Беручи до уваги те, що більшість зібралась тут аби відсвяткувати заручини Намджуна і Джису, Юнгі мав дещо іншу причину. Ні, він звичайно був радий за друга, що був йому майже як брат, але що поробиш з собою коли той від чиєї посмішки всередині все тріпочить поки не виявляє ніякого інтересу. Не можна сказати, що він не закохувався раніше, не тріпотіли метелики, просто пізніше виявлялось все не тим чим здавалось. В свої 29 стабільна робота – керівна посада в неостанній архітектурній компанії Сеула, про те, що грошей навалом навіть не варто й говорити. Але разом з тим пуста квартира в якій він з’являється аби переночувати, банально хочеться якогось тепла. Тому коли він зустрів його – одразу зрозумів – ось персональне сонце, те чого так не вистачало й так довго шукав. Юнгі давно зрозумів, дівчата не цікавлять його так як мали б, та йому пощастило ні батьки ні друзі не ставились до нього з відразою за його вибір. Тому зустріч з Чон Хосоком розбудила те, що він давно вважав забутим – але комічність полягала навіть не в тім, що об‘єкт його захоплення не звертав на нього уваги, а в нього браті – Чонгукові, який не підпускав до брата не те що б Юнгі(який по правді ще й не робив ніяких кроків), але й кожного хто хотів би наблизитись до брата.
– Ти такий очевидний, – Пак Чімін мав здатність з’являтись невідомо звідки, – чому б тобі не підійти до нього? Хіба він тебе вкусить?
– Він то може й ні, але брат..
– Облиш ці боягузливі відмовки, – простягаючи келих зі шампанським, – ти втрачаєш свій час, не думаєш, що поки ти вагаєшся хтось інший буде сміливішим?
-Звичайно я боягуз хіба ти не знаєш? Я просто не знаю з чого почати, в голові в мене є діалог майже готовий ..
-Про що пліткуєм? – позаду виник Сокджин – чолоків Чіміна, – випадково не про мене?
-Ти ж знаєш, не все крутиться навколо тебе, – відказав Пак, цілуючи чоловіка, – наразі на обговорені після Намджуна і Джису, дурість мого кращого друга.
-Що ж це виробив Юнгі на цей раз? – той був готовий вже видати жарт на цю тему.
-Агов! Я тут якщо ви це знали.
-Ти тут, а мав би, – не приховуючи рухів, – а мав бути коло нього.
-Чого я не знаю хто зайняв місце в серці Юнгі, хто цей нещасний?
Сміх Сокджина як завжди схожий з тим звуком ніби натираюсь скло, чим привертає до себе увагу, не обійшло й цього разу. Напевно кожен повернувся аби глянути, що ж розвеселило Кім Сокджина. Серед поглядів спрямованих на них Юнгі побачив Хосока. Мін відчув як зашарівся не так він хотів привернути до себе уваги. Щоправда все тривало лічені секунди, як почалось так і закінчилось.
Попри бесіду з Техьоном Хосок всіляко намагався хоча б на мить глянути на Юнгі. Коли місяць тому він замість брата представляв спільний проект, то навіть припустити не міг, що йому може сподобатись хтось. Все почалось з рук, з того як Юнгі вертів в них макет запропонований братами Чон, Хосоку раптом захотілось опинитись в цих руках, відчувати їх на собі. Але ніякої ініціативи так і не поступило, тому вирішивши, що той зустрічається або ж геть не цікавиться ним Хосок навіть розчарувався. Але він бу не собою якби не вирішив дізнатись більше для певності. Хоча йому й стало легше коли дізнався, в Юнгі нікого немає зараз, але разом з тим образливо що не зміг зацікавити його.
-На кого дивишся? – від Те не приховаєш поглядів мигцем,- невже зацікавила «крижана королева»?
-Про кого це ти? – припускаючи що його розсекретили видав Хо.
-Припини, Мін Юнгі – в нього цікавий статус, але щоб таке сонечко як ти просто так стояв і розглядав його. Тут щось є, я правий?
-І це мені говорить той, – відпиваючи з принесеного офіціантом келиху, – хто сказав, що хоче розкласти мого брата на його ж столі.
-А ти я бачу не промах.
-Навчався в кращого. Та я бачу йому сьогодні вже склали компанію, – вказуючи за підійшовшого Чіміна.
-Повірь мені, бачиш копію Намджуна що саме зараз теревенить з Джису?
І дійсно коло тендітної Джису стояв високий широкоплечий молодик чимось віддалено нагадуючи Намджуна.
-Знайомся – Кім Сокджин, він же чоловік Пак Чіміна, того самого – до якого ти приревнував «крижинку».
