“Отче, я грішник”, — чоловік опустився на коліна перед священиком.
***
На дворі ніч, мете, а старенький дідусь в білій сорочці та з єпитрахиллю поверх неї, що накинув похапцем, вислуховує нічного гостя. Ні, не небажаного, тут кожному і будь-коли раді, але неочікуваного в таку годину. Хоча, часи зараз не ті…
— Всі ми грішні, діти Божі, — говорить старець.
— Не заспокоюйте Ярославе, я прийшов лиш сповідатися, прощення не чекаю.
— Добре, сину, говори.
Біля свічечок, перед іконами почалася сповідь.
— Я не вірю в іншого Бога, але ж занадто полюбляю футбол, та й в забобони вірю, то ж гріх?
— Гріх, сину мій, — згідно першої заповіді.
— Я ношу брелок, з якимось чудернацьким символом, бо подарили, та й гарний він мені такий, хоч і не прирівнюю його до ікони, але ж то теж грішно?
— … — друга заповідь.
— Мою лайку й самі не раз чули, не раз зауваження робили, тут теж грішний!
— Було таке, — це уже порушення третьої заповіді.
— Сьомого дня теж не відпочиваю: робота, дім, все за тиждень не встигалось. Все на той сьомий день і відкладалось.
— … — четверта.
— Та й про те як батьки після моїх вибриків сивіли на очах — вам теж відомо!
— Хороші вони в тебе люди, гріх їх не шанувати! — п’ята заповідь.
— Грішний я й тому, що зрадив своїй жінці. Лиш раз, був п’яний, але ж то не виправдання.
— Ох, сину мій, — священик дружину його знає, а до таємниць таких й досі не звик. І сьомої заповіді не дотримався грішник.
— А скільки ж я крав? На роботі всі крадуть, і я крав! Та що там зар, я ще хлопчиськом знав, що таке цупити. Пам’ятаю, як з батьком їздили кукурудзу з поля красти. Неправильно, але що було робити? Їсти хотілося, а нас малих то троє було!
— … — і що тут духівнику сказати, коли переважна більшість в подібному сповідаються, багато хто не може не порушити восьму заповідь.
— Та й брехав багато, куди без цього. А це ж гріх!
— Гріх, — дев’яту порушують мабуть найчастіше.
— Заздрість мене теж не оминула, і сусіду часто заздрю, і начальнику, і тим кого любить фортуна. Теж гріх?
— Гріх, сину мій, треба радіти тому, що маєш! — порушення десятої заповіді теж прозвучало.
— Отче, який же я грішний. Доки йшов сюди, добре подумав, все згадував своє життя, розклав все по поличках і прийшов до висновка, що дев’ять заповідей я вже встиг порушити!
— Покайся! Бог милостивий! — заспокоював чоловіка старець.
— Я покаюся в цих гріхах, але що ж мені робити, коли вранці піду захищати свою сім’ю, свій дім, свою країну, там і до порушення шостої заповіді не далеко.
— Покайся, сину мій! І Бог простить!
— Отче, а правда, що бабці говорять, ніби всі хто в піст великий помирає, то до раю потрапляють? Бо тоді я не хочу в той рай, з тими нелюдами.
— Ніхто про таке не знає! Все в руках Божих!
— Ярославе, скажіть, а кожен, хто покається, незважаючи на гріхи, може прощення отримати і в рай потрапити? Бо вони то покаються, а от я не впевнений, що зможу. Та й не хочу я в той рай, де ті нелюді будуть. Я грішник, і вже краще зі своїми побратимами грішниками в пекло відправлюсь! — останні речення давалися чоловікові так складно, що його голос постійно тремтів, не тільки голос, а й руки, плечі.
— Не говори дурниць! Бог милостивий, він все бачить! — священик не знав як втішити створіння Боже перед ним.
До світанку ще залишалося декілька годин, але чоловік пішов через темряву додому, бо коли ж він знову своїх рідних побачить. А старенький дідусь лишився в церкві, там де йому найспокійніше.
“Отче наш, що єси на небесах! Я грішний, бо не можу стримати злих думок, не можу впоратися з біллю, що відчуваю сам та бачу навкруги! Отче наш, направ мене на вірну дорогу!” — стояв на колінах духівник перед розп’яттям і хрестився.
***
Отче наш, що єси на небесах! Нехай святиться ім’я Твоє, нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі. Хліба нашого щоденного дай нам сьогодні і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим, і не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого. Бо Твоє є Царство, і сила і слава, Отця, і Сина, і Святого Духа, нині й повсякчас, і на віки вічні. Амінь.
Додати до улюблених