке робить Ділюк чудове, проте це найкраще з тих що я куштував за останні кілька століть, – з посмішкою сказав Венті спорожнивши чергову чарку.
– Так, смачне, – навіть випивши адепт був мовчазний, як і зазвичай, це трохи засмучувало, проте вони тільки почали.
Одну пляшку вина по тому.
– Сяо, скажи, чому ти не хочеш зближуватися з людьми? Але при цьому такий прихильний до мандрівниці? – запитав Венті та поглянув на свого співрозмовника, на його здивування очі його були закриті й він продовжував мовчати, тоді бард поклав свою руку на його плече й той похилився та за секунду голова Сяо опинилася на колінах Архонта.
– Йой, не думав, що алкоголь так вплине на тебе. Хоча, напевно, коли скільки часу самотужки борешся з духами загиблих на війні Архонтів в тебе просто немає часу на те, щоб випивати, – сказав про себе бард та погладив юнака по голові, – тобі випала не легка доля, тому відпочинь.
Венті продовжував пити та милуватися зірками не забуваючи інколи гладити адепта по голові, та в якийсь момент обличчя Сяо скривилося від болю, Архонт прибрав його волосся, аби краще роздивитися обличчя, проте відчув що в того був сильний жар, проте він не знав, що має робити. Неймовірно та навіть Архонт якому більше 2-х тисяч років може розгубитися.
– Їхні голоси… їхні крики… переслідують мене… – пробурмотів Якша в той час, як одного погляду на нього було достатньо аби зрозуміти наскільки нестерпний його біль.
Важко було спостерігати за його стражданнями тому, не довго думаючи, бард дістав, буквально з повітря, свою ліру та почав грати. Мелодія була ніжною та дивовижним чином заспокоювала, в тому числі навіть адепта. До кінця пісні на його обличчі лишився тільки спокій, проте Архонт все одно поклав руку на його чоло, аби впевнитися, що жару більше немає.
– Наскільки ж сильними мають бути кошмари, щоб у останнього з Якш підійнялася температура, – розмірковував в голос Венті. – Джунлі переймається твоєю долею більше ніж ти собі це можеш уявити.
– Нехай вітер охороняє твої сновидіння, – прошепотів Архонт та поцілував юнака у скроню. Після цього бард спокійно продовжив насолоджуватися вкра… тобто чудовим, подарованим вином. З-за горизонту з’явилися перші промені сонця й осяяли обличчя Сяо, його вії затремтіли та він розплющив очі. Венті це одразу помітив й, усміхнувшись, промовив:
– О, ти прокинувся.
– Я певно ще сплю, – відповів адепт дивлячись на співрозмовника знизу вверх, що свідчило про те що він проспав всю ніч на його колінах.
– Можливо ранковий поцілунок тебе збадьорить, – сміючись промовив Архонт.
– Можливо, тоді ти поцілуєш мене? – запитав Якша почервонівши.
Співрозмовник явно не очікував на таку відповідь тому на кілька секунд застиг, та з рештою Венті вирішив, що адепт потроху починає відкриватися йому, тому вирішив підіграти:
– Звісно поцілую, чому б ні.
Промовивши це він нахилився до обличчя хлопця, що лежав на його колінах, та раптом той сам підвівся й поцілував його в губи. Здивування на обличчі Анемо Архонта було не передати словами, проте поцілунок зі смаком вина, на диво, був ніжним та глибоким, тому, сам того не помітивши, Венті заплющив очі та насолодився цим моментом. Проте поцілунок був довшим ніж уявляв бард, та тільки ставав глибшим, та пристраснішим, це вже починало бентежити й тому Архонт поклав руки йому на плечі й відсунув від себе, тоді в нього нарешті з’явилася можливість перевести подих, а також поглянути на нерозсудливого Якшу. Та подивившись на нього він не помітив суттєвих змін, невже все через вино? Хоча придивившись Венті помітив, що очі юнака якось дивно сяяли, ніби янтар на сонці. Красиво, проте, не зрозуміло чому, стало трохи лячно.
– Що це з тобою? Навіть я собі не дозволяю так переходити кордони, – з награною обуреністю промовив бард.
