***
Решта вечора просто іскрилася від напруги, а особливо це відчувалося в машині, коли Фотіса везли додому. Вони продовжували говорити, але без колишньої невимушеності. Піком став момент прибуття, Спірт уже був готовий швидко попрощатися і кулею кинутися до дверей фойє, але Морган вийшов слідом і попрямував туди ж. Вони мовчки зайшли в ліфт, за тім опинились перед тими самими фатальними дверима квартири.
— Думаю сьогодні мене не обов’язково проводжати, — перервав мертву тишу Фотіс і спробував зробити милу посмішку.
— Ну чому ж, а раптом ти таки запросиш на чашечку кави.
Давид намагався здаватися тим самим сильним і впевненим у собі як раніше, але це йому не вдалося. Спірт легко зчитував якийсь страх, що межував з часткою азарту та божевілля. Цілком логічно, що альфа був змушений зробити крок у відповідь на провокації бети, проте ж він мабуть не звик програвати часто, ну точно. А зараз був стратегічно важливий момент, пан або ж пропав. В цю мить по суті вирішувалось, чи зможуть вони перетнути рубіж дружби і опинитися на іншому рівні.
Морган був готовий почути відповідь на кшталт «давай наступного разу», що не давало б зеленого світло, але вже краще жовте, ніж червоне. Але його вельми здивувало, те що Фотіс грайливо подивився, губи лише злегка ворухнулися для посмішки, а потім відчинив двері і відійшов убік, даючи зрозуміти, що це тверде так, це запрошення та якась згода.
Власне кажучи, для Спірта це не було таким вже складним вибором, всі за і проти він зважив ще після їхніх палких поцілунків, а довго зависати над одним питанням — не в його стилі. Навіщо тягнути і розводити соплі, не маленькі вже, та й скільки того життя. А ще бета не хотів водити Давида за ніс.
Варто було їм опинитися за порогом та зачинити за собою двері, як альфа з натиском схопив Фотіса і поцілував, без запитань, без шансу відсторонитися, пристрасно, владно і трохи грубо. Сильні руки брюнета безсоромно досліджували тіло, що потрапило в їх полон, спочатку через тканину, а потім прибираючи цю перешкоду.
— А як же кава? — з одурманеними очима питав Спірт.
— Вранці не відмовлюся! — все тіло альфи іскрилось від жадання.
Після такого короткого діалогу продовжилися поцілунки та обійми, вони ривками перемістилися до спальні, літній одяг легко залишав своїх власників. І ось досягнувши останньої перешкоди, шатен різко відсторонився і заявив, що спочатку хоче прийняти душ. Пропозицію покупатися разом він одразу відхилив. Наслідуючи приклад господаря будинку, Давид окупував другу ванну.
Дивно, але першим впорався саме Фотіс, і це при тому, що йому швидко довелося згадати шкільні уроки «сексуального виховання і самопізнання» та застосувати теорію на практиці. Добре, що він не прогулював і любив цей предмет, втім, як і більшість учнів. Чекаючи свого партнера, він почав намішувати два коктейлі, постійно повторюючи в умі: «Я не страхопуд, хоч і боюсь. Я не страхопуд, хоч і боюсь!”
— А я думав, що ми вирішили обійтися без допінгу! — Давид з’явився на кухні зовсім голим. І як би чудово мільйонер не виглядав, і як би не хотів Фотіс відправити того в натурники, але сором і збентеження яскраво забарвили обличчя та змусили погляд перебігти у фужери.
— Це не допінг, це… заспокійливе, — “та знеболювальне в одному флаконі” подумки додав бета.
Альфа обійшов чоловіка і зупинився ззаду, плавними рухами він стягнув рушник із соромкá, спробував свій «секс на пляжі» та, дочекавшись доки жертва прийме «ліки», дрібними, але впевненими кроками перейшов до сексу на ліжку.
Фотіс збрехав би, якби сказав, що все пішло як по маслу. Ні, аж до головної події все і справді було чудово, а от проникнення стало тим ще випробуванням. Приємно було усвідомлювати, що Давид виявився дбайливим коханцем, може саме його терпіння та вміння переконали бету погодитися на другий раунд, який виявився набагато кращим. А після третього — Фотіс Спірт переконався, що був ідіотом, коли не наслідував приклад одноліток та не експериментував у молодості. Задоволення прагне отримати безліч люду, і чим більше способів досягнення цього — тим краще!
