2

Прокинувшись та зібравши свої речі, Ґеральт розповів власнику таверні про виконану роботу, власник не довго думаючи простягнув йому мішечок з оплатою та подякував за виконану працю, запропонував їжу.  Вже снідаючи Відьмак згадав що забув одну дрібничку в кімнаті, тому кивнувши власнику в знак подяки, попрощався.             Йдучи  коридором з однієї кімнати він почув злі чоловічі  крики та гуркіт, в тут секунду з кімнати хутко вилітає бард напівоголений. Здивований відьмак з німим питанням дивиться на нього.  – О!Ґеральт, і знову привіт. – Посміхаючись йому, встає, – Ти досі тут?Куди прямуєш? – Зацікавлено оглядає відьмака. – В Цинтру, а ти чому такий .. — Роблячи театральну паузу – Покоцаний? — Він і справді виглядав побитим, начебто він там не трахався, а бився. — Ти про що ? — Не розуміючи про що він оглядав себе бард — Ну це — Показуючи на ліве око ,та синці на кісточках рух — Ааа, це чоловік моєї вчорашньої музи — Не приховуючи нічого, та йдучи слідом за відьмаком ,він починає історію. – Ти уявляєш з’ясувалось що у неї є чоловік, просто він пішов у відрядження в інше місто , а ця дівка мені брехала, клялась що ніякого в неї не має.  — Добре, Любистку, далі мені не цікаво.Відчепись – Роздратовано забирає забуті речі ,та закриває двері — Добре, добре Ґеральт. —————————————— Любисток не зважаючи на відразу попрямував за Ґеральтом ,приспівуючи нові мотиви. Довго йдичу в дорозі вони вирішили відпочити. На диво, бард ні разу не скиглив на довгий шлях чи мовчазного відьмака. — Я бачу там річку!Піду скупнуся. – Скинувши свої речі та лютню, він пішов.Відьмак здивувався та зашарівся від такого різкого оголення барда.  Він ще в дорозі помітив що тіло барда стало міцніше ,за їх останню зустріч.Він ніби став трішки вищим ? . Навіть не діставав зі своїми розмовами та питаннями. – Це дивно – Замислившись ,відьмак навіть не помітив як наблизився той. — Хм, ти щось сказав? — Витерши себе полотном ,та одягаючи свої речі, бард береться писати нові балади . – На його тілі є багато шрамів, їх раніше не було чи я цього не помічав ? Ні я б помітив ,ми з ним достатньо проводили часу разом , щоб я помітив.Що ж з тобою сталося за цей час Любисток? — Навіть почервонівши він розглядав його фігуру ,яка ніжно грала чарівну мелодію яку ще не чув цей світ. Вітер наповнюється теплом та спогадами про щасливі моменти проведені разом.Згадується кожна пригода з її випробуваннями.Місяць чарівно сяючи доповнює цю атмосферу.Згодом згасне вогнище та вони заснуть в обіймах один одного.  ——————————————  Вже ближче до вечері вони добираються  до пристойної таверни. Ґеральт запитує у бармена про роботу та кімнату.Любисток як завжди відразу почав влаштовувати виставу, співаючи свої пісні та фліртуючи з відвідувачами.  Ґеральт посміхнувся , дивлячись на щасливого Любистка ,який з таким задоволенням виконував свої пісні.Та зі спокійною душею піднявся нагору . Зайшовши в кімнату він розклав речі та трішки приліг відпочити . Прокидається він вже від гучного гуркоту в коридорі.Не розуміючи що за гуркіт він виглянув з кімнати. — Віддай гроші лярво, – Удар. – Ти поцупив в  мене дещо. — Ще один удар цього разу в живіт – Я нічого в тебе не брав,я я навіть не пам’ятаю хто ти. – Закриваючись руками , ховаючись від наступного удару. – Як не пам’ятаєш ми тоді ,провели чудову ніч з моїми компаньйонами ,хвойда Любисток. Почувши знайому ім’я Ґеральт вирішив втрутитися. З усій дурі відштовхнувши чоловіка ,він злісно подивився на нього.Чоловік  вирішивши що йому вже нічого не світить ,пішов собі далі.Відьмак видихнув та подивившись на барда розхвилювався. Він  загнано лежав на землі, весь тремтів та навіть після того, як чоловік пішов не припиняв прикриватися. – Що це тільки но було? – Здивований такою картиною запитав він, та відповіді не було. – Любисток ,підіймайся він пішов ,все закінчилось. – Та бард нібито його не чув. — Вставааай! – Відьмак  почав вже сам його підіймати. – Любисток, наляканими очима подивився на Ґеральта, та відштовхнув його. — Любисток ? – Вже схвильований такою поведінкою , він вирішив діяти поступово. Потихеньку нахилившись та відкривши лице барда, він взяв його у долоні. — Любисток ,це я Ґеральт все добре, той чоловік вже пішов , ти в безпеці. — Повільно та лагідно промовляв той, поки бард не отямився. – Ґґеральт ? – Вже не тремтячи ,він наче прокинувся від жахіття. – Так , Любистку це я. – З особливою ніжністю він промовляв його ім’я. — Хто це тільки що був ? – Спокійно без натиску ,він лише хотів почути від нього причину такої агресії. – Не знаю він ні з того ні сього ,почав до мене липнути ,та коли я  йому відмовив ,він розізлився ,та почав мене лупцювати. – Торохтів він собі під ніс — Хмм.. – Все в його розповіді  було нормально але , відьмака не залишало відчуття, що він не договорює. – Я правда його не знаю !Ґеральт !Я кажу правду ! – Вчепившись в його сорочку він дивився відьмаку прям у вічі, з відчаєм та страхом. — Добре, Любистку ,все добре я тобі вірю ,все добре. – Він намагався заспокоїти   барда , він був занадто збуджений. Любисток заспокоївшись відпустив відьмака – Вибач – Винувато глянувши на його сорочку ,опустив очі в підлогу , Любисток засмучено пішов до вбиральні , розглядати нові синці та заліковувати рани.