Синмін не те щоб не хотів цього робити…просто совість не дозволяла. Його батьки були достатньо прискіпливими до виборів свого сина, всіляко слідкували за ним, частенько навідувалися в гості. Можливо досі думали, що Кім лишився малою дитиною, а можливо просто йому не довіряли. Якщо задуматися, було через що.
В школі він був тим ще розбишакою. Постійно прогулював уроки, любив побитися з якимись хлопцями з сусіднього двору, курив і навіть деякий час вживав наркотики.
Після вступу до університету все змінилося. Синмін підозріло швидко змінився, адже переїхав до іншого міста, де у нього не було жодного знайомого. Не було до одного дня…
В день вступу в кампусі було якось забагато людей, абітурієнти в більшості з батьками або іншими родичами. Старші студенти починали поселятися до гуртожитків, все розмовляючи з друзями, яких не бачили більшу частину літа. Викладачі нервово оглядали кількість вступників – без кількох днів студентів – розуміючи, як багато роботи їм доведеться виконати. Зібрати всіх, пояснити як заповнювати заяви на вступ (а вони ще тисячу помилок там нароблять), направити до поліклініки за всіма незрозумілими і такими боляче необхідними довідками, пояснити як поселятися до гуртожитків, не розгубити всіх на дні першачка і не дозволити напитися до відключки на тому самому дні. Взагалі останнім нехай куратори займаються, то вже не їх проблеми.
Синмін тоді його і помітив. Старший виглядав як принц: напрасована сорочка білого кольору, краватка, за яку неочікувано захотілося притягнути ближче, брюки, що підкреслювали його тонку талією, біле, постраждале від сотні освітлень, волосся, зібране в низький хвіст, прикрашений чорною стрічкою. Загалом, ідеал будь-якої дівчини і будь-якого хлопця. Хлопця, якому не подобаються дівчата, саме так. Загалом ідеал Синміна, який ще в середній школі докумекав, що, загалом, люди чоловічої статі його приваблювали більше. Чи знали про це батьки? О, так, здогадувалися, проте нічого не казали своєму любому синочку.
Неочікувано цей “принц” подав голос:
-Шановні абітурієнти, прошу всіх підійти ближче. Мене звати Хван Хьонджин і сьогодні я проведу вам екскурсію по кампусу нашого університету. Не губіться, будь ласка. Інакше ніколи не знайдете звідси виходу. Ха-ха, жартую, -він сміявся як ангел, змушуючи тіло Синміна вкритися мурахами, метеликів в животі прокинутися, серце зробити кульбіт і таке інше, можна не продовжувати.
Поки Хван розповідав страшенно цікаву історію університету, про різні гуртки і активності, молодший не міг відвести від нього очей. Занадто гарний…занадто.
-Вибачте, можна вас запитати ще з приводу їдальні, -а як же, якась першокурсниця вже запала на Хьонджина.
-Так, звісно, їдальні у нас…
Далі Синмін вже нічого не чув, адже потонув в його очах, коли Хван подивився на молодшого. Той лише затримав погляд на долю секунди і одразу перевів його кудись за спину Кіма. На цьому всі і розійшлися.
***
Підіймаючись до своєї кімнати в гуртожитку, Синмін серцем відчував, що вони обов’язково ще неодноразово зустрінуться. Проте, зайшовши в кімнату, він сильно пошкодував про свою фантазію. Саме так, на сусідньому від вільного ліжка лежав той самий принц і читав якусь, певно, цікаву книгу.
-Вітаю, ти мій новий сусід? -швидко зняв окуляри, які так доповнювали його образ, -десь я тебе вже бачив. Був на екскурсії?
-Т-так, привіт. Мене звати Кім Синмін, друзі називають мене Міні.
-Міні…це тому що ти виглядає таким маленьким? Чи щось інше маленьке? – окей, це було досить образливо, проте Синмін люб’язно посміявся.
-Та ні, навпаки, я найвищий в своїй компанії, і нічого у мене не маленьке, не жартуй так.
-Ха-ха, гаразд. Ну, влаштовуйся тут, а я піду прогуляюся. Бувай, Мі-ні. -майже по-буквам вимовив його ім’я старший.
-Бувай, Хване.
