Докуривши останню цигарку, він пішов до своєї кімнати. Сівши зручно на крісло, він відкрив телефон на яке було надіслано повідомлення з незнайомого номера
+82 026******
-Добрий вечір, я маю прохання на рахунок одного чоловіка, його ім’я Чон Мінхо.
-Гаразд.
-його потрібно не вбити, а налякати, що б він почав боятися мене.
-Гаразд, буде зроблено. В мене питання як до вас звертатись і який в мене термін щоб це зробити?
-Чон Сонбін, даю вам 2 тижні.
-А адреса яка в нього?
-Сеул, готель *******, кв. 1255, поверх **
-Ок, з вас *****
/Переведено *****/
-Буде зроблено
Відклавши телефон він ліг спати.
-Ей, засранець, скільки ще спати збираєшся, а? Чого в тебе так брудно? І воняє гірше 20-ти річного смітника.
-Ей, заткнись, в тебе не краще!
-Чому ти хамиш старшій сестрі?! Страх загубив? А ну вставай сказала!
Вона вдарила хлопчину по плечу від чого він простонав
-Блін, боляче.
/Хлопчина виглянув на годину//7:18/
ЕЙ! Тільки 7 година!
-Нічого не знаю що б через 5 хвилин вже був на кухні.
/Він встав і пішов на кухню/
-ммм, так смачно пахне
– ну авжеж, я ж готувала
/Дівчина наклала їду і подала їсти/
-моя сестричка найкраща!
– Ну хто би сумнівався.
Вікусивши кусок він просто як в туман попав від божественного смаку.
-Ай! Голова.
-Знову? Чекай я за таблетками! На.
-Дякую
-Хіба твоя хвороба не призупинилась?
-Як бачиш, ні.
-Ну нічого ми переживемо то заново
-Надіюсь…
/Вони обоє замовкли не сказавши ні слова і перейшли на іншу тему/
-Ти сьогодні кудись ідеш?
-Так.
-добре
/Хлопчина почав збиратись щоб піти виконувати своє замовлення, поки його сестра щось дороблювала щось на кухні./
– Я пішов, якщо що дзвони!
-Ок, гарного дня!
-тобі!
/Хлопчина вийшов і як тільки він закрив двері в нього продзвенів телефон/
-ало
-ООО ЯКІ ЛЮДИ РАЗ НА ПЯТЬ РОКІВ ТРУБКУ ВЗЯЛИ?
– Мансу і тобі привіт.
– слухай риже добро з чотирма лапапами, зможеж сьогодні погуляти?
-Ні сорян, хіба що завтра.
-Ай, знаю я твоє зартра, після завтра, вчора.
– я тобі обіцяю що ми підемо
-Ладно я це запам’ятав і записав на диктофон.
-хааххп ти не міняєшся, добре все папа
-алівідерче
/Він вибіг з ліфта і направився на автобусну зупинку, звідки пізніше поїхав у готель. Приїхавши на місце він зайшов у готель./
-Добрий я до Чон Мінхо.
-Ага, кімната 1255. Поверх**
-Дякую.
/Він пішов на ліфт і до і доїхавши на поверх де йому потрібно буде виконати його завдання за яке йому заплатили, як по його думці дуже велику суму, він постукав у двері.
-Добрий день. Ви Мінхо?
-Так
-Давайте пройдемо у вашу кімнату
– Так стоп, хлопчино, ви хто?
-Ви знаєте містера Чон Сонбіна?
-Так.
-В мене розмова на рахунок нього. Давайте пройдемо.
/Чоловік років 25-30 пропустив його до себе в кімнату./
-Я вас уважно слухаю
-Значить коротко якщо ви ще щось зробите Чон Сонбіну, вам не жити!- промовив грубим тоном хлопчина
– Я чому я маю чось робити йому? У нас все прекрасно.
-Чон Сонбін так не думає тому хочу попросити не приставати до нього лишній раз.
Чоловік посміхнувся
-А то вб’єш? Хм, цікаво. Мені подобається твоя погроза. Тільки вот чесно тобі років від сили 15-16.
– мені 21.
– тепер мені ще цікавіше. Можна поцікавитись як тебе звати?
– Я скажу тобі одну частину зі свого або ім’я, або прізвища.
