Розділ 2

Плейлист

When The Party`s Over – Billie Eilish
Wandering Jane – Dario Marianelli, Jack Liebeck
This Bitter Earth / On The Nature Of Daylight – Dinah Washington & Max Richter
Awaken – Dario Marianelli, Jack Liebeck
Sound Of War – Tommee Profitt & Fleurie
Mercy – Hurts

— Герміоно… — вона почула чийсь шепіт.

Різко піднявши очі від наручників, дівчина побачила голову, яка висунулась з-під завіси. Герміона прищурилась та уважно подивилась на неї. Це була Анна Ебот.

Тихе зітхання жаху зірвалось з її губ.

В Анни було лише одне око.

Її праве око дивилось на Герміону в той час, як друге око було відсутнє. На місці лівого зяяла чорна діра, ніби його вирвали з очниці.

Рука Анни швидко метнулась доверху та закрила ліву сторону її обличчя.

— Вибач. Це завжди шокує всіх, хто бачить його вперше.

— Що з тобою трапилось? — Герміона ледь видавила із себе питання.

Вона не знала жодного прокляття, яке могло б таким чином пошкодити око. Було багато сліпучих заклять, але жодне із них не призводило до таких наслідків.

— Амбридж… вона дістала його за допомогою палички, коли… коли я намагалась втекти. Вона наказала цілителям не зцілювати його. Для більшого ефекту. У науку іншим, — Анна злегка відвернулась, щоб краще приховати своє обличчя. — Але після цього її покарали, — Анна опустила обличчя та втупилась у підлогу. Голос дівчини звучав так, ніби та була мертва. — Зараз вона просто відрізає пальці. Якщо ти не виявляєш поваги. Якщо ти спробуєш втекти. Якщо ти подивишся на неї неправильно. Парваті та Анжеліна… у них майже не залишилось пальців.

Анна пильно поглянула на Герміону оком, що залишилось.

— Ґрифіндорський дух в тобі повинен померти, Герміоно. Не намагайся бути хороброю. Не намагайся бути розумною. Просто не висовуйся. Люди місяцями намагаються втекти. Усіх, кого спіймають, жорстоко карають. Усіх… кому вдається втекти… знадобилося занадто багато спроб, щоб здогадатись… наручники, які у всіх нас є… — Анна підняла своє власне мідне зап’ястя, — на них накладено Відстежувальне закляття. Якщо навіть тобі вдасться обійти Захисні чари, вони відправлять за тобою Верховного Правителя. А потім твій труп підвісять у Великій залі, щоб ми всі бачили, як ти гниєш.

Герміона відчула себе так, ніби її сильно вдарили в груди. Її пальці судомно стиснулись на тканині покривала. Вона ледь могла дихати.

— Хто це був?

— Джіні. Вона була першим тілом, яке вони привезли та повісили. Ми всі думали: тобі вдалося втекти. Ти ж зникла. Ми не розуміли, що вони просто кинули тебе в інше місце…

Голос Анни затих, і вона знову поглянула на Герміону.

— Ти ж не знаєш, навіщо вони тебе витягнули, так?

Герміона похитала головою.

— Охоронці багато теревенять. Після війни всі очікували, що Темний Лорд почне поневолювати маґлів. Але… виявляється, його ряди були більш виснажені, ніж ми гадали. Мабуть, безсмертність зробила його терплячим. Він вирішив, що на першому місці зараз збільшення чисельності населення серед чистокровних чаклунів. Він особисто розділив усіх чистокровних на пари. Змусив їх усіх одружитися, наказавши починати заводити потомків.

Обличчя Анни спотворилося від презирства, коли вона промовила цю інформацію.

Герміона здивовано нахмурила брови. Збільшення чисельності? Війна тягнулася великими втратами, враховуючи розмір чаклунського населення, але Герміона не думала, що Волдеморта взагалі хвилює це питання. Шлюби за домовленістю не були чимось незвичним серед чистокровних, але зробити це примусовим… здавалося немислимим. Їй раптом стало цікаво, що вони відчували в цей момент його послідовники.

