Залишився лише один тренажер і одна вправа. На жаль, він був біля дзеркала. Шатен посадив своє змучене тіло за залізне приладдя і розставив ноги, обхопивши ними дві підпірки внизу. Руками схопився за виступи, відчув, як тіло віддає жахливим болем. Але через біль він зробив вправу один раз, голосно видихнув. Підняв погляд у дзеркало, щоб зайвий раз поглянути на ту спітнілу істоту, яка сидить і не може доробити свою вправу. Це мотивувало його настільки, що він зібрався. І тільки він хотів зробити черговий підхід, у дзеркалі промайнула знайома, до болю і жаху, постать. З рук зісковзнув тренажер і з гучним звуком повернувся у своє початкове положення. Всі в залі повернулися подивитися на чоловіка, лише на мить, щоб переконатися, що ніхто не поранився. Але Женя не звертав увагу на них, дивлячись лише як знайома постать зникає за стойкою з гантелями. Він відпустив тренажер від здивування, зіткнувшись поглядами з чоловіком. Його очі завжди дивилися настільки проникливо, що навіть кілька секунд вистачало на те, щоб схвилювати душу. Це сталося і з ним. Постійно спілкуючись зі Спартаком, ти звикаєш до глибини його погляду, але коли давно не бачиш – він збиває з пантелику. Женя знав, що таким поглядом Спартак часто завойовував довіру та симпатію дівчат. А зараз і сам повівся на цей погляд. “Зберись” – каже собі Женя, майже в слух, шепотом, – “Зберись, ганчірка”. Але вправи вже не давалися з минулим завзяттям. Він лише думав, чому той прийшов у вечірній час, якщо йому це не звично. Думав про його очі, про його плечі, про те, як він зараз може пахнути. Ноги повернулися у колишнє положення, руки знову охопили виступи. Доробити швидше вправу і втекти з цього приміщення, намагаючись не зіткнутися з причиною його роздумів. Він поміняє спортзал, тепер вже точно, і байдуже на те, що тут дають велику знижку і є хороший тренер. Йому вже байдуже. Просто ніколи не бачити його. Він з важкістю робить перший підхід. І не помічає, як прохолодні руки лягають йому на плечі. Шатен розплющує очі і дивиться в дзеркало. Над ним стоїть Спартак і дивиться на нього в дзеркало, тримаючи свої дві долоні прямо на плечах Жені. Може йому ще раз моргнути і він зникне? Він моргає, але той все ще стоїть над ним. Різко змінює своє положення і з’являється навпроти нього. Спартак згинається і кладе свою широку долоню на внутрішній бік стегна шатена.
– Ти знову робиш цю вправу неправильно, – чоловік усміхається, дивлячись тим самим поглядом, – Треба щоб ноги були розсунуті ось так.
Він, наче володар цього тіла, відсуває одну ногу вбік, потім другу. Женя раптово згадує, що ноги справді мають стояти саме так.
– Ось, – робить висновок чоловік, – Ноги треба розставляти ось так, як ти розставляв їх у нашу останню зустріч, – різка хитра посмішка, він відходить назад, залишаючи примарні руки на його стегнах.
Женю пробиває потом від його слів. Трусить як шаленого. Він на мить відчуває, як член здригнувся, намагаючись стати твердим. Здається це помітив й Спартак, відходячи назад до своїх гантель. Шатен згадав їх останню зустріч, наче це було вчора. Збудження проходить електричним током по тілу. Це, мабуть, одна з тих речей, за якою він сумував з минулого життя. За його дотиками, за сексом з ним, за його голосом. До біса тренажер і цей спортзал. До біса все. Щоки стали ще червонішими. Як він міг просто підійти та заговорити? Через півроку це його єдині слова? Злість охоплювала шатена, пробираючись до потаємних частинок його мозку. Сповнений агресії він вибіг із зали в роздягальню. Сів на лаву і обхопив руками голову. Піт просочив одяг і неприємний запах швидко повис у приміщенні. Доведеться приймати душ. Тіло трясе і дістатись до душової кабіни справа нелегка. Він майже збирається з силами, як у приміщення заходить хтось стороній. Впевнені тверді кроки віддаються відлунням. До нього підходить його кат. Шатен піднімає погляд і впирається у нього.
-Прийшов мене подразнити? – він каже це втомившись, ледве промовляючи слова.
-У тебе і щічки такі ж червоні як тоді, – Спартак каже це ніжно, наче між ними нічого не було.
