Юнак прокинувся на шкіряному дивані молочного кольору. Він почав оглядати кімнату, де спав, сіроокий зрозумів, що знаходиться не в своєму будинку. Хлопець почав згадувати, що вчора сталося: «Пам’ятаю, нашу розмову з Алісою. Дідько, вона мені зрадила з Максі. Що ж було далі.. Після нашої розмови я оскаженів і почав потрошити все місто, а потім убив довірливого поліцейського. Чорт би мене побрав! Ненавиджу кров перевертнів нашої родини. Ми наче прокляті тією агресією. Чекайте, той чоловік мене вдарив… І я вирубався?! Та це ж неможливо, щоб людина змогла перемогти перевертня».
— Нарешті спляча красуня прокинулася, — подала голос дівчина.
Надворі світило яскраве сонечко, тому освітлення в кімнаті було хороше. Блондин підняв голову, тепер він міг добре оглянути свою переможницю. У дівчини було синювато-чорне волосся, що досягало стегон. На обличчя ж прядками спадав охайний чубчик. Чоловік помітив надмірну блідість у брюнетки та яскраво виражені вилиці. Очі її були яскраво-блакитного кольору. Акуратний і маленький носик не виділявся на обличчі. Губи її криваво-червоного кольору. Тіло ніжної особи було обмотане рушником, хлопець одразу ж здогадався, що вона щойно вийшла з душу.
— Хто ти така? — вирвалось з вуст блондина.
— Лілі, — мило посміхаючись, відповіла дівчина.
— Я питаю якої ти раси?
— Якось непристойно питати таке у дівчини, — прошипіла темноволоса.
— Тц, могла просто відповісти на моє запитання.
— Якщо тобі так цікаво, то тебе переміг вампір, — вона провела пальчиком по білих, як сніг іклах.
— Вампір… Якщо ти вампір чому не вбила мене? — піднявши голос, запитав хлопець.
— Зі зграєю перевертнів у нас договір. Ти, як я зрозуміла, належиш до зграї «Білий ікол», — вона подивилася на руку чоловіка. — Це видно з твого татуювання білого вовка. Я вивчала багато татуювань різних зграй, у деяких перевертнів вони є, у деяких немає.
— Я вражений твоїми знаннями про перевертнів, але який ще договір? Не пам’ятаю, щоб мій батько підписував мирний договір з упирями,
— Невже я впіймала Миколу Робінса? Тепер я розумію чому ти такий грубіян, все-таки чутки між вампірами правдиві, ти гарний, але не маєш жодних манер, — брюнетка тяжко зітхнула.
— Звідки ти знаєш моє ім’я? Та дідько, хто ти така?! — голос хлопця ставав більш грубим.
— Я ж сказала мене звати Лілі. Ти глухий чи що? — процідила дівчина, стиснувши зуби, вона так і хотіла вмазати цьому нахабі.
— Прізвище? — спитав сіроокий трохи м’якше.
— Лілія Романова, голова вампірів у цьому районі.
— Взагалі не знаю хто ти, — похмуро промовив Нік.
— Ти зовсім тупий? — вирвалося з вуст дівчини. — Ти що у підвалі жив увесь цей час? Ти не чув моє ім’я між перевертнями? — палала від злості темноволоса.
— Не лести собі, перевертнів не цікавлять п’явки, — знущався він над нею. — А чому ти напівгола ходиш переді мною? Вирішила мене спокусити? Ну, тоді в тебе нічого не вийде, у мене вже є дівчина.
— Співчую цій бідолашній, — усміхнувшись, буркнула Лілі. — Я відійду і переодягнуся, а ти можеш піти у вбиральню прямо і праворуч.
Брюнетка пішла, а чоловік підвівся та пішов у ванну. “Холодна вода допоможе мені прокинутися” – твердив собі хлопець. Він зайшов у кімнату, відразу ж помітив, що покриття у ванній з підігрівом. Підлога була сірою, а на стінах фіолетовою плиткою та білими смугами були викладені орхідеї, на смузі були намальовані білі орхідеї. Подивившись на себе у велике дзеркало, Нік зрозумів, що йому терміново потрібно змінити футболку, тому що на ній були плями крові. Знявши одяг, блондин став під струмені холодної води. Десь п’ять хвилин хлопець просто стояв, і раптом у ванну залетіла Лілі кинула на пральну машинку одяг і втекла. Робінсон спочатку не зрозумів, чому вона так різко зайшла та ще й без стуку, хоча потім йому стало байдуже. Постоявши десь дві хвилини під водою, парубок вимкнув воду та виліз. Він одягнув вільну майку червоного кольору та чорні джинси. «Вона навіть угадала мій розмір. Як цікаво» – подумав Нік. Юнак вийшов із вбиральні і пішов шукати Лілі. Він відчув приємний запах із якоїсь кімнати. Зайшовши на кухню, молодик побачив вампіршу, що стоїть біля плити. Жінка одягла рожевий фартух нагору темно-синіх обтягуючих джинсів з високою талією та вільний топ жовтого кольору.
— Нік, сідай за стіл, я тут вирішила приготувати стейки. Тобі подобаються стейки? — дивлячись на хлопчину, спитала дівчина.
— Я зараз настільки голодний, що можу з’їсти кабана, звичайно ж, стейк мене влаштовує, — весело відповів він.
— Тоді це дуже добре.