— Дітей майже не з’являлося. Рівень народжуваності серед чистокровних понижується вже багато років. Було кілька вагітностей, про які всі говорили. Більшість дітей народжувалися сквибами. Решта спроб закінчувались викиднями. Ну… — голос Анни став сумним, — схоже, перед обличчям вимирання чаклунського світу розум Темного Лорда дещо пом’якшився стосовно чистоти крові. Магія — це сила, ти ж розумієш. Він вирішив почати програми відродження населення, включивши туди всіх напівкровних та маґлонароджених ув’язнених, які були в нього під рукою. Тільки для нас, дівчат, така доля гірше смерті. У маґлонародженого чоловіка просто буде контакт з чистокровною жінкою. Нас же змушують народжувати до тих пір, поки наші матки на це здатні.

Анна мала такий самий жахливий вигляд, як і Герміона зсередини.

— Ось чому тебе нарешті випустили, — сказала Анна, безпорадно жестикулюючи. — Вони використовують шкільні та медичні записи, щоб вирішити, хто з нас придатний для програми. Та цілителька, з якою ти говорила, вона тут головна. Очевидно, вона спеціалізується на магічній генетиці. Ми — її піддослідні щурі. Вони перевіряють у кожного фертильність.

Тепер Анна плакала. Герміона витріщилась на неї, відчуваючи слабкість від шоку. Це не могло бути правдою. Все це було жахливою антиутопією. Як страшний сон, який досі сниться їй в її камері.

— Нам… потрібно вибиратись, — сказала Герміона якомога спокійніше.

Анна похитала головою.

— Ми не можемо, ти хіба не чула, що я казала раніше? Поки ти не відрубаєш собі руки, тобі не втекти з цими наручниками. Все ретельно продумано. Анжеліна втратила вказівний палець, щоб з’ясувати це. При втечі Волдеморт одразу ж дізнається про це. Ось чому щоразу, коли хтось втікає, за ним завжди приходить Верховний Правитель.

Анна швидко оглянулась, потім опустила голову, щоб перевірити підлогу за фіранками.

Герміона простежила за поглядом Анни. Там нічого не було.

— Хто це? Хто такий Верховний Правитель? — запитала Герміона. Вона не знайшла у пам’яті жодних спогадів про нього.

Анна підняла голову.

— Я не знаю. Ніхто з нас ніколи не бачив його без маски. Всі говорять про нього. Він права рука Темного Лорда. Волдеморт нечасто виходить на люди, тому замість нього завжди з’являється Верховний Правитель. Декілька тижнів тому вони провели публічні страти — загинуло понад двадцять людей. Він убив геть усіх Убивчим прокляттям. Він не робив перерв. Він просто йшов повз ув’язнених. Ніхто не бачив, щоб Темний Лорд кидав так багато Вбивчих підряд.

— Це… здається неможливим, — сказала Герміона, із сумнівом хитаючи головою.

Анна схилилась уперед та понизила голос.

— Я знаю. Але я бачила тіла після того, як він ловить утікачів. Він завжди їх знаходить. Макґонеґел, Муді, Невіл, Дін, Шеймус, професор Спраут, мадам Помфрі, Флитвік, Олівер Вуд — це лише ті, кого ти знаєш. Їх було більше. Набагато більше. Члени Ордену були тими, хто завжди намагався втекти. Вони всі повертались трупами.

Анна забарилася та пильно поглянула на неї.

— Не роби дурниць, Герміоно. Я розповідаю тобі все це не для того, щоб ти спробувала втекти. Я хочу попередити тебе. Це пекло. Ти повинна бути готова до цього, тому що… якщо ти спробуєш втекти… тебе просто покалічать, і це навіть нічого не дасть.

Анна, здавалося, хотіла сказати щось іще, проте раптом почулися кроки. Вираз жаху відобразився на її обличчі, і роздільна завіса впала, коли дівчина безшумно зникла.

Завіса з іншого боку від Герміони різко розчахнулась, і з’явився її перший цілитель, який мав знесилений вигляд.