-І все ти про всіх знаєш,- відказав Чон,- добре мати з тобою справу.
-Єдине, що я дійсно не знаю, – він перейшов на шепіт,- це як викрасти твого братика.
Раптом їх відволік дивний звук, який пізніше виявимся сміхом Сокджина. Як лише він так швидко перемістився з одного місця в інше. Та головним було геть інше – мимоволі він зустрівся поглядом з Юнгі, хоча й стояли на немаленькій відстані вистачило побачити одне – той зашарівся.
-Я не можу цього терпіти,- продовжив Пак,- ти зараз береш себе в руки і підходиш до нього.
-Але що я йому скажу..
-Мені байдуже, по закінченню вечірки , ти маєш піти додому тільки в його компанії.
-Про кого це ви далі говорите? – Джину не подобалось, що чогось він не знає. – Я вимагаю негайного пояснення.
-Наш Юнгі, – Чімін демонстративно закотив очі, – Наш Юнгі закохався в одного з Чонів.
-Якщо це не Чонгук, то в чім проблема? Всі знають, що Хосок справжня квіточка. Чи це все ж таки Чонгук? Тоді будь сильним за ним давно веде полювання Кім Техьон.
-Припиніть обидва!
Юнгі вже був не радий, що повідав другу. Та й чи розповідав він щось? Ні ж бо за чужими словами він очевидний. Ця вся ситуація здавалась такою абсурдно комічною, що гірше нема куди. Здавалось би, підійди ти до Чона, хоча б запропонуй випити для початку, там би розмова пішла сама собою. Але тут всілякі різні появляються думки «а чи захоче він зі мною говорити?», «чи знайдеться спільна тема для бесіди?», «чи не виявлюсь я нудним співбесідником?». Бо нема чого критись, підтримувати жваво розмову, не являлось сильною стороною для Міна.
Ці невеселі зовсім думки перервав голос Намджуна, що радісно вирішив сповістити причину по якій всі тут зібрались, ніби не було зрозуміло по поглядах Джуна і такої ніжної як завжди Джису – ці двоє вирішили з’єднати свої життя в ціле й продовжувати крокувати по життю далі разом.
-Слухай, Хо, я звичайно ні на що не натякаю. З тобою весело, але де кроленя? – Техьон поглядом сканував натовп, – Хіба ви не приїхали сюди разом?
-Не пригадую, щоб я контролював де він тиняється? – Хосок був зайнятий точно тим, що вигадував як заманить в свої тенета Юнгі, ніби той не був там. – І взагалі набридли ви мені обидва, розбирайтесь без мене.
-Охх, ти такий серйозний, мені на мить здалось що це в тобі говорить Гук, не бачу його, де ж він?
-Кого шукаєте? – позаду них з’явився власне той кого так вишукували,- Невже когось загубили?
Тяжко далась та мить Техьону, поряд стоїть той, через якого сни набувають геть іншого значення весь такий в звичному для себе чорному одязі й дивитись тобі в очі темними очима. –
-Та знаєш, загубив одне кроленя, ніяк не можу знайти.
-Я просив мене так не називати, – сердито звівши брови відказав Гук, сам мліючи кожного разу від того. Але хіба він признається собі чи тим паче Кіму, що закоханий, ні цього не буде зараз так точно. – Якщо хтось це почує?
-Ви можете обидва припинити? – Хосок давно зрозумів, між цими двома щось може й бути, то не знати коли. – Я не для цього сюди прийшов, аби спостерігати за вашими іграми.
Він побачив, брат легенько зашарівся, так само як декілька хвилин тому Юнгі, отже таки не прогадав – Техьон має шанс, йому й не страшно довірити брата.
-Хочу знати, для чого ж тоді ти тут? – Те відказав в відповідь знаючи як загнати Хосока, – Невже хтось тебе зацікавив? А тут такий поганий я чи Гук все псує?
Чон був готовий прибити друга в ту ж хвилину, звичайно це була банальна дрібниця, але бити в відповідь, бо було окреме захоплення для Кіма.
-Припиніть хлопці, якось можна і без цих всіх слів. Якщо Хосоку навіть хтось тут і подобається, нехай буде так.
На Гука було спрямовано образу два здивовані погляди.
-Хто ти такий, і що зробив з Чон Чонгуком якого я знаю? Пригадую, хотів було влаштувати йому побачення, так ти тиждень не говорив до мене.
-То був я раніше, зараз сам він знаю що обирає.
-Припини філософствувати, то було того тижня? Що я пропустив,- Хо,- перевір бесіду Кім на іншого Чона,- Я чогось не знаю?
-Повірь мені,- відказав той,- сам не впізнаю брата.
