Деколи, у нескінченних жартах про нас двох, я вже забував, де реальність, а де вигадка. Женя жартував, я підігравав. Я жартував, він підігравав. Завжди намагалися підтримати один одного в таких, на перший погляд, невинних жартах. Але іноді, зовсім на невеликий час, мені здавалося, що Женя не жартує і що я вже не жартую, видаючи черговий жарт про наші інтимні стосунки. Він кусає губи, коли я говорю щось вульгарне. Він посміхається загадково кожного разу, коли я говорю про нас жартома. Він робить це на публіку чи дає мені знаки?
Я божеволію в психоаналізі даного персонажа. Намагаюся розгадати його загадку, зрозуміти його думки, зрозуміти свої думки зрештою… Мені стає мало його, мало часу з ним, мало обіймів та його тепла. Банально ніколи б не подумав, що буду радий обіймами чужого чоловіка, але зараз я просто потребую його щодня. Жалюгідна залежність, яка може вилитися у щось гірше.
Женя сидів у іншій кімнаті, спілкувався з кимось по телефону. Я вів ефір з підписниками в тік тоці, відволікаючись знову і знову на божевільні думки у своїй голові. Ще одне дивне питання від підписниці, моя не менш дивна відповідь. Бачу ще питання, від акаунту Жені, відповідаю на нього з вульгарністю та жартом. Чую, як він хмикає з іншої кімнати. Стає теплішим на душі від його сміху, поки в голові знову не проїдає дірку питання про наші з ним жарти. Женя пише в телеграмі, що йому час йти і я роблю перерву в ефірі. Він уже стоїть у коридорі, натягуючи на себе пальто. Я спираюся на дверний отвір і дивлюся на нього.
-Що? – з посмішкою на обличчі питає Женя, розглядаючи себе в дзеркалі, ніби я побачив у ньому щось не те, – Тобі не подобається як я виглядаю?
-Як мені може не подобається сорочка, яку я сам тобі купив?
– Чорт, розмова як у одруженої парочки, – він сміється, одягаючи поверх довгий шарф, – З тим як я часто тут буваю, мені час уже робити тобі сніданки в ліжко, – він дивиться мені прямо в очі пару секунд, перестаючи посміхатися.
Знову він жартує. Чи ні? Все це занадто, перетинає межу. Я не можу розрізнити нічого, що відбувається між нами. Підходжу до нього ближче, майже на відстань витягнутої руки. Він намагається зробити крок назад, але впирається у шафу.
– Жень, це ж жарти чи ні? – запитую його я, він ковтає слину, заляканий.
Я напираю на нього наче велика гора. Думаю, це його лякає.
-Ти про що?
-Про нас. Всі ці жарти про нас, про нашу орієнтацію, – я насуваюсь на нього. -Звичайно, жарти, ти чого, – він мямлить, дивно, – Мені вже час насправді, а ти встав на шляху, не пройдеш, – він кладе руку мені на торс і намагається трохи зрушити.
Його рука крізь футболку здається такою гарячою, неможливо. Очі заплющуються від задоволення і мені здається я готовий перейти межу.
– Ти впевнений в цьому? – я намагаюся зупинити себе, але не виходить.
Він не відповідає, очі миготять у різні боки, обличчя зблідло. Тягнусь долонею до його шиї, відразу ж різко стискаючи її. Він ще більше переляканий, щоки нарешті червоніють, кров приливає до його обличчя чи то від страху, чи то від сорому. Його обличчя зовсім близько до мого і мені варто було б закінчити саме зараз. Так було б безумовно краще. Я міг би відсторонитися, засміятися у весь голос і сказати, що жарт вдався. Женя теж засміявся б, наповнивши кімнату дзвінким сміхом і вигуками полегшення. Але я ідіот, даю собі останні секунди для чергового жарту, але нічого не виходить. Моя рука так міцно стискає його шию, від чого вона шалено червоніє. Я цілую тремтливі губи Жені, вперше, чорт забирай, вперше відчуваю їх. І це так само ідеально, як я придумав у своїй голові. Тепер складніше буде вдати, що це жарт. Я роблю два лагідні поцілунки, відчуваю як груди Жені здіймаються спокійніше. Потім намагаюся проникнути язиком до його рота, який щільно закритий для мене. Він пручається, не хоче, починає мчати. А потім я відчуваю сильний біль у грудях. Біль настільки приголомшуюча, що мене скручує навпіл. Здалося, що навіть сльози з очей бризнули. Піднімаю погляд на Женю, він злий, стискає одну руку в кулак. Тепер не до жартів.
-Якого біса, Спартак? – він майже кричить, – Навіщо ти це зробив?
Я бачу по його погляду, що він замислюється над чимось. Зіниці хаотично рухаються з боку в бік, кулак тихенько розслабляється. Він стає спокійнішим, мені стає спокійнішим теж. Він робить різкі, впевнені кроки в мій бік, майже впирається мені в обличчя. А потім розтягує рота в посмішці, подібній до чеширської. Невже він знову хоче пожартувати. Невже…
Додати до улюблених