погляди

вони сидять на ліжку у кімнаті меґумі.

останнім часом це стало для них своєрідною звичкою — триматися разом. все більше вони вбивають, все більше віддаляються одне від одного. тому в той тихий вечір, коли сонний ітадорі в смішній піжамі з песиками з’явився на порозі кімнати меґумі, він не зміг його не пустити. втім, товктися біля дверей кожного разу тепер не мало сенсу: поглядами вони вирішували, до кого зайдуть сьогодні.

фушіґуро любить читати книжки, тому цей вечір на став для нього винятком. прихилившись спиною до стіни, він знову читав якусь філософську маячню (коли юджі раз позичив у нього книгу, його голова заболіла одразу ж після першого абзацу).
а от ітадорі не сиділось. крутиться в усі боки, очі його постійно кудись бігають. він навіть не читає манґу або не сміється зі смішних відео в інтернеті. можливо, його щось бентежить, але він не наважується сказати. можливо, він не хотів відволікати меґумі від читання своїми думками. що ж, доведеться хлопцю йти у наступ самотужки.

– ти хочеш дещо запитати? — він не відривається від читання. досить лиш крадькома кинути котячий погляд на друга.
той тушується, немов його спіймали за чимось неймовірно злочинним, і підводить очі:
– взагалі-то так, — не витримує і починає дивитись на книжку в руках меґумі, — є різниця між тим, щоб цілуватися з хлопцем та дівчиною?

о. цікаво.

– чому ти думаєш, що має бути різниця?

щоки ітадорі повільно червоніють. він ніяково чеше носа та говорить тихіше, ніж до цього:
– ну.. має ж відчуватися щось інше?
– не думаю, що в поцілунках буде якась різниця. ми ж не говоримо про щось більш інтимне, правда? — іноді ітадорі думає, що меґумі неможливо збентежити. він все ще тримає у руках відкриту книгу і дивиться інакше, ніж зазвичай: притаманна байдужість змінюється ледве помітною допитливістю, так добре хована посмішка зараз лукаво виграє на чужому лиці.

– правда.. — ітадорі лиш більше тушується від такої уваги. на язиці вертеться така недоречна пропозиція, та він би волів повернутися в минуле на хвилин п’ять і ніколи не відповідати на поставлене питання.
– невже ти, — меґумі ліниво розтягує слова, — хотів би спробувати?
– гей, замовкни!

подушка летить прямо в його лице, але хлопець не встигає зупинити. він швидко прибирає її та раптом чуже обличчя опиняється настільки близько, що меґумі відчуває дихання навпроти.

– може й хотів би.

чому настрій ітадорі змінюється кожну хвилину?
– ну валяй.

ітадорі ще мить допитливо роздивляється його очі а потім легко цілує. і ніякі мости не ламаються, лиш серце розриває грудну клітку.
і одразу їх недосвідченість розкривається: обидва не знають як продовжити. однак, вони так само м’яко обмінюються легкими поцілунками, поки зовсім червоний юджі не відхиляється.
– ну то як, відчув різницю? — ітадорі дивиться на нього як на навіженого.
його голова неспроможна зараз давати хоч якісь поради, тому він щось муркотить під носа та ніжно обіймає меґумі. той лиш починає перебирати його кумедні рожеві пасма у своїх пальцях. це та мить, в якій він би волів залишитися вічно: від ітадорі пахне персиковим шампунем, а сам він вже майже заснув на його плечі. але, поговорити вони все ж таки мають.

– і ти зовсім нічого не хочеш мені сказати?
юджі напружується в обіймах, щось воркоче та знову сідає навпроти.
– сьогодні ти занадто балакучий, тож можеш сказати все за мене.
– ні за що. ти це почав.
– ти перший спитав!
– не треба було вести себе так, наче в тебе дійсно щось сталося.
– ти що, назвав мої почуття чимось звичним? — ітадорі вже пихтить як чайник.
– невже ти думав, що був настільки непомітним? мені здається, довгі погляди нобари в наш бік були дуже красномовні, — він все ще байдуже дивиться на нього але, о господи, ітадорі готовий все забути і якнайшвидше знову поцілувати його.
хлопець лиш набурмосився і вкотре почервонів. це не шкідливо для здоров’я?
– дуже прикро, що це для тебе не виявилось сюрпризом, я-..

але договорити він так і не зміг. зі щоки викочується лишнє око та гиденька посмішка зтирає момент вщент.
як же ітадорі все це набридло. набридли ці дошкульні коментарі, страх залишатися на самоті.

– ви, хлопці, просто нестерпні.
юджі вмить б’є себе по щоці кілька разів для певності, але все рівно сумно видає:
– тебе ще тут не вистачало. та йди до чорту!

зараз він дуже близький до чергового зриву. неспокійні очі меґумі поруч для нього мов зникли. він сам знову бореться з сукуною. юджі ніколи не дозволяв собі такого на людях: ніхто не повинен бачити його страждань. завжди готовий вислухати кого-небудь та будь-де, але в іншу сторону це не працює.
ніхто ніколи не бачив, як ітадорі плаче, якщо не від щастя.
ніхто ніколи не думав, що ітадорі може бути погано і йому потрібна була допомога.
ніхто ніколи не давав ітадорі саме тієї допомоги, про яку він так тихо кликав, зриваючи кожен раз голос від глухих ридань.

та чи має він впускати у свій безнадійний світ меґумі? меґумі, який зараз дивиться так занепокоєно, що хочеться вмить посміхнутися і сто разів вибачитись. меґумі не місце в цьому морі старовинного зла, яке живе всередині хлопця. мабуть, він дуже погано виглядає зі сторони: до горла майже підступає нудота, очі ледве відкриті, пальці нервово зжимаються в кулаки. він би волів зараз зостатися на самоті — так, як він звик. щоб не пояснюватись за свій стан, за себе, за мовчання.

– юджі.

ім’я. його ім’я. не гидкою посмішкою на руці, не покійними вустами дідуся уві сні. це всього лиш меґумі.
час все ще стоїть на місці для маленького та беззахисного ітадорі. але цього разу в його світ потрапляє меґумі, з холодними пальцями та несподівано теплими обіймами. в обіймах добре. пам’ятав би ітадорі обійми своєї матері в дитинстві — він би з радістю порівняв. але матері він, на жаль, не пам’ятає, та й не дуже
хоче.

– я завжди відкритий для тебе, — меґумі трохи ніяково намагається впіймати чужий погляд, — ну, тобто..

ітадорі лиш сльозливо усміхається і кладе голову на кістляве плече. мабуть, часу у них буде повно, щоб пояснитись між собою. все, на що його вистачає зараз — це тихенько плакати в нічну футболку меґумі з надією на кращий кінець для них обох.

тепер в маленькому світі ітадорі буде існувати такий маленький меґумі. обов’язково зі своїми теплими обіймами.