-Не потрібно робити з мене такого страшного. Я просто хочу для брата всьо кращого, тому байдуже кого він обере чи обрав це тільки його справа і я ніхто щоб втручатись.
Знав би Гук яким полегшення були для Хосока ці слова, між братами не було секретів, і те що часом Хо заглядався на хлопців сприймалось абсолютно адекватно. Просто Чонгук переймався лише тим, аби партнер чи партнерка цікавилась самим Хосоком а не тими здобутками, що були за його плечима, тому й вибрав собі роль суворого брата який не підпускав нікого до молодшого.
-Я тебе зараз вдарю, якщо ти не припиниш потайки дивитись, а таки візьмеш і не підійдеш до нього.
Мін на ці слова Пака лише закусив губу, адже ось-ось він набрався сміливості аби підійти, але тут з‘явився Чонгук і все змилось як і не було. Хотів було вставити слово але його обійшов Сокджин.
-Ви двоє чисто малі діти. Ну хто так завойовує симпатію? Без мене тут ніяк,- він діставши мобільника написав комусь,- зараз все буде!
-Буде що? – Чімін спробував глянути в телефон чоловіка, але той занадто швидко зник в кишені. – Що ти влаштував? Я вже хочу знати. – А ти,- Юнгі сьогодні перепадає від друга ,- лише спробуй все зіпсувати, пані Мін буде це знати раніше ніж ти доберешся додому.
-Припини мені погрожувати, навіть не зрозуміло, що зробив Джин і чи спрацює це. А я вже в тебе винен.
Хоча потай Юнгі сподівався що щось з цього всього та буде добре. Адже такий шанс випадає рідко, трохи більше сміливості яка так раптом зникла і він би зробив перший крок без чиєїсь допомоги.
-Дивіться самі, – відказав Джин, і ті двоє ледве не по команді повернули голови в сторону потрібної компанії.
І дійсно Кім Техьон занишпорився в кишенях шукаючи мобільного, що явно його турбував, потім кілька секунд вдав вагання, чи дійсно вагався здалеку не було зрозуміло. Наступним його кроком було те що він прошепотів щось на вухо Чонгуку, на що той теж відповів не одразу. Та згодом ті двоє кудись відійшли залишаючи Хосока самого.
-Я розчистив тобі дорогу, можеш не дякувати, – відпиваючи з келиха додав Джин,- тепер дійсно справа за малим, а саме аби ти не наламав дрів.
Юнгі звичайно знав, що Сокджин знає багато кого так як і Джина знає багато хто, але щоб так одразу. Тут дійсно треба не зіпсувати даний шанс.
-Бери, – простягаючи келихи додав Чімін, – і я дійсно сподіваюсь, що ти не прориш дурниці.
Отже під такі собі напутні слова, зібравшись до купи Юнгі вирішив зробити крок на зустріч невідомості. Адже він дійсно нічого не знав про Чона. Як той відреагує на це? Чи не зустрічається він з кимось і потім вважатиме Міна смішним? Або ж той взагалі не в його смаці. Але хвиля рішучості поки не зникла, тому без зайвих слів вирішив підійти до Хосока, який за відсутності компанії вирішив теж перевірити мобільника геть не помічаючи що коїться навколо нього.
-Я можу тебе пригостити? – для Юнгі здавалось ніби промайнула ціла вічність перш ніж Хосок підвів на нього погляд. Серце калатало дійсно як навіжене, здавалось ніби його стук чути навколо.
-Ох, мені приємно, я до речі Чон Хосок, – він простягнув руку, що дивом не тремтіла для привітання.
-Я, Мін Юнгі, приємно познайомитись, ми зустрічались раніше, тому приємно здивований зустріти тебе тут.
Навіщо ти сказав це Мін Юнгі? Що якщо Хосок подумає, ніби ти слідкуєш за ним? Невже не знаєш, потрібно поволі видавати словесну інформацію.
Я пам‘ятаю тебе, тоді я саме був замість Гука, скажу лиш, що теж приємно вражений, я тут мало кого знаю, тепер стало на одного більше.
Можна лише уявити, що робилось всередині Хосока в ці хвилини, всі ті метелики які й до того ніяк не могли вгамуватись здавалось зараз пішли в танок. Адже «до нього підійшов сам Мін Юнгі», треба поводити себе відповідно.
Щось йому підказувало, що й Те зник без пояснень забравши з собою брата саме з цієї причини.
-То можна вважати, що ми п‘ємо за офіційне знайомство? – Відказав Мін.
-Щось типу того. – Відпиваючи сказав Чон, посміхаючись про себе. – Отже ти знаєш Намджуна? Ой вибач я розпочав одразу на «ти»..
