2. У тихому лісі в машині сиділи двоє. Один думав про вбивство, інший не про вбивство

Коли Мітя покинув поріг моєї кімнати ми не бачились близько чотирьох днів. Я декілька разів пожалкував, що ми не обмінялися номерами. Можна було б через Вадима спитати, але це виглядало б дивним. До того ж, через ці самі чотири дні Матвій сам і спитав у нього, ось як я про це дізнався:

Пар у мене не було по причині святкового дня, тому я приїхав додому відпочити. Але деякі справи у мене все ж таки знайшлись — мені необхідно було покласти гроші на карту. Звучить як звичайна справа, наче в магазин за хлібом піти, проте наш дім знаходиться надто далеко від найближчого місця, де міг би бути банкомат.

Спочатку, за день до, я попросив відчима підвезти мене, але на наступний день машина зламалася. Друзів з правами у мене немає, тому я вже планував йти на своїх двух. Шість кілометрів можна витримати, якщо так подумати. Ось я стою в кімнаті шукаю свої речі, з якими піду. Відчиняються двері, заходить Вадим і починає розмову.

— Слухай, я тут з Мітьою, той з яким ти ночував на вихідних, переписувався і розказав про плани твої. Він сказав, що може тебе підвезти, в нього машина є. Хочеш?

— Чому б і ні?

— Усе, повідомив. — сказав він, після того як поклацав у телефоні. — Скажи, будь ласка, а що між вами сталось?

— А щось змінилось?

— Ну як мінімум те, що він твій номер попросив. — власне ось так я й дізнався

— Знаєш, Вадиме, ти не гірше мене знаєш, що якщо люди часто бачаться, то між ними може виникнути щось накшталт «дружби».

— А ти вмієш дружити? Серйозно? — саркастично запитав він.

— Йди вже. — кинув я і він дійсно пішов, але перед цим не забув цокнути язиком. Ага, прямо так я й скажу що між нами сталось. Скажу людині, яка вважає педіком кого завгодно, якщо в цього чоловіка волосся довше одного міліметра. Упевнений, він постійно підколює Мітю щодо його волосся.

Через десять хвилин Вадим крикнув мені: «Мітя приїхав», і я почав одягатися. Ще раз я перевірив сумку на наявність необхідних речей — усе на місці. А потім я кинув погляд на ліжко і ще раз прокрутив усе те, що було в минулій главі. Я засумнівався, що по дорозі туди й назад може щось вийти, тому вже збирався виходити з кімнати. Але ж ні, все одно хотілося сподіватись. Я швидко підійшов до тумби, дістав усе, що може знадобитися і покинув кімнату. Якщо не вийде — нічого поганого не станеться, якщо вийде — буде все необхідне під рукою.

Мітя стояв біля машини — жигуля, якщо комусь цікаво — й був повністю зосереджений на своєму телефоні, трохи нахмуривши брови. Ось тут до нього підійшов я і його обличчя моментально стало усміхненим і лагідним. Він кинувся до мене в обійми, обвиваючи руки навколо моєї талії і вже встигнув залишити на губах поцілунок, але я відсахнувся, коли прийшов у себе.

— Мітю, я тебе теж радий бачити, але тут є люди.

Він розчаровано глянув на мене та оглянувся наліво та направо. Навіть назад подивився.

— Я тут нікого не бачу. А декому варто щось робити із загонами. — Мітя знову посміхнувся, все ще тримаючи мене в обіймах. — Я сумував за тобою. Треба було додуматись обмінятися номерами раніше, щоб потім не уникати розпити Вадима «навіщо і чому».

— Він у мене теж про це питав, але я просто сказав, що ми подружилися.

— Дуже близько, душевно і пристрасно подружилися! — широко усміхнувся Мітя. Мені відчинили двері, немов я тендітна леді, й ми поїхали на зустріч пригодам.

— Ти тільки не подумай. Я скоро збираюсь придбати дорожчу машину, а ця так, на деякий час.

— Да мені все одно якось на її ціну. Я вдячний за те, що ти в принципі вирішив мені допомогти. Мені інше цікаво. Що ти в мені знайшов?

— А хіба для цього потрібні причини? Мені просто сподобалося, напевно, що ти такий добрий. Ще й зовнішністю вийшов. Важко пояснити.

— Не думав, що хтось мене вважатиме добрим, якщо чесно. А симпатичним і подавно.

— Покажи мені того, хто тобі таке сказав, і він без щелепи залишиться.

У відповідь я лише посміявся, хоча Матвій виглядав доволі серйозно. До наших стосунків ми навіть друзями не були, тому я ще не готовий йому відкривати свою душу настільки.

