—чу, ти почав частіше приходити..—дазай дивиться з занепокоєнням в обличчя рудоволосого і бере його за підборіддя.—в тебе таке бліде обличчя і синяки під очима розміром з тебе усього. все добре?
чуя дивиться на нього і посміхається трохи вимучено. його руде волосся стало не таким яскравим, а сам хлопець схуднув і почав мерзнути майже як осаму.
—ти виглядаєш вже як я, любий.—дазай вдивляється в блакитні очі коханого і намагається зрозуміти його.—ти ж не хочеш сказати, що ти…
—я не мертвий, ластівко, все у порядку.
осаму більше не питає, а чуя тільки сидить і мовчки обіймає шатена.
вдома чуя сідає за стіл на якому сміття більше ніж чистих клаптиків поверхні. відсуваючи заважаючі речі зі стола летить кружка і розбивається, але чуя не реагує, а просто сидить і щось пише.
тіло летить під колеса вантажівки і відскокує від удару.
швидка допомога приїжджає і підбігає до тіла, але пізно.
—час смерті 02:24.—лікар з пустим обличчям промовляє це і накриває тіло білим простирадлом.
записка яка вилетіла з руки хлопця, коли він відлетів, каже:
«мене звати Накахара Чуя. мені 22 роки. поховайте мене біля Осаму Дазая на старому цвинтарі»
але її не знайдуть.
—чуя?
осаму чекає свого коханого вже другу годину, але він все не приходе. чуя ніколи не запізнюється.
—не покидай мене чуя…
«Накахара Чуя»
написано на новенькій могилі на новісінькому кладовищі і сидячий на землі рудий хлопець розуміє, що це кінець.
—вибач, ластівко…я кохаю тебе
—я кохаю тебе, чу — видають мертві губи у зоряне небо.
Додати до улюблених