– Мені вперше за тисячу років сниться хороший сон, тож я маю ним насолодитися, – відповів Сяо, та міцно стиснув Архонта у своїх обіймах.
– Не хвилюйся, відтепер тобі будуть снитися лише хороші сни, – сказав Венті та обійняв хлопця однією рукою, а іншою погладивши по голові, ніби заспокоюючи.
Вони доволі довго сиділи обіймаючись, сонце вже повністю зійшло над горизонтом й бард не витримавши сказав:
– Сяо, може вже відпустиш мене?
– Ні, тільки не сьогодні, не зараз, кожного разу відпускаючи тебе я думаю що ти більше не повернешся, тож не відпущу, – промовив адепт ще сильніше притиснувши Венті до себе.
Його слова здалися дивними, хоча бард списав це на те, що Сяо все ще не протверезів, тому не надав цьому значення та пізніше зрозумів що дарма. Після довгих обіймів Сяо нарешті підняв голову та поглянув на Венті, його погляд знову здався Архонту дивним. Рука адепта опинилася на щоці хлопця, він ніжно погладив її та обережно притягнув до себе, їх губи знову сплелися в поцілунку.
“Та що це з ним відбувається?! …та зі мною теж, чому це я насолоджуюсь цим?” – промайнула думка в голові барда, та він не міг довго про щось думати, поцілунок та ніжні обійми змушували всі думки розчинятися. Вони наскільки сильно притискалися одне до одного, що Венті міг відчути серцебиття Якши та кожне скорочення м’язів, аж раптом він відчув як щось тверде впирається в його живіт, від цього стало трохи ніяково, хоча в той момент Архонт зрозумів, що й в нього сталася ерекція, від чого він тільки сильніше зашарівся, й при цьому був дуже радий тому, що поки вони цілуються адепт не може бачити його обличчя.
– А, пробач, – викрикнув Сяо вскочивши з місця. Схоже й він помітив ерекцію і йому стало ніяково.
“Як мило,” – промайнула в голові Венті несподівана думка, хоча до сьогодні він точно ніколи не вважав когось наскільки холодного – милим, хоча, можливо, річ у тому, що він вперше побачив Сяо таким й ця нова сторона його дуже привабила.
– Нічого, все в порядку, це абсолютно нормально, – заспокоїв бард юнака та сам підвівся на ноги.
– Все правда нормально? – запитав Якша нарешті поглянувши на співрозмовника, в той час, як його щоки були покриті рум’янцем.
– Так, точно, – з посмішкою відповів Венті намагаючись не засміятися, адже картина перед його очима була такою, по особливому, неймовірною, що майже неможливо було стримувати емоції. Відповівши, він думав, що все закінчилося та це не так. Якша якийсь час стояв осторонь та після зробив те, чого Венті аж ніяк не міг очікувати: підхопив його й, притиснувши до сакури, знову поцілував, проте цей поцілунок був не довгим, за хвилину він опустився до шиї барда, залишаючи на ній сліди.
– Ах, – мимоволі зірвалося з вуст Архонта, хоча він сам не очікував такої реакції, проте це змусило його усвідомити те, що за все своє довге життя, що намагався прожити як звичайний бард, ніколи не мав романтичних стосунків, адже зрештою той, або та, кому було б віддане його серце помер би, залишивши Венті нещасним. Тому, це було вперше коли хтось так ніжно та пристрасно торкався його. Руки Якши, що до цього обіймали Венті за плечі повільно сповзли по талії до його сідниць.
“А він сміливець, так зухвало мацати Архонта, нехай я і найслабший з нинішньої сімки, але все ж. Як далеко він зайде якщо його не зупинити?” – подумав бард поглянувши на Сяо, який продовжував покривати його шию поцілунками та навіть встиг непомітно розстібнути кілька верхніх ґудзиків на сорочці Венті. Ніби відчувши на собі погляд божества, адепт підвів погляд до його обличчя, при цьому не віддаляючись від нього ні на міліметр, від чого кожен подих лоскотав шию Архонта. І знову Венті збентежило те, як Якша дивився на нього, та зрозуміти, що саме його непокоїть в нього ніяк не виходило.