Ми доїхали доволі швидко. Я й не помітив навіть, коли ми зупинилися. На сам процес зняття грошей я витратив три хвилини. Але Міті, як і мені власне, здалося, що треба скористатися такою нагодою провести час разом. Хто знає, коли у мене звільниться час від навчання і ми зможемо ось так просто погуляти? Стосунки ж треба якось розвивати. Перед цим було б непогано зайти в магазин, бо в кафешку ми не хотіли. А потім покататись по місту.

— Ти щось будеш? — спитав Матвій біля прилавку з алкоголем і отримав негативну відповідь, бо я не п’ю. — Добре, тоді я теж не буду. Пити на самоті якось не те.

Ось ми вже стоїмо біля місця оплати. Касирка повсякденно пропікала спочатку мою банку фанти і булочку та видала чек. Я спокійно оплатив свої покупки та стояв недалеко й спостерігав як Мітя оплачує свої.

Він шарудів у гаманці якось надто довго і тут я помітив погляд, який я впізнаю завжди — погляд від страху опозоритись перед іншими. Пазли в моїй голові потроху почали складуватися. Я підійшов та сам оплатив йому ті покупки.

— Вважай це як залицяння.

— Дякую.

По дорозі до машини він все одно виглядав присоромленим і дивився кудись на підлогу. Здається, мої запитання в цій ситуації були в недоречними, тому ми мовчки пройшли цю дорогу. Заговорив він уже в машині.

— Ти ж не подумай, що я якась там біднота, добре? Просто я не люблю користуватися картками. Та й усі гроші відразу я з собою не ношу. Я не той, хто живе на мізерну зарплату та труситься над кожною копійкою.

— Навіть якби це було правдою, мені було б все одно, Мітю. Серйозно. А декому варто щось робити із загонами. — він хихикнув у відповідь на мої передражнювання. Старенький самсунг, вдало прихована, але не повністю, пошарпаність одягу, стара машина і випадок декілька хвилин тому розказали мені все самі. — Навіть якщо все й так — мені не важко стати твоїм «папіком».

— Дякую. — тихо кинув він. Наступний час поїздки ми більше не заводили цю тему.

Вперше за довгий час я нарешті розслабився. На самоті, в компанії людини стосунки з якою я навіть не сподівався, разом їдемо крізь поле туди, куди душі заманеться. Через відкриті вікна легкий травневий вітер дув мені в обличчя й викликав сонливість. Від того, щоб задрімати, мене відволікав гарний спокійний голос зліва, що розказував про все на світі — виявляється, він любить читати і розбирається в мовах, саме тому й обрав філологічний факультет. Про перший досвід навчання в університеті також багато розповідав, а я, як людина, що скоро закінчить цей досвід, давав поради.

— В цьому лісі так тихо й темно. — прокоментував Мітя, хитро посміхаючись. — Ми могли б разом робити там, що заманеться. І ніхто про це не дізнається.

— Але труп все одно треба буде добре сховати.

Матвій настільки сильно зареготав, що йому довелося зупинити машину.

— Я, взагалі-то, мав на увазі секс, але твій варіант теж непоганий.

Я посміхнувся разом з ним, і продовжив дивитись у вікно. Декілька секунд я чекав коли Мітя знову заведе машину, але він цього не робив і я озирнувся. Його очі загадково дивилися на мене, але я не розумів чому.

— І все ж таки, тут справді тихо. — почав Мітя. — А в мене у квартирі стіни тонкі. До того ж, невідомо, коли ми знову зустрінемось, а я сьогодні в настрої. — У мене в голові не відбувалося нічого і він це, судячи з усього, помітив. — Бляха, вибач, я забув, що ти натяків не розумієш. — він нахилився до мене і втягнув у довгий поцілунок.

Тепер я все второпав. Не довго думаючи, я переліз на його сторону і сів йому на коліна. Ми знову продовжили цілуватися. Його руки обіймали моє обличчя, а мої розстібнули його куртку й полізли під футболку. Усе як у перший раз, але тепер ми в курсі про почуття один одного.

У перерві між поцілунками я мимоволі глянув униз.

— Моя футболка. — прокоментував я побачене.

— Тепер можеш стягнути. — посміхнувся Матвій.

Саме це я й зробив. Його куртка і моя футболка, які були на ньому, опинилися на сусідньому сидінні. Він також зняв мою кофту та погладив обома руками мій плаский торс з випираючими ребрами, посміхаючись.

— При світлі це виглядає ще краще. — сказав Мітя та поцілував мене в зону сонячного сплетіння.

Те ж саме я б сказав і про нього — груди та живіт вкриті родимками, але плечі ширші, ніж мої. Немов створені для того, щоб я зараз схопився за них, поки він цілує мою бліду шию слухаючи тяжке дихання.

