Пройшло майже три місяці й для першокурсників скоро почнеться складне випробування — перша сесія, вона складатиметься із теоретичної та практичної частини, якщо на теорію дадуть тести й там можна щось вгадати, на практику треба вигадати танець.
Сесія закінчиться десь у середині грудня, а потім піде практика і в студентів будуть двотижневі канікули, кожен зможе підготуватися до нового року і поїхати додому до сім’ї. Але повернемося до студентів у період до сесії.
— Шановні! Всім відомо, що сесія почнеться з 27 листопада і продовжиться до 10 грудня, у вас є півтора місяця, щоб підготуватися до іспитів! – голосно наголосила кураторка групи, роблячи акцент на словах “півтора місяця”.
Жінка пізніше скинула в чат список дисциплін по якім будуть заліки, серед них було багато теоретичних, але один з них був практичний і там треба зробити танець, він мав одну особливість — це парний танець, будь-який.
Кожен пішов шукати собі пару, і до Хьонджина вистроїлась черга із дівчат, кожна хотіла з ним танцювати та краще познайомитися.
У парубка були наполеонівські плани на парний танець, він повинен бути пристрасним, гарячим, сексуальним і емоційним. Хьонджин знав, що буде вимогливим до себе і до своєї партнерки по танцях.
Хлопець два тижні тренувався во всю силу і хотів того самого від партнерки, але…Вона була вже не одна, перша не витримала такого навантаження, друга не оцінила такий танець, а третя злилася, Хьонджину вже було безнадійно звертатися за допомогою до дівчат і він пішов на неочікуваний крок.
— Фелікс! – крикнув Хьонджин своєму другові, хватаючи його за плечі. — Ти мені потрібен для танцю.
У Фелікса перед очами ніби все життя пройшло, він? Для танцю? Хоча йому бігти нікуди, у нього самого нема партнера і відмовлятися від цього було гріхом.
— Що за танець? – поцікавився Фелікс, обличчя Хьонджина водночас виразило здивування і радість.
— Це бразильський танець, самба. – від почутого у Фелікса застигла кров у жилах, але чому би й ні?
— Гаразд. – парубок погодився на таку авантюру.
До сесії місяць, їм треба за цей час вкластися на максимум, особливо Феліксу.
Вони сіли обговорювати танець, одяг та зачіску.
Хьонджин не казав, але він пів життя займався самбою і йому дуже хотілося виділитися серед одногрупників, і Фелікс це підтримав, у хлопця не було досвіду з латиноамериканськими танцями, тому від нього очікувалося найбільшої віддачі.
З одягом вони вирішили так: Хьонджин одягнеться у все чорне, а Феліксу треба зробити яскравий акцент зверху, наприклад червона сорочка, а із зачісками вони домовилися поговорити потім.
Тепер у Хьонджина не партнерка, а партнер.
У залі хлопці почали тренування, вони провели довгу розминку перед тим як вчити хореографію, маючи всього півтори години треба було поквапитися.
Хьонджин показував рухи які він очікував від Фелікса, а той уважно дивився на нього, але вже не таким поглядом як учень.
Окрім того, що він вдивлявся в пристрасний танець, парубок звернув увагу на його тіло, чорний комбінезон чітко підкреслював м’язи та робив їх більш виразними, від такого пильного погляду танцівнику стало незручно.
— Що ти дивишся? Повторюй. – цією фразою Хьонджин повернув Фелікса до реальності і той намагався повторити як він.
Брюнет спостерігав за рухами блондина, той докладав зусиль, щоб рухатися як йому було показано, але з першого разу не станцюєш, як би не хотілося.
— Дивись, як треба рухати тазом. – Хьонджин встав зліва біля друга показуючи рухи. Той намагався повторити всі дії які йому демонстрували, але марно, тоді вже брюнет поклав долоні на рівні тазу блондина.
У Фелікса від торкання пішла надзвичайна велика хвиля мурах по тілу, міцно тримаючи чужі стегна Хьонджин рухав їми в різні сторони.
— А тепер додай руки. – відпускаючи долоні наказав Хьонджин і Фелікс правильно зарухався. Спочатку у повільному темпі хлопець ходив вперед-назад щоб відпрацювати техніку, поступово прискорюючись він показав, що засвоїв деякі елементи танцю.
Хьонджина охопила гордість за себе і за друга, він зміг показати, а друг відтворити.
— Я зараз увімкну музику, спробуємо синхронно. – вмикаючи музику одногрупники радісно стали поряд, як тільки почався приспів вони разом затанцювали, Хьонджин станцював все чітко і граційно, Фелікс же мав нерозбірливі рухи руками.
