Чімін вирішує зробити посеред ночі смузі, а його сусіда зверху це не влаштовує.
СМУЗІ
Чімін вмикає настільну лампу з ніжним бежевим абажуром і повільно човгає тапками по паркету в бік ванної. Він хапає з гачка у ванній жовтий махровий халат, що доходить йому до середини стегна, і починає вмиватися, попутно скуйовджуючи і так сплутане після нетривалого сну волосся. Воно не завжди таке неслухняне, хлопчина ретельно за ним доглядає, привчений з дитинства дивитися за своїм зовнішнім виглядом. Після хороших засобів і легкого укладання воно сяє і переливається пісочним відтінком під впливом сонячних променів. Іноді Чімін любить заколювати їх красивими мініатюрними шпильками, які купує в милій ринковій крамниці неподалік від його роботи. Це маленькі радощі в днях його повсякденного і спокійного життя. Ввічлива продавчиня терпляче чекає, коли він визначиться з вибором, а потім тихенько відкриває йому коробку привезених вчора нових моделей і спонукає його взяти ще кілька. Незважаючи на те, що Чімін упевнений, що вони, напевно, зайві і виглядають аж надто по-дівочому, купує пару і поспіхом дякуючи, решту не забирає. Уже пізніше, коли хлопчина приходить на роботу і, допомагаючи дівчаткам із молодшої групи в садочку робити прості зачіски, згадує про забуті в сумці прикраси. Дівчата весело щебечуть, випрошуючи в нього їх. Він чіпляє фіолетові метелики дівчаткам на волосся, тільки зараз розуміючи, що зовсім вони не зайві. Собі хлопчина завжди бере щось більш нейтральне і не таке химерне, йому таке звичніше.
Чімін всміхається власним думкам, прямуючи в маленьку, але таку затишну кухню. Вона була основним критерієм при виборі житла. Так само склалося, що з раннього віку разом із доглядом за собою йому прищепили й любов до культури їжі та збалансованого харчування. Він віддає перевагу домашнім вечерям, а не візитам до кафе і ресторанів або, боронь Боже, вуличній їжі. На його кухні, виконаній у бежевих і персикових тонах, завжди чисто і приємно пахне цитрусами, що лежать у кошику на підвіконні. У холодильнику свіжі овочі, молочна продукція з магазину, у кухонних тумбах крупи в пластмасових пакуваннях із назвами на ковпаках, справжні ароматні спеції, куплені в спеціалізованому бутіку. Хлопець добре харчується, тим самим підтримуючи гарну тілобудову і здоров’я. Дівчата-колеги в дитячому садку за спиною нерідко заздрять, а в обличчя тільки й питають, що він робить, на які процедури ходить, на яких дієтах сидить. Чімін нічого не відповідає, не тому що не хоче, а тому що сенсу не бачить. Він знає, що дівчатка всього лише й хочуть почути про нову модну дієту, на якій уже вбивають собі метаболізм і здоров’я світові зірки з глянцевих обкладинок журналів, якими ті зачитуються до плям перед густо нефарбованими очима. Чімін хоч і сам любив причепуритися і вбратися, ніколи не знаходив краси в надмірній косметиці, шкірі та кістках, стандартах краси, до яких прагнуть усі навколо. Його приваблювала сила й енергія здорового тіла й розуму, природні недоліки, легка неуважність зранку, енергійність вечорами, відсутність кіл під очима від недосипання, адекватна самооцінка до себе та інших.Незважаючи на весь перелік, Чімін не виключає особливостей кожної людини і способу їхнього життя, бо він сам зараз своїми діями не дуже-то близький до ідеалу.
Він відсуває фіранку і тягне за ручку, відкриваючи вікно на кухні. Прохолода нічного повітря миттєво обпалює обличчя і голу шию. Чімін підставляється, глибоко дихаючи, і тугіше затягує пояс на халаті. Він зробить собі смузі. Це, власне, те, через що він і прокинувся зараз. З холодильника виймається молоко, з морозилки – пакет із замороженою полуницею на зіпі. Блендер звично стоїть на стільниці через часте використання. Чімін вливає в нього молоко до потрібної позначки, беручи в руки пакет заморожених ягід, маючи намір відкрити. Тільки ось пластиковий замок не піддається, ні з першої, ні з другої спроби. Мозок, який ще погано міркує, підкидає ідею розірвати до бісовий пакет, щойно ягоди розтануть. Точно, розтануть. Чімін чортихається собі під ніс, згадавши про цю частину приготування.
У його підйом і бажання приготувати смузі, не входило розморожування тієї самої полуниці. У сплячу голову стріляє по істині безглузда думка, але Чімін занадто сильно хоче свій напій, щоб так легко від неї відмовлятися. Він кидає погляд на настінний годинник, помічаючи доволі пізній час, а отже, більшість мешканців будинку мають уже спокійно спати, і подумки молиться, що стіни будівлі доволі товсті, щоб не пропускати гучні звуки, а потім замахується пакетом із замерзлою полуницею над кухонною стільницею.