-Інтригуююче
-Хан
-Хан Джисон?
У хлопчини раптом вискочили очі, він не очікував що скізавши просте прізвище, Мінхо зможе так просто відгадати повністю.
-Ні це не так.
-Хіба? Дуже нагадуєш його.
-Ви помилились.
Тепер у Джисона явні питання звідки цей чоловік його знає.
-Я вас зрозумів, Хан. Скільки вам заплатив Чон Сонбін?
-Це вас не стосується…
-Гаразд, я зрозумів більше не буду до нього лізти без причини.
хлопець посміхнувся-* невже так легко все пройшло*- він поклонився і вийшов з номера поїхавши до дому.
/На наступний день на телефон Джисона прийшло багато нових повідомлень./
-ЕЙ ТИ, ТИ ЗНАЄШ КОМУ ТИ ПОГРОЖУВАВ?! ЦЕ НЕ ЧОН МІНХО. Я ТЕПЕР НА ГРАНІ ЛИШИСЬ БЕЗ РОБОТИ!
-ЧОГО НЕ ЧИТАЄШ? ВІДДАЙ ВСІ ГРОШІ І ЩЕ ЗАПЛАТИ ЗА ТЕ ЩО ЗРОБИВ!
Джисон не розумів в чому діло, адже він вроді все правильно зробив.
-Нічого не розумію, про що ви? Я зробив все як ви сказали
-ВСЕ ЯК Я СКАЗАВ? ТИ САМІЙ БАГАТІЙ ЛЮДИНИ В СВІТІ ПРИГРОЖУВАВ! ДО ЛІ МІНХО.
*Лі Мінхо…? Я ж точно заход в пральний номер*
Раптом мінхо зрозумів що він міг помилитись номер кімнати-*я ж навіть не подивився куди я стукав, хіба там не писало 1256…*- Мінхо вирішив перевірити чи в правельний номер він постукав.-* 1255… Одна цифра, я помилився на одну цифру*
-Вибачте я зайшов на один номер дальше
-ВОТ ІМЕННО ЩО ТИ ЗАЙШОВ НЕ ТУДИ І ДОБРЕ ЩЕ ЦЕ БИ БУВ ПРОСТО ЯКИЙСЬ НЕЗНАЙОМЕЦЬ, АЛЕ ЦЕ ЛІ МІНХО.
-Вибачте, я вам все верну
– ЩЕ Й ЯК ВЕРНИШ, АЛЕ ПЕРЕД ТИМ ПОСТАРАЙСЯ ЗРОБИТИ ТАК ЩОБ Я НЕ БУВ ЗВІЛЬНЕНИМ АБО ТЕБЕ ВБ’ЮТЬ!
– я постараюсь зробити все можливе.
У відповідь на це він нічого не відповів.
Джисон побіг що є сили туда назад в готель
– Пане ви куди? Туди не можна! Охорона!
Джисон дуже спішив і коли побачив охорону яка біжить до нього і ліфт який їде дуже довго вирішив побігати сходами. Авжеж його не надовго хватило тому що поверхів дуже багато і він забіг на любий поверрх і сховався.
– Ти його бачиш?
-Ні
-Тоді побігли далі.
Джисон вийшов і викликав ліфт.
-Вроді би він на ** поверсі живе.
***
Руки у Джисона тряслися, він не розумів що потрібно робити, що казати і навіщо це все він почав.
-Ей вот він! Ловіть його!
Джисон був в шоці і адреналін явно підскочив і рєзко почав стукати в двері.
Тук тук тук тук тук
-Попався!- його вспіймав один з охоронців він зрозумів що тепер він загубив все, все що мав. Тепер він буде тюремщиком.
-Хан?
В хана чуть серце не зупинилось. Шок і радість з’єднались в одне ціле.
-Лі Мінхо, ми вибачаємось за незручності
– Все в порядку відпустіть його і можете йти
– Так містере Лі
/ Джисона відпустили зі штовхом від чого Джисон чуть не впав/
-обережніше – сказав Джисон дивлячись на охороців
– Хан, що ти хотів?
– А, точно, Містере Лі Мінхо я би хотів попросити вибачення за той раз..
– Заходь, обговоримо це всередині. Так нарахунок чого ти прийшов? Сонбін ж вроді заплатив тобі, а ти зробив все як треба.