Фотіс вже давно так не пихтів у ліжку, проте всеодно був лише пластичною глиною в руках у вправного скульптора.
***
Вранці Морган погодився і на каву, і на сніданок. А ще він запропонував зустрічатися, тим самим надаючи їхнім стосункам серйознішого відтінку. Звісно ж Спірт погодився. Так усе й закружляло. Вони кілька разів на тиждень ходили на побачення, відвідували виставки, театри, клуби, ресторани. Нік та Алекс були щиро раді за друзів, тепер їхня четвірка частіше збиралася разом, щоб просто відпочити, або ж для обговорення майбутнього весілля.
***
Літо майже закінчилося, і погода була тому найкращим нагадуванням. Увечері за тим самим столиком, у тому ж «Old Orleans» давні друзі обговорювали майбутню репетицію.
— Може, я який нетямущий, але до чого репетиція весілля? — оскільки Фотіс уже встиг випити два коктейлі, то було нормальним ставити те саме питання втретє, але Нік не сердився, сьогодні він не за кермом і теж дозволив собі розслабитися, а тому й відповіді повторювалися.
— Так заведено! Щоб все йшло по порядку, щоб кожен добре завчив свою роль і не пік раків у важливий для нас з Алексом день.
— Слухай, а тобі не хотілося завалити Алекса? Я ось Давида намагався, але він ну ніяк не піддається, прикро! — ось ще один нюанс, теми розмови сьогодні змінювалися зі швидкістю світла.
— Ну… — мабуть, не настільки Тиц п’яний, щоб розкривати подібні деталі другові.
— А ще Давид постійно просить супроводжувати його на якихось зборах багатіїв, хоча я на початку стосунків заявив, що такі публічні появи не для мене. А ще я рідним не розповів про нього… Я боягуз? Та ти правий, я теж не правий.
— А ще…, твій Давид активно переконував Алекса, що мені обов’язково треба міняти прізвище, а Алекс то уже погодився не наполягати… у мене чудовий чоловік.
— Немає в тебе ще чоловіка, і Давид теж хороший, але іноді він не хороший, … іноді він занадто контролює і вказує, але він супер у сексі, а ще я теж хотів би бути активом, але він не дає, а ти б хотів Алекса…?
— Ну… хочу побачити Алекса, — Віронік дістав телефон і набрав чоловіка. — Цукерочка моя солодка, я хочу тебе… Ой, відключився.
Ображений омега замовив ще випивки собі та другу, а той і не відмовлявся.
— Набери ще! — радив Фотіс.
— А ти Давида! — Нік перенабирав, але безрезультатно.
— Ні, не можна, я не можу, я дав собі слово, що більше він мене не побачить…кол… я такий… п’яний. А ти? Навіщо влаштовуєш репетицію? Це ж неправильно, має бути раз і на все життя.
— Щоб ніякий лох не зірвав свято, і не впасти в грязь обличчям… Оооо, маску грязьову обов’язково потрібно буде зробити.
— О, твоя Цукерочка явилась! — зрадів Фотіс, побачивши знайомого.
Алекс лукаво усміхнувся п’яним чоловікам і запропонував:
— Хлопці, давайте я вас додому відвезу!
Ніхто не сперечався, вони дружно покинули джаз-клуб.
Алекс довіз і допоміг залізти в ліжко Фотісу, а потім повернувся до нареченого. Йому не вперше спостерігати такий концерт.
***
Що може бути гіршим за похмілля? Пам’ятати все, що сталося до цього! Спірт ніколи не втрачав пам’яті, як би сильно не напивався. І тепер йому так соромно. Потрібно вибачитися перед Алексом і набрати Ніка, щоб дізнатися, як той почувається.
Вибачення були прийняті, і шаферу навіть дякували за щось. Напевно, вчора не всі відразу лягли спати. А ось Віронік обіцяв більше так не пити — ну точно зáмок вчора здригався від пристрасної ночі.