— Темний Лорд хоче особисто взяти участь в дослідженні твоєї свідомості, — сказав він, із силою хапаючи Герміону за руку.

  Герміона інстинктивно спробувала вирватися. Вона висмикнула руку з хватки цілителя та зістрибнула з іншого боку ліжка, щоб створити дистанцію.

— Ах, дурна маленька відьма, — цілитель зітхнув та вказав на когось, хто стояв поза полем зору Герміони, — приголомште її та слідуйте за мною.

З-за завіси з’явилися двоє охоронців та кинули в Герміону два Закляктуса. Від першого вона ухилилася, але друге потрапило їй у плече. Вона впала, як камінь на підлогу.

Коли дівчина знову отямилась, то зрозуміла, що її прив’язали до стола в темному залі. Її руки та ноги були зв’язані, все ще сіпаючись від катувань. Ще декілька ременів лягли на чоло та підборіддя, утримуючи голову на місці. З одного боку на неї дивився незнайомий чаклун. З іншого — стояв сам Волдеморт.

Маленький чаклун говорив тонким, тремтячим голосом, вказуючи на проекцію мозку Герміони.

— Це… це не схоже ні на що, що я колись зустрічав р-раніше. Як правило, магічна в-в-втрата пам’яті відбувається д-д-достатньо широко. Л-людина навіть може не назвати власного імені. Але це вибіркова система. Як у Забуттятуса. Дисоціативна фуга, або, в даному випадку, один із її різновидів. Майже як накладення Забуттятусу на самого себе. Її магія приховала певні спогади всередині того, що я можу описати тільки н-н-накладанням певних магічних шарів. Вірогідно, це ніколи б не сталося без конкретних обставин її ув’язнення. На це н-н-необхідний був час. Її мозок повільно зміцнював лінію захисту протягом кількох місяців. Майже як молюск, який робить перлину, вона повільно закопувала фрагменти своєї пам’яті, шар за шаром. Ми можемо спостерігати, що деякі з них зараз більш захищені, ніж інші, покладаючись на те, наскільки яскраво вони світяться.

Очі Волдеморта звузилися.

— Чи можливо відновити ці спогади за допомогою виманології?

Маленький чаклун помітно занервував. На верхній губі в нього виступили краплі поту.

— Це… це м-малоймовірно. Це схоже на індивідуальний захист виключної сили навколо кожного конкретного фрагменту пам’яті. Є невелика ймовірність успіху, якщо виманолог достатньо сильний.

— Мені подобається про себе так думати, — сказав Волдеморт, дивлячись в очі Герміони. Вона вмить заплющила їх, але було вже занадто пізно.

Вона подумала, що, можливо, могла володіти блокологією до втрати пам’яті. Але з її майже вкраденою магією вірогідність створення захисту від вторгнення дорівнювала нулю. Волдеморт ринув, як стріла, глибоко в її спогади, повільно руйнуючи їх. Наче її свідомість роздушувалася під ним.

Її дитинство. Гоґвортс. Його не хвилювали її спогади про батьків. Після п’ятого року навчання, коли все стало туманним, його інтерес загострився. Він вивчив її спогади про цілительство. Всі тіла. Всі травми. Так багато людей. Чим ближче він підходив до кінця війни, тим більше спогадів було замкнено. Він хотів дістатись до них. Він намагався пробитись крізь магію грубою силою. Жоден із них не піддавався його лютим та наполегливим атакам.

Це ламало її зсередини. Сила була нестерпно болючою, і якимось чином біль продовжував посилюватися, поки не стало схоже, ніби Герміона помирає. Вона звивалася, намагаючись уникнути вторгнення. Крики заповнили коридор та просто продовжувались, продовжувались і продовжувались.

Зрештою Волдеморт вийшов із її свідомості. Лютуючи. Вона повільно приходила до тями та розуміла, що крики належали їй. До того часу вони перетворились в тихі болючі стогони через розірвані голосові зв’язки. Гортанні схлипи все ще виривались із неї в той час, як її груди продовжували здригатись від болю. Дівчина зі всіх сил намагалась не дихати.