– ви знаєте.
– що знаю? Що ти запоров? Так, авжеж знаю, я це знав ще від самого початку.
– я хочу вибачитись перед вами і не звільняйте будь ласка Сонбіна.
– хочеш щоб я його не звільняв? Тоді відсоси мені.
У Джисона очі стали квадратними
– що?
– кажу відсоси мені.
Мінхо приблизився до Джисона але той дивився тільки шоковано на підлогу.
– ні… Ні я цього не робитиму!
Джисон різко підняв голову і побачив дуже близько Мінхо до себе.
– ти ж не хочеш проблем я правий скоріше за все Сонбін пригрозив тебе вбити, але ти просто наївний дурачок повівся на це і прийшов сюди думаючи що вибачившись і при тому мати ще прохання буде достатньо?! О ні, ти глибоко помиляєшся. Ти ніхто щоб просто попросити це, ти всього лиш якийсь студенток якому треба гроші, ти навіть себе захис….
Не встиг мінхо договорити як джисон його різко відштовхнув і побіг сходами вниз плачучи. Він перечепився і вже би впав, але його схопив якийсь хлопець.
-хлопче обережніше!
Якийсь дуже гарний хлопець зловив Джисона. Спершу Джисон думав що це йому бачиться але потім зрозумів що це настоящий гарний хлопець.
-Дякую вам, можна запитатись як вас звати?
-Чон Мінхо, а вас?
Чон Мінхо? Той самий Чон Мінхо? Джисон не міг повірити своїм очам і розумінню того, що це Чон Мінхо який може бути вбитими.
– Джисон, дуже приємно познайомитись.
Джисон поклонився і побіг далі.Прийшовши додому джисон ліг на ліжко і почав думати:
*Який же день сьогодні дивний, то один мінхо злий але якийсь поважаний, а інший Мінхо гарний але його вбити хочуть як це тяжко.*
/На наступний день/
‘-добрий день, в мене прохання до вас’
‘-це терміново’
‘-Будь ласка, можете відповісти’
*Ох хто там настрочує?!*
Джисон взяв телефон в руки * О, нова робота*
-добрий день.
-Ооо в мене прохання врятувати одного хлопця, будь ласка.
– вибачте, але я займаюсь не рятуванням, а навпаки вбивством.
– Я знаю, я заплачу вам багато, але врятуйте його, прошу.
*Ох я ще не рятував нікого*
– Я вам заплачу любу суму! Будь ласка, прямо зараз
-добре кидайте адрес
-велике вам дякую! Вул. ********** 25 десь на вулиці або на парковці, якщо це буде парковці то туди можна потрапити із вулиці легко, будь ласка поспішіть, мені дуже дорога та людина і я не хочу його загубити!
-Я вам напишу як зроблю.
-Гаразд, ще раз дякую
* Ну що, до роботи, нарешті я можливо використаю свій улюблений пістолет*
Джисон швидко зібрався і вибіг, якраз потрібний йому автобус стояв на зупинці, Джисон швидко до нього побіг.*
*Фух встиг*
Приїхавши на місце він побіг до..
*Готель? Я думав це буде який приватний будинок*
Поки він обходив будинок він почув знизу будівлі який вибух.
*Йоп твою!*
Джисон швидко побіг вниз і наступна картина яку він побачив, це який чоловік стоїть з піднятими руками весь переляканий, якого Джисон бачив вперше і ще один чоловік який стояв до нього спиною тому він поняття не мав хто це. Люди які були на стоянці налякано стояли боявшись порухатись.
-Опусти зброю! – сказав Джисон тримаючи пістолет в руках чоловіку, який стояв до нього спиною, він не знав яка іменно в нього зброя, але дивлячись на реакцію незнайомця, він тримав явно якийсь пістолет. Той хто стояв почав обертатись і зупинився на половині оберту. Джисон явно побачив в профілі лиця широку усмішку.
-Знайомий голос в тебе хлопчик. Часом це не ти… Джисон?
У Джисона вспотів лоб, він цей голос ніколи не забуде цей голос Уджон.
Уджон – хлопець який затягнув Джисона в ту криміналістичну професію, а потім хотів його вбити так як Джисон став більш успішнішим, але Джисона в той момент хтось врятував.