Матвій притримував мій тулуб і цілував груди. Я сховав руку у його волоссі, стискаючи його, гладячи, переминаючи. Його губи обхопили мій сосок і я ще важче видихнув, відкидаючи голову назад.

Мітя лизав його, легенько покусував, а потім знову лизав. З іншим він грався великим та вказівним пальцем, легенько щіпаючи його. Час від часу він їх міняв. Тим часом однією рукою я тримався за його плече, а іншою розстібнув джинси й заліз йому в труси. Я почав переминати рукою. Матвій протяжно простогнав прямо мені в сосок.

У нього ерекція була досить слабкою, тим часом моя вже палала на всю. Тканина штанів дуже щільно прилягала, тому щось стимулювати там було важко, але дещо там все ж росло, а мій коханий продовжував важко стогнати в унісон моєму диханню, тому я все робив правильно.

— Нумо пересядемо, я хочу ще й над животом твоїм познущатися. — сказав Мітя, через декілька хвилин вже я сидів, а він був навприсядки, коячи з моїм тілом що завгодно.

— Якщо це знущання, то я мазохіст. —відповів я, чий живіт вже активно обціловували. Матвій спускався вниз нижче пупка, а потім піднімався вверх. Руки тримались за мої стегна.

— В такому разі я буду твоїм найжорстокішим садистом. — в’їдко солодко посміхнувся він у перерві між поцілунками.

Ось Мітя знову дійшов до самого низу, й знову піднявся вверх, будуючи шлях на грудях, наче всього іншого мені було замало. Зупинився на ключицях, а потім короткий цьом дійшов і до губ. Матвій розстібнув мені джинси і зняв так різко, що я аж спустився, ще більше відчуваючи його домінацію. На мій подив, з трусами довго не чекали і почали знімати і їх. Але тут Мітя неочікувано зупинився на половині шляху. Я питально на нього глянув.

— Про презервативи зі змазкою забули.

— Я взяв.

— У тебе вони завжди поруч, чи що?

— Ні, просто мої сподівання не виявились марними.

Мітя легенько хихикнув та повернувся до своєї справи. Він теж роздягнувся й тепер ми були абсолютно голі. На цей раз я той, хто роздвинув свої тоненькі ніжки, щоб дати змогу розгледіти усі цікаві місця. Він хитро посміхнувся — напевно думав, як наді мною ще можна познущатись.

— Де лубрикант?

— У сумці.

Коли Матвій поставив цю річ поруч, то не спішив нею користуватись. Мій член обхопили руками й почали повільно водити по всій довжині, я блаженно прикрив очі. Його слизький від лубриканту палець опинився біля анального отвору й став водити навколо нього. Мітя водив ним деякий час вперед-назад, а потім заліз все ж таки. «Нарешті», — встигнув подумати я, у передочікуванні стиснувши крісло, але палець витягли так само скоро як і засунули. Знову вперед-назад, усією довжиною по входу, знову засунули і через таку ж коротку мить витягли. І так знову й знову я сподівався що ось воно, але Міті знову хотілося погратися.

— Мітю, не починай знову!

— Не все так швидко, любий. За п’ять хвилин закінчимо — буде нецікаво.

Я глянув уверх на його задоволене обличчя прямо в очі й ерекція від цієї посмішки лише посилилась.. Я важко дихав, не відриваючи погляду від його очей. Палець знову вставили, метеликів не було, бо думав що знову витягне. Ні, поворухнувся один раз, другий, третій. Рухи були повільні, рівномірні й приносили лише задоволення, що поступово лише наростало.

— Другий додати? — пролунало крізь шум мого дихання.

— Так.

Він дійсно додав другий. Я заплющив очі. Мені здалося, що я втрачаю свідомість, але дуже повільно. Я губився в його повільних рухах. В одному місці водила худа долоня, в іншому пальці обережно заходили й стимулювали чутливе місце. Додався третій палець.

— Знав би ти який ти зараз гарний. — долунало до мене, але моя розслабленість не дозволила якось на це відреагувати. Мене хоч вбий, я навіть не закричу.

Матвій розсував свої пальці всередині мене — напевне самому сподобалось, ось він і на мені повторив, — а я вигинався, закидав голову, взагалі не контролюючи свого тіла. Четвертий палець — усе те саме. Я взагалі втратив зв’язок із космосом.

Мітя обхопив мої стегна, але я не відчув різниці. Він не рухався і в якийсь момент мені стало незрозуміло, що відбувається, тоді я розплющив очі. Три секунди мені знадобилось для того, щоб до мене дійшло, що я вже заповнений його членом. І коли він устиг? Лише після усвідомлення цього факту я відчув якусь незвичну ширину.