“Чого ти чекаєш від мене, дивлячись так, ніби хочеш з’їсти? Я ж не яблуневий пиріг!” – думав Архонт, хоча й сам після вина почувався дивно, проте це не означало, що він буде вовком дивитися на когось, як це зараз робив Сяо. Він не знав, що потрібно зробити чи сказати в такій ситуації, адже ніколи до цього нічого подібного з ним не траплялося. Але одне знав напевно, ці нові для нього відчуття йому подобалися, тому він хотів поринути в них глибше. Тож, без зайвих слів, Венті обійняв адепта за шию та припав до його губ. На диво поцілунок досі мав присмак вина. Чи в цьому причина, з якої це так подобалося бардові? Невідомо.
Не на жарт захопившись та піддавшись пристрасті Архонт не помітив як, в буквальному сенсі, залишився без штанів, це змусило його відсторонитися від Сяо та поглянути на нього, аби бодай трішки зрозуміти хід його думок, та зрештою, нічого не спадало йому на думку, тому він запитав:
– Що ти задумав?!
У відповідь знову тиша, та бард вже зрозумів, що з адепта важко витягнути бодай одне зайве слово, й те, що той не вміє висловлювати почуття словами, в чому згодом він ще раз впевнився. До цього моменту Сяо тримав барда за сідниці так, що його стопи не торкалися землі, зараз же він опустився однією рукою нижче, тримаючи його вже за ляшку, а іншу руку наблизив до свого обличчя й, на здивування Венті, почав еротично облизувати свої пальці, вкриваючи їх слиною, при цьому він ні на секунду не відривав погляду від хлопця перед ним. Від такої картини багрянець на щоках Архонта розповсюдився на все обличчя та навіть вуха. Ніхто дивлячись на адепта таким не повірив би, що той майже все життя, більше 2-х тисяч років, провів в боях, та майже не спілкувався з людьми, скоріше повірили б, що він відомий казанова, що зваблює як жінок, так і чоловіків.
– Д-добре, роби що хочеш! – ледве не викрикнув Венті та відвернувся від юнака, той же, в свою чергу, посміхнувся так, ніби тільки й чекав цих слів. Якша опустив свою руку та, запустивши її за спину барда, намацав анальний отвір й почав обережно та ніжно розробляти його, спочатку змастивши зовні, а після, вставляючи по одному пальцеві, розтягнув його з середини. І хоча Архонт сам дозволив юнакові робити все, що забажає, від одного доторку до свого потаємного місця аж здригнувся. Він хотів аби той бачив його розчервонівшеся лице, й тому опустив голову, проте довго дивитися на свій ерегований член він теж не міг, особливо через розуміння того, що причиною його ерекції став “син” його старого друга, за що він подумки вже попросив пробачення. Поки ж Архонт не знав куди подіти свій погляд від сорому, адепт продовжував орудувати своїми пальцями всередині цнотливої жопки Барбатоса. Коли два пальці стали вільно рухатися, Сяо вирішив додати ще один, що викликало у Венті водночас милу, та сексуальну реакцію.
– Аххх, – простогнав бард вигнувши спину, та, мимоволі, підійнявши голову, його обличчя, вкрите рум’янцем, виражало екстаз. Схоже вставляючи 3-й палець адепт натиснув на простату, що й викликало таку реакцію, бодай більше, це змусило Венті еякулювати, при чому без стимуляції самого члена, що було дуже дивно, зважаючи на те, що Архонт був майже впевнений в тому, що Сяо, як і він, не має сексуального досвіду, принаймні з чоловіками.
“Ніколи не подумав би, що цей відлюдник, який майже все життя провів на полі бою, виявиться чудовим коханцем…” – розмислював бард намагаючись оговтатися після оргазму. Та юнак явно не планував влаштовувати перерву або бодай дати Архонту перевести подих, він, ніби нічого й не відбулося, продовжив проникати пальцями в анал хлопця.
– З-зажди, Сяо, д-дай мені трішки перепочити, – крізь стогін та важке дихання проговорив Венті.