Як тільки Хьонджин вийшов за двері, на молодшого одразу накотилася паніка. Типу що, йому ще роки два жити з таким сусідом? Або Синмін використав тільки що всю свою удачу, або зробив щось занадто хороше. Душу дияволу він не продавав, пам’ятав би…
Хван повернувся достатньо пізно – Синмін вже лежав в своєму ліжку, продивляючись стрічку в інстаграмі. Шорти від його так званої піжами видавалися занадто короткими на фоні футболки оверсайз, в яку можна було вдягти як максимум слона, а як мінімум парочку ведмедів. Милі голубі шкарпетки з принтом хмаринок, які той так полюбляв, що скупив в магазині всі, таким чином роблячи собі запас на рік. Ковдра вкривала лише одну його ногу, відкриваючи вид на молочного кольору шкіру іншої. Занадто мило і трохи сексуально на думку старшого.
-Привіт, як прогулянка? -Синмін відклав свій телефон щоб ще раз помилуватися на гарного сусіда.
-Привіт, малий. Нічого особливого, зробив тільки кілька фото, якось похмуро сьогодні.
-Ти що, фотограф?
-Ну, взагалі це просто хобі, але я ходжу на курси щоб колись мати змогу цим заробляти. -зніяковіло відповідає Хван.
-А ти можеш, ну…і мене сфотографувати? Давно не оновлював фото в соцмережах. -молодший намагався зробити очі як у цуценятка, і, в принципі, у нього вийшло, адже Хьонджин майже непомітно здригнувся.
-Звичайно, що можу. Як хочеш щоб я тебе сфотографував? Сидячи, стоячи чи…
-Ось так, -Синмін сів на ліжку в позі лотоса, обійнявши свою улюблену м’яку іграшку в формі цуценяти і кольору кави з великою кількістю молока. В такій позі і своїй назвемо-так-піжамі він виглядав занадто привабливо щоб відмовити йому.
Хьонджин кілька хвилин ходив навколо, вибираючи оптимальний ракурс, налаштовуючи фотоапарат і просто милуючись своїм гарненьким сусідом. Через ще якусь кількість часу у Кіма вже було справжнє портфоліо в різноманітних чудернацьких і зовсім звичайних позах, він навіть встиг трохи погратися з одягом.
Врешті, Хван запропонував сфотографуватися їм вже разом, але на полароїд, який припадав пилом вже добряче довго. У підсумку у хлопців було по одному спільному фото, яке Хьонджин поклав в спеціальний альбом, а Міні приклеїв скотчем до стіни, попередньо намалювавши там кілька зірочок.
***
За наступні кілька тижнів вони сильно зблизилися. Синмін чекав старшого після пар, щоб разом піти обідати. Хван постійно допомагав йому з домашнім завданням, адже нові предмети були досить складними і їх було аж занадто багато.
-Я все одно не розумію цю тему, – Синмін вже майже почав плакати, підібгавши ноги під себе і обіймаючи коліна, – скажи чесно, у мене є шанс скласти екзамен з цього предмету?
-Ну, якщо будеш зі мною займатися кожен день, то, думаю, шанси є. А взагалі, нічого тут страшного немає, тим паче твій викладач пан Чхве добре ставиться до старанних студентів. Отже, тобі лише необхідно дати йому зрозуміти, що ти прийшов сюди навчатися, окей, малий? – Хьонджин легенько потріпав молодшого за волосся, дивуючись яке воно м’яке в порівнянні з його.
-Так точно, сер, – Кім засміявся, потираючи очі.
Старший це одразу помітив.
-Гаразд, давай лягати спати, бо ще трохи і заснеш прям на цьому стільці. -легкий дотик до стегна і м’яка посмішка. Він турбується про Синміна як про молодшого братика, мило. -завтра прем’єра нового фільму в кінотеатрі поруч з кампусом, випадково не хочеш піти зі мною?
Хьонджин повільно обернувся до молодшого, а той вже заснув, скрутившись калачиком на ліжку і обіймаючи свою іграшку. Хвану лише залишалося вкрити його ковдрою, щоб не замерз, і ще добрих двох десятків хвилин милуватися цуценятком, якого неочікувано і так вчасно поселили в його кімнату.
***
-Хьоне, я склав! Ти був правий, пан Чхве досить лояльний до старанних студентів. Дякую тобі за допомогу протягом семестру! Завдяки тобі я навіть залишився на стипендії і тепер запрошую тебе це відсвяткувати. Пригощаю, -знову ця посмішка, яка змушує старшого розтектися по стільцю, на якому він до того сидів.