Маючи залишок часу одногрупники завзято вчили самбу, Хьонджин укінці заняття вказав на помилки Фелікса, але похвалив за таку наполегливість до вивчення нового, у них як-не-як є аж цілий місяць до сесії та вони встигнуть відпрацювати хореографію.
Промокнувши до мотузки їм би не завадив душ і кинути костюми в пральню, що вони в загалом і зробили. Фелікс ходив після заняття як зачарований, у його голові знову і знову відтворювався танець Хьонджина і краса його тіла, а особливо момент, коли він поставив долоні на стегна, від думки про таке в парубка знову пробіглися мурахи по шкірі, у середині грудної клітини пройшло тепло, виникло бажання відчути цей момент знову.
Ввечері перед сном друзі обговорювали танець і повторили його в кімнаті.
— Будь ласка, станцюй переді мною ще раз. – попросив Хьонджин свого друга.
Той рухаючи відмінно тазом зовсім не звертав уваги на руки, брюнет уважно спостерігав за кожним рухом хлопця. Він пильно оглядав рельєфи в танці, можна було це списати на вимогливий погляд Хьонджина, але той погляд дещо відрізнявся.
Станцювавши вивчений шматок танцю Фелікс гучно видихнув, показуючи як він втомився.
— У тебе не працюють руки…Давай я їх поставлю. – підходячи до блондина брюнет обережно розставляв його руки. — У тебе вони дуже напружені, спробуй розслабитися.
Хьонджин з особливою увагою будував композицію танцю, у Фелікса пробіглися мурахи від теплих доторків друга і щось у той момент лоскотало в грудній клітині.
— А тепер спробуй рухатися зі мною. – сказав друг закінчивши виправляти руки.
Хлопці почали разом танцювати, у Фелікса вже виходило трішки краще, Хьонджин це помітив і усміхнувшись похвалив його.
— Ти молодець.
Від схвалення у блондина з’явилась усмішка, йому було вкрай приємно.
— Дякую. – соромливо глянув Фелікс на Хьонджина, вони підтримали зоровий контакт довше ніж зазвичай і разом різко відвернулись.
Побажавши солодких снів кожен ліг спати у свої ліжка.
“Що це було?…” – подумали однаково хлопці.
Зранку їх чекали теоретичні й практичні пари, але відразу ж після пар їм треба бігти в зал, кожен студент-хореограф намагався забронювати цей зал хоча б на годину-півтори, але нашим хлопцям вдавалося займати його першими.
— Фелікс, гайда! – командним тоном вимовив Хьонджин.
Хлопець із зусиллям танцював приділяючи особливу увагу рукам на які вчора акцентував друг. Хьонджин же уважно дивився на свого друга, йому впало в око худе тіло Фелікса, чорний комбінезон підкреслював його лінію талії й плаский живіт, на тілі виступали зовсім легкі лінії м’язів які додавали родзинки хлопцю.
Фелікс непогано станцював танець, який йому дав Хьонджин, тому він вирішив показати другу частину хореографії.
Якщо з першою частиною хореографії було зрозуміло — це рухи синхронним тазом, руками, то друга частина мала в собі взаємодію між героями, треба було як мінімум взятися за руки.
— Тепер візьми мене за руку і намагайся повторити як я. – Хьонджин протягнув свою долоню у сторону Фелікса, той у відповідь взяв її.
— “У нього така долонька маленька.” – подумав брюнет, від чого в нього виступила усмішка і він міцніше стиснув чужу долонь.
Хьонджин демонстрував які рухи він очікував від Фелікса, той через силу тримаючись за долоню намагався повторити.
Друга частина відчувалась набагато складніше ніж перша, окрім того, що треба взаємодіяти, так ще рухи стали набагато швидше, від цього боліли руки, плечі й ноги.
— Хьонджин…Я хочу відпочити. – важко вимовив Фелікс жадібно вдихаючи повітря.
— Відпочинь. – хлопець подав води другові та той швидкими ковтками її випив.
— Ну ти й…Мені нічого не залишилося.
Набравшись сил друзі продовжили тренування. Старанно рухаючись під такт музики вони міцно тримались за руки, але треба більше взаємодій, щоб створити історію між персонажами.
— Тепер я тебе обертаю і притискаю до себе, ми повинні зробити декілька кроків разом в сторону. – промовив Хьонджин дивлячись на Фелікса, той вже уявив собі цю картину і жахнувся від того скільки зусиль треба на хореографію.
Від першого оберту закружляла голова і хлопець впав на свого друга.
