Крики людей і гул сирени змішались так, що вже нічого не можна було зрозуміти. Хтось закривав рот від жаху, хтось влаштовував нотації “до чого молодь дійшла”. Але вже нічого не могло підняти Джису.
Вона померла одразу. Її серце, певно, не витримало пережитого болю і здалось без боротьби.
Крик… Крик, який мечем врізався у серце… Крик мами Джису… Сльози..
– Джису!! – її мати хотіла підбігти до тіла, але та її зупинила поліція. – Пусти, тварюко!! Я її мати!!
Але поліцеським було начхати, вони робили свою роботу. Її не пускали. Тримали міцно у кільці рук, змушуючи плакати ще сильніше.
Коли дівчину привезли у морг, її мати пустили на упізнання.
Сльози змішались з криками заперечення.
– В-вона не могла такого з-зробити, – мама Джису повільно сповзла по стінці і зарилась руками у волосся.
Похорони відбулись за 3 дні. Прийшли навіть деякі знайомі з універу.
На похорони також прийшов Чонгук. Цікаво, що він там забув?
Зайшовши до кімнати з гробом, той став на коліна та почав каятись. Він розповів усе. Так, це він винен. Він винен у тому, що жінка залишилась без єдиної улюбленої доньки.
– Йди звідси, – сухо проговорила жінка.
– Вибачте, – сказав наостанок Чонгук і вийшов з кімнати.
– Тварюка, – прошепотіла жінка.
Але що вже можна змінити? Хіба її повернеш? Хіба Джису оживе від того, що він сяде? Ні..
Тоді який сенс? Нехай живе з цим.. Він чудово знає, що Джису померла через нього. Чонгук винен.. І він до кінця своїх днів буде розплачуватись за це і без участі матері.
А ось мати Джису тепер сама по собі. В она тепер сама…
Додати до улюблених