…
Чонгук розплющує очі від гучного звуку падіння. Перша думка – почулося. Але через хвилину гучний глухий звук, що лунає звідкись знизу, повторюється. Хлопець підривається з ліжка, кидаючи швидкий погляд на циферблат наручного годинника, стрілка якого давно перевалила за три ночі.
Що, в біса, відбувається?
Чонгук починає сумніватися, чи варта квартира своїх грошей, оскільки її стіни не настільки товсті, як заявляв йому ріелтор. Хлопець вкрай потребує постійного спокійного сну, бо робота зобов’язує. Але головним ключем до нього є цілковита тиша, саме це він вбивав у голови власникам житлових будинків, які вважали за честь надати свої квартири новій зірці в боксі. “Більшість мешканців – спокійні люди без дітей, район славиться тихою Гаванню в Сеулі”, – те, в чому запевняв його ріелтор.
Тоді це що, бляха, таке?
Чімін витріщається на все ще цілий пакет полуниці у своїх руках, незважаючи на те, що він уже тричі стукав ним по стільниці в надії розламати.
“Ще раз” думає Чімін, і йому вдасться.
“Ще раз”, думає Чонгук, і йому вдасться розім`яти кулаки об чиєсь обличчя.
Четвертий гучний стукіт розрізає вушні перетинки. Чімін заклякло дивиться на все ще цілі ягоди. А Чонгук зривається з ліжка, з голим торсом і в одних піжамних картатих штанях збігає сходами вниз, починаючи довбати у квартиру поверхом нижче. У тому, що звук доносився саме з неї, у нього сумнівів не залишилося.
…
Коли Чимін, все ще застиглий на кухні з нещасним пакетом, чує, як у його двері несамовито стукають, то розуміє, що йому кінець. Значить, його почули. Він тільки сподівається, що бити будуть не сильно і не по обличчю.
Довбання не припиняється, людина по той бік, напевно, намагається вибити чортові двері, і хлопчина поспішає до коридору, щоб припинити цей жах. На очі навертаються зрадницькі сльози, коли він тремтячою вільною рукою відчиняє двері, необачно відкриваючи занадто широко.
На нього дивляться агресивно, трусяться злісно і, не давши вставити й слова, вдираються у квартиру грубо. Чимін застиг кам’яною статуєю і не може й пальцем поворухнути, мовчки дозволяє зайти незнайомцю у власну єдину кімнату і ванну. Приміщення жадібно оглядають, явно в пошуках джерела звуку, але очікувано не знайшовши, звіріють ще сильніше. Оголений по торс хлопець, що вищий на голову, і набагато ширший у плечах, раптово помічає приглушене світло на кухні і, ігноруючи тихий писк з боку мешканця квартири, широким кроком прямує туди. Чонгук застигає посеред кухні, ще раз обводить поглядом усе, що потрапляє на очі: відчинене вікно, блендер із молоком на стільниці, відчинені навстіж двері морозильної камери, умивальник, плиту, крихти льоду на стільниці, але тут просто немає його. Немає джерела того звуку. Він помилився квартирою? Увірвався в дім до невинної людини посеред ночі, ходячи як пес, що зірвався з ланцюга?
Чонгук уже розвертається, хоче вибачитися за все перед господарем квартири й побажати “Добраніч”, хоча сам не зможе заснути, не знайшовши винуватця хаосу. Але хлопчина, що входить на кухню, голосно шморгає носом, в очах стоять сльози, увесь трясеться, як осиковий лист на вітрі. Чонгук подумки лає себе, дивлячись на бідолаху. Ну ось до чого він його довів, а? Ну хто ж так робить? Той же зараз точно в істерику впаде і доведеться заспокоювати, казати, що все гаразд, що не хотів, щоб так вийшло. Чонгук чудово знає, яке перше враження може інколи справити.
Але Чімін не дає і рушити, коли здавлено, на межі тієї самої істерики говорить.
– Це… це все полуниця, – шмигає носом ще раз і піднімає раніше заховану за спиною тремтливу руку з пакетом морожених ягід. Показує. Пояснює, боячись чужого гніву.
– Я-я не міг чекати, коли вона розтане, і пробував її розбити. У мене нічого не… не вийшло. Чімін уже відкрито скиглить, сам не розуміючи, чому поводиться як дитина в дитячому садку. Він так злякався, коли побачив такого здорового хлопця на порозі, подумав, що йому дістанеться так, як ще ніколи не отримував.
Чонгук тупо витріщається на пакет у блідих руках хлопчини, до мозку тільки починають доходити сигнали і сенс вимовлених слів.