Проте його благання не були почуті, адепт продовжив свою “роботу” з підготовки Архонта до чогось більшого ніж просто пальці. Тим часом пеніс барда знову прийшов у бойову готовність, хоча той сам цього не очікував. Все ж попри те, що Якша не дав йому того, про що він просив, Венті не чинив супротив, адже ці нові відчуття були кращим, що йому доводилося відчувати раніше, можливо, знай він про це, позбувся б цноти набагато раніше. А поки Барбатос жалкував про те, що скільки століть ігнорував дещо наскільки приємне, Сяо звільнив дірочку барда від всього зайвого та, нарешті, спустивши штани, приставив голівку свого члена до анального отвору. Він притиснув Венті до дерева так, що між ними не залишилося вільного місця. Відчувши своєю п’ятою точкою дещо гаряче, тверде та, в одно час, ніжне, бард вже був готовий до того, що зараз відбудеться, навіть не так, він з нетерпінням чекав цього, аби відчути різницю між пальцями та справжнім пенісом. Якша ж не змусив його довго чекати й за кілька секунд, приклавши трішки зусиль, увійшов в божественний анал, проте не повністю, лише голівкою, що дивно, незважаючи на свій холодний та відчужений характер, в сексі адепт був дуже ніжним, попри те, що не слухав того, що йому кажуть.
– В тобі більш вузько ніж я уявляв, Люмін, – прошепотів Сяо.
В той момент очі Архонта розкрилися від здивування, й пазл з усіх тих дивних речей в поведінці Якші склався і це…
“Це все моя провина, – подувам Венті, поглянувши в лице своєму партнерові. – Коли його мучили кошмари я спробував керувати його сном, як мене колись навчила Буер. Йому стало краще, тому я подумав, що в мене все вийшло, та схоже, я помилився, навіть прокинувшись він продовжує бачити хороший сон.”
– Пробач, Сяо, це моя провина… – пробурмотів Архонт, на його очі навернулися сльози, та він розвіяв своє закляття.
Обличчя адепта за секунду перемінилося з пристрасного та щасливого, на здивоване та розгублене. Він пам’ятав свій сон, та те що зараз прямо перед ним відрізняється, придивившись до обличчя Венті та побачивши сльози, Якша відчув провину. Він сам собі здався огидним. На кілька хвилин повисла тиша, адепт був наскільки шокованим, що навіть не витягнув свій член з Барбатоса й не відпустив його на землю, хоча бард й не просив його про це, ніби даючи йому час на те, щоб оговтатися.
– Ти не маєш звинувачувати себе, якби я не втрутився у твої сни цього б не сталося, і можеш не хвилюватися, я не стану розповідати мандрівниці про твої почуття, про те що тут відбулося теж, – і хоч Анемо Архонт говорив це у своєму звичному доброзичливому тоні, всередині нього щось перевернулося в цей момент. – Та тобі краще забути про неї, вона тільки розіб’є тобі серце, Люмін не має часу на стосунки, а коли вона нарешті досягне цілі та знайде брата то й взагалі покине наш світ, тому тобі краще забути про ці почуття, звісно, всі ми любимо мандрівницю, та кохання до неї може тебе зламати. Та це не означає, що ти знову залишишся сам, Джунчик дуже переймається за тебе, та я також завжди готовий підтримати тебе, та, якщо ти звісно захочеш, я допоможу тобі завести друзів серед власників очей богів, тоді тобі завжди буде куди піти.
“Кохання? Що він таке каже? Ми з Люмін друзі та товариші, хоча я дійсно сильно прикипів до неї, і тепер коли її нема мені стає самотньо, та не більше, сумувати за друзями це нормально, хіба ні? А він… Такі гучні слова, а сам плаче, ніби дитина. Проте… мені стало так легко на душі… ніби я все життя хотів, аби хтось сказав мені це.” – думав Якша дивлячись прямо в очі хлопця перед собою. Він протягнув руку вперед, та витер його сльози. Знову повисла тиша. Сяо погладив барда по щоці, ніби заспокоюючи, заплющив очі, та поцілував в губи. На секунду Архонт впав в ступір, та в наступний момент вже міцно обіймав та цілував адепта. У їхнього справжнього першого поцілунку був сольоний присмак, проте Венті все одно сподобалось.