— Грубо чи ніжніше?

— Ніжніше.

І Матвій почав рухатися, не розриваючи зоровий контакт. Ніжно, обережно розширюючи мене всередині. Його руки тримали мене за талію й насаджували на член. Одна рука відпустила, збираючись стимулювати мій пеніс, але я повернув її назад. Мені подобалось, як мене притримували, а я легенько, в пориві пристрасті, стискав руки коханого. До мене дійшов протяжний стогін, на який відреагували метелики в животі й задоволення, що виросло.

Я знову прикрив очі й відкинув голову вбік, проте моє обличчя рукою швидко повернули на місце. Я все зрозумів і потонув поглядом у сірості його очей.

По автівці поширювалися звуки ритмічного плескання двох тіл, проте це було другорядним звуком. Набагато цікавіше було спостерігати, як навпроти хмурилися брови, з рота лунали стогони, а губи сильно прикушувалися до побіління шкіри. Його член «знущався» з моєї простати, давав відчуття фізичного злиття. Я вже й забув, що ми знаходимось у машині, посеред лісу, під шум машин, що проїжджають неподалік, не підозрюючи, якими збочинствами ми тут займаємося. А може й підозрюють, але нам обом взагалі не до них.

Наближалося. В цей момент мені найменше хотілося, щоб щось мене відволікло. Я не помітив, як почав частіше дихати, але, здається, помітив Мітя.

— Я зараз. — вирвалося бурмотіння з мого горла.

Від відчуття, що вирвалося назовню, я забув, де знаходжусь і хто я такий. Я не слідкував за тим, куди потрапляє моя сперма. Через ці довгі п’ять секунд я прийшов у себе, проте Мітя не зупинився.

— Дочекаєшся мене? — спитав він.

— Так.

Чекати довелося недовго. Матвій зарухався з новою силою, втрахуючи мене в крісло й супроводжуючи сильними стогонами. Його лоб впав на мій, а я старався не заважати. Він закінчив.

Ми повернулися на місця, в яких були з самого початку. Ноги дуже боліли й ними було неможливо рухати. Анал усе ще не звик до пустоти й подавав помилкове бажання в туалет. Але воно того було варте. Деякий час ми не говорили, лише намагалися віддихатись. Коли більш менш відпочили — почали вдягатися.

Обидва майже закінчили, я був повністю як при параді, а ось коли Міті прийшов час одягнути футболку, він застиг на хвилину й почав розглядати її.

— Забереш її? — звернувся до мене.

— Хочеш її залишити собі?

— Ну, вона доволі зручна. І тебе нагадує. У ній було дуже круто спати, коли я думав, що ми ще довго не зустрінемось.

— Можеш залишити її собі. Вона в мене не єдина.

Його гарне обличчя аж засяяло і він зрештою одягнув її.

— Дякую. Може, до мене?

***

Ми лежали на його розкладеному дивані й дивилися телевізор, тримаючи в руках чашки з чаєм. Я попередив сім’ю, що залишуся на вечір, вони різко негативно не відреагували. Коли на початку вересня цей хлопець п’яним впав на мене й мені довелось відводити його в безпечне місце, я б ні за що не подумав, що через деякий час лежатиму з ним в обіймах, після того самого процесу в машині. Навіть коли закохався в нього.

— Слухай, Мітю, — він зацікавлено глянув на мене, — А де твої батьки?

У кімнаті повисла тиша. Матвій повільно відвернув погляд, відразу ж змінившись в обличчі. Він зковтнув, прочистив горло, зробив ковток чаю, поставив чашку поруч, а я пожалкував, що запитав про це, хоча ще навіть відповіді не почув. Мітя зробив довгий вдих і довгий видих, і все ж таки заговорив, натягнуто посміхаючись:

— Їх немає. — ці два слова немов ножем пройшлися мені по серцю, залишаючи біль у вигляді відчуття провини. — Уже як п’ять років.

— Пробач.

— Я сам обрав відповісти. Ти взагалі не та людина, якій треба просити пробачення.

Навколо стало якось похмуро й неприємно, але більше мене вбивав той факт, що сам Матвій живе з цим п’ять років і активно удає з себе безтурботного кокетливого юнака.

— З ними сталось щось погане? — придурок бляха, а помирають хіба від чогось хорошого?

— Вони на це заслуговують.

Це була довга розмова. У деяких моментах не обійшлося без витирання сліз. Але оскільки цей твір зосереджений лише на описі сексу двух геїв, то подальша розповідь про те, як Мітя розповідав мені про залежних батьків, їхню смерть й подальше життя в дитбудинку були б тут просто недоречні.

Робота також є тут: AO3

Насправді, робота була написана ще восени.

Додати до улюблених