— Обережніше, ти як? – ловлячи схвильовано запитав хлопець.
— Якщо чесно, то погано…Я не можу вже. – знеможено відповів Фелікс, хапаючись за Хьонджина.
У блондина вже явно не було сил, він помітно зблід і ноги його не тримали, Хьонджин вирішив закінчити заняття через стан свого одногрупника, переодягнувшись вони пішли в гуртожиток.
Лежачи на ліжку Фелікса охопив тупий біль по тілу, Хьонджину навіть стало соромно за те що він не слідкував за станом друга, тому він не відходив від нього.
— Вибач мені, будь ласка, я не слідкував за твоїм станом. – у голосі відчувалося відчуття провини.
— Та…Буває, завтра буду як новенький. – навіть у цій ситуації хлопець не втрачав позитив. — У мене є прохання…Зробиш мені масаж?
Плечі та спина віддавали найбільшим болем, тому прохання було зрозумілим, Хьонджин кивнув головою в знак згоди.
Знявши футболку Фелікс повернувся спиною до обличчя одногрупника, Хьонджин обережно зробивши хвостик другові торкнувся його спини.
Теплі руки ніжно проводили по шкіри вверх-вниз, з кожним доторком ставало легше і болю наче не було.
Феліксу навіть захотілося спати, навкруги панувала настільки розслаблена атмосфера що можна було заснути хоч зараз.
— Я можу кремом намазати?
— А…Так, будь ласка.
Хьонджин видавив невелику кількість крему і розтираючи його він роздивлявся чужу спину.
На спині виступали легкі рельєфи м’язів, сам хлопець здавався тендітним і ніжним, у брюнета виникло бажання полоскотати його.
— Гей! Лоскотно! – розсміявся Фелікс і встав, щоб полоскотати Хьонджина у відповідь.
Торкнувшись шиї він очікував моментальної реакції, але…Нічого не було.
— Ти лоскоти не боїшся? – здивовано запитав хлопець.
— А ти ще раз перевір. – пафосно відповів брюнет і на такий виклик блондин заліз під чужу футболку, Хьонджин відстрибнув і засміявся.
На такій веселій ноті хлопці лягли спати, тільки Мінхо прийшов пізно ввечері в кімнату після свого тренування і побачивши всю картину запитав:
— А чого Фелікс напівголий спить на першому поверсі… – це було риторичне питання, Мінхо підійшов до одногрупника й укрив його, все одно він не на його ліжку спить, і Слава Богу.
Вся група старанно готувалась до здачі сесії, і той момент “ікс” настав, день сесії.
Сама сесія триває два тижні, перший — здача всіх екзаменів, другий – перездачі, але якщо у когось все добре, той гуляє.
Танець, який готували Хьонджин і Фелікс поставили на п’ятницю останнім заліком, у день п’ятниці вони готувались як ніхто інший.
Одяг, макіяж, зачіски – це все треба було встигнути на перерві.
Образ у танці це доволі важлива річ, є різниця в чому танцювати: у підготовленому костюмі чи спортивках? Все ж таки, є.
Хьонджин одягнувся у все чорне, на ньому були чорні штани й чорна сорочка, а зачіска, макіяж…Вони відсутні, поки що.
— Ти там скоро? – роздратовано спитав Хьонджин, поки Фелікс одягався.
На хлопця одягнуті чорні штани вільного крою, а сам він не міг застібнути ґудзики на червоній мережевій сорочці яку він віджав у другого курсу.
— Не рухайся. – злий Хьонджин швидко застібнув ґудзики по саме горло і беручи Фелікса за руку сказав. — Пішли до дівчат в гримерку, вони нам зроблять зачіски та макіяжі. – і швидко, як куля вони полетіли в гримерку.
Заходячи в гримерку в обличчя вдарило відчуття духоти, а в ніс запах лаку для волосся.
Приміщення відносно невеликого розміру і воно призначене для того, щоб нафарбуватися і привести себе в порядок, не дивлячись на розмір кімнати людей там було багато, всі готувалися до іспиту.
Ті самі дівчата які домовились допомогти хлопцям вже чекали їх, сідаючи на дерев’яні стільчики хлопці озвучили що вони очікують від них.
Хьонджин виявив бажання мати зачіску з ефектом мокрого волосся, а макіяж простий – всього-на-всього підкреслити риси як брови, вилиці, лінію підборіддя.
У Фелікса більш ніжний образ, тому з ним роботи трохи більше, йому ж треба було зробити хвилі на волоссі та зафіксувати їх, макіяж теж легкий: десь рум’яна, теж підфарбувати брови й нанести трішки помади на губи.