Сьогодні ж завідувач галереї збирався знову запізнитись, треба поговорити з бабусею. Для нього було важливіше спочатку розповісти їй про Давида, ніж батькам. Він трохи побоювався її реакції, адже тато і мама точно ніяк не відреагують, а ось Ліра — інша річ!
— Ба, привіт! Як справи?
— Похотливі лепрекони повтікали, й зади, щоб не мацала — поховали! — гордо відповіла бабуся.
— Навіть питати не буду, — аби їй весело було.
— Ти просто старий і не розумієш молодіжний сленг.
— Бабуль, мені треба тобі щось сказати, — відкритись виявилося складним завданням, слова наче застрягли в горлі.
— Ти вагітний? — трохи примружила очі жінка.
— Боже! Ні! Ні звичайно! — як вона дійшла до такого висновку? — Але я зустрічаюся з чоловіком альфою.
— Ага, знаю! Давид Морган, 35 років, потомствений, впливовий та багатий аристократ, а ще успішний бізнесмен, — більш повною інформацією навіть Фотіс не володіє.
— Звідки ти дізналася? — чоловік все ніяк не міг відійти від шоку.
— Твоя мати дізналася від Віроніка, коли нас запрошували на весілля. Я від неї, а решту видав інтернет.
— І ти не проти? — нарешті онук поставив хвилююче запитання.
— Любий мій, головне, щоб ти був щасливий. Ти щасливий? — її м’який, такий рідний, добрий погляд викликав спалах емоцій. У цей момент Фотіс був готовий розплакатися від надлишку щастя. Не від того, що він зустрічається з Давидом, а тому, що кохана бабуся прийняла його вибір, прийняла його самого.
— Я так тебе люблю! — чоловік обійняв стареньку міцно-міцно.
— І я тебе, мій рідний!
— Але, чому ти тоді так обурювалася через витівку батьків?
— Ой, знайшов що згадати, тоді в мені говорили злість і заздрість! — Ліра з акторською майстерністю махнула ручкою.
— Тобто?
— Я теж мріяла хоча б разок відтрахати чоловіка, але не склалось.
Коли до Фотіса дійшов зміст її слів, він просто лопав від сміху, так він ще ніколи не сміявся. Ну бабуся!
— Сподіваюся моє щиросердне зізнання залишиться між нами!
— Буду німий, як та стіна!
— А ти? Більше ні в чому зізнатися не хочеш? — оскільки онук мовчав, жінка продовжила. — Ти щасливий… з ним?
— Я… не знаю, впевнено можу заявити, що це мої найвдаліші стосунки.
— Але? — Ліра добре знала Фотіса і вловила його розгубленість.
— Але я не впевнений, що це воно… саме те!
— Не поспішай, якщо не певен!
Чоловік вирізьбив цю пораду у своїй пам’яті, але нічого не відповів. Родичі традиційно побалакали ще трохи, прогулялися. Бабуся запитувала, що краще подарувати Ніку та Алексу, а ще хвалилася обраним вбранням на весілля.
***
Час стрімко біжить. Ось і вересень вже на порозі. Його найкращий друг виходить заміж. Як шафер, Фотіс виконав свою роль на відмінно, не дарма таки проводили ті репетиції. Прикро звичайно, що Нік на своєму ж святі має так напружуватися, але тут нічого не поробиш. Доводиться Спірту розважати себе самому, та ще й ховатися від своїх батьків і бабусі. Він же не Давид, тому не може бути серед гостей, що листок на дереві.
— Як же я стомився! — Віронік дуже вчасно вирішив приділити увагу найкращому другові. Незвичайно вийшло: Фотіс шафер, але свіжоспеченого подружжя майже не бачив.
— Любий мій, ще не вечір! — бета насолоджувався сьогоднішнім святом набагато більше, ніж омега.
— Звідки в тебе стільки сил?
— Я то добре відсипаюся вночі! Вибач…
Вібрація зірвала такий гарний момент, Тиц аж почервонів після підколу. Але на дзвінок завідувачу галереї довелося відповісти.
— Софі? Як пройшло? — ось і звіт за суботній день, коли начальник відсутній.
— Нічого складного! Експонати замінили, галерею закрили! Жодних непередбачуваних обставин! — жінка відповідала швидко й по ділу.
— Молодець! Можете відпочивати з Джорджем! — переконавшись, що і на роботі все добре, день став ще прекраснішим.