-Уджон опусти пістолет.
-Джисончик це правда ти? Скільки років? Ти тепер рятуєш людей? Чи хочеш забрати в мене жертву? Не важливо важливо лише те, що..
Не встиг він договорити як Уджона хтось кинув на землю.
– Уджон, я тобі казав що не можна вбивати наших поважних людей!
– Мінхо? Лі Мінхо?
Мінхо повернувся до Джисона.
-Хан.. ти навіть з цим завданням не справився? Ого… Я вражений.
-З чого ви взяли що це завдання? Можливо я просто хочу допомогти людині.
-Тому що це я попросив зробити, це я тобі писав. Думав хочаби людей вмієш рятувати.
Джисон просто мовчки пішов звідти, не в силі вислуховувати ще одну дозу критики в його сторону, йому хватило і вчорашнього. Джисон тільки обернувся і він впав в обморок. Проснувся Джисон вже в білій кімнати, приблизно усвідомлюючи де він, адже він був там вже не раз.
-Джисон! Ти прокинувся! Я так переживала!- сестра Джисона почала плакати, обіймавши сильно самого Джисона, який лежав на койці.
– Що ти тут робиш?
-Мме..нн..ні..
-Так, заспокойся, тобі не можна сильно хвилюватись .
Сестра трошки заспокоїлася.
-Мені подз..вонив як ..кийсь Мінхо, ска..завши що те…без везуть у лік..карню. Я запи..т…тала куди ти їдеш і в..він сказав що до лікарні “Мінс..с..с..ок” я шви..д..дко зібралась.
-Ясно, а де Мінхо зараз?
– Я без поняття..
-мг, ясненько.
– тобі щось принести? Якісь фрукти, можливо щось солоденьке?
– якщо можеш
-авжеж можу, тоді я йду тобі щось куплю
-ок, дякую
Сестра посміхнулась і вийшла в магазин
<тук тук тук>
-Можна?
Джисон обернувся не розуміючи хто ще міг прийти, окрім сестри. Це була точно не сестра, адже голос був чоловічий. Не встиг Джисон відповісти на питання як в плату зайшов Мінхо.
-Привіт.
-….
-Я розумію ти на мене напевно злишся, але якщо ти не розумієш – ти не є професіоналом в цій сфері професії
-якщо ти прийшов сюди просто щоб знову розказати всі недоліки на рахунок мене, то можеш іти звідси.
Мінхо посміхнувся.
-Ти один? А сестра не приїхала?
-Вона вийшла в магазин і скоро прийде.
– О супер, познайомлюсь з один із твоїх близьких тобі людей.
– Чому ти сюди прийшов? Не просто ж так
-А вот і помиляєшся, я тобі купив фрукти.
-Дякую, в цьому не було потреби.- промовив Джисон ледве стримуючи свою злість.
– Прошу.
Ця посмішка Мінхо виводила Джисона із себе він не міг находитись з Мінхо навіть секунди, настільки він його не переносив.
-Чого ти хочеш?
-Я ж сказав ніч…
-брехаєш як дихаєш. Кажи на пряму
Мінхо на нього спершу просто дивився.
-ти ж знаєш що Сонбін хоче тебе вбити, ти ще досі не виконав його прохання і я можу йому зараз подзвонити і сказати що я його звільняю. Так що моє прохання залишається незмінним, якщо ти хочеш залишитись живим.
Джисон дивився на нього зі всією ненавистю.
-Ніколи!
-ок, тоді я йому дзвоню?
– дзвони
Джисон тільки показував що йому всерівно, але всередині він переживав дуже сильно.
-Ало
-Сонбін
-Так містере Мінхо, я вас уважно слухаю
Він Дивився на Джисона з такою широкою, огидною посмішкою тим самим натякав на те, що він дає йому останній шанс передумати на рахунок його рішення. Джисон дивився на нього і не знав чи варто йому передумати.
– Ти звіл..
-Я згідний! Я це зроблю. – сказав Джисон дивлячись на Мінхо такими очима ніби зараз вб’є незадумуючись.
-Перепрошую, що ви сказали? Я не почув.
– Нічого, поки що нічого.