Дівчата стали до роботи.
— З вас шоколадка, дві. – посміхаючись зазначила дівчинка, фарбуючи Хьонджина.
— От який другий курс вередливий, принесемо. – відповів брюнет з незадоволеною інтонацією, йому хотілося б щоб з нього зробили красеня по скоріше.
З ним було легко впоратися в плані макіяжу і зачіски, йому дійсно підкреслили риси пензлями й вклали гелем волосся, то з другим вже складніше.
Другий курс намагався якомога швидше завершити образ Фелікса до здачі іспиту, одна накручувала волосся і фіксувала лаком, інша фарбувала.
Коли образи завершили хлопці подякували та пообіцяли, що після іспиту принесуть шоколадки, взявшись за руки вони вийшли із душного приміщення в сторону залу в якому прийматимуть залік.
До іспиту залишилося 7 хвилин, у залі майже вся група була присутня. Хлопці встали в сторону, щоб не заважати іншим проходити до зали.
Останні хвилини до іспиту відчувалися як години, було видно як Фелікс нервує, він грає з пальцями та хрустить ними.
— Не нервуй так, коли ти нервуєш я починаю теж нервувати. – прошепотів Хьонджин своєму другові. Це трішки розвеселило Фелікса, але залік вже почався, вся група зібралась і всі екзаменаторки теж.
Екзамен прийматимуть три жінки, їхній педагог і двоє з інших дисциплін, всі цих двох жінок бачать уперше. Але це вже не так важливо, коли оголосили номери, наші хлопці притаїлись десь посередині.
Кожен виходив зі своїм унікальним парним танцем, хтось демонстрував народні, хтось балет, а хтось хіп-хоп, наприклад Мінхо. Він виступив преподобно зі своєю одногрупницею, йому пощастило знайти таку ж саму яка займається хіп-хоп все життя, і його номер стояв перед номером Хьонджина і Фелікса. Закінчивши танець Мінхо зробив уклін з дівчиною перед екзаменаторами й пішов, через хвилину об’явили номер Хьонджина і Фелікса.
Серце як у п’ятки пішло, але треба гордо вийти. Розправивши плечі й піднявши голову хлопці вийшли в центр залу, заграла латиноамериканська музика.
Всі здивувались такому контрасту, ніхто ще в стінах цього залу не виступав із самбою, а хлопці намагались вижимати з себе всі соки.
Фелікс старанно зображував образ дівчини яка фліртувала з молодим чоловіком, приходила регулярно на зустрічі, але почала відшивати й уникати його, сама не знала що відчувала, але в підсумку закохалась і відповіла взаємністю.
Хлопці активно танцювали та коли настав момент з тактильністю все заграло новини фарбами, під такт музики Хьонджин ходив разом з Феліксом, той тікав, потім знову повертався і тікав, Хьонджин в деяких моментах показово не відпускав і бігав за ним, щоб показати як він ним дорожить. Тіло починало нити від такої кількості рухів і на лобі виступили краплі поту.
Завершуючи рухом було зізнання в коханні, хлопці разом активно танцювали тримаючись за руки, вони активно підтримували зоровий контакт, але Фелікс як дівчинка відводив погляд удававши що він соромиться.
Хьонджин закрутив Фелікса і притягнув до себе піднімаючи його ногу, той же не противився у знак того, що він теж зізнається у коханні. Так вони стояли декілька секунд до того як закінчиться музика, Фелікс для більшої демонстрації вигнув во всю спину і поставив руки на плечі Хьонджина, той же міцно тримав свого партнера.
Вони дивились один одному в очі, але погляд Хьонджина пішов вниз і він помітив розстібнуті ґудзики мережевої сорочки, з-під неї було видно нариси грудної клітини, той удав що нічого не помітив і подивився в очі Фелікса.
Музика закінчилась.
Сказати, що всі були в шоку — нічого не сказати, навіть екзаменаторки не очікували такого повороту подій.
Хлопці зробили уклін і пішли із зали.
— Ми молодці! – видихаючи радісно вигукнув Хьонджин дивлячись на Фелікса. — Ти особливо! – у брюнета не сходила усмішка з обличчя, залишилося сподіватися на хорошу оцінку і можливість погуляти цілий тиждень.
Змивши макіяж і помивши голову відчувалося полегшення, ніби змилося десять кілограмів бруду.
— Ти цейво, шоколадку не забудь віддати. – сміючись сказав Фелікс, у Хьонджина була на це відповідь.
— А ти не забудь віддати червону сорочку.
— Блін, точно. – так би він собі її залишив.