Нік спостерігав за цією розмовою, а потім спитав:
— То була Софі Яннос?
— Так, а що?
— Ти з нею на ти!
— Ну звісно, а ти ж що? І досі до її тата з особливою повагою звертаєшся? — випадковим збігом обставин стало те, що підлегла Спірта та начальника Тица рідня.
— Звичайно!
— Та я б на твоєму місці та з таким статусом…
— Добре, що ти не на моєму місці! А чому ти зовсім один? Де рідні… Давид?
— Дякую, звичайно, але нагадай, навіщо ти моїх батьків запросив? Навіть бабусю! — Фотісу було б набагато спокійніше без присутності рідні. Особливо з огляду на те, як мама і бабуся наполегливо напружували з проханням познайомити їх з Морганом.
Дружня розмова була приємною лише до певного моменту:
— Я не думаю, що Давид це оцінить. До речі, як у вас з ним? — ось і той момент, питання, що так вибиває з колії.
— Ну… просто чудово! — шафер спробував бути переконливим.
— … — але мовчання нареченого означало, що відповідь вийшла сумнівною.
— Що?
— Нічого, я просто бажаю тобі щастя!
Спірт зробив Вероніку комплімент та відіслав рятувати чоловіка від надзвичайно набридливих гостей. Він був шалено щасливий за друга, йому він бажав усіх благ на світі. Але глибоко-глибоко в підсвідомості, Фотіс заздрив. Чоловік заздрив їхньому коханню, їхній силі долати перепони в ім’я цього кохання, їхньому взаєморозумінню.
Свято тривало до ранку, хоча молодята й поїхали пізно увечері. Спірт взяв з них приклад, адже весілля було пишним, дорогим, але розслабитися там він ніяк не міг. Серед тисячі запрошених не було однодумців того ж статусу, що й він, плюс не можна було випити — Фотіс би собі не пробачив зіпсованого свята друга через свою п’яну витівку. А його бойфренд був зайнятий налагодженням бізнес-контактів.
***
Вдома завжди найкраще, а після важкого дня — це ліпше ліків; дім, то його “Аркадія”. Тепер й Фотіс може випити за щастя друга, хоч і наодинці з собою.
Чоловік намагався зрозуміти свою дратівливість при кожному питанні про їхні стосунки з Давидом і не знаходив жодних причин. Брюнет був уважним, ввічливим, саме він зачасту був ініціатором їхніх побачень. Альфа постійно намагався ввести Фотіса у свій світ, у своє оточення. Ще він був незрівнянним у ліжку. Давид це щось! Можливо, саме Спірту необхідно докласти більше зусиль до їхніх відносин, а не плисти за течією.
Саме так Фотіс вирішив, але втілити задумане виявилося складним завданням. Вересень це не лише час для весілля — це початок осені, початок навчального року, а відповідно — збільшення навантаження після літа. Галерея «ParelSon» складала плани, призначала екскурсії, вела переговори зі школами та ЗВО. Розпочинався новий прийом заявок для новачків: треба було їх розглянути і ухвалити рішення кому дати шанс для особистої виставки, кого проігнорить, а часу то на все про все — до кінця року. Щодня, без вихідних, з ранку до пізньої ночі, а часом і до наступного ранку завідувач перебував у своїй фортеці мистецтва.
Тільки в середині жовтня, коли основна частина населення готувалася до найближчого свята — Хелловін, Фотіс покликав Давида у гості.
— Ти не часто запрошуєш мене до себе, — Давид був і радий, і стурбований.
— У мене такий завал на роботі, боюся у нас взагалі пізніше не буде можливості бачитися! — Спірт ставив салат на стіл.
— Я зовсім не проти, до того ж мені подобається як ти готуєш, втім, гадаю ти перебільшуєш, годинку завжди можна викроїти за бажанням, — Морган налив собі вина та води для Фотіса.
— … — шатен не знав, що відповісти.
— Щось трапилося?
— Чогось таки не вистачає, — несвідомо мовив бета.
— Що ти маєш на увазі? — Давид оглянув стіл, тарілки, столові прибори і не міг помітити пропажі.
— Дурниці, не звертай уваги! — Фотіс ніби прийшов до тями і посміхнувся. — Як справи на роботі?
