2 глава Смерть
„Життя — це черга за смертю, але дехто лізе без черги.“
Адольф Гітлер
Через пару секунд я відчула легкий вітерець, а потім через заплющені очі яскраве світло. Першою моєю думкою було “Невже я потрапила до раю?”, таке не могло відбутися нам говорять із дитинства що погані люди відправляються в пекло, а самогубство це точно не добрий вчинок. А далі інша думка “Невже мене врятували і я лежу у лікарні”. Боже яка я невдаха, навуть померти нормально не змогла. Але я зрозуміла що це не лікарня по декількома причинам. По-перше, я лежу на білій як сніг підлозі і десь такої температури ніби справді валяюсь на снігу. А по-друге мене хтось пхнув мене ногою в живіть.
-Ей вставай, хвати лежати тут як труп. Мені вже набридло дивитися на тебе і чекати. – Почула низький жіночий голос десь надомною.
Я спочатку відкрила одне око, а потім інше. Наді мною стояла жінка років 30, з чорним волоссям і такого ж кольору очі. Вони дуже виділялися порівняно з дуже білою шкірою. Невже це янгол?
-Ну що прокинулася? – грубо сказала вона.
-Ем, так. А де я, невже в раю?
Ледве піднявшись на ноги, я почула сміх цієї жінки, він трохи налякав мене своєю несподіванкою. Він був з одного боку стриманий, а з іншої зверхній ніби я ніщо.
-Звичайно ні, ти думаєш що за те, що ти зробила туди тебе пустять. – Від сміявшись сказала вона.
-Значить пекло? -незручно запитала я її.
-Це моя обитель не пекло, не рай.
– Чому я тут?
– А ти як думаєш? -Схрестивши руки, подивилася вона на мене з усмішкою.
– Якщо чесно, я навіть не здогадуюсь.
– Ну звичайно, я тобі скажу, ти мене розлютила.- серйозно сказала жінка.
-А хто ви, якщо ти не ангел і не демон, тоді хто? – роздратовано запитала я. Чим я могла її розізлити, коли я її ніколи не бачила.
– О звісно, я забула представитися, я Смерть, рада знайомству Аліса – простягнувши свою долоню, сказала вона.
Не стала її тиснути, я далі почала думати чим я могла прогнівати аж смерть. Я набралася хоробрості і запитала:
– Чим я могла вас розгнівати?
– Ти прийняла своє життя і смерть як гру, думаючи коли хочеш її припинити, не маючи навіть переконливих причин для цього. – Зло дивився на мене говорила вона. Тикаючи в плече мене своїм пальцем.
– Але я не одна яка завершую своє життя самогубством, чому саме я тебе розлютила?
– Мені не можна дивитися і втручатися в життя людей, тому я просто забираю ваші душі в інший світ. – глибоко зітхнула, продовжила вона. – Але я побачила тебе коли ти робила самогубство і випадково прочитала твою передсмертну записку і розлютилася. Ось і вирішила дати тобі урок.
Не звідкись з’явився дерев’яний стіл та стілець. Якого не було до цього у порожньому білому просторі. Я побачила на столі 13 куль і напружилася.
-А що за кулі? – Запитала Смерть з побоюванням і відступивши на крок.
-Ці? Число твоїх смертей. Кожна твоя спроба нового життя починається зі пострілу в голову. – Дістала вона револьвер якої з’явився в її руці так само з нізвідки як і стіл і стілець.- Померши, ти будете відразу воскреснеш в тіло іншої людини. Не важливо в якому тілі ти опинишся, смерть неминуча, але можливо уникнути смерть все у твоїх руках.
-Що?!
– Все, що зараз відбувається не якось бонус для тебе, це покарання, щоб ти відчув яка важка і нестерпна смерть. – приставив до мого чола дуло револьвера, сказала вона.
– Ні!
Раптом до моїх вух долинув звук пострілу.
Бах…
Далі темрява…
Введення інформації……
Додати до улюблених