Шоколадки й чисту сорочку віддали, нарешті вони вільні, залишилося очікувати лише оцінки за сесію, як раптом на телефони прийшло повідомлення зі студентського чату де є куратор.
Там писалося: “Шановні студенти! Я вітаю вас з останнім екзаменом, як ви знаєте незабаром буде практика. Вона буде педагогічною і ви працюватимете з дітьми-підлітками, ви можете отримати за це гроші, АЛЕ! Після сесії проведеться жорсткий відбір хто буде на оплачуваній практиці, ми оберемо сім людей із вашої групи, хто попаде на таку практику залежить від напрацьованих оцінок за цей час і від оцінок на сесії.”
Хьонджин і Фелікс переглянулись, оскільки вони бюджетники й отримують стипендію то ще одні гроші на практиці не будуть зайвими.
У кімнату в той же момент зайшов Мінхо, хлопці обернулись і Фелікс запитав.
— Ти бачив повідомлення в чаті?
— Ні, що там?
— Коротше, ті хто отримував хороші оцінки й добре склав сесію той може отримувати за практику гроші.
Мінхо приємно здивувався такому приємному факту, а йому як контрактнику гроші от взагалі не завадять.
Всі вони сіли обговорювати це повідомлення і майбутню практику, бо перша практика це завжди цікаво, що там буде? Де вони будуть? Як це все відбуватиметься?
З практики вони перейшли на сьогоднішній танцювальний залік, хлопці обговорювали які їм номери сподобалися і не сподобались.
Фелікс з Хьонджином похвалили хореографію Мінхо, високий рівень хіп-хопу дає йому величезний шанс того що він отримуватиме гроші за практику в майбутньому.
— Хьонджин, а як так вийшло, що ти виступив з Феліксом, а не з якоюсь одногрупницею? – здивовано поцікавився Мінхо дивлячись спочатку на Хьонджина, потім повільно переводячи погляд на Фелікса.
— А…Навіть не знаю…Дівчата від мене тікали коли ми танцювали, а Фелікс не втік. – у відповідь на таке Фелікс пнув Хьонджина ліктем, всі посміялись.
У такій дружній атмосфері друзі перейшли до новорічної теми, після практики їх очікуватиме двотижневі канікули й цікаво, хто що хоче робити на Новий Рік.
— Я поїду додому. – відповів Хьонджин.
— Я теж, до бабусі. – ідентично сказав Мінхо.
— Я так розумію, що я один у гуртожитку буду… – сумно висловився Фелікс, друзі на таке обійняли його та поплескали по плечу. А дійсно, йому нікуди діватися, на сусідній материк додому не полетиш і від цього стало ще сумніше, він щиро сумує за своєю сім’єю.
Для хлопців прийшло довгоочікуване повідомлення — оцінки за сесію.
Всі троє зачаровано дивились у телефон Хьонджина намагаючись знайти своє прізвище ім’я і бал.
Реакція була майже моментальною, у хлопців більшість предметів мають оцінку чотири, десь три й дай Боже у когось буде одна п’ятірка, вони радісно закричали та міцно-міцно обійнялись. Ні одного не зданого предмета! Всі закриті й не має боргів! Значить, можна гуляти цілий тиждень.
— Як відсвяткуємо успішну здачу? – запитав Хьонджин.
— Я пропоную замовити піцу і купити щось випити. – підказав Мінхо.
— Цілком згодний! – вигукнув Фелікс.
Вирішено: вони скинуться на велику піцу, а Хьонджин купить напої.
— Мінхо, ти будеш пиво?
— Та, буду, візьми мені Корону, будь ласка.
Фелікс здивовано глянув на друзів, він навіть не здогадувався що вони можуть пити.
— А ти в нас маленький, я візьму тобі вишневого соку. – хлопаючи по плечу друга Хьонджин вийшов з кімнати за напоями.
Сидячи ввечері на балконі вони відкрили велику гарячу гавайську піцу, слинки потекли і її вже натерпілося з’їсти.
Сир апетитно тягнувся і танув у роті, а шматки ананаса з курячим філе додавали смакоти до страви. Всі зазначили, яка піца соковита і коли будуть такі події, то можна брати її.
— На, тримай. – Хьонджин дістав дві пляшки пива та одну протягнув Мінхо, Феліксу він налив вишневого соку в скляний стакан.
Цокнувшись, хлопці привітали один одного з успішною здачею сесії.
Пиво і сік були холодними й приємно зволожували горлянки, додаючи апетиту до піци.
— Можна я спробую? – невпевнено запитав Фелікс Хьонджина, дивлячись на алкогольний напій.