Не дарма ж Мінхо сказав слово “поки що”. Мінхо поклав трубку і сказав Джисону:
-Я тобі напишу коли до мене прийти, ти ж і так знаєш де я живу, чи вже забув?
-Пам’ятаю, навіть дуже добре пам’ятаю.
-Супер
Глава1.1
Мінхо вийшов з палати. Через 10-15 хвилин приходить сестра з покупками кладе їх і сідає біля Джисона. Вони про щось розмовляють, сміються і раптом Джисон каже:
-Ммммм пахне чимось смачним
Сестра принюхалась
-ммм і вправ…. Чекай!
Сестра різко встала і кудись побігла. Прийшла вона аж через 5-10 хв
-тобі знову стало зле?
– так.
– давай я викличу лікарів нехай провірять тебе.
-не потрібно, можливо я просто отруїлась
-Тобі зле вже як 2 тижні
-нічого, це пройде
-Ханна це ненормально, давай я викличу.
-Джисон, не потрібно я сама піду до лікарів
Джисон просто промовчав
-пле пообіцяй що підеш
-обіцяю.
Вони продовжили свій діалог а потім сестра пішла додому.
/Пройшов тиждень/
Джисон вернувся додому
-Ханна, я вернувся
-ооо, проходь, мий руки і іди на кухню їсти.
Джисон зробив так як казала Ханна. Зайшовши до кухні він сів навпроти тарілки з пельменями і почав їх їсти
-Ну як? Смачно? Сестра сіля біля свого брата
-дуже
-Джисон …..
-так
Сестра сильно вагалась розказати щось братові.
-Щось сталось?
-Я…
Джисону стало страшно від слова “я” і він перестав їсти перевівши свій погляд на сестру.
-Що таке?
-Я…я… вагітна
Джисон дивився на сестру великими очима і не міг прийти до свідомості, його сестра була вагітна, їй було зле весь цей час не через стрес чи якусь хворобу, а через вагітність.
-Вітаю. – Єдине що зміг промовити джисон.
-Дякую.
– а хто батько?
– Скоріше за все Мінхо – тихо промовила сестра
-МІНХО?
-так, а ти його знаєш?
-Яке в нього прізвище?
-Чон
Джисон був в шоці. Той самий гарний хлопець був хлопцем його сестри.
-*А якщо це не він, а просто співпало з прізвищами.* Як він живе в готелі *********?
-так
Джисон просто не знав що йому казати, гарний хлопець, якого хочуть вбити – хлопець його сестри.
– Ти його знаєш?
– Була одна зустріч з ним.
-ясно.
-Я радий за тебе. Ну я йду до себе в кімнату
-Ок
Пройшов місяць як Джисона виписали з лікарні, але Мінхо так і не написав йому, у Джисона навіть появилась надія що він забув, але все-таки Мінхо йому написав
-Привіт, це Мінхо, ти напевно запитаєш де я взяв твій номер телефону так як ти мені до того не дав його, але повір це було не важко його дістати
Джисон навіть забув що він не давав йому свій номер телефону. А в кого він взяв номер? Скоріше за все в Сонбіна. На це повідомлення Джисон нічого не відповів, надіючись на те що Мінхо забуде, але забути про те чого хоче вже давно Мінхо не так та й просто. Але заради життя Джисона він прикинувся що забув
‘виклик’
-*хто це? А, Мансу*- Джсон спершу не хотів брати, але йому не хотілось загубити друга з яким і так не міцні відносини.
– Ало
– Ало Джисон, будь ласка давай зустрінемось в парку. Зараз
– Добре
Джисон не знав чого очікувати, голос у Мансу був не дуже веселим як завжди, навіть більш засмученим. Джисон одівся і побіг в парк.
-Манс…
Джисон побачив Мансу і його нову велику компанію. Він не очікував побачити Мансу в якійсь компанії, адже вони познайомились на одному із курсів і вони обоє були одиночки-соціофоби які хотіли знайти хоча б одного друга, але страх брав своє. Як вони тоді познайомились? Мансу все-таки набрав смілості і вирішив познайомитись. Спільного в них було дуже мало, але це їх не хвилювало і вони продовжували спілкуватись. Як тільки вони випустились, вони стали рідкіше спілкуватись, але продовжували це робити. Навіщо? Джисон не розумів, а вот Мансу….