Доходить і те, що злість вщухла, залишилася тільки звичайна втома і розгубленість, як коли тебе різко виривають зі сну посеред ночі. О боги. Це полуниця? Клята полуниця, через яку він підірвався з ліжка, готовий рознести все на своєму шляху, точнісінько, як на рингу навпроти супротивника. Тільки він не на рингу, а на маленькій кухоньці, і навпроти не могутній боєць, а хлопчак, який плаче і кутається у свій жовтий махровий халат. Чонгука відпускає, повільно, але відпускає. Він спирається попереком на раковину позаду себе, схрещує руки на все ще голих грудях. Важкий видих виривається необдумано.
– Підійди, – тихо, не наказуючи, а просячи, щоб не злякати хлопчину, який і так очевидно боїться. Той завмирає всім тілом, здається, навіть не дихає, але не послухатися все ще боїться, повільно підходить, чекаючи наступного прохання. – візьми миску. Чімін обережно бере миску, яка до цього спочивала на стільниці поруч із раковиною, застигає з мискою в одній руці та пакетом у другій, боїться навіть моргати, дивиться невідривно в очі навпроти, боячись опустити погляд на голі ключиці та передпліччя.
Чонгук тим часом відбирає пакет у хлопчиська, не помічаючи війни в чужих очах.
-Полуниця, значить, так? – запитує, піднімаючи брови. Чімін тихо угукає, спостерігаючи за тим, як Чонгук легко відкриває зіп-замок пакета, з яким він сам так мучився. Хлопець виймає цілий брусок заморожених ягід, відкидаючи непотрібний пластик у раковину. Чонгук заносить руки над мискою в руках Чіміна і повільно, наче у фільмі, стискає полуницю між руками, ягоди скриплять під тиском, але, не витримавши, починають кришитися й одна за одною відокремлюються від бруска, доки всі окремі полуниці не падають у посудину. Хлопчисько, зовсім задивившись, ледве втримує її в руках, він у такому шоці, що навіть забуває відкрити рота від подиву. Йому соромно зізнатися, що задивився він не стільки на полуницю, яка так легко піддалася чужим рукам, а не дерев’яній стільниці. Його погляд вчепився в м’язи, напружені під чужою оголеною, засмаглою, і вкритою сиротами від прочиненого вікна на кухні, шкірою, перекочувалися так заклично, вени на передпліччях злегка роздулися, привертаючи набагато більше уваги, ніж жалюгідні ягоди.
Чимін пізно розуміє, що витріщається. Відверто витріщається. Він зупиняється лише коли чує хрипкий смішок у свій бік. Хлопчина різко відсторонюється, ледь не заплутавшись у власних босих ногах, обережно ставить миску на кухонний стіл, застелений скатертиною, та боковим зором спостерігає, як незнайомець, без докорів сумління, користується його раковиною, намагаючись змити червоний сік із ягід, що так апетитно, на думку бідолахи Чиміна, стікав долілиць китицями і роздутими венами, зупиняючись крапельками на волосинках рук.
– Спасибі… і вибачте, – це все, що може вичавити з себе Чімін. Він усе ще не може викинути побачене з думок. Стає якось душно, в очах усе пливе, тому він не одразу помічає, як незнайомець закінчує мити руки, закидає кухонний рушник, який звідкись узявся, собі на плече і різко розвертає Чіміна, який не встиг схаменутися, до себе. Він грубувато хапає вільною рукою хлопця за підборіддя, піднімаючи голову, хоче, щоб той дивився йому в очі. Чімін весь стискається, упевнений, що настав час розплати і над ним зараз гарненько так познущаються, але його побоюванням не судилося збутися.
– Чонгук. Просто Чонгук, – натякає прибрати це шанобливе звернення. Водить великим пальцем по западинці на маленькому підборідді. – Більше так не роби, якщо що, я живу прямо над тобою,- вказує поглядом на полуницю, що стоїть позаду, і чи то попереджає, чи то каже, що готовий допомогти, тільки б йому не заважали спати.
Чімін активно киває, все ще не згадавши як дихати.
– Чонгук. Чімін,- повторює безглуздо і представляється він у відповідь, заплющивши очі. Той самий Чонгук, мабуть, прийнявши це за сигнал чужого болю, різко відпускає, знову дає дихати на повні груди. Знову перестарався? Йому стає соромно за себе, за те, що не вміє ніжно, навчений чужою грубістю, і ласки як такої не знав ніколи. Хлопець продовжує дивитися трохи нижче чужих пухких губ, розмірковуючи, чи залишаться сліди, і не одразу чує запитання до себе. Він підкидає брови, дивлячись просто в маленькі почервонілі від плачу очі навпроти.
– Будеш смузі? – уже неформально запитують, осмілівши.
А Чонгук чомусь не може відмовитися. Від Чіміна.
Додати до улюблених