— Тільки трішки. – Хьонджин налив пиво в стакан.
Молодший взяв стакан, принюхавшись до напою, запах віддавав звичайним хмелем і якоюсь кислинкою, всі дивилась на хлопця в очікуванні коли він спробує пиво.
Фелікс ковтнув трішки, смак здався кислим і навіть злегка гірким від чого обличчя хлопця скривилося, але він випив ще і вже більше.
Смак заграв новими фарбами, вже відчувалася приємна кислинка з нотками хмелю і хлопець випив все до дна.
— Як тобі? – запитав Хьонджин.
— Кисленька, смачна. – відповів Фелікс.
Навкруги сіяла комфортна атмосфера, всі вільно обговорювали теми, що робитимуть на вільному тижні й так далі, атмофера настільки була розслаблена, що Фелікс обіймаючи Хьонджина за руку заснув…
— Глянь. – зауважив Мінхо, показуючи на сплячого.
— А…Масяня, ти спиш? – Хьонджин здивовано повернувся в сторону друга, той спав солодко як маленька дитина. — Це тебе так пиво рознесло? – сміючись поставив риторичне питання брюнет, гладячи блондина по голові.
Хлопцю нічого не залишалося окрім як понести друга в ліжко.
— Спи солодко, манюня. – усміхаючись погладив Хьонджин Фелікса і повернувся до Мінхо.
Відпочивши цілий тиждень хлопці чекали на результати відбору хто піде на практику, за яку можуть заплатити.
Практика, до речі, педагогічна, їм пояснили, що вони вчитимуть танцювати дітей.
— Пацани! Результати відправили! – крикнув Фелікс піднімаючи телефон вверх, всі збіглися подивитися хто на якому місці.
Кураторка прислала фотографію списку всієї групи, червоним кольором виділено тих, хто піде на оплачувану практику.
З передчуттям в очах хлопці намагались знайти своє прізвище, і…
Мінхо, Фелікс і Хьонджин виділені червоним кольором, а значить, їх чекають гроші за практику. Вони радісно закричали та стрибаючи від осяяння кріпко обійнялись.
У день практики студентів повели в школу танців балету, вони весь цей час вчили елементарні правила танцю і їм доведеться працювати з дітьми які вперше будуть на занятті.
Кожному було представлено по дві-три дитячі групи на день, комусь пощастило з одною, але в середньому було по дві.
Всім студентам видали листочки з розкладом занять на два тижні, скільки в кого груп, назва групи, на котру годину і в якому місці проводяться заняття.
Сьогодні у всіх все легко, лише одне заняття з малечею.
Фелікс зайшов до свого танцювального класу, він був відносно невеликого розміру, але добре осяяним, у приміщенні проводився ремонт, на білих стінах висіли великі дзеркала.
До кабінету зайшли діти років п’яти, вони злякались, побачивши перед собою фігуру хлопця.
— Заходьте, заходьте! – з усмішкою закликав до себе Фелікс дітей, ті поквапились і зайшли до зали.
Дітей було не багато і не мало, десь десять дівчаток.
Хлопець представився перед майбутніми балеринками і наголосив зробити розминку.
Фелікс після розминки почав з короткого вступу що таке балет, щоб дітки розуміли чим вони займатимуться.
— Балет поєднує в собі музику і мистецтво, і також до цього додається історія персонажу, от уявіть що ви всі прекрасні принцеси, хочеться бути принцесами?
— Таааак! – в унісон крикнули маленькі дівчатка.
— Тоді вивчимо позиції у балеті, щоб бути принцесами! – задерикувато промовив Фелікс.
Діти з ентузіазмом вчили позиції у балеті, з таким підходом у них не спадала усмішка з обличчя. Хлопець же уважно спостерігав за ними в дзеркалі, щоб ніхто не махлював.
Майбутні балерини із захопленням виконували вправи від Фелікса, той подавав їх весело, з прикладами, порівняннями, він намагався подати матеріал максимально зрозуміло як для п’ятирічних дітей.
— Діти, вам сподобалося заняття? – спитав Фелікс після закінчення заняття.
— Таак!
— Тоді ідіть переодягатися, ще побачимося! – після цих слів щасливі діти вибігли із зали, а Фелікс взяв телефон, щоб написати Хьонджину “Привіт, зустрінемося після практики на першому поверсі?”
До речі, про Хьонджина…
Коли він ішов на другий поверх у свій танцювальний зал то він побачив як група із шести дітей чекали на нього під дверима.
— Заходьте. – відчинивши двері хлопець впустив дівчат, всі вони забігли й встали на зручні їм місця.