— Чесно кажучи — чудово! Моя фірма уклала кілька вдалих контрактів, клієнтами до речі стали ті, кого я зустрів у Алекса на весіллі.
— О так, ти тоді здавався особливо захопленим.
— А ось тобі там було незатишно, хоч у себе в галереї ти запросто знаходиш спільну мову з будь-яким відвідувачем.
— Це зовсім інше! — варто було тільки почути про ParelSon, як Спірт засяяв. — Туди йдуть заради мистецтва, чи хоча б старанно це зображають.
— Моя мама Ірві питала, чи не хочеш ти відвідати їхній дім, вона якраз придбала нову картину і батьки хотіли запитати твою думку як професіонала… — мабуть альфа не зміг не помітити переляканий вигляд Фотіса, але продовжив. — Ну добре, вони просто знайшли зачіпку, як з тобою познайомитися.
— …
— Якщо ти не готовий — це нічого! Ніхто тебе не змушує і не давить!
— Ні, я із задоволенням! — “оціню картину” не додав бета, а так хотілося. Знайомство з батьками — серйозний крок, до якого він все ж не був готовий.
— Якого дня тобі буде зручно? — як завжди, Морган не відкладає на пізніше те, що можна організувати зараз.
— Все ж, гадаю, правильніше буде залишити вибір за твоїми батьками.
— А як же твоя робота?
— Я про все домовлюся, правда!
— Добре! Отже, як тільки вони вирішать, я одразу розповім тобі, — щаслива усмішка і піднесений настрій Давида гріли душу.
Морган весь вечір розхвалював м’ясний рулет зі шпинатом, що приготував Фотіс. А ще він дуже старанно допомагав прибирати брудний посуд зі столу, чим дивував хазяїна будинку. Спірт не такими собі уявляв колись мільйонерів, виявляється, що вони такі ж люди, їм теж треба їсти, пити, спати та ходити до туалету. Дехто не вдає із себе принца і не боїться забруднити руки.
Звичайно ж гість залишився на ніч, звичайно ж ніхто вчасно не заснув. Шатену подобалася турбота впереміш із владністю його партнера, але іноді хотілося чогось іншого. Ааа, чого вже там таїти, він просто мріяв взяти на себе роль актива, але отримував делікатну відмову. Проте наснастане той час, казковий час, коли й він таки трахне альфу.
***
Четвер видався мокрим та холодним, а ще лячним та важливим, бо саме сьогодні чоловік має зустрітися з батьками Давида, нехай і під приводом оцінки нової картини.
До особняка Фотіс діставався самостійно, довелося довго сперечатися з альфою, але він все ж якось переміг. З давніх-давен прийнято з порожніми руками в гості не ходити, «Райдужна епоха» цього не скасувала. А тому чоловік приготував набір тістечок із відомої кондитерської, довелося добряче повозитися, щоб заволодіти цим презентом, але виглядали солодощі просто чудово!
Особняк був просто бездоганним: світлі тони будівлі, великі клумби та безліч яскравих та кольорових квітів, що особливо тішили око в дощову погоду. Розміром будинок поступався житлам Захаруліса та Моргана, але від цього ніяк не програвав. Фотісу було навіть незручно паркувати машину перед будинком, цим самим порушуючи гармонію цього місця, але довелося.
Розкривши парасольку і взявши десерт, чоловік вирушив до головних дверей. Стукати чи дзвонити не довелося, судячи з одягу, жінка що була прислугою, відчинила йому двері і забрала парасольку та пальто, а також показала куди пройти. У великій вітальні його зустріла дуже приваблива блондинка років сорока п’яти.
— Фотіс, любий! Безмежно рада з тобою познайомитися! Жінка не соромлячись обійняла його.
— Мам, спокійніше! — з-за своєї спини Спірт почув добре знайомий голос.
— Я й так спокійна! — грайливо відповіла вона.
— Спокійна, як порося в мішку? — пустив смішок син активної леді.
Фотіс відчув полегшення побачивши Давида, і набравшись сміливості, вирішив представитися як належить:
— Місіс Ірві, я теж дуже радий нашому знайомству!
— Ой ні, я Ліз, а Ірві трохи затримується, чепуриться, як завжди!