-О Джисон, привіт.
-Привіт..
Джисон не знав що казати, його социофобія проявлялась значно. Джисон міг все витерпіти, але тільки не те що на нього дивляться кучу народу і всі вони дивляться на одного нього. Мансу просто посміхався, явно щось задумав.
-Що сталось? Социофобія застала? Хаахах
Друзі Мансу почали сміятись разом з ним. Джисон просто стояв ступорі.
-До речі знаєш для чого я тебе покликав?
-….
-Правильно щоб сказати що ти просто жахлива людина! З тобою навіть поговорити не можна, я більше з тобою не маю намірів дружити, та і в загалі я ніколи з тобою не хотів дружити, це все була жалість, яку я старався не показувати.
-Ей, що тут коїться?!- Раптом з нізвидки вискочив якийсь незнайомець. Джисон обернувся і побачив Чон Мінхо. Чон Мінхо якраз направлявся в сторону Джисонового будинку як він потім пояснив йому подзвонила Ханна щоб щось розказати.
-Я не зрозумів чого це ви пристаєте до цього хлопчини?
– Чоловіче не лізете куди не просять, ви ж навіть всієї ситуації не знаєте!
Мінхо показав на талії пістолет який який був запханий у спеціальний чехол.
-Ще одне слово і розмовляти більше не зможеш.
Мансу і його друзі значно перелякалися просто вскочили і побігли хто куда міг.
-Все нормально? Ви нормально себе почуваєте?
-Так, все добре, дякую вам велике. Вибачте за таке питання, але куди направляєтеся? Цей райончик не є популярний і просто так тут проходити було би достатньо дивно.
-Ви правий я тут маю йти до одної людини.
-Часом не до Хан Ханни?
-Так саме до неї, ви її знаєте?
-О, навіть дуже добре знаю.
-А не могли би ви мене провести до неї?
– Так, авжеж, ходіть за мною
Джисон просто провів його до свого будинку.
-А вот і Ханна
– Велике вам дякую що провели.
-Прошу.
Ханна побачила Мінхо і Джисона, вона хотіла щось сказати Джисону, але він просто посміхнувся і забіг швидень в під’їзд. Зайшовши в квартиру перше що він зробив – це пішов на балкон курити. Він обожнював курити коли стресував, його заспокоювали сигарети, їхній запах диму, те як він затягує в легені дим, а потім з легкістю його видихає. Він швидко докурив поки сестра не прийшла і не застала його курящим, бо вона була максимально проти тих хто курить, а якщо би дізналась що її улюблений молодший братик курить, ой не легко би йому було.
Джисон почув як двері відкриються.
-Ну і про що ви говорили з Мінхо?
Він побачив як сестра душе широко усміхалась.
-Я сказала йому що я від нього вагітна і він дуже зрадів, сказав що давно хотів мати дитину і що тепер ми будемо жити як сім’я.
-Я дуже радий за вас, а особливо за тебе.
Сестра швидко пішла на кухню готувати щось смачне.
Вони з сестрою добре пообідали і під вечір йому написав Мінхо
-Хан, не хотів би ти працювати в моїй компанії?
-Ні
-Чому? Я тебе навчу справжньому криміналу і спробуєш як це.
-Я не хочу!
-А жаль, ну як передумаєш то пиши.
На це Джисон нічого не відповів.
Йшли дні, тижні, місяці і Джисон все більше розумів що він нікому не потрібен. Мансу він більше не спілкувався, у сестри там своє особисте життя і все в нього більше нікого немає, окрім батьків які були пияками і їх ніколи не цікавило як проживають їхні діти.
Джисону не було чого губити.
-Привіт Мінхо, я знаю можливо трішки пізно вже писати, але згідний з твоєю пропозицією.
Мінхо не читав повідомлення день чи два і Джисон вже змирився з тим що він загубив всіх і все, але йому написав Мінхо.
-О, Хан, вибач що не відписував, зайнятий дуже був, я радий що ти згодився чекатиму тебе завтра біля мого готелю.
Джисон почав сяяти. Від чого? Та він і сам не знав, це ж той самий Мінхо якого він ненавидів. Напевно це через те що хоч хтось хтось радий буде його бачити.
Додати до улюблених