Коли вони, з рештою, відірвалися від губ одне одного, Сяо застиг та певний час дивлячись на барда, вірніше на одну конкретну точку на його голові, через що Архонт трохи збенетежився та поспішив запитати:
– Щось сталося?
– Ні. Нічого. Просто пелюстка… в твоєму волоссі, – сказавши це Якша дістав рожеву квітку з волосся Венті, при цьому він продовжував іншою рукаю тримати парубка, ніби той нічого не важив.
У відповідь же бард посміхнувся, та навіть трішки посміявся, а після, дивлячись прямо в очі Сяо, сказав:
– І ти так довго не наважувався сказати про таку дрібничку? Ця твоя сором’язливість доволі мила.
– Що!? Я не… Ха… Думай як хочеш, – промовив адепт та, нарешті, усвідомивши, що він досі не тільки тримає Архонта, а й знаходиться всередені нього. Щоки Сяо вкрилися багрянцем й він вже збирався поставити хлопця на землю, проте той взяв його за руку й, поглянувши в очі, з сором’язливою посмішкою сказав:
– Все в порядку, ми можемо продовжити, хоча ні, не так, я хочу продовжити, а ти?
Це запитання було несподіваним й змусило юнака ще більше зашарітися, він замовк, та не став відпускати Венті. Якша привідкрив було рота аби щось сказати, та замість цього знову поцілував барда та, міцно обійнявши, почав проникати глибше. Незважаючи на те, що всередині Архонта було дуже вузько, що не дивно, у Сяо це не викликало дискомфорту, хоча “хватка” у Барбатоса була мічною, але, разом з тим, ніжною. Він входив повільно, аби випадково не завдати болю партнеру, а коли, нарешті, увійшов у всю довжину, Венті простогнав скрізь поцілунок, хочу було більш схоже на мичання, та зрештою він відсторонився від адепта, та промовив:
– Не переймайся ти так, я не людина, тому не зламаюся, тож не стримуй себе, я хочу аби ти теж насолоджувався.
Спочатку Якша трішки здивувався, та пізніше кивнув в знак згоди й поставив Венті на ноги й повернув до себе спиною.
– Стривай, що ти… – почав було говорити Архонт, та не зміг закінчити, адже адепт швидко повернув свій член на його місце, а точніше в зад барда, через що з його уст зірвався протяжний стогін.
Поклавши свої руки на сідниці партнера, Сяо стиснув їх, в такій позі йому відкривався прекрасний вид, він бачив як з кожним його рухом член повністю зникає всередині Венті, а потім майже повністю виходить, та це не єдине, що приваблювало його. Архонт, опираючись на дерево, з кожним поштовхом трусив його, через що статевий акт супроводжувався осипанням пелюсток сакури, хтось навіть міг би назвати це романтичним.
– Ахх, С-сяо, це так, ммм, приємно, – простогнав Венті опустивши голову, йому було соромно казати таке, та якби він не сказав адепт цього б не зрозумів.
Та його слова мали свої плоди, руки Якши перемістилися на талію Барбатоса, тримаючись за неї він почав “натягувати” барда на свій член, при цьому й сам не припиняв працювати стегнами, в результаті проникнення стали швидчими та частішими, через що острів заполонили звуки хлопків від зіткнення твох тіл, а в купі з стогіном Венті, що були наскільки гучними, що після він ще довго не зміг би співати, й прискореним диханням Якши, все це перетворилося в мелодію сповнену пристрасті. Обидва явно були повністю зосереджені на процесі та одне одному, хоча їм варто було подумати над тим, чим вони займаються на відкритому просторі ще й при світлі дня, навіть зважаючи та те, що на цьому невеликому острові нічого не було, він розташовувався не так далеко від гостьового будинку, що на сусідньому острові, тому якби хтось зараз навідався туди, скоріш за все, почув би “дивні” звуки.
