Одного разу сказали мені:
“Поки не буде дій, не звертай уваги на сказане”.
І серед тихої метушні,
Я згадала своє обличчя заплакане.
Стільки питань, стільки слів,
І на серці купа рубців.
Як би ці слова порятували мене раніше,
Як на душі було б спокійніше,
Було б тоді легше душу вберегти,
А не нести усі ці хрести.
Не було б усіх тих сліз,
І в душі не поселився би біс.
Котрий що разу штовхає на дурість,
Можливо б в голові тоді засіла мудрість?
Та що я зараз розпинаюсь?
Я чесно вам зізнаюсь,
Що було б все, що пише вище,
І на місці серця могло бути попелище,
Але без серця жити,
Як би жили без Сонця квіти.
Додати до улюблених