Женя встає і, незважаючи на чергові слова чоловіка, іде у сторону душу. Не звертай уваги. Його тут немає. Просто роби свої справи далі. Шатен бере свої речі з шафки і прямує в душову, але різко відчуває як його тіло притискають до прохолодного бетону.
Він впритул притиснутий до Спартака, відчуває як його груди здіймаються від кожного подиху. Стає ніяково від того, що той можливо відчуває запах його поту, до якого він вже наче звик.
-Я бачив, – вимовляє чоловік, поглядом вказуючи вниз, – Не хотів перервати твої вправи. Не знав, що ти сьогодні будеш тут. Я думав, ти взагалі давно змінив спортзал.
-Сьогодні зміню, – він видавлює із себе щось на кшталт посмішки, – Можна я піду в душ?
Очі чоловіка розгублено бігають з боку у бік, він ніби щось обмірковує. І Жені не мить здається, що він може прочитати його думки. Він спостерігає за його очницями, що хаотично рухаються, відчуває як той з натиском тисне на нього, як одна його рука майже тягнеться до його стегна. Він проводить поглядом по вилицях чоловіка і помічає, що той так само почервонів. Багряний відтінок покрив його шкіру, складаючись в останній пазл у шатена в голові. Нехай він зробить чергову помилку, нехай, нічого вже втрачати. Женя тягнеться рукою до його щоки, очі Спартака різко встромляють погляд у нього. Той заспокоюється, відчуваючи знайому шорстку руку на своєму обличчі. Жені починає здаватися, що Спартак стежив за ним і зрозумів, коли той приходить на тренування. Думка швидко зникає з його голови.
Спартак витягує шию і шатен розуміє, що його логічний ланцюжок був вірний. Він тягнеться до нього на зустріч, доки не відчуває податливі губи. Легке зітхання, що губиться в іншій людині. Жадібність охоплює обох і вони, немов два божевільні, поглинають себе в несамовитий поцілунок. Кожен перетягує ініціативу, залазячи глибше у рот, вибиваючи зітхання один в одного. Скаженість двох дорослих чоловіків, які сумували один за одним весь цей час. Усвідомлення, що вони у громадському місці приходить зовсім пізно, коли шатен уже сидить верхи на чоловікові, який спирається на лаву. У роздягальню хтось заходить і вони мають пару секунд на те, щоб зробити вигляд, що нічого не відбувається. Їм вдається. Напевно…
Якийсь незнайомий чоловік вітається з ними і забирає зі своєї шафки навушники. Він щось запідозрив, але не подав вигляду. Було складно не зрозуміти, що тут щось відбувається. Від них несло соромом та незручністю. Обоє були червоні, спітнілі, стояли в дурних позах, як якісь діти, яких застукали за чимось непристойним. Як тільки незнайомець переступив поріг, двоє чоловіків починають сміятися в голос.
-Прикинь, які б були заголовки у статтях, якби нас побачили, – сміючись, каже Женя.
-Щось на кшталт: “Від любові до ненависті чи навпаки? Спартак і Женя були помічені за поцілунком у спортзалі. Чого ще ми не знаємо про них?” – він усміхається, спостерігаючи за шатеном, у якого спина здригається від істеричного сміху.
Обидва розуміють, що це божевілля треба припинити. Один раз їх майже не застукали, вдруге вдача може бути не на їхньому боці. А вони, скучивши один за одним, можуть бути настільки залучені до втіхи, що повністю зітруть реальність і не помітять ще когось, хто увійде до них.
-Ми ще зустрінемося, добре? – шатен каже це з надією, але невпевнено. Спартак помічає цю невпевненість і сумно киває.
Зовсім мить та його кат ховається за дверима. Залишає його на самоті з обкусаними губами та відчуттям повного незнання майбутнього. Людина, яка обдурила його, знову викликає в ньому бурю емоцій, які тепер складно буде приховати. Треба включити крижану воду і облити себе з ніг до голови. “Зберись, тряпка” – ще раз пошепки говорить Женя і іде до душу. Відчуває, як хтось іде за ним, дозволяє йому це зробити, хоче, щоб той йшов. Повертається і бачить ті очі, ті божевільні сумні очі…
Додати до улюблених
Це дуже класно! Обожнюю такі миленькі роботи 🥰 дякую вам за неї і сподіваюсь, будуть ще 🖤