— Я не люблю, коли від мене щось приховують. Тепер, коли Поттер мертвий, ховати вже немає чого. Що ти приховуєш? — прошипів Волдеморт. Його кістляві пальці схопили її за обличчя та повернули так, щоб вона зустрілась із ним поглядом.

— Я не знаю… — прохрипіла Герміона. Її голос був тихим та зламаним, вона слабко намагалась звільнити щелепу із його хватки.

— Поклич Северуса! Та Наглядачку. Вона буде покарана за це, — сказав Волдеморт. Він востаннє проглянув розум Герміони, поки та не обм’якла, майже втрачаючи свідомість.

Першою з’явилась Амбридж, яка мала до смерті наляканий вигляд.

— Мій Лорде, мій Повелителю, — сказала вона, опускаючись на землю та підповзаючи до нього.

— Круціо! — Волдеморт вимовив прокляття, його лють була очевидна в його тоні.

…Амбридж закричала. Вона кричала все голосніше та звивалась на землі. Герміоні майже стало її шкода.

Через кілька хвилин він нарешті зупинився.

— Невже ти вважала, що твоя жага крові сильніше моїх наказів?

Амбридж тільки хникала.

— Я знаю про твою неприязнь до Бруднокровки, але сподівався, що твоє служіння буде достатнім мотивом, щоб ти себе стримувала. Можливо, тобі необхідне постійне нагадування.

— Мій Лорде…

— Що це за покарання, яке ти так любиш дарувати своїм підопічним? Відрізання пальців, чи не так? Скажи мені, скільки пальців у тебе залишиться, якщо я буду забирати їх по одному за кожен місяців, який ти потратила, намагаючись звести Бруднокровку з глузду?

— Ніііі! — голос Амбридж перейшов на вереск. Вона все ще тремтіла та звивалась на землі.

— Можливо, мені варто бути більш поблажливим, — сказав Волдеморт, повільно наближаючись до неї, поки та хникала та плазувала в його ногах. — Твоя служба у в’язниці була в загальному хорошою. Замість шістнадцяти я розділю кількість місяців навпіл. Вісім пальців як нагадування мого наказу, в якому я згадував, щоб Бруднокровка Поттера залишилась повністю недоторканою.

— Благаю… — Амбридж, ридаючи, підіймалась із землі.

В кімнату ввірвався Северус Снейп.

— Що з тобою? Не здатна винести наслідки свого власного покарання? — Волдеморт посміхнувся та махнув рукою, відвертаючись від Амбридж. — Заберіть її. Киньте назад у в’язницю, коли закінчите.

Двоє Смертежерів вийшли вперед та потягнули Амбридж із кімнати, поки вона голосила вибачення та благала Темного Лорда.

— Северусе, мій вірний слуга, — сказав Волдеморт, повертаючись до Майстра зілля. — Я опинився із дуже захопливою головоломкою в руках.

— Повелителю, — сказав Снейп, шанобливо склавши перед собою руки та опустивши очі.

— Гадаю, ти пам’ятаєш Бруднокровку, — Волдеморт повернувся до Герміони, дивлячись на неї зверху донизу та проводячи кістлявим пальцем по своєму безгубому роті.

— Звісно. Вона була найнестерпнішою ученицею в часи мого викладання, — Снейп підійшов до Герміони, яка все ще була прив’язана до столу.

— Дійсно, а також вірною подругою Гаррі Поттера, Хлопчика-Який-Помер, — сказав Волдеморт, злегка погладжуючи свою паличку. — Вона була членом Ордену, я впевнений, що ти повинен це пам’ятати з часів свого багаторічного шпигування. Коли Поттер помер, її схопили, і я наказав посадити її до в’язниці, але залишити недоторканою у випадку, якщо дівчисько мені колись знадобиться. На жаль, директорка Гоґвортсу вирішила необхідним самостійно призначити покарання за минулі проступки. Увесь цей час вона тримала Бруднокровку в камері із сенсорною депривацією.

Очі Снейпа злегка розширились.

Волдеморт поклав руку на його плече.