З кожним проникненням в такій позі Сяо стимулював простату барда, через що його член знову прийшов у бойову готовність, не зважаючи на нещодавній оргазм. Задоволення затьмарило свідомість Венті, від чого він не міг думати, а його діями керували інкстинкти, й зараз вони кричали. Барбатос от-от мав дійти до піку та чогось не вистачало, й тоді, мимоволі, його рука потягнулась вниз, але Якша помітив це та випередив барда. Коли пеніс Архонта опинився в його руці той вже знав, що має робити, він тримав його, ніжно стискаючи, проводив рукою по довжині стовбура в ритм з входженням свого члена в його зад.
Бард не витримав довгої стимуляції з обох сторін, через п’ять хвилин його знову накрив оргазм, але цього разу набагато сильніший, певно тому що він відчув його не тільки своїм членом, але й задом. В той момент анальні м’язи скоротилися та сильно стисли член всередині, через що адепт більше не міг стримуватися й всередину Венті бризнула гаряча та в’язка рідина.
Переводивши подих Сяо підвів погляд, що до цього був прикутий до сідниць барда, та в той же момент застиг від здивування. Зі схилу на краю сусіднього острову за ними спомтерігала Люмін, та високий накачаний хлопець з голим торсом та рогами?!
– Це було так… класно… та… чому ти мовчиш Сяо? – запитав Венті важко дихаючи, та невдовзі він сам зрозумів чому адепт впав у ступір. Він, нарешті, випрямився, тим самим звільнивши свій зад, але тоді його погляд зустрівся з поглядом мандрівниці.
“Аааа, який сором,” – прокричав в думках бард, в той час як його лице та вуха покрилися рум’янцем.
– Люмін, доброго ранку, – почувся здалеку знайомий голос і, хоча саму особу парочка побачили не могла, але відразу зрозуміли що це капітан кавалерії.
– А, Кая, привіт, що ти тут робиш так рано? – промовила білявка повернувшись до Сяо та Венті спиною, при цьому взяла рогатого під лікоть та також повернула до їхнього співрозмовника, таким чином ніби створюючи невелику стіну між ними та Каею. Швидко оговтавшись власники анемо стихії почали одягатися.
– Я шукаю Венті та його друга, – коротко відповів рицар.
– Навіщо вони тобі? – трохи нервуючи запитала Люмін.
– Ха… Розумієш, вчора я взяв у Ділюка кілька пляшок вина, по дорозі зустрів їх та поділився з ними, але після того як випив сам зрозумів, що ця скотина щось підсипав туди… кхм… тож я вирішив дізнатиси чи все у них в порядку, – в момент коли одноокий відповідав Ітто почав сміятися, за що отримав від мандрівниці удар ліктем в бік.
– Точно, ви ж не знайомі, Кайя знайомся, це мій друг Аратакі Ітто він Оні та родом з Інадзуми, а Кайя капітан кавалерії рицарского ордену Ордо Фавоніус, що в Мондштаді, – промовила Люмін з посмішкою намагаючись перевести тему розмови.
Чоловіки обмінялися люб’язностями та рукостискання, після чого Аратакі запитав:
– А що ж таке страшне цей Ділюк підсипав у вино, що ти пішов шукати їх з самого ранку?
– Кхм… афродезіак, – відповів Кая.
– Афро… що? Це що таке? – здивувався Ітто, на що Люмін захіхікала.
– Не переймайся, я потім тобі поясню, а поки продовжимо нашу екскурсію, я ж обіцяла тобі показати тут все, Кая, ти теж ходи з нами, – сказала мандрівниця, й, взяви обох чоловіків під лікти повела їх як най далі.
– Це місце називається Шовковим павільйоном, за основу його взята Інадзума, тому тобі, Ітто, тут має бути комфортно, як вдома, тут у нас гостьовий будинок, там ще є острів на ньому є імпровізована винокурня… – почала свою розповідь блондинка, та її голос поступово віддалявся.
Коли ж двоє вічно молодих лишилися наодинці то не змогли дивитися одне одному в очі, не тільки через те, що їх застали в такій ситуації, але й тому, що тепер вони не знали, те що сталося було їхнім бажанням викликаним почуттями, чи, можливо, лише дія афродезіаку в купі з алкоголем.
Додати до улюблених