-Вітаю, малий, тільки не кричи так, бо нас виженуть з бібліотеки. -награно закотив очі.
-Тоді хутчіш пішли звідси, мені життєво необхідний той бабл-ті з кав’ярні за рогом. Ну-у, підіймайся, -Синмін неочікувано взяв свого хьона за руку, щоб потягнути за собою і за своїм улюбленим напоєм.
До кінця дня вони просто гуляли парком, періодично зупиняючись, щоби сфотографувати гарну квіточку чи милого пухнастого котика, помилуватися озером, в якому досі плавали качки, незважаючи на наступаючу зиму, і просто насолоджувалися компанією один одного.
Весь цей день Синміна мучила одна ідея і, повернувшись додому, він озвучив її Хьонджину.
-Хьоне, розумію, можливо це не зовсім правильно, але…я тут думав цілий день і…ти можеш…
-Якщо ти не почнеш говорити швидше, я тут або засну, або помру від старості. Ну, сміливіше, чи там щось серйозне, про що ти боїшся говорити?
-Ну гаразд. Чи не міг би ти…навчити мене цілуватися? -молодший одразу почервонів від своєї сміливості, закриваючи обличчя долонями.
-Який же ти милий, коли соромишся, – Хван одразу взяв руки молодшого в свої і поцілував зап’ясток однієї з них, – взагалі-то, я давно хотів це зробити, ще з моменту як побачив тебе. Не бійся, все добре, я не скривджу тебе в будь-якому випадку.
-Дякую, я довіряю тобі, -проте знову прикрив обличчя руками.
-І як же мені цілувати тебе, якщо ти постійно закриваєшся? Якщо тобі некомфортно, можемо спробувати пізніше.
-Ні, ні, хьоне, я хочу. Тільки можна…я сам спробую? Будь ласка.
Хьонджин кивнув, погоджуючись, підкоряючись молодшому, який взяв того за руку і повів до свого ліжка.
-Сідай, -майже наказним тоном проговорив той, -думаю, так буде зручніше.
Поки Хван нестерпно довго сідав на те кляте ліжко, Синмін вже встиг тричі почервоніти, передумати і знову захотіти. Молодший одразу забрався на коліна до свого хьона, адже його тіло жадало хоч якоїсь близькості.
-Тобі треба розповідати як це робиться чи ти вже встиг надивитися всіляких відео-уроків? -легкий сміх без ніякого докору.
-Помовчи, будь ласка, мені необхідно зібратися, налаштуватися…
Його монолог перервав легкий поцілунок Хьонджина в щоку. Молодший одразу зніяковів, але спромігся не подати виду. Ну, це йому здалося що Хван нічого не помітив, він сподівався на це. Міні швидко чмокнув сусіда в губи, потім ще раз і ще кілька разів, потім в щоку, в другу, ніс, продовжуючи обціловувати все обличчя. Після цього несильно потягнув за краватку, яка досі покоїлася на шиї старшого, що її той носив ледь не щодня, і припав до його губ в легкому, майже дитячому поцілунку, повільно рухаючи своїми губами. Хьонджин потроху почав відповідати, обійнявши Синміна і притискаючи його ближче до себе.
Кім вирішив трохи змінити позу і вже обіймав хьона ногами, на стегно однієї з яких той поклав руку, трохи стиснувши м’яку оксамитову шкіру. Був величезний плюс в тому, що молодший постійно носив вдома шорти, які відкривали вид на його прекрасні довгі ноги, які моментами хотілося вкусити.
Тим часом Хьоджин взяв ініціативу в свої руки (або губи) і щосили заціловував прекрасні губи молодшого зі смаком вишневого блиску для губ і персикового чаю, так само продовжуючи обіймати за талію і притискати його до себе. В якийсь момент Синмін тихенько застогнав, через що старший аж відскочив.
-З тобою все добре?
-Вибач, просто це занадто приємно, -Кім знову почервонів.
-Те як я обіймаю тебе чи…саме поцілунки?
-І те, і інше, разом, можна ще трохи? Ще трохи поцілуватися з тобою?
-Навіщо ти питаєш, маленький? -від цих слів молодший трохи розгубився, тому Хьонджину було легко покласти його на ліжко, нависнувши зверху.
-Зазвичай так ще приємніше, -з цими словами він знову припав до губ Кіма, легенько покусуючи їх і стискаючи стегно молодшого.
Додати до улюблених