-Та це нічого, – й собі просміхаючись відповів Юнгі, – навіть так краще. Про Намджуна, він брат Сокджина, тому мене й запросили.
-Отже ми сьогодні самі по собі тут?
-Можна сказати й так.
Хлопці доволі швидко знайшли теми для розмов і здалось ніби часу була не підвладна їхня бесіда.
-Дай мені свій Какао, – сам запропонував Хосок, – можем пізніше продовжити спілкуватись там.
Для Юнгі це було як полегшення, отже це не тільки на одну ніч. Шанс на продовження закріпився міцним корінчиком. Додавши один одного в список друзів хлопці вирішили пропустити ще по келиху, що розносили офіціанти.
-Чи не хочеш трохи прогулятись зі мною на свіжому повітрі? – поцікавився Юнгі.
-Просто зараз? Думаю трохи провітритись нам не завадить, ходімо.
Він підвівся але разом з тим мимохідь схопив Міна за руку, та це тривало якусь лише мить, ніби подумав, що тому може бути незручно.
Вулиця зустріла їх відносно спокійною обстановкою, весь шум залишився в середині. Прийшовшись трохи, вирішили присісти в найближчій бесідці.
-Стає трохи холодно, – відмітив про себе Юнгі і якось по звичці знявши з себе піджака вкрив плечі Хосока якийсь чомусь був лише в сорочці.
-Не треба було, – відказав той, і подумки тішився, що зараз темно й не видно як зарум‘янились його щоки. – Я не мерзну, чесно.
-Припини, я вигнав нас на вулицю, а ти хочеш запевнити мене ніби це нічого.
Хосок просміхнувся в цих слів.
-Що смішного? Я повністю серйозно говорю, ще простудишся і що далі?
-Це так мило, що ти переймаєшся за мене. Будеш провідувати мене якщо що?
-Звичайно. – Не думаючи й хвилини відказав Мін, – тобто я не сподіваюсь на такий хід подій, нічого не подумай .
-Ти милий, ти це знаєш? Коли от так поводиш себе, мені подобається.
-Я.. я, мені приємно чути, що ти такої думки про мене, я хочу сказати, ти навіть більше ніж просто милий.
-Та невже і який я? – різко повернувшись до Юнгі поцікавився Чон, – я хочу знати яким ти мене бачиш. Але головне, що я хочу знати доволі давно, – Хосок почав повільно підсовуватись до нього. – Чи є в мене шанс потрапити сюди?
Його палець націлився прямо на груди де так шалено в цю мить калатало серце Юна. Цього просто не можна було собі уявити. Невже Чону подобається Мін? Це все по правді?
-Ти давно вже там, – прошепотів Юн.
-Повтори ще раз, я тебе не чую, – зменшуючи різко відстань між ними до мінімуму. – Я хочу чути.
-Ти давно там,- голосніше відказав той, – а я боягуз який довго намагався це призовувати.
-Але зараз ти тут і нічого не боїшся, хіба не так? Чи ти знаєш, що ти теж в мене тут, – взявши чужу долоню й приклавши до грудей продовжив Чон.
Для Міна картина, що була така неясна здавалось би ще на початку самого вечора, просто не вірилось. Ось перед ним Хосок, так близько тримає його руку, а його губи так давно приваблюючі його вже ближе нікуди. Взаємність так приємно гріла з середини, хотілось більшого й більше отрималось. Інстинктивно ринувши до тих м’яких губ, що так прималювали до себе не перший раз Юнгі не хотів аби це все припинилось. Тому плавно пересівши до Хосока на коліна визнавши, там його місце не хотів щоб мить їж першого поцілунку закінчувалась. Та перервав його Чон
-Це все набагато краще ніж я собі уявляв, але ти замерз. Давай зайдемо до зали. Бо здається захворіти можеш ти.
-Я туди не хочу, – промовив той.
-А куди ти хочеш?
-Додому..
-І до кого додому ти зараз збираєшся? – такий милий, домашній Юн на колінах здавався точно правильним.
-Куди захоче відвести мене мій .. хлопець.
-Повтори ще раз, як ти мене назвав?
Чон бачив як шарілись щоки Міна, тепер це точно його нове захоплення.
-Ти чув як я тебе назвав, – ніби повернулась колишня впевненість відказав Юн.
-Я чув, і мені подобається ця ідея.
-Яка саме?
-Обидві.
І накриваючи знов губи Юнгі своїми повторив поцілунок.
Чого боявся Юнгі? Адже все вирішилось за один вечір і переросте в багато таких вечорів, днів, тижнів, місяців, років. Байдуже бо поруч буде той чиє тепло зігріє повністю.
Почніть писати…
Додати до улюблених