Хьонджин так само представився перед дітьми та провів розминку.
— Дівчатка, я хочу вам показати, які треба вправи робити балеринам, щоб стати сильніше. – він підійшов до станка для свого зросту і підняв ногу, тримаючи спину і плечі рівно. — Вам треба так зробити з кожною ногою, намагайтеся протриматися так довше, ідіть за свої станки.
Дітки підійшли до своїх маленьких станків і намагались повторити як Хьонджин, він підходив до кожної дівчинки та виправляв поставу, комусь ногу вище, комусь плечі ширше, комусь голову трішки вище, а комусь руки.
Хлопець не забув про позиції у балеті й наголошував на розтяжці, як це важливо майбутнім балеринам, але її не проводив, пообіцяв, що на наступному уроці він все покаже.
Завершивши урок, він подякував малечі за присутність і наголосив йти переодягатися. Хьонджин взяв телефон і побачив повідомлення від Фелікса про пропозицію зустрітися на першому поверсі, він відповів “так, давай, Мінхо чекатимемо?” і Фелікс моментально відповів “Так, напиши йому” і після цього Хьонджин відправив повідомлення Мінхо і пішов на перший поверх.
Мінхо як і всі провів заняття, тільки йому “пощастило” більше, у нього великий зал з сучасним ремонтом і хорошим світлом, але велика група, чотирнадцять дівчат.
Побачивши таку величезну групу, хлопець суворо сказав “розрахуватися на перший-другий”
Як тільки дівчата стали в шаховий порядок Мінхо провів ретельну розминку, тренування обіцяє бути пекельним.
— Мої любі, я вам пропоную почати тренування з розтяжки, щоб потім вам було легше, візьміть, будь ласка, килимки. – діти взяли по килиму і Мінхо показав вправу “метелик”.
— П’ятки разом, ноги ближче до себе! – твердо крикнув Мінхо, дивлячись як малеча намагались зробити вправу краще.
Він підходив до кожної дівчинки та розтягував їх сильніше, він тиснув на ноги й легенько лягав на спину, щоб хоч щось тягнулося, малюки не очікували відразу такого навантаження і дехто навіть заплакав.
— Терпи. – холодно промовив хлопець, тиснувши на останню дитину яка заплакала. — А тепер сідайте на поперечний шпагат.
Це звучало жорстоко навіть для дітей, ніхто не мав ідеального шпагату тому Мінхо знову підходив до кожної, щоб опустити якомога нижче, такого колективного хору він давно не чув, кожній було боляче, але такий спорт вимагає жертв.
Така сама ситуація була з правим та лівим шпагатом, до цього хлопець ще вимагав рівну поставу і підняті доверху руки.
” — Спину рівно!” – це напевно, одна з найчастіших фраз на цьому уроці.
Весь урок парубок приділяв увагу розтяжці, він підходив до кожної дитини й виправляв вправи, розтягував, контролював кожен рух і ставив відмінну поставу як для балерини.
Сам хлопець в дитинстві займався балетом і він не на слуху знає який жорстокий цей вид спорту, скільки там вимог, як карають за сльози та крики та в яку силу треба тренуватися, щоб у тебе щось вийшло.
— Встали, остання вправа! – гучно сказав Мінхо, дивлячись на втомлених, а дещо заплаканих дітей. — Встаньте зі мною на носочки та підніміть руки вверх! Спину рівно! – діти неохоче встали та зробили як показав хлопець.
П’ятки з носками горіли, плечі боліли й спина нила, от що можна відчувати від такого заняття, але Мінхо був чесним — він з ними робив всі ці вправи, щоб дітям не так болісно й образливо було. Він майже хвилину стояв на носках вигнувши спину во всю і тримаючи рівно руки.
— Можете видихнути. – малеча відразу ж встала на ноги й збиралась йти, як хлопець сказав. — Давайте ми поплескаємо одна одній, бо ви зробили величезну роботу над собою. — його тон голосу змінився на лагідний, а долоні заплескали, а за ним і долоні дітей.
— Я вас трішки затримаю. – хлопець зі своєї сумки дістав набір наліпок, які він купив для дівчаток, він підійшов до кожної та віддав по одному набору.
Діти вийшли щасливі, а Мінхо взяв телефон і побачив повідомлення Хьонджина про пропозицію зустрітися, той відповів згодою і пішов на перший поверх, на якому вже чекали його друзі.
Всі троє обійнялись і відразу ж на місці домовились, що підуть у кафе неподалеку звідси.
Зайшовши в невеличке затишне кафе, яке вже готувалося до нового року хлопці сіли за столик і їм принесли меню.