— За словами цілителів розуму, цей досвід дозволив Бруднокровці замкнути свої спогади. Ізолювати їх від себе та від мене. Наприклад, особистості своїх батьків… які зовсім не мають значення. Що більш важливо, так це її спогади про війну, особливо більш пізні. Ця втрата пам’яті сталась після смерті Поттера… по завершенню війни. Навіщо їй щось приховувати? — в низькому звивистому голосі Волдеморта звучала погроза. Він замовчав на мить, а потім поглянув на Герміону. — Можливо, як хтось, хто знав її в той час, ти будеш мати деяке уявлення про те, яких спогадів їй не вистачає.

— Звісно, Повелителю.

Герміона помітила, як холодні бездонні очі Снейпа пильно дивляться на неї зверху вниз. У дівчини не залишилось сил на супротив, коли він проник в її свідомість.

Снейп не хвилювався її шкільними роками. Він одразу ж відправився у воєнний період і швидко, але ретельно переглянув спогади. У нього, здавалось, були певні цілі, які він переслідував. Зцілення. Приготування зіллів. Її зустрічі та контакти. Дослідження. Розмови з Гаррі та Роном. Бої. Фінальна битва. Щораз, коли Снейп натикався на заблокований спогад, він, здавалось, зупинявся та розглядав його захист, перш ніж спробувати проникнути всередину.

Його вторгнення було значно менш травматичним, чим Волдеморта, але Герміона все ще плакала та тремтіла, коли він нарешті повільно полишив її. Її руки судомно стискались в тому місці, де були закріплені.

— Чарівно, — сказав він, дивлячись на Герміону із суперечливим виразом обличчя.

— Є якась інформація? — рука Волдеморта стиснулась на плечі Снейпа, і його тон був підозрілим.

Той відвернувся від Герміони та опустив очі.

— Чесно кажучи, Повелителю, ми з Бруднокровкою мало спілкувались в останні роки війни. Тільки на тих зібраннях Ордену, на які я був запрошений. Єдине, що я знав про неї: її тримали якомога далі від боїв як цілительку та майстриню зіллів. Ці спогади здаються неушкодженими. Я не розумію, що вона може приховувати.

— Якщо в Ордену залишились якісь секрети, я хочу їх знати, — прошипів Волдеморт, його багряні очі звузились.

— Дійсно, — сказав Снейп, його тон був шовковим та поступливим. — На жаль, більшість важливих членів Ордену зараз мертві. Або під час фінального бою, або від катувань, або спроб втечі. Окрім самої міс Ґрейнджер, навряд чи хтось ще залишився серед живих, володіючи цією інформацією.

Волдеморт втупився в Герміону. Його червоні очі були розлюченими та розважливими, коли він повільно провів пальцем по губах. Потім він пильно поглянув на цілителя розуму.

— Чи існує можливість відновити ці спогади? — сказав Волдеморт, його паличка загрозливо звисала із кінчиків пальців.

— Ну, це дуже важко п-передбачити, — цілитель зблід. — Це м-можливо. Тепер, коли обставини, які викликали втрату, були усунені. З ч-часом вони можуть відновитись.

— А як щодо катувань? Я проривався до забутих спогадів з їх допомогою раніше в минулому.

Цілитель розуму позеленів.

— Це м-може спрацювати. А-але ніхто не передбачить, які з них ви отримаєте. Ви м-можете дізнатись лише малу частину д-д-до того, як вона збожеволіє.

Волдеморт задумливо поглянув на Герміону.

— Тоді я хочу, щоб за нею слідкували. Хтось, хто одразу ж зможе зрозуміти, як тільки пам’ять почне повертатись. Северусе, я залишу її на твою опіку.

— Як забажаєте, Повелителю, — Снейп низько вклонився.

— Ти заперечуєш? — запитав Волдеморт, за допомогою палички повертаючи його у вертикальне положення. Він відкинув голову Снейпа назад, поки їхні очі не зустрілись.

— Ніколи. Ваше бажання — мій наказ, — зібраний вираз обличчя Снейпа здригнувся під пильним поглядом.