Чоловікові стало шалено соромно, що він переплутав, але Давид звернувся до неї «мама», і лише через мить, коли в кімнату ввійшла не менш чарівна брюнетка, він зрозумів, що у Моргана просто дві мами.
— Привіт, я Ірві! Вибач, що затрималась!
— Ні, що ви! Радий з вами познайомитись, я Фотіс! — досить смішно, як манера мови змінюється в залежності від ситуації та співрозмовника. Зараз чоловік почував себе школярем, якого викликали відповідати, а він не готовий. — Ой, це вам!
— Яка краса, обожнюю вироби цієї кондитерської! — жінка прийняла коробку, широко посміхаючись.
Зрештою, все виявилося не так страшно, розмови були досить нейтральні, не було розпитувань про стосунки чи плани на майбутнє, вони всі разом пообідали і поласували тістечками, а потім Фотісу запропонували поглянути на їхню маленьку колекцію і нове придбання.
— Вибачте, але… — побачивши картину, чоловік втратив мову. Ні вона була гарна, але… — Це зовсім свіже полотно, йому щонайбільше два роки. Мені шкода.
— Чому? — розгубилася Ірві.
— Якщо ви купували цінну антикварну роботу, вас обдурили, треба терміново заявити в поліцію! — такого повороту Спірт не чекав.
— Все гаразд, вибач, якщо ввели тебе в оману. Потрібно було спершу показати всю колекцію. Я не купую сюди антикваріат, всі полотна у цьому будинку досить нові. І те, через яке ти розхвилювався — теж.
— Тоді, коли ви просили оцінити…? — він, звичайно, відчув полегшення, але тепер не розумів свого завдання.
— Мені хотілося б дізнатися потенціал цієї картини.
— У такому разі ви зробили чудовий вибір: все, починаючи від теми та техніки, до матеріалів — на найвищому рівні. Мені тепер не терпиться побачити решту колекції.
Фотіс переглянув близько тридцяти екземплярів, активно спілкувався з Ірві, адже інші воліли залишитися у вітальні. Жінка виявилася справжнім поціновувачем мистецтва, вона не гналася за модними віяннями або за старовиною, але й не купувала звичайної мазні.
— То який твій вердикт? — брюнетка, як дівчисько чекало похвали за виконану роботу.
— Сподіваюся, мені можна говорити відверто? — питання було для пристойності, адже за ці кілька годин Спірт усвідомив, що немає необхідності напружуватися та намагатися догодити. Навіть критику Ірві приймала з вдячністю.
— Треба! — вона з грацією аристократки кивнула і розпливлася в посмішці, даючи тим самим свою згоду.
— Як я вже казав, усі екземпляри досить гарні. Це думка фахівця, але якщо дозволите озвучити особисті вподобання, то саме ваше нове придбання заслуговує на особливу увагу.
— Ця картина й дісталася тяжче ніж будь-яке інше придбане мною колись полотно! Довелося майже благати продати.
— А чи пам’ятаєте ім’я автора?
— Звісно! Це син наших партнерів — Тріпс. Іліас Тріпс!
— Я вже точно десь чув це ім’я, де можна ознайомитись із його роботами?
— Як не прикро, але тільки в нього вдома. Він не бере участі у виставках та й не продає свої картини. Коли я почала просити продати це полотно, він сказав, що подарує його. Уявляєш? Звичайно ж, я відмовилася! Хороша робота має оплачуватись! Довелося підключати до вирішення цього питання його батьків.
— Радий, що ви отримали бажане!
— Не в дусі Морганів, не докласти максимум зусиль заради досягнення мети! — заявила Ірві з гордо піднятою головою!
— І правда! — тепер чоловік точно знав, на кого більше схожий Давид.
Як не дивно, але четвер виявився пречудовим днем. А коли Фотіс залишав особняк, то почув досить милу заяву:
— Побачивши тебе з мамою Ірві, я згадав, що таке ревнощі, — цілком серйозно повідомляв альфа.
— Якби вона була вільна, і трохи молодша… — Фотіс просто не міг не пожартувати — дражнити Давида виявилося справжньою насолодою. Хоча десь усередині й задзвенів дзвіночок, повідомляючи, що це не зовсім жарт.
Додати до улюблених