Парубок сів за стіл, і Лілі поклала перед ним яловичий стейк. Вона сіла навпроти нього. З білосніжної стелі звисали три довгі ланцюжки, на кінці яких були прозорі кулі. Стіни обкладені мармуровою плиткою, на підлозі білий паркет. Стільниця була ідеально чистою, лиш брудна пательня стояла на електричній плиті. Посередині кімнати стояв світлий, дерев’яний стіл, на якому розміщувалась прозора ваза з гарними, жовтого кольору, квітами, навколо стояли м’які рожеві стільці.
— Ти вживаєш людську їжу? — поцікавився хлопець.
— Так, вона мені подобається і якщо ти подумав про кров, то я пила її, коли ти був у душі, — піднявши свої блакитні очі на блондинчика, промовила вона.
Юнак більше не сказав жодного слова, брюнетка теж мовчки їла. Чудову тишу перервав телефонний гудок.
— Доброго ранку, — взявши слухавку, мовила Лілі. – Так, твій син у мене вдома.
— Це мій батько? — втрутився Нік.
— Ти ж знаєш, що він зробив із невинними городянами? — дивлячись на перевертня говорила вона. – Добре тоді я вигадаю йому гарне покарання. Ми навчимо його дисципліни, не хвилюйся.
— Що?! Яке до дідька покарання?
— З ним усе добре, трохи буянить, але пізніше заспокоїться, — на здивування голос дівчини звучав спокійно можна сказати навіть ніжно. — До побачення.
— Що це означає, Лілі? Мене що п’явки навчатимуть манер?
— Ти навів галас між смертними, для таких як ти уряд зробив спеціальні навчальні заклади, де навчаються різні містичні істоти. Можливо, ти знайдеш собі нових друзів.
— А ти учениця?
— Я не учениця, у мене немає проблем із дисципліною, — покусуючи губу відповіла темноволоса.
— Скільки тобі років? — прямо запитав світловолосий.
— Біологічно мені 18, але хронологічно мені більше 100 років.
— А нічого, що мені вже 19 років? — здивовано спитав молодик.
— Ну, по мізках я дала б тобі років 5, — впевнено заявила Лілі.
— Як смішно. Скільки років я мушу там мучитися?
— Цілих три місяці.
— Лише три місяці? Ну, тоді я згоден. Коли ж туди поїдемо?
— Спочатку ми поїдемо до твоєї домівки, візьмемо твої документи та потрібні речі, а потім уже поїдемо до академії.
— Тоді поїхали зараз, — вирішив хлопець.
Лілі погодилася зараз же поїхати до будинку перевертня. Вони сіли у її червоний Міні Купер та поїхали. Машину жіночка водила добре, парубка це вразило. Як виявилося, будинок вампірши знаходився на краю їхнього міста, вони їхали до будинку Ніка тридцять хвилин. Припаркувавши машину, вони пішли до будинку, де дівчину не дуже радісно зустрічали. На Робінса застрибнула якась маленька кучерява дівчинка.
— Братику, де ти зник? — обіймаючи його, спитала вона.
— Маленьким дівчаткам не треба це знати, а тепер біжи робити домашні завдання, — Нік ніжно звертався до сестри.
Крихітка пильним поглядом подивилася на Лілі та втекла.
— Мила у тебе сестра, — тихо мовила брюнетка.
— Так, знаю.
— Як її звати? На скільки років молодша від тебе?
— Це допит? Хех, звати Марі їй 6 років.
— Вона схожа на твою маму..
Після слів Лілі, Нік хотів запитати звідки, вона знає його маму, але йому не вдалося дізнатися про це. Хлопець і дівчина вже підійшли до кабінету батька Ніка. Коли юні особи постукали у двері, їм відповів баритонний голос чоловіка середніх літ. Почувши, що їм дозволили увійти, вампірша і перевертень зайшли до кімнати. Вона була вся в темних тонах. Чорні шафи і штори, лише біла стеля та світлий килим вибивалися з спільної кольорової гами, проте гарно вписувалися в дизайн. На полицях були фото рамки, книги та статуетки. Стіл прибраний, на ньому розміщувалися лише ноутбук, лампа та органайзер з канцелярією. Тато Ніла сидів на м’якому, бежевому кріслі. Чоловік був трохи здивований, але вчасно взяв себе в руки. Він знав, що Лілія приїде з його сином за документами, але ж все-таки Макс не очікував після стількох років зустріти цю чарівну дівчину.
— Яка зустріч, Ліліє, після того разу ти не з’являлася в нашому домі, — спокійно промовив він.
— Ти була в нашому домі? — перебив свого тата Нік.
— Так, Нік, я була у вашому будинку багато років тому. Давай забудемо про це, Максе, — загадково усміхнувшись батькові Ніка, сказала вона.
— Ти приїхала за документами, вони знаходяться в моїй шафі.
Ситуація, котра складалася не була до вподоби Ніку, він зовсім не розумів, що відбувається. По своїй натурі чоловік любив тримати все під контролем, цим він походив на свого батька, хоча тільки свій гнів, він не міг приборкати, цим він пішов у матір. Здавалося, що його батько та Лілі близькі знайомі. Навіть не так, вони здавалися занадто близькими для звичайних знайомих. Обличчя вампірши випромінювало дружню усмішку, на щастя, ніхто не міг залісти їй у душу. Там був справжній хаос. На дівчину нахлинули всі флешбеки минулого. Вона почала згадувати все, що відбувалось з нею двадцять років тому. Поки Макс піднявся зі свого крісла в пошуках документів сина, Ніка привернув звук, який він почув в коридорі. Вже тоді Лілі здогадалася, хто завітав до кабінету Макса. Різко до кімнати зайшла мати молодого перевертня.
— Знову ти! — закричала вона, дивлячись на Лілі.
Додати до улюблених