— І все ж у тебе є заперечення, — сказав Волдеморт, забираючи паличку та повертаючись, щоб поглянути на Герміону.

— Завтра я відбуваю у Румунію, — відповів Снейп, — щоб розслідувати чутки про непокору Вашому режиму. Поїздка, як Ви вже відмічали, коли доручали її мені, буде делікатним завданням, складним та суворим навіть без додавання ув’язненої, яка потребує ретельного нагляду. Я… не хочу розчаровувати Вас у жодному із цих питань, — він поклав долоню на груди та знову вклонився.

Волдеморт зробив паузу та, здавалося, задумався, поклавши руки на стіл поруч з Герміоною та схилившись, щоб вивчити її. Поки він стояв там, рух з іншого боку привернув її увагу. Жінка-цілителька, яка відповідала за програму збільшення населення Волдеморта, підійшла та пошепки поставила питання цілителю розуму.

— М-Мій Лорде, — цілитель розуму нерішуче підійшов ближче, — цілителька Страуд звернула мою увагу на розв’язання цієї проблеми, яке може вас зацікавити.

— Так? — зацікавленість Волдеморта здавалася незначною. Він не дивився на жодного з цілителів.

— Магічна вагітність, мій Повелителю, — сказала цілителька Страуд із гордою усмішкою. — Є кілька зареєстрованих випадків, які вказують на те, що такі вагітності мають властивість прориватись через магічні втрати пам’яті. Магія дитини сильна та повністю сумісна з магією матері, щоб надавати роз’їдаючу дію на будь-яку вже створену магію. Це нічого не доводить, враховуючи рідкість таких випадків. Однак це можливо. Міс Ґрейнджер властиві виключні магічні здібності, Ви самі це помітили та хотіли, щоб її включили в програму. Якщо Ви залишите Бруднокровку, є шанс, що вагітність може призвести до розблокування її пам’яті. Але… — вона злегка завагалась.

— Що? — Волдеморт різко поглянув на цілительку Страуд, змусивши її збліднути та затремтіти.

— Ви… Ви не зможете перевіряти її розум під час вагітності, — швидко промовила цілителька Страуд. — Інвазивний вид магії, такий, як виманологія, несе великий ризик викидня. Часто це настільки травмує, що може призвести до постійного магічного безпліддя. Вам доведеться зачекати, навіть якщо ви будете знати, що спогади повертаються, поки не народиться дитина. Можливий варіант, в якому батько дитини зможе стати тим, хто виконає виманологію, оскільки частина його магічної сили перейде до дитини.

Волдеморт задумливо дивився на Герміону, його пальці ковзали грудьми, як ніби він заспокоював рану.

— Северусе.

— Мій Повелителю.

— Верховний Правитель ж є винятковим виманологом, чи не так?

— Так і є, Повелителю, — сказав Снейп. — Його майстерність, вірогідно, не поступається моїй. Ви дуже ретельно його навчали.

— І у його дружини виявлене магічне безпліддя, чи не так?

Запитання було адресоване цілительці Страуд.

— Так, мій Лорде, — негайно відповіла вона.

— Тоді відправ Бруднокровку до Верховного Правителя. Нехай використовує її для злягання та слідкує за її пам’яттю.

Страуд нетерпляче кивнула:

— Я можу доставити її туди за два тижні. Хочу перевірити стан дівчини та підготувати її.

— У тебе є два тижні. Поки вона не завагітніє, я хочу, щоб її привозили щомісяця, щоб я міг особисто дослідити її розум.

— Так, мій Лорде.

— Можеш забирати її назад до Гоґвортсу, — Волдеморт махнув рукою до них.

Тіло Герміони все ще злегка сіпалось, коли її розв’язували. Вона відчувала, що повинна зробити щось. Боротись. Або відмовитись. Або… благати.

Все, що завгодно, але тільки не лежати там, поки Волдеморт недбало розмірковував, чи віддати її для злягання.

Її тіло відмовлялось співпрацювати. Вона нічого не могла зробити, коли необережні руки підняли її зі столу та понесли коридором.

Додати до улюблених