Фелікс замовив хот-дог і грецький салат, Хьонджин чизкейк і великий лате, а Мінхо сендвіч з апельсиновим соком.
Поки вони чекали їжу вони почали обговорювати заняття з дітьми, кожен зазначив скільки в нього дітей, хто найбільше запам’ятався та як само по собі пройшло заняття.
— От скажіть, хто з вас хоче займатися з дітьми в майбутньому? – запитав Хьонджин, накручуючи пасмо чорного волосся.
— Я. – відповів Мінхо.
Друзі дещо здивувались такій відповіді, бо мало хто хоче займатися з малечею.
— А чому?
— Я дуже люблю дітей, я в них бачу маленького себе і мені хочеться вкласти в них все найкраще. – Мінхо казав це з таким теплом в голосі, що в нього з’явилась усмішка і щічки стали рожевими. — Я іноді сумую за своїми дітьми коли я викладав у рідному місті, коли я повідомив про переїзд мене вони довго обіймали й не хотіли відпускати.
Не кожен день бачиш його таким щирим і відкритим, схоже, це для нього справді комфортна тема.
А вже принесли їсти, хлопці як з голодного краю накинулись на їжу.
Поївши, хлопці повернулись до гуртожитку відпочивати, потім писати звіт, зошит і щоденник для практики.
Оскільки це був їхній перший день практики й в них всього-на-всього була одна група то заповнили вони всю документацію швидко, тому увечері вони знову сиділи в приємній компанії на балконі та розмовляли.
Розмова зайшла на тему викладання танців.
— Мінхо, яким би ти себе описав як вчитель? – це питання прозвучало від Фелікса.
— Я вимогливий, чесний, добрий. – хлопець відповів на одному диханні, він правда знав який він педагог. — Мені дуже важливо отримувати результат від учнів, я моментами буваю суворим і занадто вибагливим для них, але коли я бачу як вони намагаються моє серце таїть.
Мінхо дістав телефон і показав сторінку в інстаграмі друзям, це була сторінка його танців, яку він з зрозумілих причин не веде.
На сторінці було майже сто публікацій і дев’ятсот підписників, в описі написано що він тренер з джаз фанку і хіп-хопу.
В архіві сторис було дуже багато, Мінхо показував ледве не кожну і з душею розказував що це був за день і що це в нього за групи.
В історіях Мінхо здавався тим самим вимогливим вчителем, він чітко і зрозуміло пояснював рухи очікуючи того самого від інших, у нього в основному були підліткові групи, іноді дитячі. Процес знімав або він сам, або хтось.
Старання хлопця помітні, він у свій час активно вів цей акаунт, сторис велика кількість, а публікацій майже сто штук, але остання публікація привернула увагу, вона не була схожа на інші.
Відкривши цю публікацію можна було побачити сет фотоколажів де він і його учні, це було схоже на спогади між ними. Там Мінхо усміхався, що побачиш доволі рідко, схоже, він дійсно любить дітей.
В описі під фотом він позначив дату початку і кінця, і написав всі слова вдячності за такий досвід, за дітей, за знання та за можливість викладати.
— Я вам зараз дещо покажу. – Мінхо вийшов з балкона і майже відразу ж повернувся, у його руках був прозорий файл з чимось. Він обережно дістав все із файлу, це були сердечка, фотоколажі, листівка і якісь саморобні подаруночки від учнів, майже на всіх презентах написано “найкращому вчителю!”
Хлопець з особливою уважністю і теплом розказав про кожний подарунок і від кого це, їх дарували так і підлітки, так і зовсім діти.
У Мінхо навіть сльоза виступила, настільки на нього впливає минуле, ця сльоза є сумішшю радості й суму.
Радості — бо він отримав незабутній досвід, суму — бо прийшлося їх залишити, щоб здобути кращу освіту.
У Хьонджина і Фелікса перехопило дихання від такої відвертої розмови, їх захопило відчуття гордості за свого друга, вони його похвалили та для себе зрозуміли — Мінхо як риба у воді в цій справі, він зразкова людина з якої треба брати приклад і йти до його рівня, а найголовніше що він любить свою роботу і дітей, а діти його, що важливо для педагога.
На такій ноті хлопці пішли спати, а Мінхо так само роздивлявся кожний подарунок і ніби повертався в минуле в момент дарування подарунка, він згадав, як останні заняття його учні міцно-міцно обіймали не відпускаючи, від спогадів у парубка пішли реальні сльози, він відвернувся в сторону стіни та тихо плакав згадуючи останні дні викладання, намагаюсь не розбудити сплячих друзів.
Додати до улюблених